Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 червня 2018 року

Київ

справа №808/7718/14

адміністративне провадження №К/9901/12434/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М.І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 808/7718/14

за позовом ОСОБА_1 до Міністра Кабінету Міністрів України Семерака Остапа Михайловича, третя особа - Секретаріат Кабінету Міністрів України, про визнання протиправними дій та зобов'язання утриматись від вчинення певних дій, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Секретаріату Кабінету Міністрів України на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 1 жовтня 2015 року (колегія суддів: головуючий Кисіль Р.В., судді Садовий І.В., Сіпак А.В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2016 року (колегія суддів: головуюча Ясенова Т.І., судді Головко О.В., Суховаров А.В.),

в с т а н о в и в :

Постановою від 25 листопада 2014 року Запорізький окружний адміністративний суд задовольнив адміністративний позов ОСОБА_1, визнав протиправним та скасував наказ Міністра Кабінету Міністрів України Семерака О.М. від 20 листопада 2014 року «Про звільнення ОСОБА_1», поновив ОСОБА_1 на посаді начальника Управління моніторингу корупціогенних чинників Секретаріату Кабінету Міністрів України.

Постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Управління моніторингу корупціогенних чинників Секретаріату Кабінету Міністрів України суд звернув до негайного виконання.

У вересні 2015 року головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з поданням про зміну способу виконання постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2014 року.

Звернення обґрунтоване тим, що жоден з підрозділів Секретаріату Кабінету Міністрів України (на дату звернення з поданням) не здійснює функції з моніторингу корупціогенних чинників. Враховуючи, що Управління моніторингу корупціогенних чинників виведено зі структури Секретаріату Кабінету Міністрів України, виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді начальника зазначеного управління є неможливим. З огляду на зазначене, відновлення порушеного права стягувача можливе шляхом поновлення його на рівнозначній посаді в Секретаріаті Кабінету Міністрів України.

За наслідками розгляду зазначеного подання Запорізький окружний адміністративний суд ухвалою від 1 жовтня 2015 року задовольнив подання державного виконавця. Змінив спосіб виконання постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2014 року у справі №808/7718/14 за позовом ОСОБА_1 до Міністра Кабінету Міністрів України Семерака О.М., третя особа - Секретаріат Кабінету Міністрів України про визнання протиправними дій та зобов'язання утриматись від вчинення певних дій, шляхом поновлення ОСОБА_1 на посаді в Секретаріаті Кабінету Міністрів України рівнозначній посаді начальника Управління моніторингу корупціогенних чинників Секретаріату Кабінету Міністрів України.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 19 січня 2016 року скасував ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 1 жовтня 2015 року і відмовив у задоволенні згаданого подання головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Таке рішення мотивовано тим, що зміна на підставі статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) способу і порядку виконання судового рішення не передбачає зміни обраного судом при ухваленні рішення відповідно до статті 162 КАС способу відновлення порушеного права. Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції, вирішивши спір по суті, уже визначив спосіб поновлення порушеного права позивача, а спосіб і порядок дій відповідача при виконанні судового рішення про поновлення звільненого працівника на посаді врегульовано законодавством. Тому у цьому випадку правових підстав для зміни способу виконання судового рішення не було. Крім того апеляційний суд зазначив, що у своєму поданні державний виконавець по суті просить змінити судове рішення, а не спосіб його виконання, що процесуальний закон забороняє.

У касаційній скарзі представник Секретаріату Кабінету Міністрів України просить скасувати ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 1 жовтня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2016 року та постановити нову ухвалу про зміну способу виконання рішення суду у вказаній справі.

Обґрунтовуючи свої вимоги представник третьої особи, з-поміж іншого, зазначила, що визначений судом першої інстанції спосіб виконання постанови від 25 листопада 2014 року у цій справі є наслідком неповного з'ясування усіх обставин, які зумовили необхідність звернення зі згаданим поданням.

Зокрема представник третьої особи наголосила, що виконання постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2014 року неможливе з огляду на об'єктивні на те причини, позаяк посади, яку обіймав ОСОБА_1, уже немає, як і немає Управління моніторингу корупціогенних чинників і жоден з підрозділів цієї функції вже не виконує. Представник Секретаріату Кабінету Міністрів України зазначила, що помилковим є ототожнення посади керівника зазначеного Управління з керівними посадами самостійних структурних підрозділів, які є в Секретаріаті Кабінету Міністрів України. Водночас додала, що вакантної посади керівника самостійного структурного підрозділу у Секретаріаті Кабінету Міністрів України немає, втім навіть для зайняття цієї посади вимагається відповідність кваліфікаційним вимогам.

Зазначених обставин не врахував і суд апеляційної інстанції, позаяк скасовуючи постанову суду першої інстанції цей суд теж не вирішив питання щодо можливості виконання судового рішення у цій справі (про поновлення ОСОБА_1) з огляду на наведені обставини.

Ухвалою від 19 лютого 2016 року Вищий адміністративний суд України відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

31 січня 2018 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах. Ухвалою від 1 лютого 2018 року суддя-доповідач цього суду прийняв її до провадження.

З урахуванням того, що предметом перегляду є ухвала суду апеляційної інстанції, суд на підставі пункту 3 частини першої статті 243 КАС постановив ухвалу від 7 червня 2018 року про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 255 КАС у попередній редакції постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Відповідно до частини першої статті 263 КАС у попередній редакції за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження можуть звернутися до адміністративного суду першої інстанції (незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист) із заявою про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення.

За наявності обставин та в порядку, передбачених абзацом першим цієї частини, сторона виконавчого провадження, а також державний виконавець за заявою сторони виконавчого провадження або з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду із заявою про зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.

Виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження. Необхідність зміни способу виконання судового рішення є одним із питань, які можуть виникнути на цьому етапі і така необхідність пов'язується з виникненням обставин, які об'єктивно унеможливлюють виконання судового рішення у той спосіб, що його обрав суд, вирішуючи спір по суті. Водночас у такий спосіб суд не може змінювати суть вже постановленого рішення.

З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду, що постановивши ухвалу від 1 жовтня 2015 року про зміну способу виконання судового рішення так, як просив державний виконавець, суд першої інстанції таким чином змінив своє рішення по суті позовних вимог (постанову від 25 листопада 2014 року), що суперечить призначенню процесуального механізму, встановленому у статті 263 КАС.

Стосовно аргументів представника Секретаріату Кабінету Міністрів України про те, що суд апеляційної інстанції при прийнятті ухвали від 19 січня 2016 року не надав належної правової оцінки тому, що постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2014 року об'єктивно неможливо виконати у той спосіб, як визначив суд, то ця обставина не може бути підставою для того, щоб суд апеляційної інстанції, переглядаючи в апеляційному порядку ухвалу про зміну способу виконання судового рішення, визнав судове рішення, щодо якого постановлено цю ухвалу, таким, що не підлягає виконанню. Крім того, суд, який вирішує питання про зміну способу виконання судового рішення відповідно до статті 263 КАС не може звільнити сторону (боржника у виконавчому провадженні) від його виконання, позаяк це суперечитиме принципу обов'язковості судових рішень. Тому доводи представника Міністра Кабінету Міністрів України та Секретаріату Кабінету Міністрів України в цій частині безпідставні.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Секретаріату Кабінету Міністрів України залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2016 року в цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М.І. Смокович

Судді О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець