ПОСТАНОВА

Іменем України

12 грудня 2018 року

Київ

справа №818/501/16

адміністративне провадження №К/9901/8699/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 30 червня 2016 року (суддя Соколова В.М.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2016 року (колегія суддів у складі: Калиновського В.А., Бенедик А.П., Філатова А.М.) у справі № 818/501/16 за позовом ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Сумській області про скасування наказу, поновлення на роботі,

установив:

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Управління Держпраці у Сумській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ про звільнення від 6 квітня 2016 року № 43-к, поновити його на посаді головного державного інспектора відділу експертної роботи, ринкового нагляду та надання адміністративних послуг Управління Держпраці у Сумській області.

Вважав незаконним звільнення з роботи за прогул без поважних причин, оскільки він подавав заяву про звільнення за власним бажанням у зв'язку з невиконанням роботодавцем законодавство про працю. Крім того, позивач є членом виборного органу профспілки, і останньою відмовлено у розірванні трудового договору, що відповідачем не враховано при видання наказу про звільнення.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 30 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, представник позивача - голова Професійної спілки «Справедливість» Управління Держпраці у Сумській області ОСОБА_2 звернулась із касаційною скаргою, у якій просить скасувати судові рішення і прийняти нове, яким позов задовольнити. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вважає помилковими висновки судів, з яких вони виходили при вирішенні спору. Зазначає, що раніше судовим рішенням від 24 листопада 2015 року його було поновлено на посаді, однак наказ про поновлення винесено відповідачем лише 15 січня 2016 року, що свідчить про невиконання останнім законодавства про працю та є підставою для звільнення працівника за частиною третьою статті 38 Кодексу законів про працю України. Крім того, наказ про звільнення не відповідає чинному законодавству, оскільки у ньому не вказано дату вчинення прогулу та не зазначено обставин, за яких його допущено, а складені відповідем акти та службові записки не є належними доказами прогулу позивача. Судами не враховано, що відповідачем не дотримано передбачені статтею 148 Кодексу законів про працю України терміни застосування дисциплінарного стягнення, а виборним органом профспілки відмовлено у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1

Від Професійної спілки «Справедливість» Управління Держпраці у Сумській області надійшли письмові пояснення стосовно касаційної скарги, в яких представник повністю підтримує доводи скарги, просить скасувати оскаржувані судові рішення і позов задовольнити.

Управління Держпраці у Сумській області надіслало письмові заперечення на касаційну скаргу, у яких просить її відхилити, посилаючись на необгрунтованість викладених у ній доводів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Суди встановили, що на виконання постанови Сумського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2015 року у справі № 818/3540/15 наказом від 15 січня 2016 року № 7-к ОСОБА_1 поновлено на посаді головного державного інспектора відділу експертної роботи, ринкового нагляду та надання адміністративних послуг Управління Держпраці у Сумській області з 10 вересня 2015 року, виплачено йому середній заробіток за час вимушеного прогулу по день фактичного виходу на роботу та зобов'язано з 22 січня 2016 року приступити до виконання своїх посадових обов'язків.

Позивач приступив до роботи 8 лютого 2016 року, і цього ж дня подав заяву про звільнення із займаної посади за частиною третьою статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв'язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю.

За результатами розгляду заяви, 8 лютого 2016 року позивач отримав відповідь про відсутність підстав для її задоволення

9 лютого 2016 року позивач повторно подав заяву про звільнення із займаної посади за частиною третьою статті 38 КЗпП України, та отримав письмову відмову у задоволенні його заяви.

10 лютого 2016 року позивач звернувся до Управління Держпраці у Сумській області із вимогою видати йому трудову книжку та копію наказу про його звільнення, на яку 11 лютого 2016 року отримав роз'яснення щодо відсутності підстав для їх видачі.

З 10 лютого 2016 року по 6 квітня 2016 року включно позивач був відсутній на роботі без поважних причин, що ним не заперечується.

