Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 520/7124/2020

адміністративне провадження № К/9901/20075/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М.В.,

суддів: Губської О.А., Калашнікової О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Харківської обласної прокуратури

на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2021 року (головуючий суддя - П`янова Я.В., судді: Спаскін О.А., Любчич Л.В.)

у справі №520/7124/2020

за позовом ОСОБА_1

до Прокуратури Харківської області

третя особа Друга кадрова комісія з атестації прокурорів регіональних прокуратур,

про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

I. РУХ СПРАВИ

1. У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Харківської області від 30 квітня 2020 року №854к про звільнення з посади заступника начальника відділу забезпечення обвинувачення в регіоні управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури Харківської області;

- поновити на посаді, яку він займав станом на 30 квітня 2020 року, та в органах прокуратури;

- стягнути з Прокуратури Харківської області середній заробіток за час вимушеного прогулу.

2. Позовні вимоги мотивовано протиправністю наказу про звільнення позивача з органів прокуратури оскільки він прийнятий за відсутності обставин, з якими пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (далі - Закон України «Про прокуратуру», Закон №1697-VII) пов`язує наявність підстав для звільнення прокурора з посади, а саме: ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Також вказано що положеннями частини першої статті 51 Закону №1697-VII не передбачено підстави звільнення прокурора неуспішне проходження ним атестації. Наголошував на те, що дію положень статті 60 Закону №1697-VII, якими встановлюється порядок звільнення прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, зупинено на підставі Закону України від 19 вересня 2019 року №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон №113-ІХ). У той же час Законом №113-ІХ протиправно розширено підстави для звільнення прокурора з посади та встановлено інший порядок звільнення, ніж передбачений Законом №1697-VII. Вказано на допущення відповідачем істотних порушень законодавства про працю, оскільки його не було попереджено про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці.

3. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

4. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2021 року рішення суду першої інстанцій скасовано та прийнято нове про задоволення позову.

Визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Харківської області від 30 квітня 2020 року №854к про звільнення ОСОБА_1 .

Поновлено на посаді заступника начальника відділу забезпечення обвинувачення в регіоні управління підтримання обвинувачення в суді Прокуратури Харківської області з 6 травня 2020 року.

Стягнуто з Прокуратури Харківської області середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06 травня 2020 року по 20 квітня 2021 року у сумі 370 404,95 грн., з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів.

5. У поданій касаційній скарзі Харківська обласна прокуратура із посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати оскаржуване рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

6. Ухвалою Верховного Суду від 9 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

7. Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2022 року справу призначено до розгляду в письмовому провадженні на 24 лютого 2022 року. У зв`язку із запровадженням Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, воєнного стану через акт відкритої агресії з боку Російської Федерації, а також, враховуючи наказ Голови Верховного Суду від 02 березня 2022 року №29/0/8-22 «Про встановлення особливого режиму роботи Верховного Суду в умовах воєнного стану», з метою забезпечення безперервності правосуддя, ця скарга розглядається у перший день можливості вчинення процесуальних дій.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

8. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач працює в органах прокуратури з лютого 1998 року, з 23 липня 2018 року на посаді заступника начальника відділу забезпечення обвинувачення в регіоні управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури Харківської області.

9. 10 жовтня 2019 року подав заяву про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію, у зв`язку з чим його було допущено до проходження атестації прокурорів.

10. У визначений день, час та місце складання іспиту ОСОБА_1 не з`явився, про причини неявки не повідомив, заяву про перенесення дати іспиту до кадрової комісії не надав. У зв`язку з цим, кадровою комісією № 2 зафіксовано факт неявки позивача для складання іспиту у формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора та із посиланням на пункти 13, 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, пункт 11 розділу І, пункт 1 розділу II Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 3 жовтня 2019 року №221 (далі - Порядок №221) прийнято рішення №140 про неуспішне проходження прокурором атестації у зв`язку з неявкою.

