Історія справи

Постанова КАС ВП від 18.12.2019 року у справі №826/17806/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 грудня 2019 року

Київ

справа №826/17806/15

адміністративне провадження №К/9901/16248/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кабінету Міністрів України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від
19.10.2016 (колегія суддів у складі: Кузьменка В. А., Арсірія Р. О., Огурцова О. П. ) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2016 (колегія суддів у складі: Желтобрюх І. Л., Мамчура Я. С., Бєлової Л. В. ) у справі за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Державна казначейська служба України, про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України, Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві, де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державна казначейська служба України, в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України в частині неприведення постанови від 09.03.2006 № 268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" з 26.10.2014 по 31.12.2014 включно, відповідно до статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції з 26.10.2014), у відповідність до частини 1 статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції станом на 01.01.2015, та у відповідність до частини 1 статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції станом на 28.03.2015 в період часу з 28.03.2015 по 02.09.2015;

- зобов'язати Кабінет Міністрів України привести у відповідність постанову від
09.03.2006 № 268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" з
26.10.2014 по 31.12.2014 включно, відповідно до статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції з 26.10.2014), у відповідність до частини 1 статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції станом на 01.01.2015, та у відповідність до частини 1 статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції станом на 28.03.2015 в період часу з 28.03.2015 по 02.09.2015;

- зобов'язати Кабінет Міністрів України привести у відповідність до Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" постанову Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 644 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України";

- визнати неправомірними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві щодо ненарахування та невиплати позивачу заробітної плати за період з 26.10.2014 по 31.12.2014 включно, відповідно до статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції з
26.10.2014) та за період з 29.03.2015, відповідно до статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд");

- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві здійснити перерахунок заробітної плати за період з 26.10.2014 по
31.12.2014 включно відповідно до статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції з 26.10.2014) та за період з 29.03.2015 по теперішній час включно, відповідно до статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд") та виплатити її в повному обсязі з урахуванням усіх надбавок, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу (місячна премія, надбавка за високі досягнення, надбавка за вислугу років, відпускні, матеріальна допомога на оздоровлення, тощо).

Позивач вважає, що Кабінет Міністрів України допускає протиправну бездіяльність щодо не приведення постанови "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" від 09.03.2006 № 268 у відповідність до частини 1 статті 144 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" в редакції Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII та частини першої статті 147 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" (в редакції від 29.03.2015); Територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві неправомірно ненарахувало та не виплатило заробітну плату за період з 26.10.2014 у відповідності до частини 1 статті 144 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" в редакції Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII та частини першої статті 147 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" (в редакції від 29.03.2015).

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 19.10.2016 позов задовольнив частково: визнав протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо не приведення постанови від 09.03.2006 № 268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" у відповідність із Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд" у тримісячний строк з дня набрання чинності Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд". В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 08.12.2016 рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Апеляційний перегляд постанови суду першої інстанції здійснювався лише в межах апеляційного оскарження, тобто в частині задоволених позовних вимог.

Судові рішення мотивовані тим, що невиконання з боку Кабінету Міністрів України покладених на нього обов'язків щодо приведення у тримісячний строк його нормативно-правових актів у відповідність із Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд"ми, призвело до неможливості Державної судової адміністрації України та Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві виплатити позивачу заробітну плату в межах видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників та у розмірах встановлених Кабінетом Міністрів України.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Кабінет Міністрів України подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позову та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що неприйняття змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 № 268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" по конкретним проектам актів, що надійшли від розробників через те, що вони мають зауваження, не може бути визнано бездіяльністю. Питання щодо внесення змін до зазначеної постанови належить до відання Мінсоцполітики, Мінекономрозвитку та Нацдержслужбі, то відповідно до параграфу 37 Регламенту Кабінету Міністрів України даний проект мав бути погоджений із ними.

Крім того, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги доводи відповідача, які свідчать про відсутність протиправної бездіяльності, а також того, що Урядом були вчиненні всі дії в межах визначних Законом про Кабінет Міністрів України та Конституцією України повноважень та у визначеному законодавством України, а також Регламентом Кабінету Міністрів України порядку.

Також скаржник зазначає, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.

Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною 1 статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Отже, скаржник вважає, що постанова Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 № 268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" до внесення до неї змін постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 644 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" не суперечила та повністю відповідала чинному законодавству України.

Позиція інших учасників справи

Державна судова адміністрація України та Територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві відзивів на касаційну скаргу Кабінету Міністрів України не надали.

Третя особа заяву про приєднання до касаційної скарги Кабінету Міністрів України або відзиву на неї не надала.

Рух касаційної скарги

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 27.02.2017 відкрив касаційне провадження за скаргою Кабінету Міністрів України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.10.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2016.

05.02.2018 вказана касаційна скарга надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.02.2018 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючий суддя (суддя-доповідач) Шарапа В. М., судді Бевзенко В. М., Данилевич Н. А. для розгляду судової справи № 826/17806/15.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 30.05.2019 № 533/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 826/17806/15, у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Шарапи В. М.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від
31.05.2019 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючий суддя (суддя-доповідач Мельник-Томенко Ж. М., судді Жук А. В., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 826/17806/15.

Ухвалою Верховного Суду від 17.12.2019 справу прийнято до провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд у попередньому судовому засіданні.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 з 23.09.2002 працює у Святошинському районному суді міста Києва на посаді помічника судді, що підтверджується довідкою Святошинського районного суду міста Києва від 19.08.2015 № 34.

