Історія справи

ВЕРХОВНИЙ

СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.01.2018 м. КиївК/9901/161/18 0870/5090/12 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Шарапи В.М.,

суддів Бевзенка В.М., Данилевич Н.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу за позовом:

ОСОБА_2

до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області

про скасування наказу, поновлення на посаді, зобов'язання виплатити грошове забезпечення за вимушений прогул, стягнення моральної шкоди,

касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду в складі судді Шари І.В. від 15 січня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Юхименко О.В. (головуючий), суддів Кругового О.О., Нагорного Л.М. від 12 грудня 2013 року,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління МВС України в Запорізькій області, в якому просив:

-скасувати наказ начальника Головного управління МВС України в Запорізькій області від 16.04.2012 №584 "Про покарання працівників ОВС ГУМВС в області" в частині покарання ОСОБА_2;

-скасувати наказ начальника Головного управління МВС України в Запорізькій області від 15.05.2012 №122 о/с в частині звільнення з органів внутрішніх справ старшого лейтенанта міліції ОСОБА_2;

-поновити ОСОБА_2 на посаді старшого інспектора чергової частини лінійного відділення в порту "Запоріжжя" ГУ МВС України в Запорізькій області;

-зобов'язати Головне управління МВС України в Запорізькій області виплатити ОСОБА_2 грошове забезпечення за вимушений прогул з 15.05.2012 по день поновлення на службі,

-стягнути з Головного управління МВС України в Запорізькій області на користь ОСОБА_2 моральну (немайнову) шкоду в розмірі 5000,00 грн.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 01 червня 2012 року позовну заяву в частині вимог про скасування наказу начальника Головного управління МВС України в Запорізькій області від 16.04.2012 №584 "Про покарання працівників ОВС ГУМВС в області" в частині покарання ОСОБА_2 залишено без розгляду в зв'язку з пропуском позивачем строків звернення до адміністративного суду, визначених частиною 3 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 15 січня 2013 року, яку залишено без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ начальника Головного управління МВС України в Запорізькій області від 15.05.2012 №122 о/с в частині звільнення з органів внутрішніх справ старшого лейтенанта міліції ОСОБА_2. Поновлено ОСОБА_2 на посаді старшого інспектора чергової частини лінійного відділення в порту "Запоріжжя" ГУ МВС України в Запорізькій області. Зобов'язано Головне управління МВС України в Запорізькій області виплатити ОСОБА_2 грошове забезпечення за вимушений прогул з 15.05.2012 по день поновлення на службі. Постанову суду в частині поновлення на посаді та виплати грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 3674,70 грн. звернуто до негайного виконання. В іншій частині позову відмовлено.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що ОСОБА_2, починаючи з 25.02.2009 перебував на службі в органах внутрішніх справ на посаді старшого інспектора чергової частини лінійного відділення в порту "Запоріжжя" Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області. Наказом начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області від 16.04.2012 року №584 "Про покарання працівників ОВС ГУМВС в області" вирішено за порушення вимог наказів Міністерства внутрішніх справ України від 14.04.2004 №400, від 04.10.2003 №1155, від 24.08.2009 №181 (зі змінами внесеними наказами МВС України від 13.08.2010 №382 та від 30.11.2011 №882), що виразилось в прямому укритті злочину від обліку шляхом не реєстрації до ЖРЗПЗ, неналежному виконанні службових обов'язків, старшого інспектора - чергового чергової частини лінійного відділу в порту "Запоріжжя" Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області старшого лейтенанта міліції ОСОБА_2 звільнити з органів внутрішніх справ. Наказом начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області від 15.05.2012 №122о/с "По особовому складу" вирішено згідно з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України звільнити з органів внутрішніх справ: в запас Збройних Сил України (із поставленням на військовий облік) за пунктом 64 "є" (за порушення дисципліни) старшого лейтенанта міліції ОСОБА_2 - старшого інспектора - чергового чергової частини лінійного відділу в порту "Запоріжжя" Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області, з 15.05.2012 року. Підстава: наказ ГУМВС від 16.04.2012 №584.

Ухвалюючи оскаржувані рішення суди попередніх інстанції виходили з того, що наказ начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області від 16.04.2012 №584 "Про покарання працівників ОВС ГУМВС в області", в частині, що стосується позивача, скасовано у судовому порядку і рішення про його скасування набрало законної сили. З огляду на це та з урахуванням положень частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин), суди дійшли висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог. В частині позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди в розмірі 5000,00 грн. суд першої інстанції зазначив про їх безпідставність, оскільки таке відшкодування не передбачене Законом України "Про дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України" та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, норми яких є спеціальними.

Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області подано до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 15 січня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року, в якій просив зазначені судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

На обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник зазначає, що неналежне виконання позивачем своїх службових обов'язків полягало в укритті злочину від обліку шляхом не реєстрації до ЖРЗПЗ. При цьому, опитаний при проведенні службової перевірки позивач цю обставину підтвердив. Скаржник у касаційній скарзі вказує, що мотивуючи своє рішення суд першої інстанції зазначив, що нормативно-правовими актами не передбачено здійснення хибних повідомлень про злочин, повідомлень про злочин, які насправді не вчинені, провокацій дій чергових тощо, оскільки такі дії межують з правопорушенням, визначеним статтею 183 Кодексу України про адміністративній правопорушення і, крім того, відповідачем не надано до суду будь-яких доказів того, що за повідомленням, своєчасно не зареєстрованим ОСОБА_2, порушено кримінальну справу за ознаками злочину. Скаржник вважає, що судами попередніх інстанцій не було враховано та не надано належної оцінки пункту 6.2 наказу Міністерства внутрішніх справ України від 04.10.2003 року №1155 "Про вдосконалення реагування на повідомлення про злочини, інші правопорушення і події та забезпечення оперативного інформування в органах і підрозділах внутрішніх справ України", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.03.2004 за №259/8858. Також, скаржник наголошує, що висновки судів попередніх інстанцій щодо проведення атестаційних процедур відносно позивача після його звільнення не відповідають дійсності, оскільки процедура атестації проводилась 15.05.2012, а 25.05.2012 рішення за її наслідками оголошене позивачу під підпис, що не суперечить пункту 4.13 наказу Міністерства внутрішніх справ України від 22.03.2005 року №181 "Про затвердження Інструкції про порядок проведення атестування особового складу органів внутрішніх справ України", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.05.2005 за №559/10839. Тому, на думку скаржника, судами попередніх інстанцій неповно досліджено докази і не встановлено всі обставини справи, наявним у справі доказам не надано належної оцінки, отже, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню.

Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 30.01.2014 відкрито касаційне провадження за даною касаційною скаргою та встановлено строк для подачі заперечень на касаційну скаргу - 30 днів з моменту отримання ухвали суду.

До закінчення встановленого строку позивач заперечень на касаційну скаргу не подав.

15.12.2017 набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), внесені Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів (Розділи 1-3)".

Пунктом 4 частини 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України установлено, що зміни до цього Кодексу вводяться в дію з урахуванням таких особливостей: касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Перевіривши доводи і вимоги касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України (далі - особи рядового і начальницького складу) стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначаються у Дисциплінарному статуті органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22.02.2006 №3460-ІV (далі - Дисциплінарний статут).

Відповідно до частини 1 статті 1 Дисциплінарного статуту, службова дисципліна - це дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Згідно з статтею 2 Дисциплінарного статуту, дисциплінарний проступок - це невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

Статтею 12 Дисциплінарного статуту передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень:

1)усне зауваження;

2)зауваження;

3)догана;

4)сувора догана;

5)попередження про неповну посадову відповідність;

6)звільнення з посади;

7)пониження в спеціальному званні на один ступінь;

8)звільнення з органів внутрішніх справ.

У свою чергу, підпунктом "є" пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, що затверджене Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114 (надалі - Положення), визначено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік), серед іншого, за порушення дисципліни.

Частиною 6 статті 14 Дисциплінарного статуту встановлено, що про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ.

За змістом частини 5 статті 18 Дисциплінарного статуту, такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з посади, пониження в спеціальному званні та звільнення з органів внутрішніх справ, вважаються виконаними після видання наказу по особовому складу.

Таким чином, оспорюваний в межах даної адміністративної справи наказ начальника Головного управління МВС України в Запорізькій області "По особовому складу" від 15.05.2012 №122 о/с, яким позивача звільнено з займаної посади, був виданий на виконання наказу начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області від 16.04.2012 року №584 "Про покарання працівників ОВС ГУМВС в області" у відповідності до частини 5 статті 18 Дисциплінарного статуту та, по своїй суті, не стосується безпосередньо накладення на позивача дисциплінарного стягнення.

Правомірність наказу начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області від 16.04.2012 року №584 "Про покарання працівників ОВС ГУМВС в області", в частині покарання позивача, не була предметом з'ясування в межах розгляду і вирішення даної адміністративної справи, оскільки ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 01.06.2012 позовну заяву в частині позовних вимог про його скасування було залишено без розгляду.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що ОСОБА_2 подано до Запорізького окружного адміністративного суду окремий адміністративний позов до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області про скасування наказу начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області від 16.04.2012 року №584 в частині покарання позивача.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 26 липня 2012 року по справі №0870/5750/12, яка набрала законної сили 19.11.2012, тобто, до прийняття судом першої інстанції оскаржуваної постанови у даній адміністративній справі, задоволено адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області про скасування наказу. Скасовано наказ начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області від 16.04.2012 року №584 "Про покарання працівників ОВС ГУМВС в області" в частині покарання ОСОБА_2.

Вказаним судовим рішенням, зокрема, встановлено відсутність в діях старшого інспектора чергової частини лінійного відділу в порту "Запоріжжя" Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області старшого лейтенанта міліції ОСОБА_2 складу дисциплінарного проступку та зроблено висновок про необґрунтованість і, як наслідок, протиправність наказу начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області від 16.04.2012 року №584 "Про покарання працівників ОВС ГУМВС в області" в частині покарання позивача.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 10 липня 2012 року, на підставі пункту 3 частини 1 статті 156 КАС України (в редакції, чинній станом на час прийняття оскаржуваних судових рішень), провадження по справі №0870/5090/12 було зупинено до набрання законної сили судовим рішенням по справі №0870/5750/12.

Відповідно до частини 1 статті 72 КАС України (в редакції, чинній станом на час прийняття оскаржуваних судових рішень), обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно з статтею 255 КАС України (в редакції, чинній станом на час прийняття оскаржуваних судових рішень), постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Отже, встановлені постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 26 липня 2012 року по справі №0870/5750/12 обставини, в тому числі, щодо неправомірності наказу начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області від 16.04.2012 року №584 "Про покарання працівників ОВС ГУМВС в області" в частині покарання ОСОБА_2, який покладено в основу оскаржуваного в межах адміністративної справи №0870/5090/12 наказу начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області від 15.05.2012 №122 о/с "По особовому складу", не могли оспорюватися відповідачем по справі - Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області та вважались доведеними при розгляді і вирішенні адміністративної справи №0870/5090/12.

З урахуванням наведеного, колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо неправомірності наказу начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області від 15.05.2012 №122 о/с "По особовому складу" та наявності підстав для поновлення ОСОБА_2 на посаді старшого інспектора чергової частини лінійного відділення в порту "Запоріжжя" Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області і стягнення на його користь грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Колегія суддів відхиляє викладені в касаційній скарзі аргументи скаржника щодо неврахування і ненадання судом першої інстанції під час прийняття оскаржуваного рішення належної оцінки нормам пункту 6.2 наказу Міністерства внутрішніх справ України від 04.10.2003 №1155 "Про вдосконалення реагування на повідомлення про злочини, інші правопорушення і події та забезпечення оперативного інформування в органах і підрозділах внутрішніх справ України", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.03.2004 за №259/8858 та правомірності проведення атестаційних процедур відносно позивача.

