Історія справи

Ухвала КАС ВП від 11.12.2018 року у справі №817/3330/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 грудня 2018 року

м. Київ

справа №817/3330/15

адміністративне провадження №К/9901/14114/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Мороз Л.Л., Кравчука В.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 4 лютого 2016 року (суддя Сало А.Б.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2016 року (головуючий суддя Майор Г.І., Бучик А.Ю., Шевчук С.М.) у справі №817/3330/15 за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгенівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про визнання протиправним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 (надалі також - позивач) звернулася до суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгенівни (далі - відповідач), в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №21332886 від 15 травня 2015 року державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, на квартиру за адресою АДРЕСА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (надалі також - третя особа, ТОВ «ФК «Вектор Плюс»).

Позов обґрунтовано тим, що перехід права власності міг відбуватись виключно на підставі окремого договору, який сторонами не укладався. Нотаріусом перед вчиненням спірного запису не перевірено: повноваження заявника - ТОВ «ФК «Вектор Плюс»; подані останнім документи для здійснення реєстрації права власності; наявності факту виконання умов правочину. Ні відповідачем ні третьою особою на стороні відповідача не надано жодних підтверджуючих доказів, які б свідчили про перевірку державним реєстратором наявності даних про погашення чи непогашення заборгованості по кредиту на день вчинення реєстраційних дій. Крім того, реєстраційна дія вчинена не за місцезнаходженням майна і не уповноваженою на це особою. Позивач вказує, що квартира підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у зв'язку з чим вона не могла бути примусово відчужена шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Протиправні дії нотаріуса призвели до примусового позбавлення її права власності на квартиру.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 4 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2016 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №21332886 від 15 травня 2015 року державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгенівни на квартиру за адресою АДРЕСА_1 за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс».

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що 16 квітня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - банк) та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №1701/0408/71-066 (далі - Кредитний договір).

На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між позивачем та банком 16 квітня 2008 року укладено іпотечний договір №1701/0408/71-066-Z-1 (далі - Іпотечний договір), посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Киселюком О.В.

Іпотечним договором забезпечувалося належне виконання вимог, що випливають з кредитного договору, а також їх додаткових угод, у тому числі щодо: повернення Іпотекодавцем (позивачем) Іпотекодержателю (банк) кредиту у сумі 73 000,00 Дол. США в строк до 15 квітня 2035 року; сплати Іпотекодавцем процентів за користування кредитом у порядку та строки, визначені кредитним договором; виконання інших зобов'язань передбачених кредитним договором. На забезпечення виконання основного зобов'язання Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю належне йому на праві власності майно: трикімнатна квартира АДРЕСА_1 (а.с.9-12).

Водночас, відповідно до повідомлення про відступлення права грошової вимоги №0030501 від 14 грудня 2012 року, ОСОБА_1 проінформовано про те, що право вимоги по заборгованості позивача (включаючи суму наданого кредиту; проценти, нараховані банком за користування кредитом; комісії; штрафні санкції; та інші можливі платежі) по кредитному договору відступлене ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (Фактор) (а.с.72).

Внаслідок укладення договору факторингу №15 та договору про відступлення прав за іпотечними договорами, відбулася заміна кредитора, а саме ТОВ «Факориногова компанія «Вектор Плюс» набуло статусу нового кредитора за кредитним договором, укладеним між Банком та ОСОБА_1

З моменту відступлення Банком Фактору прав вимоги заборгованості, всі гарантії, надані боржником щодо заборгованостей, стають дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору. Разом з правами вимоги до Фактора переходять всі пов'язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених боржником процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов'язкових платежів.

ОСОБА_1 було направлено вимогу від 18 лютого 2015 року про усунення порушення умов кредитного договору, шляхом погашення упродовж 30 днів, а саме:

- заборгованості за кредитом у сумі 74780,51USD, що станом на 17 лютого 2015 року відповідно до курсу НБУ становить 1971064,68грн.;

- заборгованості за відсотками за користування кредитом 10681,62 USD, що станом на 17 лютого 2015 року відповідно до курсу НБУ становить 281546,14грн.

У випадку невиконання вимог ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» повідомило, що вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (а.с.70).

Разом з тим, 15 травня 2015 року на підставі заяви уповноваженої особи ТзОВ «Факориногова компанія «Вектор Плюс» Кандаєвої Діни Русланівни приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єгоровою Мариною Євгенівною прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 636884356101, номер запису про право власності: 9677068 від 15 травня 2015 року) про державну реєстрацію права власності за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» код ЄДРПОУ 38004195 адреса: м. Київ, проспект Московський, буд. 28А, на об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 66,4 кв.м., житловою площею 39 кв.м., яка є предметом іпотечного договору №1701/0408/71-066-Z-1 від 16 квітня 2008 року (а.с.14).

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що законодавством не передбачено можливості проведення державної реєстрації речових прав на об'єкт нерухомого майна нотаріусом без вчинення нотаріальної дії, пов'язаної з переходом таких прав на об'єкт нерухомості. Проте, відповідачем жодна нотаріальна дія з даним об'єктом нерухомого майна у порядку, встановленому абзацами 2-3 ч. 5 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1952-IV від 01.07.2004 в редакції на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №1952), під час здійснення державної реєстрації вказаного речового права відповідачем, як спеціальним суб'єктом державної реєстрації не вчинялась. Крім того, в межах процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель має право звернутися до органу державної реєстрації з метою державної реєстрації за собою права власності на об'єкт нерухомого майна і документом, який підтверджуватиме відповідний перехід права власності, окремий договір між іпотекодавцем та іпотекодержателем, або застереження в іпотечному договорі. Умовами договору не передбачено можливість прийняття рішення нотаріусом щодо позбавлення права власності на квартиру шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ТОВ «ФК «Вектор Плюс» подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і прийняти нове рішення про відмову в позові.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Вирішуючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Проте, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №914/2006/17.

Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно (право власності на квартиру), не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте відповідачем оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалось реєстрації прав іншої особи, а не позивача.

Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Визнання протиправним і скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за третьою особою є захистом прав позивача на квартиру від їх порушення іншою особою, за якою в подальшому зареєстровано таке право.

Отже, ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанцій не врахували того, що цей спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер, а саме є спором позивача та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» щодо виконання умов цивільно-правових угод і визнання права власності на квартиру.

З урахуванням наведеного Верховний Суд вважає, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права власності має розглядатися як спір, що пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на квартиру іншою особою, за якою в подальшому зареєстровано таке право. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.

Також Верховний Суд вважає, що оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис.

Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішення про державну реєстрацію права власності безпосередньо пов'язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо квартири з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права власності на таку квартиру. Такий спір має приватноправовий характер. З огляду на суб'єктний склад сторін спору він має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних судових рішень; далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема від 28 серпня 2018 року у справі №820/8219/15 (провадження №11-582апп18) та від 11 вересня 2018 року у справі №817/2398/15 (провадження №11-354апп18), і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від такого висновку.

Більш того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 вересня 2018 року у справі №823/2042/16 вказала, що такий критерій визначення юрисдикції спору як наявність порушень вимог чинного реєстраційного законодавства у діях державного реєстратора під час державної реєстрації прав не завжди є достатнім та ефективним, адже наявність цих порушень можна встановити лише при розгляді справи по суті, а не на момент звернення позивача з позовною заявою.

Крім того, скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства. У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов'язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів.

Отже, в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження. А тому мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб'єктного складу сторін спору.

Відповідно до частини четвертої статті 343 КАС України, суд касаційної інстанції під час попереднього розгляду справи скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов'язкове скасування судового рішення.

Відповідно до пункту 5 частини першої стаття 349 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

Згідно зі статтею 354 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Таким чином, судові рішення підлягають скасуванню у повному обсязі із закриттям провадження у даній справі.

Відповідно до статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства (пункт 1).

Відповідно до частини першої статті 239 Кодексу, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Верховний Суд вказує, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін.

Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

Керуючись статтями 343, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» задовольнити частково.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 4 лютого 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2016 року у справі №817/3330/15 скасувати.

Провадження у справі №817/3330/15 закрити.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

В.М. Кравчук ,

Судді Верховного Суду