11. Керуючись статтею 11, пунктом 2 частини другої статті 41 Закону України «Про прокуратуру», пунктами 2, 3, підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ наказом прокурора Харківської області від 30 квітня 2020 року №854к позивача звільнено з посади заступника начальника відділу забезпечення обвинувачення в регіоні управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури Харківської області та з органів прокуратури Харківської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 5 травня 2020 року. Підставою для наказу вказано рішення кадрової комісії №2.

12. Вказуючи на протиправність наказу про звільнення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

13. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з правомірності оскаржуваного наказу, оскільки він прийнятий за наявності підстави для звільнення, що передбачена підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ.

14. У розглядуваній справі звільнення обумовлено не ліквідацією органу прокуратури, реорганізацією чи скороченням чисельності прокурорів органу прокуратури, а виключно прийняттям кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором, що є самостійною підставою для звільнення відповідно до підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ.

15. Посилаючись на положення частини третьої статті 16 Закону №1697-VIІ (в редакції Закону №113-ІХ) вказано на необґрунтованість доводів позивача в частині того, що виключно Законом №1697-VIІ можуть встановлюватися підстави та порядок звільнення прокурора з посади.

16. Окружний суд вказував на відсутність факту порушення законодавства про працю при звільненні позивача, оскільки Законом №113-ІХ статті 32 та 40 Кодексу законів про працю України доповнено положеннями, відповідно до яких переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус.

17. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з протиправності оскаржуваного наказу оскільки посилання у ньому на підпункт 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX вказує на обов`язкову необхідність сукупності двох юридичних фактів для прийняття рішення про звільнення, а саме: рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури та ліквідацію чи реорганізацію органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення частини кількості прокурорів органу прокуратури.

18. Вказуючи на відсутність в межах спірних правовідносин факту ліквідації, реорганізації чи скорочення чисельності органу прокуратури, суд апеляційної інстанції вказав також і на протиправність звільнення позивача з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VIІ. Також зазначив про те, що звільнення прокурора можливо лише з підстав, визначених Законом України «Про прокуратуру».

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

19. У поданій касаційній скарзі Харківська обласна прокуратура не погоджується із висновками суду апеляційної інстанції щодо протиправності оскаржуваного наказу про звільнення позивача з посади та вказує на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.

20. Заявником касаційної скарги зазначено, що в межах спірних правовідносин для звільнення у зв`язку з неуспішним проходженням атестації настання жодної з умов, передбачених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (реорганізація, ліквідація, скорочення чисельності), не є обов`язковим, оскільки юридичним фактом, що зумовлює звільнення позивача в силу положень підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, є рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації.

21. На підтвердження вказаного посилався на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі №200/13482/19-а, в абзаці 57 якої зазначено, що «неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію в силу вимог пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ є підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

22. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.

23. Касаційне провадження у справі, що розглядається, відкрите з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

24. Предметом переданого на вирішення суду спору є правомірність звільнення позивача з посади прокурора у зв`язку з неуспішним проходженням атестації на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX із посиланням на пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

25. Колегія суддів зауважує, що після відкриття провадження за вказаною касаційною скаргою Верховним Судом сформовано правову позицію з приводу застосування у подібних правовідносинах положення підпункту 2 пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 113-ІХ у поєднанні з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII та Порядку №221 (зокрема, у постановах від 21 вересня 2021 року у справі № 200/5038/20-а та у справі № 160/6204/20, від 29 вересня 2021 року у справі № 440/2682/20, від 4 листопада 2021 року у справі № 640/537/20, від 11 листопада 2021 року у справі № 640/17212/20), які підлягають врахуванню під час розгляду цієї касаційної скарги.

26. Вирішуючи питання щодо обґрунтованості доводів касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

27. Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 року №1401-VIII Конституцію України доповнено статтею 131-1, відповідно до якої в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

28. Стаття 131-1 Конституції України вказує зокрема на те, що за новим українським конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя.

29. Отже Конституція України віднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання як суддів, так і прокурорів.

30. У Рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року № 5-р(ІІ)/2020 зазначено, що не лише структурне положення статті 131-1 Конституції України визначає нове місце прокуратури в системі державної влади України. Те, що прокуратура належить до української системи правосуддя, опосередковано випливає також із того припису Конституції України, відповідно до якого саме в системі правосуддя згідно із законом утворюються та діють органи та установи, що провадять стосовно суддів і прокурорів рівнозначно - їх добір, професійну підготовку, оцінювання та розгляд справ щодо їх дисциплінарної відповідальності (частина десята статті 131). Річ у тім, що прокурор, діючи від імені суспільства загалом, як і суддя, діючи від імені держави, при виконанні своїх професійних обов`язків на посаді має чинити справедливо й безсторонньо. Прокуророві, подібно судді, не належить виконувати професійні обов`язки за наявності приватного інтересу. На прокурора, як і на суддю, поширюються певні обмеження, обумовлені потребою забезпечити його безсторонність і доброчесність. Із професійних обов`язків прокурора випливає потреба в доборі на цю посаду таких осіб, що відповідають особливим кваліфікаційним вимогам. Вимоги до осіб, які мають намір обійняти посаду прокурора, мають бути подібними до тих, що їх висунуто до кандидатів на посаду професійного судді. Подібність професії прокурора за правилами, що застосовуються до професії судді, має поширюватись і на запровадження механізмів та процедур у питаннях професійної підготовки, оцінювання, призначення, кар`єрного зростання, дисциплінарної відповідальності, звільнення прокурорів тощо. У цьому аспекті Венеційська Комісія зазначала: «Є цілком очевидним, що система, за якої прокурори нарівні з суддями чинять відповідно до найвищих стандартів доброчесності й безсторонності, надає більшого захисту людським правам, ніж система, що покладається лише на суддів» (Доповідь про європейські стандарти щодо незалежності судової системи: частина ІІ - служба обвинувачення, CDL-AD(2010)040, § 19).

31. Законом України «Про прокуратуру» забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема, щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.

32. 19 вересня 2019 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ, яким внесено зміни до кодексів та законів України не скільки щодо форми чи змісту діяльності прокуратури, а скільки щодо реформи органів прокуратури в частині кадрових питань. Встановлена Законом переатестація не має систематичного характеру, відбувається одноразово за окремим законом, є винятковою. У Пояснювальній записці до цього законопроекту було зазначено, що він спрямований на запровадження першочергових і, багато в чому, тимчасових заходів, пов`язаних передусім із кадровим перезавантаженням органів прокуратури шляхом атестації чинних прокурорів, а також надання можливості всім доброчесним кандидатам, які мають належні теоретичні знання та практичні навички, на конкурсних засадах зайняти посаду прокурора у будь-якому органі прокуратури.

33. Отже, проведення атестації прокурорів було визначено на законодавчому рівні як умова реформування органів прокуратури, що стосувалась зокрема усіх без винятку прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.

34. Відповідно до пункту 7 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

35. Пунктом 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ визначено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав:

- неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію;

- рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;

- в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;

- ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.

36. Посилання у пункті 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ на нормативний припис - пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, як на підставу для звільнення прокурора, містить інший зміст положень цієї статті, які визначають загальні підстави для звільнення прокурорів, визначені Законом №1697-VII.

37. Прокурор відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

38. Таким чином, посилання на пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII і посилання в пункті 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ на пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, які передбачають законодавче регулювання підстав і умов звільнення прокурорів, створює ситуацію, коли на врегулювання цих правовідносин претендують декілька правових норм, які відмінні за своїм змістом і містяться в різних законах.

39. Порівнюючи співвідношення правових норм Закону №1697-VII і Закону №113-ІХ, які визначають загальні підстави і умови, за яких можливе звільнення прокурорів, можна сказати, що вони не суперечать одна одній, кожна з них претендує на відповідне застосування для врегулювання певного аспекту правовідносин.

40. Закон №1697-VII та Закон № 113-ІХ, які претендують на застосування до спірних правовідносин, були прийняті в різний час. Так, Закон №1697-VII, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, прийнятий 14 жовтня 2014 року (набрав чинності 15 липня 2015 року), а Закон №113-ІХ, положення якого передбачають реалізацію першочергових заходів із реформи органів прокуратури, прийнятий 19 вересня 2019 року (набрав чинності 25 вересня 2019 року, крім окремих його приписів, що не мають значення для цієї справи). Тобто, Закон №113-ІХ який визначає способи і форми правового регулювання спірних правовідносин, набрав чинності у часі пізніше.

41. Оскільки Закон № 113-ІХ визначає першочергові заходи із реформи органів прокуратури, то він є спеціальним законом до спірних правовідносин. А тому пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, який визначає загальні підстави для звільнення, не є застосовним у розв`язанні спірних правовідносин щодо оскарження рішення атестаційної комісії, незгоди з результатами атестації та наказу про звільнення з посади прокурора за результатами такого рішення.

42. Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

43. Використовуючи згаданий принцип верховенства права (правовладдя), можна зробити висновок, що до спірних правовідносин застосовним є пункт 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ, оскільки він передбачає процедуру атестації прокурорів і є спеціальним, прийнятий пізніше у часі, а отже, згідно з правилом конкуренції правових норм у часі має перевагу над загальним Законом №1697-VII.

44. Таким чином, у пункті 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ вказівку на пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, як на підставу звільнення прокурора, необхідно застосовувати до спірних правовідносин у випадках, які визначені нормами спеціального Закону №113-ІХ, що передбачають умови проведення атестації.

45. Системний аналіз положень абзацу першого пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ дає підстави для висновку про те, що звільнення прокурора відбувається у разі настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1-4 пункту 19 цього розділу, і Закон не вимагає додаткової підстави для звільнення.

46. Згідно з пунктом 11 розділу І Порядку №221 у разі неявки прокурора для проходження відповідного етапу атестації у встановлені кадровою комісією дату, час та місце, кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором. Факт неявки прокурора фіксується кадровою комісією у протоколі засідання, під час якого мав відбуватися відповідний етап атестації такого прокурора.

47. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено факт прийняття кадровою комісією № 2 рішення №140 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації у зв`язку неявкою, що сторонами не заперечувалося та таке рішення у судовому порядку не оскаржувалося.

48. З огляду на правове врегулювання спірних правовідносин, при звільненні позивача на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ відповідачем правомірно в оскаржуваному наказі зроблено посилання на пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII.

49. З урахуванням зазначеного, колегія суддів вказує на помилковість висновку суду апеляційної інстанції щодо необхідності обґрунтування Харківською обласною прокуратурою при прийнятті наказу про звільнення позивача на підставі пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ інших додаткових умов звільнення, зокрема, ліквідації, реорганізації чи скорочення чисельності органу прокуратури.

50. Аналізуючи позицію суду апеляційної інстанції в частині того, що виключно Законом №1697-VII можуть встановлюватися підстави та порядок звільнення прокурорів, як єдиним законом, що регулює правовий статус прокурора, колегія суддів касаційного суду виходить з такого.

51. Статтею 4 Закону №1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

52. З набранням чинності Законом №113-ІХ стаття 16 Закону №1697-VII зазнала змін та на момент виникнення спірних правовідносин була викладена в редакції, відповідно до якої прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

53. Виходячи із вказаних положень, Верховний Суд зауважує, що на момент виникнення спірних правовідносин, законодавство, що регулює підстави та порядок звільнення прокурора з посади або припинення його повноважень, не обмежувалось виключно положеннями Закону №1697-VII. Із набранням чинності змін до статті 16 Закону №1697-VII, внесених Законом №113-ІХ, порядок та підстави звільнення прокурора з посади могли бути встановлені і іншими законами. Таким законом є Закон №113-ІХ.

54. Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

55. Враховуючи викладене, зважаючи на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову та помилковість скасування його судом апеляційної інстанції, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

56. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 352 356 КАС України, Верховний Суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Харківської обласної прокуратури задовольнити.

Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2021 року у справі № 520/7124/2020 скасувати, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

Судді М.В. Білак

О.А. Губська

О.В. Калашнікова