Скаржник в обґрунтування доводів касаційної скарги в цій частині посилається, фактично, на висновки, викладені у постанові Запорізького окружного адміністративного суду від 26 липня 2012 року по справі №0870/5750/12, яка не є предметом касаційного перегляду в межах даного касаційного провадження. При цьому, дані висновки жодним чином не були відображені в оскаржуваних постанові Запорізького окружного адміністративного суду 15 січня 2013 року та ухвалі Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року по справі №0870/5090/12.

Крім того, відповідно до пункту 6.2 Інструкції з організації реагування органів внутрішніх справ на повідомлення про злочини, інші правопорушення та події, що затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 04.10.2003 №1155, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01.03.2004 за №259/8858 (що була чинною, станом на час прийняття оскаржуваних рішень), під час здійснення перевірок реагування ОВС на повідомлення про злочини, інші правопорушення та події слід практикувати надання ввідних завдань, звірки записів у ЖРЗПЗ, ЖОІ, ЖРІЗ з іншими джерелами інформації (пристроями документування мовленнєвої інформації, шляховими листами, бортовими журналами тощо).

У постанові Запорізького окружного адміністративного суду від 26 липня 2012 року по справі №0870/5750/12, обставини якої були взяті до уваги судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень, надано оцінку наведеним нормам. Зокрема, зазначено, що статтею 183 Кодексу України про адміністративні правопорушення (в редакції, чинній станом на час прийняття оскаржуваних рішень) встановлено, що завідомо неправдивий виклик пожежної охорони, міліції, швидкої медичної допомоги або аварійних служб - тягне за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Тому, суд дійшов висновку, що вищевказаними нормативно-правовими актами не передбачено здійснення хибних повідомлень про злочини, повідомлень про злочини, які насправді не вчинені, провокацій дій чергових тощо, оскільки такі дії є правопорушенням, визначеним статтею 183 Кодексу України про адміністративні правопорушення і відповідачем не було надано до суду будь-яких доказів того, що за повідомленням, своєчасно не зареєстрованим ОСОБА_2, порушено кримінальну справу за ознаками злочину.

Також, у даному судовому рішенні було встановлено, що з остаточним рішенням за результатами атестації ОСОБА_2 був ознайомлений 25.05.2012, тобто, вже після звільнення з органів внутрішніх справ України з 15.05.2012.

Згідно з пунктом 4.13 Інструкції про порядок проведення атестування особового складу органів внутрішніх справ України, що затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22.03.2005 року №181, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.05.2005 за №559/10839 (що була чинною станом на час прийняття оскаржуваних рішень), затверджені атестаційні листи в тижневий термін надсилаються до органів чи підрозділів внутрішніх справ за місцем служби осіб, які атестувалися, для оголошення результатів.

Відтак, Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області було порушено передбачений даною нормою тижневий строк для оголошення результатів атестації ОСОБА_2.

Аргументи скаржника щодо дотримання відповідачем процедури проведення атестації позивача відхиляються колегією суддів касаційної інстанції ще й з тих підстав, що як слідує з висновків оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій, висновки атестаційного листа від 15.05.2012 не бралися до уваги при прийнятті наказу начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області від 16.04.2012 №584 "Про покарання працівників ОВС ГУМВС в області" та, відповідно, наказу начальника Головного управління МВС України в Запорізькій області "По особовому складу" від 15.05.2012 №122 о/с, у цих наказах відсутні будь-які посилання на даний атестаційний лист.

Відповідно до частин 1-2 статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновків щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права або порушення ними норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.

Згідно з частиною 1 статті 351 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на наведене, касаційна скарга Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області підлягає залишенню без задоволення, а постанова Запорізького окружного адміністративного суду від 15 січня 2013 року та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року - без змін.

Керуючись статтями 341-343, 350, 355-356 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 15 січня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року по справі №0870/5090/12 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області про скасування наказу, поновлення на посаді, зобов'язання виплатити грошове забезпечення за вимушений прогул, стягнення моральної шкоди залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Суддя-доповідач В.М. Шарапа

Судді В.М. Бевзенко

Н.А. Данилевич