Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 червня 2018 року

Київ

справа №822/2696/17

адміністративне провадження №К/9901/44579/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді - доповідача - Олендера І.Я.,

суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,

розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2018 року (судді: Сторчак В.Ю. (головуючий), Ватаманюк Р.В., Мельник-Томенко Ж.М.) у справі №822/2696/17 за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 (далі - позивач, ОСОБА_3) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №27797-0000 від 13 травня 2017 року.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначив, що вважає спірне рішення протиправним та таким, що прийняте з порушенням норм чинного законодавства України, просить його скасувати, оскільки 29 жовтня 2013 року на підставі договорів купівлі-продажу на будівлі, що розташовані на вищевказаній земельній ділянці, відбулась зміна власника будівель, в зв'язку із чим договір оренди земельної ділянки припинив свою дію в силу закону.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року, задоволено адміністративний позов. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №27797-0000 від 13 травня 2017 року.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2018 року, скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове, яким адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №27797-0000 від 13 травня 2017 року у частині визначеного розміру грошового зобов'язання у сумі 674,38 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки на момент прийняття оскаржуваного повідомлення-рішення укладений між позивачем та Летичівською районною державною адміністрацією Хмельницької області є дійсним, а тому позивач, як орендар зобов'язаний сплатити орендну плату за землю у розмірі 8 973,57 грн, тобто не враховуючи розмір орендної плати відчуженого нерухомого майна, а саме будівлі котельні загальною площею 108,1 кв.м. (розмір орендної плати за земельну ділянку на якій вона розміщена становить 385,92 грн) та будівлі пожежного депо загальною площею 80,8 кв.м. (розмір орендної плати за земельну ділянку на якій вона розміщена становить 288,46 грн.). Так як, новий власник від обов'язку сплати податку (орендної плати) за земельну ділянку, на якій розташоване набуте ними майно, не звільняється.

Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, контролюючий орган подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2018 року у частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У доводах касаційної скарги відповідач посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи, зважаючи на наявність укладеного договору оренди землі, який не розірваний у встановленому законом порядку, а отже є діючим, що є підставою для нарахування контролюючим органом орендної плати за земельну ділянку.

Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, відповідно до пункту другого частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року).

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем та Летичівською РДА Хмельницької області укладено договір оренди земельної ділянки від 15 січня 2008 року, згідно якого ОСОБА_3 (орендар) приймає в строкове платне користування (строком на 10 років) земельну ділянку загальною площею 2516 кв.м., що розташована на території АДРЕСА_1

Згідно договорів купівлі-продажу від 29 жовтня 2013 року, посвідчені приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Новіковою Л.В, позивач продав ОСОБА_5 будівлю пожежного депо загальною площею 80,8 кв.м. та будівлю котельні загальною площею 108,1 кв.м., які розташовані на вказаній земельній ділянці.

Відповідачем на підставі договору оренди земельної ділянки загальною площею 2516 кв.м. укладеного 15 січня 2008 року між позивачем та Летичівською районною державною адміністрацією Хмельницької області, винесено податкове повідомлення-рішення №27797-0000 від 13 травня 2017 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем орендна плата з фізичних осіб, за 2017 рік в сумі 8 973,57 грн.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Переглянувши судове рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

За правилами пункту 287.7 статті 287 Податкового кодексу України у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Статтями 125 і 126 цього Кодексу встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

За частиною третьою статті 7 Закону України "Про оренду землі" від 6 жовтня 1998 року №161-XIV до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Згідно абзацу 8, частини 1, статті 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється в разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці.

Зазначені норми права дають можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Відповідно до договору оренди від 15 січня 2008 року ОСОБА_3 набув право користування земельною ділянкою кадастровий номер НОМЕР_1 загальною площею 2516 кв.м., що розташована на території АДРЕСА_1

Разом з тим, позивачем у жовтні 2013 року відчужено ОСОБА_5 нерухоме майно, що розташоване на зазначеній орендованій земельній ділянці, що підтверджується договорами купівлі-продажу.

У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.7 статті 287 Податкового кодексу України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (пункт 287.6 статті 287 ПК).

Таким чином, платником земельного податку є особа, яка володіє відповідним речовим правом на земельну ділянку (правом власності або правом користування), відповідно з моменту набуття права власності на об'єкт нерухомого майна, обов'язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об'єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду.

За таких обставин, з моменту набуття права власності ОСОБА_5 на будівлі, що розташовані на орендованій позивачем земельній ділянці, така оренда землі припинилась, що свідчить про відсутність у позивача обов'язку щодо сплати земельного податку з моменту державної реєстрації права власності на нерухоме майно ОСОБА_5

Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права, вбачається помилковість висновку суду апеляційної інстанції щодо правомірності нарахування контролюючим органом земельного податку позивачу у частині нарахування земельного податку на прибудинкову територію земельної ділянки на якій розташоване майно, яке було відчужено позивачем, зважаючи на те, що відповідно до договору купівлі-продажу від 29 жовтня 2013 року, нерухоме майно (будівля пожежного депо загальною площею 80,8 кв.м. та будівля котельні загальною площею 108,1 кв.м.) розташоване на земельній ділянці за кадастровим номером НОМЕР_1 державної форми власності загальною площею 0,2516 га, а отже, з моменту переходу права власності на об'єкти нерухомості, для позивача припинилось право користування всією земельною ділянкою на якій вони розміщені без виокремлення її частин (під будівлею, під двором).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (частина перша статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело до неправильного вирішення справи та скасування рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, а тому касаційна скарга Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2018 року підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області задовольнити частково.

Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2018 року у справі №822/2696/17 скасувати, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року в даній справі залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

І.Я.Олендер

І.А. Гончарова

Р.Ф. Ханова ,

Судді Верховного Суду