Історія справи

Ухвала КАС ВП від 21.11.2019 року у справі №360/962/19

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 квітня 2020 року

Київ

справа №360/962/19

адміністративне провадження №К/9901/31091/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Мартинюк Н.М.,

суддів Дашутіна І.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №360/962/19

за позовом Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Павла Сагайдачного

до ОСОБА_1

про стягнення витрат, пов`язаних з утриманням особи у вищому навальному закладі,

за касаційною скаргою Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Павла Сагайдачного

на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року (прийняту у складі: головуючого судді Гаврищук Т.Г., суддів Блохіна А.А., Компанієць І.Д.).

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Павла Сагайдачного (далі також - «Академія») у березні 2019 року звернулася з адміністративним позовом до ОСОБА_1 , в якому просила стягнути з відповідача на користь позивача витрати, пов`язані з утриманням ОСОБА_1 у зазначеному закладі вищої освіти в розмірі 148 502,45 грн.

Позов обґрунтований тим, що відповідач не виконав умов підписаного контракту між Міністерством оборони України в особі начальника Академії і солдатом ОСОБА_1 , оскільки виявив небажання продовжувати навчання, що обумовлює обов`язок відшкодування ним витрат на утримання у закладі вищої освіти.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Луганський окружний адміністративний суд рішенням від 19 червня 2019 року позов задовольнив повністю. Це рішення мотивоване тим, що відповідач розірвав контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України у зв`язку з небажанням проходити навчання, що відповідно до положень частини десятої статті 25 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ є підставою для відшкодування Міністерству оборони України відповідних витрат на утримання відповідача в Академії.

Перший апеляційний адміністративний суд постановою від 15 жовтня 2019 року рішення суду першої інстанції скасував, а позовну заяву залишив без розгляду. Суд виходив з того, що позивач пропустив місячний строк звернення до суду, встановлений частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України») у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року, і не навів поважних причин для його поновлення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)

У касаційній скарзі Академія просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції від 15 жовтня 2019 року, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Касаційна скарга обґрунтована тим, що позивач пропустив строк звернення до суду з поважних причин, оскільки до прийняття рішення Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року, про яке Академії стало відомо 21 січня 2019 року, існувала практика, згідно якої аналогічні спори розглядалися у порядку цивільного судочинства, а строк позовної давності становив три роки.

Також скаржник зауважує, що предмет спору у цій справі пов`язаний з публічною службою, проте не відноситься до категорій справ, визначених частиною п`ятою статті 122 КАС України, для яких встановлено місячний строк звернення до суду. Так, позивач вважає, що в цьому випадку повинен застосовуватися тримісячний строк звернення до суду, визначений частиною другою статті 122 КАС України.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач повністю погоджується з правовою позицією суду апеляційної інстанції, а тому просить залишити постанову цього суду від 15 жовтня 2019 року без змін.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що відповідно до наказу начальника Академії від 26 липня 2016 року №52-КС ОСОБА_1 зараховано на перший курс навчання до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.

Наказом начальника Академії від 4 серпня 2016 року №182 (по стройовій частині) відповідача зараховано до списків особового складу Академії та на всі види забезпечення, а на котлове забезпечення - з обіду 4 серпня 2016 року.

Між Міністерством оборони України в особі начальника Академії та ОСОБА_1 укладено контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України, згідно умов якого відповідач зобов`язувався, зокрема, добровільно відшкодувати витрати пов`язані з його утриманням у вищому військовому закладі у разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або недисциплінованість.

Курсант ОСОБА_1 подав рапорт про відрахування його з числа курсантів Академії у зв`язку з небажанням продовжувати навчання і зобов`язався відшкодувати витрати на його утримання у цьому закладі вищої освіти.

Наказом начальника Академії від 3 травня 2018 року №41-КС (по особовому складу) із солдатом ОСОБА_1 розірвано контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами вищого військового навчального закладу через небажання продовжувати навчання, відраховано з числа курсантів та направлено в розпорядження начальника 184 Навчального центру Академії для подальшого проходження строкової військової служби.

Наказом начальника Академії від 3 травня 2018 року №105 (по стройовій частині) відповідача виключено зі списків особового складу Академії і знято з усіх видів забезпечення, зобов`язано відшкодувати витрати, пов`язані з його утриманням в Академії у розмірі: 153 211,41 грн.

У зв`язку з цим позивач вручив відповідачу довідку-розрахунок від 3 травня 2018 року №1099 про відшкодування витрат пов`язаних з його утриманням в Академії. Відповідач не погодився з наведеним розрахунком, про що зазначив у цій довідці.

Згідно довідки від 22 лютого 2019 року №19 ОСОБА_1 8 травня 2018 року частково відшкодував кошти в розмірі: 4 709,85 грн, тому за ним рахується заборгованість в розмірі: 148 502,56 грн.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ (у редакції, яка діяла на час постановлення оскаржуваного судового рішення)

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За визначеннями пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

За змістом статті 25 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» курсанти в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення вищого навчального закладу відшкодовують Міноборони та іншим центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані ці навчальні заклади, витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, відповідно до порядку і умов, установлених Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється у судовому порядку.

Відповідно до пункту 7 Порядку відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2006 року №964 (далі - «Порядок №964»), у разі відмови курсанта або особи офіцерського складу добровільно відшкодувати витрати, стягнення їх сум здійснюється у судовому порядку.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною другою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом, іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).

Відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Положеннями частини третьої статті 123 КАС України передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Повноваження суду апеляційної інстанції щодо скасування рішення суду першої інстанції та залишення позову без розгляду визначені пунктом 3 частини першої статті 315 КАС України.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Пунктом 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 341 КАС України (у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

З матеріалів справи випливає, що відповідач, перебуваючи на публічній службі під час навчання в Академії, був відрахований через небажання продовжувати навчання.

Спори щодо відшкодування вартості навчання особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, належить вирішувати у порядку адміністративного судочинства, оскільки такі спори пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема й питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням у вищому навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з державної служби.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі №1.380.2019.001198 та у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі №340/1019/19.

Поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами передбачено законом з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними процесуальних дій, передбачених КАС України.

Суд апеляційної інстанції вірно встановив, що спір у цій справі відноситься до справ щодо проходження публічної служби і відповідно до положень частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Також апеляційний суд встановив, що згідно з довідкою-розрахунком позивача від 3 травня 2018 року №1099 відповідач зобов`язувався оплатити суму витрат, пов`язаних з його утриманням у закладі вищої освіти в касу або на рахунок Академії до 3 червня 2018 року. Крім того, у цій довідці-розрахунку зазначено про незгоду відповідача з сумою розрахунку у зв`язку з неправильним нарахуванням коштів.

Відтак колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про те, що перебіг строку на реалізацію позивачем свого права на звернення до суду з позовом про стягнення вказаних витрат у примусовому порядку розпочався з 4 червня 2018 року, тобто після закінчення строку на добровільну сплату витрат.

Проте Академія звернулася до суду з цим позовом лише 2 березня 2019 року і просила поновити строк звернення до суду. Позивач посилався на те, що на момент відрахування відповідача спори цієї категорії вирішувалися в порядку цивільного судочинства, а строк позовної давності становив три роки.

При поданні адміністративного позову позивач вказав, що про зміну практики розгляду цієї категорії справ дізнався з постанови Великої Палати Верховного суду від 12 грудня 2018 року, про що позивачу стало відомо 21 січня 2019 року.

Щодо посилання Академії на ці обставини як на поважні причини пропуску строку звернення до суду, то Верховний Суд погоджується з відповідними висновками суду апеляційної інстанції про те, що про постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року позивач дізнався 21 січня 2019 року, тоді як з позовом до суду звернувся лише 2 березня 2019 року. Водночас про причини неможливості звернення до суду у місячний строк з дня ознайомлення з постановою Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року позивач не зазначив.

Отже, наведені позивачем підстави мають суб`єктивний характер та не позбавляли його можливості звернутися до суду з цим позовом у встановлені КАС України строки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі №340/685/19, від 10 жовтня 2019 року у справі №140/721/19, від 21 лютого 2020 року у справі №340/1019/19.

Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження існування обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду, позивач не надав.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббінгс на інші проти Великобританії").

Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, заява №28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У рішенні "Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії" Європейський суд з прав людини встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33).

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої й апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Павла Сагайдачного залишити без задоволення.

Постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

……………………………

…………………………….

…………………………….

Н.М. Мартинюк

І.В. Дашутін

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду