Історія справи

Ухвала КАС ВП від 01.01.2020 року у справі №640/14672/19

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 квітня 2020 року

Київ

справа №640/14672/19

адміністративне провадження №К/9901/35555/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Калашнікової О.В.,

суддів: Білак М.В., Загороднюка А.Г.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції адміністративну справу № 640/14672/19

за позовом ОСОБА_1 до Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві, третя особа - ОСОБА_2 , про скасування постанов про накладення штрафу,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 вересня 2019 року (прийняте головуючим суддею Шейко Т.І.), постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2019 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Єгорової Н.М., суддів: Сорочка Є.О., Федотова І.В.)

УСТАНОВИВ:

І. Рух справи

1. У серпні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі - відповідач, ДВС), третя особа - ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , третя особа, стягувач), в якому просила:

- визнати незаконною та скасувати постанову старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Кузьменко Л.М. № 57116426 від 26 липня 2019 року про накладення штрафу в розмірі 3400,00 грн.;

- визнати незаконною та скасувати постанову старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Кузьменко Л.М. №57116426 від 29 липня 2019 року про накладення штрафу в розмірі 3400,00 грн.

1.1. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказала, що 12 липня 2018 року постановою Апеляційного суду міста Києва було частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2 ; рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 24 січня 2018 року змінено та зобов`язано позивачку не чинити ОСОБА_2 перешкод в участі у вихованні та спілкуванні з донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказаним рішенням визначені способи та дні з годинами участі батька у спілкуванні з дитиною. Виконавчий лист у справі перебуває на виконанні державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Кузьменко Л.М. (далі - державний виконавець). Під час здійснення виконавчих дій державним виконавцем складено акти щодо невиконання рішення суду у вказаній справі, на підставі актів прийнято спірні постанови.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

2. На примусовому виконанні у Голосіївському районному відділі державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві знаходиться виконавчий лист № 752/22214/16-ц, виданий 23 липня 2018 року Голосіївським районним судом м. Києва, яким зобов`язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкод в участі у вихованні та спілкуванні з донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

2.1 Визначено способи участі батька у вихованні малолітньої дитини наступним чином:

-перший місяць: - щосереди з 17 год.00 хв. до 20 год.00 хв., - щосуботи з 10 год.00 хв. до 13 год.00 хв., - без присутності матері ОСОБА_1 ;

-з другого місяця: 1-й та 3-й тиждень місяця: понеділок, п`ятниця з 17 год.00хв. до 19 год.30 хв., 2-й та 4-й тиждень місяця: вівторок, четвер з 17 год. 00 хв. до 19 год. 30 хв. та з 17 год.00 хв. п`ятниці до 18 год.00 хв. суботи; - з 1-го по 15-те липня щороку,

- на день народження дитини - спільне спілкування з урахуванням бажання дитини.

3. Відповідно до акту державного виконавця від 19 липня 2019 року (розпочато о 17 год.14 хв., закінчено о 17 год.18 хв.), складеного за наслідком виходу державного виконавця за адресою: АДРЕСА_1 з метою перевірки виконання рішення суду встановлено, що ОСОБА_2 з малолітньою ОСОБА_3 в зазначений час, який визначений у рішенні суду, не спілкувався. Рішення суду не виконано.

3.1. У вказаному акті ОСОБА_2 (стягувачем) здійснено наступний запис: «на виконанні рішення суду знаходились дві невідомі особи жіночої статі, що перешкоджали виконанню рішення суду, злякали мою доньку та проводили відеозйомку без будь-яких дозволів. Рішення суду не виконано».

3.2. Також в акті наведені пояснення ОСОБА_1 (боржника), в яких остання вказала, що вивела дитину на дитячий майданчик для спілкування, проте дитина самостійно виявляє категоричне небажання спілкуватися з батьком, не хотіла дивитись у бік батька та почала плакати.

3.3. Також з Акту від 19 липня 2019 року вбачається, що при проведенні виконавчих дій був присутній свідок ОСОБА_4 . Судом було встановлено, що при проведенні виконавчих дій проводився відеозапис.

4. На підставі акту державного виконавця від 19 липня 2019 року державним виконавцем 26 липня 2019 року винесено постанову у ВП № 57116426 про накладення штрафу на ОСОБА_1 (боржника) у розмірі 3400,00 грн. за невиконання рішення суду. Пунктом 2 резолютивної частини вказаної постанови зобов`язано боржника виконати рішення протягом десяти робочих днів та попередити про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення.

5. 26 липня 2019 року державним виконавцем складено акт (розпочато о 17 год.17 хв. закінчено о 17 год. 22 хв.) про те, що виходом державного виконавця за адресою АДРЕСА_1 (дитячий майданчик) з метою перевірки виконання рішення суду встановлено, що ОСОБА_2 з малолітньою ОСОБА_3 не спілкується в зазначений рішенням суду час. Рішення суду не виконано.

5.1. У вказаному акті від 26 липня 2019 містяться пояснення боржника аналогічного змісту, що наведені в акті від 19 липня 2019 року.