З метою з'ясування причин відсутності позивача на робочому місці відповідачем вживалися наступні заходи:

- 11 лютого 2016 року на адресу, зазначену позивачем у заяві про видачу трудової книжки від 10 лютого 2016 року, направлено листа із пропозицією надати пояснення причин його відсутності на робочому місці 10 та 11 лютого 2016 року. Вказаний лист направлено рекомендованим листом з повідомленням, однак у зв'язку із закінченням строку зберігання у відділенні поштового зв'язку, конверт повернувся в Управління;

- 15 лютого 2016 року головним спеціалістом сектору персоналу ОСОБА_6 здійснено телефонний дзвінок на мобільний телефон ОСОБА_1, в ході телефонної розмови йому пропонувалось надати письмові пояснення щодо причин його відсутності на робочому місці 10, 11, 12 та 15 лютого 2016 року, однак від пропозиції надавати пояснення він відмовився, про що складено акт від 15 лютого 2016 року.

- 14 березня 2016 року заступником начальника Управління ОСОБА_7 в ході телефонної розмови запропоновано ОСОБА_1 надати пояснення щодо причин його відсутності на робочому місці з 16 лютого 2016 року по 14 березня 2016 року, від пропозиції надавати пояснення він відмовився, про що складено акт від 14 березня 2016 року.

З метою отримання погодження звільнення працівника із профспілковою організацією, членом якої є ОСОБА_1, 16 лютого 2016 року на адресу професійної спілки «Справедливість» Державної служби України з питань праці у Сумській області направлено лист, однак відповідь управлінням не отримана.

15 березня 2016 року на адресу професійної спілки «Справедливість» Державної служби України з питань праці у Сумській області направлено лист про надання згоди на звільнення члена профспілки, у відповідь на який листом від 6 квітня 2016 року направлено рішення виборного органу професійної спілки «Справедливість» Державної служби України з питань праці у Сумській області від 30 березня 2016 року про відмову в погодженні звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.

Наказом Управління Держпраці у Сумській області від 6 квітня 2016 року № 43-к ОСОБА_1 звільнено з посади головного державного інспектора відділу експертної роботи, ринкового нагляду та надання адміністративних послуг Управління Держпраці у Сумській області у зв'язку з прогулом без поважних причин згідно з пунктом 4 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Підставами для звільнення у наказі зазначено службову записку начальника відділу експертної роботи, ринкового нагляду та надання адміністративних послуг Управління Держпраці у Сумській області від 5 квітня 2016 року, службову записку завідувача сектору персоналу Управління Держпраці у Сумській області від 6 квітня 2016 року, службову записку головного спеціаліста сектору юридичного забезпечення ОСОБА_8 від 6 квітня 2016 року, акти засвідчення факту відсутності на робочому місці ОСОБА_1 за період з 10 лютого 2016 року по 6 квітня 2016 року, відповідь Професійної спілки «Справедливість» Управління Державної служби України з питань праці у Сумській області.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з правомірності звільнення ОСОБА_1 з роботи та відсутності підстав для скасування оскаржуваного наказу.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується із такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин. Для правильного вирішення спору про звільнення судам необхідно надати оцінку причинам поважності відсутності на роботі працівника. Поважними визнаються такі причини, що виключають вину працівника.

Судами встановлено, що з 10 лютого 2016 року по 6 квітня 2016 року ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці, що ним не заперечується. Відповідачем вживалися заходи з метою отримання пояснень щодо причин відсутності позивача на роботі, які виявилися безрезультатними. Відсутність позивача на роботі без поважних причин належним чином задокументовано відповідачем.

За таких обставин, як правильно вважали суди, у відповідача виникли підстави, передбачені пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, для розірвання з позивачем трудового договору.

Свою відсутність на роботі ОСОБА_1 обгрунтовував порушеннями з боку роботодавця законодавства про працю, про що позивачем подавалися заяви з вимогами звільнити його з посади згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України.

З цього приводу Суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 39 КЗпП України визначено, що строковий трудовий договір підлягає розірванню достроково на вимогу працівника, у тому числі, в разі порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору та у випадках, передбачених частиною першою статті 38 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Тобто, основною підставою для застосування вказаної норми КЗпП України є факт порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи.

Судами установлено, що у заявах про звільнення від 8 та від 9 лютого 2016 року, адресованих начальнику Управління Держпраці у Сумській області, ОСОБА_1 не зазначено жодного факту порушення відповідачем законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, а лише ставилася вимога про його звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України.

Таким чином, оскільки позивачем не було наведено конкретних фактів порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, які останній міг би визнати або відхилити, суди дійшли правильного висновку про те, що у роботодавця не було підстав для звільнення позивача за частиною третьою статті 38 КЗпП України на підставі поданих ним заяв.

У касаційній скарзі йдеться про те, що порушення законодавства про працю з боку Управління Держпраці у Сумській області полягають у несвоєчасному виконанні ним судового рішення у справі № 818/3450/15 про поновлення ОСОБА_1 на посаді. Однак, як правильно встановили суди, про такі обставини не йшлося у заявах позивача від 8 та від 9 лютого 2016 року.

Додатково Суд враховує, що питання належності та своєчасності виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді було предметом розгляду у справі №818/205/16 за його позовом до Управління Держпраці у Сумській області про зобов'язання вчинити дії та стягнення коштів. Рішеннями, ухваленими у даній справі, встановлено, що роботодавцем вживались всі можливі заходи, спрямовані на повідомлення ОСОБА_1 про існування відповідного наказу про його поновлення на роботі, тому затримка у виконанні рішення суду відбулася не з вини роботодавця, а внаслідок ухилення працівника від ознайомлення із відповідним наказом та небажання останнього поновлюватися на роботі.

Що стосується згоди профспілкового органу на звільнення позивача, Суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Частиною сьомою статті 43 КЗпП України визначено, що рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

За змістом цієї норми суд, розглядаючи трудовий спір, має з'ясувати, чи містить рішення профспілкового органу про відмову у наданні згоди на розірвання трудового договору правове обґрунтування такої відмови. У разі відсутності в рішенні обґрунтування відмови у наданні згоди на розірвання трудового договору власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації.

Судами встановлено, що у рішенні виборного органу Профспілки «Справедливість» Управління Держпраці у Сумській області від 30 березня 2016 року про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 згідно з пунктом 4 статті 40 КЗпП України як на підставу для відмови вказано на порушення роботодавцем законодавства про працю при поновленні незаконно звільненого працівника за рішенням суду, що жодним чином не підтверджено.

Суд зауважує, що за такої правової ситуації, коли працівник поновлюється на роботі за рішенням суду, вважається, що трудові правовідносини між роботодавцем і працівником не припинялися. З дня винесення роботодавцем наказу про поновлення працівника на роботі, укладений між ними раніше трудовий договір відновлює свою дію, і всі умови такого договору (у тому числі й щодо виконання трудових обов'язків та дотримання трудової дисципліни) зберігаються та мають виконуватися працівником. Виконання рішення суду про поновлення працівника на попередній роботі є обов'язком роботодавця, тоді як приступати до роботи чи ні - це вже право працівника.

Що стосується обставин прогулу ОСОБА_1 без поважних причин, то у рішенні профспілкового органу не наведено жодного доводу щодо неможливості звільнення позивача з підстав його відсутності на робочому місці за період з 10 лютого 2016 року по 6 квітня 2016 року, а лише зазначалося, що запит на отримання дозволу на звільнення неправильно оформлений.

Враховуючи, що рішення профспілкового органу не містило правового обгрунтування щодо відмови у наданні згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 згідно з пунктом 4 статті 40 КЗпП України, а стосувалося інших обставин, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суди дійшли правильного висновку про правомірність звільнення позивача з посади. Порушення відповідачем законодавства про працю у справі, що розглядається, суди не встановили.

Доводи касаційної скарги про те, що наказ про звільнення ОСОБА_1 не відповідає чинному законодавству, а складені відповідем акти та службові записки не є належними доказами допущеного позивачем прогулу, підтвердження не знайшли, судами надано належну правову оцінку таким доводам. Крім того, позивач не заперечує самого факту прогулу без поважних причин.

Суд вважає безпідставними доводи заявника касаційної скарги про недотримання відповідачем строку притягнення позивача до відповідальності за порушення трудового законодавства, оскільки таке порушення дисципліни як прогул (невихід на роботу без поважних причин) мало триваючий характер, і позивач, не приступивши до роботи в установлений наказом день, як і в наступні два місяці, продовжував порушувати трудову дисципліну.

Отже, суди не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б привести до ухвалення незаконних рішень, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постановлені у цій справі судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 30 червня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2016 року залишити без змін, а касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя І.Л. Желтобрюх

Судді О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець