Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 160/2237/22

адміністративне провадження № К/990/8418/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Єресько Л.О., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу №160/2237/22 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 липня 2022 року (головуючий суддя Букіна Л.Є.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2022 року (колегія суддів у складі судді-доповідача Білак С.В., суддів - Олефіренко Н.А., Шальєвої В.А.),

УСТАНОВИВ:

І. Історія справи

1. ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача та стягнути з останнього середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 04 серпня 2017 року по 18 січня 2022 року.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначав, що відповідач у день звільнення позивача з військової служби не виплатив йому індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

3. Указує, що на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року у справі №360/5079/21 відповідач 19 січня 2022 року виплатив на користь позивача індексацію грошового забезпечення у сумі 57079 грн 77 коп.

4. На виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2021 року у справі №360/4492/21 відповідач 02 листопада 2021 року виплатив на користь позивача грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учасник бойових дій у сумі 7492 грн 02 коп.

5. З огляду на викладене, позивач вважає, що на його користь підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, передбачений статтею 117 КЗпП України.

Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій

6. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2022 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

7. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що на день виключення позивача із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення між ним та відповідачем не існувало спору щодо нарахування та виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексації, а отримавши виплати, нараховані йому при звільнені, позивач не заявив відповідачу про свою незгоду з їх розміром та складовими.

8. Зазначили, що спір щодо виплати зазначеної компенсації та індексації, який виник між позивачем та відповідачем після звільнення позивача, вирішений відповідними судовими актами. Обов`язок військової частини щодо нарахування та виплати позивачу компенсації й індексації виник у відповідача після набрання рішенням суду законної сили.

9. Указані судові рішення відповідач добровільно виконав, нарахувавши та виплативши позивачу компенсацію та індексацію. Доказів ухилення відповідача від виконання цього рішення матеріали справи не містять.

10. З огляду на викладене, оскільки відповідач виплатив компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексацію грошового забезпечення, належні позивачу на день звільнення, суди дійшли висновку, що підстави для застосування до відповідача наслідків, передбачених частиною першою статті 117 КЗпП України, за порушення строків виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексації, відсутні.

11. Додатково зауважили, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

Короткий зміст касаційної скарги

12. Не погоджуючись із такими судовими рішеннями ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

13. Як на підставу касаційного оскарження судового рішення у цій справі указує на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

14. Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 щодо застосування статті 117 КЗпП України.

15. Указує, що суд апеляційної інстанції наводить у тексті рішення правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, проте, фактично, їх не застосовує.

16. Зокрема, суди залишили поза увагою, що після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

17. Зауважує, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, установленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

Позиція інших учасників справи

18. 31 травня 2023 року до касаційного суду надійшов відзив Військової частини НОМЕР_1 , у якому відповідач заперечив проти доводів касаційної скарги позивача та просив залишити оскаржувані судові рішення без змін.

Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції

19. 09 березня 2023 року до касаційного суду надійшла скарга ОСОБА_1 .

20. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 березня 2023 року для розгляду справи №160/2237/22 визначено колегію суддів у складі головуючого судді (судді-доповідача) Жука А.В., суддів - Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.

21. Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху.

22. Ухвалою Верховного Суду від 09 травня 2023 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 липня 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2022 року у справі №160/2237/22 на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

23. Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2025 року закінчено підготовчі дії; справу №160/2237/22 призначено до касаційного розгляду у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції за наявними у справі матеріалами.

24. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 вересня 2025 року, у зв`язку з відпусткою судді Мартинюк Н.М., для розгляду справи №160/2237/22 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Жука А.В., суддів - Мельник-Томенко Ж.М., Єресько Л.О.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

25. Судами попередніх інстанцій установлено, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03 серпня 2017 року №154 з 03 серпня 2017 року позивача виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення та знято з котлового забезпечення (обіди), а також зараховано його в оперативний резерв першої черги.

26. При звільненні відповідач не виплатив ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення.