6. На підставі акту від 26 липня 2019 року державним виконавцем 29 липня 2019 року винесено постанову у ВП № 57116426 про накладення штрафу у розмірі 3400,00 грн. на ОСОБА_1 за невиконання рішення суду. Пунктом 2 резолютивної частини даної постанови зобов`язано боржника виконати рішення протягом десяти робочих днів та попередити про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення.

7. Не погоджуючись із постановами державного виконавця про накладення штрафу, ОСОБА_1 звернулась до суду.

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

8. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 вересня 2019 року, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2019 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

9. Суд першої інстанцій, з яким погодився суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, дійшов висновку, що ОСОБА_1 дійсно не виконувалось рішення суду, оскільки нею не забезпечено перебування малолітньої дитини у визначеному місці та у визначений час відповідно до рішення суду та виконавчого листа. Окрім того, присутність позивача та інших осіб при виконанні рішення є порушенням визначених судовим рішенням умов.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)

10. Не погодившись із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернулась із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просила скасувати оскаржувані судові рішення, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

11. У касаційній скарзі зазначено про безпідставність та незаконність спірних постанов державного виконавця від 26 та 29 липня 2019 року у ВП №57116426. На думку позивача, суди попередніх інстанцій, при ухваленні оскаржуваних рішень, неправильно застосували норми матеріального права, не надали належної правової оцінки істотним обставинам справи та безпідставно відхилили доводи позивача щодо неправомірності винесення необмеженої кількості постанов про накладення штрафів.

12. ОСОБА_1 вказала, що нею були вчинені усі дії для виконання рішення суду, оскільки вона зібрала дочку, одягла для прогулянки з батьком, вмовила піти на зустріч та вивела на дитячий майданчик. Однак, після запізнення стягувача та державного виконавця, дитина втекла в сторону дома. Отже, дочка не виявила бажання спілкуватись із батьком (стягувачем), не зважаючи на прохання позивачки підійти до батька, привітатись, поспілкуватись, дитина не хотіла навіть дивитись в його бік, плакала.

13. Позивачка вказала, що проведення виконавчих дій державним виконавцем та стягувачем поглиблюють психологічну травму дитини та прямо вказують на незаконність дій державного виконавця. Вчинення виконавчих дій виключає порушення прав дитини, що проявляються у фізичному та психологічному знущанні над дитиною, примушуванні її до певних дій, яких вона не бажає вчиняти, зокрема, змушувати до зустрічей зі стягувачем, якого дитина боїться і заявляє про це.

14. Також на думку ОСОБА_1 , Закон України «Про виконавче провадження» не передбачає права державного виконавця, в разі невиконання рішення суду, виносити по відношенню до боржника необмежену кількість постанов про накладення на нього штрафу, чинним законодавством передбачено інші заходи, спрямовані на примусове виконання відповідного судового рішення.

15. Позивачка вказала про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій процедури дослідження обставин справи. Відеозапис, доданий до позовної заяви та наявний у матеріалах справи судом не переглядався, стенограма (протокол) такого відеозапису у матеріалах справи також відсутня. Проте, в оскаржуваних рішеннях суд неодноразово посилався на наявність відеозапису виконавчих дій як на обґрунтування прийнятого рішення. Суди в оскаржуваних рішеннях вказують про наявність свідка, однак не зазначають зміст його пояснень.

16. ОСОБА_2 подано відзив на касаційну скаргу позивачки, в якому він просив передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Підставою для цього, на думку третьої особи, є те, що справа містить ряд виключних правових проблем і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

17. Також ОСОБА_2 просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили оскаржувані рішення обґрунтовано, законно та з додержанням норм матеріального і процесуального права. У свою чергу, ОСОБА_1 у виконавчому провадженні №57116426 здійснює будь-які дії за для уникнення обов`язку виконувати остаточне рішення суду.

V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

18. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

19. Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

20. Статтею 1 Закону України від 2 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII) передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

21. Відповідно до статті 64-1 Закону №1404-VIII виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.

Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом.

22. Статтею 75 Закону №1404-VIII передбачено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

23. Порядок виконання судових рішень також передбачений в Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5).

24. У розділі ІХ Інструкції № 512/5 наведено порядок виконання рішень немайнового характеру, у тому числі рішення про встановлення побачення з дитиною у час та місці побачення стягувача з дитиною.

25. Пунктом 5 розділу ІХ Інструкції № 512/5 визначено, якщо рішенням про встановлення побачення з дитиною не визначено час та (або) місце побачення стягувача з дитиною, державний виконавець викликає сторони виконавчого провадження з метою визначення часу та (або) місця такого побачення шляхом надіслання викликів одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.

Сторона виконавчого провадження у разі неможливості з`явитися на призначений час письмово повідомляє про це державного виконавця шляхом подання заяви (клопотання), в якій (якому) зазначає про зручні для неї час та (або) місце проведення побачення стягувача з дитиною.

Державний виконавець визначає час та (або) місце побачення стягувача з дитиною, враховуючи позицію сторін виконавчого провадження та інтереси дитини, шляхом винесення постанови про визначення часу та (або) місця побачення стягувача з дитиною.

Якщо сторона виконавчого провадження не з`явилася у визначений у виклиці час до державного виконавця та письмово не повідомила державного виконавця про зручні для неї час та (або) місце проведення побачення стягувача з дитиною, державний виконавець визначає час та (або) місце такого побачення без врахування позиції відповідної сторони виконавчого провадження.

26. Відповідно до пунктів 8, 9 розділу ІХ Інструкції № 512/5 державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником рішення про встановлення побачення з дитиною у час та місці побачення стягувача з дитиною, визначені рішенням або державним виконавцем.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною третьою статті 64-1 Закону.

27. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною четвертою статті 64-1 Закону №1404-VІІІ.

28. При кожному наступному невиконанні боржником зазначеного рішення державний виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною четвертою статті 64-1 Закону №1404-VІІІ.

VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

29. 08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року N460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон N 460-IX).

30. Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону N 460-IX, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

31. Касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 вересня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2019 року подана до Верховного Суду 19 грудня 2019 року, отже касаційний розгляд цієї справи буде здійснюватися в порядку, що діяв до набрання чинності Законом N 460-IX.

32. Предметом спору у справі є постанови державного виконавця про накладення штрафу на позивача за невиконання та повторне невиконання рішення суду, яким зобов`язано позивачку не чинити ОСОБА_2 перешкод в участі у вихованні та спілкуванні з донькою.

33. Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

34. Частинами першою-третьою статті 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

35. Статтею 244 КАС України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

36. Оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанції вказаним вимогам не відповідають.

37. Аналізуючи наведені положення законодавства в контексті цієї справи потрібно зауважити, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання (виконати судове рішення).

38. Тобто, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника наклали штраф за невиконання/повторне невиконання судового рішення потрібно з`ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом), місце вчинення, і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк. У цьому зв`язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з`ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону № 1404-VIII .

39. Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об`єктивно) перешкодило виконати судове рішення.

40. Повторним невиконанням судового рішення в розумінні статті 64-1 Закону №1404-VІІІ є встановлений відповідним актом факт кожного наступного невиконання боржником судового рішення після складення акту про невиконання такого рішення вперше та винесення відповідної постанови про накладення штрафу за невиконання судового рішення без поважних причин.

41. Вказані правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21 січня 2020 року у справі №640/9234/19.

42. Як вбачається з матеріалів справи, відносно ОСОБА_1 відповідачем було прийнято дві постанови про накладення штрафу за невиконання та повторне невиконання рішення суду без поважних причин у встановлений строк.

43. Разом з тим, судами попередніх інстанцій не встановлено в чому саме полягало невиконання рішення суду позивачем, залишається не встановленим, де саме позивач повинна була забезпечити спілкування дитини зі стягувачем, чи надавала дитину батьку, чи перешкоджала спілкуванню. Також не встановлено наявності факту відсутності поважної причини невиконання позивачем рішення суду у встановлений строк.

44. Суди попередніх інстанцій вказують, що під час складання державним виконавцем акту 19 липня 2019 року був присутній свідок - ОСОБА_4 , однак, не надають оцінки поясненням цього свідка. При цьому, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, посилаються на присутність сторонньої особи - ОСОБА_4 під час спілкування батька із дитиною. Також судами встановлено здійснення відеозйомки під час виконавчих дій 19 липня 2019 року, проте не надано оцінки такому доказу.

45. В зв`язку з вказаними обставинами, Верховний Суд вважає висновки судів попередніх інстанції передчасними, оскільки, суди першої та апеляційної інстанції взагалі не досліджували дотримання процедури складання постанови про накладення штрафу.

46. Наведене дає підстави стверджувати про невжиття належних заходів щодо офіційного з`ясування обставин справи.

47. Також Верховний Суд зазначає про необґрунтованість клопотання ОСОБА_2 про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати.

48. Згідно з частиною п`ятою статті 346 КАС України, на яку посилається третя особа, суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

49. З вищезазначеної норми вбачається, що передача справи на розгляд Великої Палати із наведених підстав не вирішується за клопотанням сторони і є правом суду, а не обов`язком.

50. Таким чином, враховуючи, що вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судів першої та апеляційної інстанції, тому з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) відсутня можливість перевірити Верховним Судом правильність його висновків в цілому по суті спору.

51. Згідно з частинами першою, другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

52. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

53. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

54. Враховуючи, що суд касаційної інстанції відповідно до частини другої статті 341 КАС України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно положень частин другої-четвертої статті 353 КАС рішення судів попередніх інстанцій в цій справі необхідно скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

55. Під час нового розгляду справи судам слід дати юридичну оцінку вказаним обставинам та в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

СУДОВІ ВИТРАТИ

56. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

57. Керуючись статтями 341, 343, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 вересня 2019 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2019 року.

3. Справу №640/14672/19 направити до Окружного адміністративного суду м.Києва на новий розгляд.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

О.В. Калашнікова

М.В. Білак

А.Г. Загороднюк

Судді Верховного Суду