Історія справи

Ухвала КАС ВП від 09.09.2020 року у справі №808/966/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 808/966/16

касаційне провадження № К/9901/25459/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л. І.,

суддів: Шипуліної Т. М., Хохуляка В. В.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 17.05.2016 (суддя Нечипуренко О. М. ) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2016 (судді: Чередниченко В. Є., Коршуна А. О., Панченко О. М. ) у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових рішень та вимог,

УСТАНОВИЛ:

17.03.2016 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області, у якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22.12.2015 №0023151702 у частині основного платежу на суму 69 836,96 грн та штрафних санкцій у розмірі 17 459,24 грн, визнати протиправним та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 03.02.2016 №0002601702 у частині 157 141,66 грн, а також визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від
22.12.2015 №0023141702 у сумі 15 667,96 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що контролюючий орган в акті перевірки не навів доказів, які б свідчили про завищення нею валових витрат на придбання дизельного пального, зважаючи на те, що на думку відповідача єдиною підставою для здійснення списання паливно-мастильних матеріалів позивачем мали бути норми витрат наведені у наказі Мінтрансу від 10.02.1998 №43 "Про затвердження норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті". Проте, у акті перевірки помилково застосовано норми витрат зазначеного вище наказу до фізичної особи-підприємця.

Позивач також зазначає про безпідставність висновків контролюючого органу про ненарахування та несплату нею єдиного внеску унаслідок заниження доходу через завищення витрат, що враховуються при визначенні норми витрат списання паливно-мастильних матеріалів.

Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 17.05.2016 адміністративний позов задовольнив у повному обсязі. Визнав протиправними та скасував податкове повідомлення-рішення від 22.12.2015 №0023151702 у частині основного платежу на суму 69 836,96 грн та штрафних санкцій у розмірі 17 459,24 грн, вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від
03.02.2016 №0002601702 у частині 157 141,66 грн, а також рішення про застосування штрафних санкцій своєчасно не нарахованого єдиного внеску від
22.12.2015 №0023141702 у сумі 15 667,96 грн. Стягнув з Державного бюджету України на користь позивачки судовий збір в сумі 2 582,24 грн.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 23.09.2016 залишив без змін постанову Запорізького окружного адміністративного суду від
17.05.2016.

Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень. Зазначає, що судами не було надано належну оцінку обставинам викладеним у акті перевірки, а також не прийнято уваги, що наказ Міністерства транспорту України від 10.07.2012 №43 "Про затвердження витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті" є актом нормативно-технічного характеру та відповідно до підпункту "е" пункту 5 "Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 №731, не підлягає державній реєстрації в Міністерстві юстиції України і є чинним без такої. Крім того, скаржник стверджує, що вказаний нормативний документ мають застосовувати державні установи, центральні і місцеві органи виконавчої влади, підприємства, а також суб'єкти господарювання незалежно від форми власності.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17.10.2016 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л. І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Шипуліна Т. М., Хохуляк В. В.

Верховний Суд ухвалою від 07.09.2020 призначив справу до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні на 21.07.2020.

Верховний Суд, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справи, виходить з такого.

Суди попередніх інстанцій установили такі обставини.

Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 норм законодавства з питань повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та єдиного соціального внеску за період з 01.01.2012 по
31.12.2014.

Унаслідок проведеної перевірки відповідачем складено акт від 04.12.2015 №1206/0828-1702/ НОМЕР_1, у якому зафіксувало порушення позивачкою вимог: - підпункту 16.1.2 пункту 16.1 статті 16, пунктів 138.1 та 138.2 статті 138, підпункту "а" пункту 176.1 статті176, пунктів 177.2, 177.4, 177.10 статті 177 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-ІV, із змінами та доповненнями, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності у загальній сумі 74 765,25 грн, в тому числі за 2012 рік у сумі 17 236,56 грн, за 2013 рік у сумі 29 169,57
грн та за 2014 рік у сумі 28 359,12 грн; включення до декларації про отримані доходи за 2012,2013 та 2014 роки перекручених даних, неналежне ведення обліку доходів і витрат; - підпункту 1 пункту 2 статті 6, пункту 3, частини 2 пункту 1, пункту 5 статті 7, пунктів 2, 8, 12 статті 9 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та на підставі підпункту 3.3 розділу ІІІ, абзацу другого підпункту 2 пункту 4.5 розділу ІV "Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", затверджену наказом Міндоходів України від 09.09.2013 №455, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 своєчасно не нарахована та не сплачена у строки, зазначені відповідно до абзацу другого підпункту 2 пункту 4.5 розділу ІV "Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", затверджену наказом Міндоходів України від 09.09.2013 №455, сума єдиного внеску за 2012 рік у сумі 39 873,90 грн, сума єдиного внеску за 2013 рік у сумі 65 068,81 грн та сума єдиного внеску за 2014 рік у сумі 63 599,73 грн. Загальна сума своєчасно ненарахованого та несплаченого єдиного внеску за 2012-2014 років складає 168
542,44грн; - підпункту "б" пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755, зі змінами та доповненнями, а саме подання податкових розрахунків форми №1ДФ за ІV квартал 2012 року, І квартал 2013 року, ІV квартал 2014 року з неповними відомостями.

На підставі акту перевірки Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області прийнято:

податкове повідомлення-рішення від 22.12.2015 №0023151702, яким фізичній особі-підприємцю збільшено суму грошового зобов'язання податку з доходів фізичних осіб за основним платежем в розмірі 74 765,25 грн та штрафними санкціями у розмірі 18 691,31 грн;

рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від
22.12.2015 №0023141702 у сумі 15 667,96 грн;

вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 03.02.2016 №0002601702 у сумі 168 542,44 грн.

Підставою для прийняття відповідних рішень Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області про допущення позивачем вказаних вище порушень стало завищення валових витрат на придбання дизельного пального у зв'язку із неналежним застосуванням приписів наказу Міністерства транспорту України від
10.02.1998 №43 "Про затвердження норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті".

Задовольняючи адміністративний позов суди установили наступне.

Відповідно до розділу загальні положення "Норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті", затверджених наказом Міністерства транспорту України від 10.02.1998 №43, призначені для планування потреби підприємств, організацій та установ (далі - підприємств) в паливно-мастильних матеріалах і контролю за їх витратами, ведення звітності, запровадження режиму економії і раціонального використання нафтопродуктів, а також можуть застосовуватись для розроблення питомих норм витрат палива.

Враховуючи те, що організаційно-правова форма позивача відмінна від зазначених у загальних положеннях даного нормативно-правого акту, тому застосування контролюючим органом його норм до внутрішньо-господарської діяльності фізичної особи-підприємця у імперативному порядку є протиправним, оскільки положення наказу Міністерства транспорту від 10.02.1998 №43 мають відомчий характер та не є обов'язковими для даного суб'єкта господарювання.

Окремо, судом апеляційної інстанції надано оцінку доводам відповідача про те, що наказ Міністерства транспорту України від 10.02.1998 №43 застосовується різними суб'єктами господарювання та є актом нормативно-технічного характеру, а не нормативно-правовим, тому не підлягає державній реєстрації в Міністерстві юстиції України.

На думку суду дані доводи відповідача лише підтверджують відсутність у такого акту обов'язкового характеру та свідчать про можливість застосування його позивачем у своїй господарській діяльності на власний розсуд.

Отже, визнаючи протиправними та скасовуючи рішення та вимогу відповідача, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, фактично виходив з того, що відповідач всупереч вимог закону здійснив нарахування єдиного внеску не на дохід фізичної особи-підприємця, що підлягає обкладенню податком на доходи, а на суму, визначену ним у спосіб непередбачений законом.

Відповідно до частин 1 -3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення у цій справі відповідають, а доводи касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у відзиві на адміністративний позов, апеляційній скарзі та, з урахуванням яких, суди попередніх інстанцій вже надавали оцінку встановленим обставинам справи. У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі статті 9 КАС України.

Відповідач у касаційній скарзі просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин у справі, проте це знаходиться за межами касаційного перегляду, встановленими частиною 1 статті 341 КАС України. Обґрунтування касаційної скарги відповідача зводиться виключно до непогодження з оцінкою, наданою судами повно і всебічно встановленим обставинам справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, скаржником не зазначено.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками судів про ненадання контролюючим органом належних та допустимих доказів на підтвердження нереальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Враховуючи викладене, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.12.2015 №0023151702, вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 03.02.2016 №0002601702, а також рішення про застосування штрафних санкцій від 22.12.2015 №0023141702.

В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343,349,350,355,356,359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.

Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 17.05.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2016 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ. І. Бившева Т. М. Шипуліна В. В. Хохуляк