27. На виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року у справі №360/5079/21 відповідач 19 січня 2022 року виплатив на користь позивача індексацію грошового забезпечення у розмірі 57079 грн 77 коп.

28. На виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2021 року у справі №360/4492/21 відповідач 02 листопада 2021 року виплатив на користь позивача грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учасник бойових дій у розмірі 7492 грн 02 коп.

29. Позивач, вважаючи що на його користь підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, звернувся до суду з цим позовом.

ІІІ. Позиція Верховного Суду

30. За змістом частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

31. Відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

32. У межах цього касаційного провадження Суд вирішує питання про право позивача на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у зв`язку із несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

33. Так, частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

34. Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

35. Згідно зі статтею 117 КЗпП України (у редакції чинній на момент звільнення позивача) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

36. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що здійснений відповідачем розрахунок і виплачені позивачу при звільненні суми не були спірними на момент звільнення.

37. Зазначили, що оскільки питання належності спірних сум вирішено відповідними судовими рішеннями, які виконав відповідач, то відсутні підстави для застосування до нього відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

38. Колегія суддів не погоджується із висновками судів попередніх інстанцій зазначає таке.

39. У постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, посилання на яку стало підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

40. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

41. Велика Палата констатувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, установленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

42. Дійшовши висновку про відсутність підстав для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, суди попередніх інстанцій не взяли до уваги указаних висновків Великої Палати Верховного Суду, хоча й процитували їх в оскаржуваних судових рішення.

43. З огляду на викладене, колегія суддів констатує, що такі судові рішення прийняті без урахування висновків Верховного Суду у цій категорії спорів, а тому підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

44. Колегія суддів звертає увагу на те, що Верховний Суд, надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП України, неодноразово наголошував на обов`язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема у постановах від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19, від 26 листопада 2020 року у справі №520/1365/2020, від 29 листопада 2021 року у справі №120/313/20-а та інших.

45. Так, у постанові від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19 Верховний Суд констатував, що статтею 117 КЗпП України покладено обов`язок щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.

46. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що установлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв установлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

47. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

48. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно ураховувати таке:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, установлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

49. Також, у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, урахувавши викладені вище висновки Великої Палати Верховного Суду, визначила формулу, за якою суд може застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України.

50. Водночас, недослідження судами попередніх інстанцій відомостей щодо загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат позбавляє Верховний Суд можливості визначити відсоткове співвідношення недоплачених ОСОБА_1 коштів при звільненні до загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат, чим унеможливлює здійснення розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до висновків Судової палати, викладених у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.

51. Тож, при новому розгляді спору судам необхідно взяти до уваги наведене у цій постанові, здійснити розрахунок середнього заробітку відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати №100, застосувати, у разі необхідності, принцип співмірності і, з урахуванням установленого та відповідно до чинного законодавства, прийняти відповідне рішення.

Висновок за результатом розгляду касаційної скарги

52. За результатами касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень колегія суддів констатує, що висновки судів попередніх інстанцій є такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, які мають значення для вирішення справи, що є порушенням статей 9 242 308 КАС України. Тому оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам законності й обґрунтованості, установленим статтею 242 КАС України.

53. Натомість суд касаційної інстанції в силу положень статті 341 КАС України обмежений у праві додаткової перевірки зібраних у справі доказів та не може установлювати або вважати доведеними обставини, які не були установлені в оскаржуваній постанові.

54. Оскільки для правильного вирішення спору потрібно додатково дослідити докази та установити додаткові обставини, Суд дійшов висновку про наявність підстав для нового розгляду цієї справи.

55. За змістом статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

56. З урахуванням наведених мотивів, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

IV. Висновки щодо судових витрат

57. З огляду на результат касаційного перегляду справи перерозподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 липня 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2022 року у справі №160/2237/22 скасувати.

3. Справу №160/2237/22 направити на новий розгляд до суду першої інстанції - Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

..................................

..................................

..................................

А.В. Жук

Л.О. Єресько

Ж.М. Мельник-Томенко

Судді Верховного Суду