Історія справи

Ухвала КАС ВП від 07.02.2018 року у справі №820/17987/14
Постанова КАС ВП від 15.11.2018 року у справі №820/17987/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 листопада 2018 року

Київ

справа №820/17987/14

адміністративне провадження №К/9901/52115/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

за участю секретаря судового засідання Калініна О.С.,

представника позивача - Барішевського О.В.,

представника відповідача - Павловича Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2017 (судді Чалий І.С., Зеленський В.В., П'янова Я.В.)

у справі № 820/17987/14

за позовом Приватного виробничо-комерційного підприємства «Стандартопт»

до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2014 року Приватне виробничо-комерційне підприємство «Стандартопт» (далі - Підприємство) звернулося до суду з позовом до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (далі - ОДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення від 29.09.2014.

Позов мотивовано тим, що за наслідками проведеної перевірки ОДПІ дійшла помилкового висновку про те, що господарські операції позивача з його контрагентом не мали реального характеру. Відтак відповідач не мав підстав для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення щодо збільшення Підприємству суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Справа неодноразово розглядалась судами різних рівнів.

Так, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06.09.2016 задоволено касаційну скаргу ОДПІ, скасовано ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2015 та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2014, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

За наслідками повторного розгляду справи постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08.08.2017 (суддя - Мар'єнко Л.М.) у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2017 задоволено апеляційну скаргу Підприємства, скасовано постанову суду першої інстанції, прийнято нову постанову, якою позов задоволено: скасовано податкове повідомлення - рішення № 0000542211 від 29.09.2014.

Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, ОДПІ звернулася з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просила її скасувати та залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.08.2017. При цьому скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про обґрунтованість заявленого адміністративного позову. Судом не враховано, що матеріалами справи не підтверджено реальність виконання укладених Підприємством та його контрагентами угод, а надані позивачем документи бухгалтерського обліку складено з порушенням вимог чинного законодавства.

Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного суду України (далі - КАС України) (в редакції, що діяла до 15.12.2015) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вищенаведені вимоги кореспондуються з приписами статті 242 КАС України (в редакції, що діє з 15.12.2015).

Постанова Харківського апеляційного адміністративного суду вказаним вимогам не відповідає у зв'язку з наступним.

З матеріалів справи вбачається, що за наслідками позапланової виїзної перевірки фінансово-господарської діяльності Підприємства з питань господарських відносин із платниками податків, їх реальності та повноти відображення в обліку за період квітень, травень, червень 2014 року складено акт від 29.08.2014.

В акті перевірки викладено висновки контролюючого органу про наявність в діяльності позивача порушень п. 198.3, п. 198.6. ст. 198, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого платником занижено податок на додану вартість на загальну суму 4 437 848,00 грн. (за квітень 2015 року - 1 392 113 грн., за травень 2014 року - 1 821 649 грн. та за червень 2014 року - 1 224 086 грн.).

На цій підставі відповідачем 29.09.2014 прийнято податкове повідомлення-рішення №0000542211, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем ПДВ у розмірі 5 547 310,00 грн., у т.ч. за основним платежем - 4 437 848,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1 109 462,00 грн.

Свої дії щодо прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення ОДПІ мотивує тим, що Підприємством не надано належних доказів реального виконання укладених між позивачем та ТОВ «Альфа ЛТД», ТОВ «Кримська водочна компанія», ТОВ «МініАрт» угод.

Спірні правовідносини внормовано приписами Податкового Кодексу України, Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та нормативними актами, прийнятими на їх виконання, в редакціях, що діяли на час їх виникнення.

З огляду на приписи статей 14, 44, 198, 201 Податкового Кодексу України господарські операції для визначення податкових зобов'язань мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, при цьому для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Господарський договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку і його наявність свідчить лише про намір виконати дії (операції) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, відтак, господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

У зв'язку з цим недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень, водночас суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

У разі якщо податковий орган доведе узгодженість дій між платником та його контрагентом, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити відповідні цим операціям правові наслідки з метою отримати податкову вигоду, або що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, то право платника на податковий кредит не можна вважати законним.

Матеріалами справи встановлено, що позивач уклав наступні договори купівлі та поставки товару: № 31 від 13.03.2014 з ТОВ «Альфа ЛТД», № 28 від 20.03.2014 з ТОВ «Кримська водочна компанія» та № 35 від 01.04.2014 з ТОВ «МініАрт».

Здійснивши системний аналіз матеріалів справи, надавши належну оцінку доводам та запереченням наданих сторонами під час розгляду справи в суді та правильно застосувавши норми матеріального права, що регламентують спірні правовідносини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що залучені до справи докази не підтверджують реальності виконання укладених Підприємством договорів купівлі-продажу та поставки, не спростовують висновків ОДПІ, викладених в акті перевірки про те, що контрагенти-постачальники позивача не мали можливості виконати умови укладених між ними та Підприємством договорів та фактично не виконували ці договори.

При цьому судом дано належну оцінку суперечним за змістом доказам, які надавались позивачем під час розгляду справи в судах, враховано відсутність об'єктивних доказів, що підтверджують фактичне отримання Підприємством обумовленої договорами продукції та подальше її використання позивачем у господарській діяльності, відсутність доказів здійснення позивачем розрахунку за поставлену продукції та реальних змін майнового стану Підприємства.

Натомість, суд апеляційної інстанції, пославшись на наявність у позивача договорів купівлі-продажу та поставки товару, товарно-транспортних та видаткових накладних, виданих постачальниками, дійшов висновку про те, що документи бухгалтерського обліку позивача відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а реальність виконання укладених господарських угод належним чином підтверджено цими документами.

При цьому судом апеляційної інстанції залишено поза увагою, що надані Підприємством різні редакції одних і тих самих господарських договорів, товарно-транспортні та видаткові накладні, самі по собі, не підтверджують реальності виконання укладених угод та не спростовують доводів контролюючого органу щодо відсутності будь-яких доказів реального виконання вказаних договорів, фактичного отримання позивачем товару від його контрагентів, що наявні у позивача документи бухгалтерського обліку не дозволяють ідентифікувати та перевірити об'єктивність відображеної у них інформації.

Враховуючи викладене, колегія суддів Касаційного адміністративного суду вважає, що судом апеляційної інстанції внаслідок невірної оцінки матеріалів справи скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Статтею 352 КАС України обумовлено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 349, 352, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2017 скасувати, залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.08.2017.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 14 листопада 2018 року.

Суддя-доповідач І.А. Гончарова

Судді І.Я. Олендер

Р.Ф. Ханова