Відповідно до довідки Святошинського районного суду міста Києва від 18.11.2015 № 56 посадовий оклад позивача станом на 18.11.2015 становив 2756,00 грн.

Вважаючи, що Кабінет Міністрів України допускає протиправну бездіяльність щодо неприведення Постанови "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" від 09.03.2006 № 268 у відповідність до частини 1 статті 144 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" в редакції Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII та частини першої статті 147 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" (в редакції від 29.03.2015), а Територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві відповідно неправомірно ненарахував та не виплатив їй заробітну плату за період з 26.10.2014 у відповідності до частини 1 статті 144 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" в редакції Закон України "Про прокуратуру" від
14.10.2014 № 1697-VII та частини 1 статті 147 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" (в редакції від 29.03.2015), ОСОБА_1 звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд касаційної інстанції

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний перегляд постанови суду першої інстанції здійснювався лише в межах апеляційного оскарження, тобто в частині задоволених позовних вимог.

Отже, підставою для звернення до суду із даною касаційною скаргою стала незгода Кабінету Міністрів України із висновками судів попередніх інстанцій виключно в частині задоволення позовних вимог. Таким чином предметом дослідження суду касаційної інстанції у даній справі є наявність/відсутність підстав для визнання протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо не приведення постанови від 09.03.2006 № 268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" у відповідність із Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд" у тримісячний строк з дня набрання чинності Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд".

Аналізуючи доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на наступне.

26.10.2014 набрав чинності Закон України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру", яким частину першу статті 144 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" доповнено абзацом другим такого змісту: "При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців".

29.03.2015 набрав чинності Закон України від 12.02.2015 № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд", яким затверджено нову редакцію Закону України "Про судоустрій та статус суддів".

Відповідно до частини 1 статті 147 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" (в редакції від 29.03.2015) розмір заробітної плати працівників апаратів судів, Державної судової адміністрації України, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади. При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Згідно з частиною 3 статті 129 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" в редакції Закону України "Про прокуратуру" та частини 3 статті 133 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" (в редакції від 29.03.2015) посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, тобто 12 180,00 грн.

Враховуючи положення частини 1 статті 144 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" в редакції Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII та частини першої статті 147 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" в редакції від 29.03.2015, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, має становити не менше 3654,00 грн, а розмір посадового окладу працівника апарату суду, віднесеного до 5 категорії посад державного службовця - 4750,20 грн.

Відповідно до підпункту 2 пункту 13 Прикінцевих та перехідні положень Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" Кабінету Міністрів України встановлено у тримісячний строк з дня набрання чинності Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд": привести свої нормативно-правові акти у відповідність із Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд"; забезпечити в межах своїх повноважень перегляд та скасування нормативно-правових актів, що суперечать Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд"; забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади своїх нормативно-правових актів у відповідність із Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд".

Відповідно до статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Частиною 1 статті 4 Закону України від 27.02.2014 № 794-VII "Про Кабінет Міністрів України" передбачено, що Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, Частиною 1 статті 4 Закону України від 27.02.2014 № 794-VII "Про Кабінет Міністрів України", іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Згідно з частинами 1 та 3 статті 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що Кабінет Міністрів України зобов'язаний був у тримісячний строк з дня набрання чинності Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд", а саме з
28.03.2015, привести постанову від 09.03.2006 № 268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" у відповідність із Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд" шляхом внесення відповідних змін до неї.

Разом з тим, всупереч підпункту 2 пункту 13 Прикінцевих та перехідні положень Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" Кабінет Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання чинності Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд", а саме до
28.06.2015 не привів вищевказану постанову у відповідність до Закону, оскільки посадові оклади працівників апарату місцевого суду залишились незмінними.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо неприведення постанови від 09.03.2006 № 268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" у відповідність із Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд" у тримісячний строк з дня набрання чинності Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд".

Посилання скаржника на те, що ним вчинялись дії щодо виконання вимог підпункту 2 пункту 13 розділу 2 Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд", однак через тривалу процедуру погодження внесення змін нормативно-правових актів, він не зміг виконати імперативні приписи Закону, колегія суддів відхиляє, оскільки, як правильно зазначено судом апеляційної інстанції, зазначене не звільняє Кабінет Міністрів України від виконання вимог підпункту 2 пункту 13 розділу 2 Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд". Крім того, прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 02.09.2015 № 644 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" не може вважатись приведенням нормативного-правового акта у відповідність із законом, оскільки приміткою до додатку 47 постанови від від 09.03.2006 № 268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" передбачено, що у 2015 році місячний посадовий оклад застосовується з урахуванням 50-відсоткового зменшення, що не узгоджується із розміром посадового окладу працівника суду відповідно до Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд".

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Зокрема, відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі "Золотас проти Греції" стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов'язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв'язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Капітал Банк АД проти Болгарії" (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99).

У справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, заяви № 68385/10 та № 71378/10).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Частиною 1 статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Відповідно до частини 6 статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Проте, приймаючи до уваги те, що ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27.02.2017 відстрочено Кабінету Міністрів України сплату судового збору за подачу касаційної скарги до закінчення перегляду у касаційному порядку даної справи, несплачена сума судового збору підлягає стягненню.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Кабінету Міністрів України залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.10.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2016 залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Кабінету Міністрів України до спеціального фонду Державного бюджету України на рахунок Державної судової адміністрації України (отримувач коштів ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок отримувача 31211256026001, Код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір за подання касаційної скарги у справі № 826/17806/15 у розмірі 292 (двісті дев'яносто дві) гривні 32 копійки.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.........................................

Ж. М. Мельник-Томенко А. В. Жук,

Н. М. Мартинюк

Судді Верховного Суду