Історія справи

Ухвала КАС ВП від 12.03.2019 року у справі №809/2563/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

12 березня 2019 року

справа №809/2563/14

адміністративне провадження №К/9901/31362/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової А.І., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області

на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2016 року у складі судді Могили А.Б.

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року у складі суддів Макарика В.Я., Большакової О.О., Глушка І.В.

у справі № 809/2563/14

за позовом Комунального підприємства «Івано-Франківськводоекотехпром»

до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В :

31 липня 2014 року Комунальне підприємство «Івано-Франківськводоекотехпром» (далі - Підприємство, платник податків, позивач у справі) звернулося в суд з позовом до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 04 липня 2014 року №0014561501, яким Товариство зобов'язано сплатити штраф у розмірі 10% несвоєчасно сплаченого податкового зобов'язання на суму 37819 грн 85 коп., №0014551501, яким Товариство зобов'язано сплатити штраф у розмірі 20% несвоєчасно сплаченого податкового зобов'язання на суму 510379 грн 12 коп., та податкову вимогу від 21 липня 2014 року №4491-25 на суму 229798 грн 06 коп., з мотивів безпідставності їх прийняття.

Судові рішення, які є предметом цього касаційного перегляду, прийняті за результатами нового судового розгляду на виконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 07 червня 2016 року, якою зазначено, що судами попередніх інстанцій не була надана належна правова оцінка всім обставинам справи, зокрема суті податкового зобов'язання задекларованого позивачем, яка набула статусу податкового боргу та сплачувалась частинами із простроченням.

24 жовтня 2016 року постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року, позов задоволено частково, скасовано податкове повідомлення-рішення від 04 липня 2014 року № 0014561501 в частині застосування штрафу на суму 33 733 гривні 01 коп., скасовано податкове повідомлення-рішення від 04 липня 2014 року № 0014551501 в частині застосування штрафу на суму 95461 гривня 54 коп., скасовано податкову вимогу від 21 липня 2014 № 4491-25 в частині податкового боргу на суму 129 194 гривні 55 коп. В задоволенні решти позову відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій висновувалися на аналізі положень статей 100, 126 Податкового кодексу України, Порядку розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) платників податків, затвердженого наказом Міністерством доходів і зборів України 10 жовтня 2013 року №574, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31 жовтня 2013 року за №1853/24385 (далі - Порядок №574), який зумовив висновок про часткову протиправність спірних податкових повідомлень-рішень, оскільки податковим органом не враховано договори про розстрочення грошових зобов'язань, що призвело до невірного визначення штрафних санкцій

У лютому 2017 року податковий орган подав касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема пункту 3.9 Порядок №574, статті 126 Податкового кодексу України та порушення ними норм процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким у цій частині в позові відмовити.

20 лютого 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу, справа №809/2563/14 витребувана з суду першої інстанції.

03 березня 2017 року Підприємством подані заперечення на касаційну скаргу податкового органу, доводи яких спростовують висновки касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.

14 березня 2017 року справа №809/2563/14 надійшла на адресу Вищого адміністративного суду України.

01 березня 2018 року справа №809/2563/14 разом із матеріалами касаційного провадження № К/9901/31362/18 передана з Вищого адміністративного суду України до Верховного Суду.

Касаційний розгляд справи здійснюється у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що податковим органом проведено камеральну перевірку податкової звітності з податку на додану вартість Комунального підприємства "Івано-Франківськводоекотехпром", за результатами якої складено акт від 18 червня 2014 року за № 3880/15-1/32360815 (далі - акт перевірки), яким встановлено, що Підприємством порушено визначені пунктом 50.1 статті 50, пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України терміни сплати самостійно задекларованого грошового зобов'язання з податку на додану вартість.

04 липня 2014 року на підставі акта перевірки у відповідності до пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, керівником податкового органу винесено податкові повідомлення-рішення №0014561501, яким Товариство зобов'язано сплатити штраф у розмірі 10% несвоєчасно сплаченого податкового зобов'язання на суму 37819 грн 85 коп., №0014551501, яким Товариство зобов'язано сплатити штраф у розмірі 20% несвоєчасно сплаченого податкового зобов'язання на суму 510379 грн 12 коп.

Відповідачем позивачу надіслано податкову вимогу від 21 липня 2014 року за № 4491-25 на суму 229 798,06 грн (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій).

Комунальним підприємством "Івано-Франківськводоекотехпром" подано Державній податковій інспекції у м. Івано-Франківську податкову декларацію за січень 2013 року, яку відповідач отримав 20 лютого 2013 року та податкову декларацію за лютий 2013 року, яку відповідач отримав 20 березня 2013 року.

Відповідно до пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України позивачем, 22 квітня 2013 року подано уточнюючий розрахунок за січень 2013 року, відповідно до якого знято 1549 грн з податкового зобов'язання. Одночасно за лютий 2013 року нараховано додатково податкове зобов'язання на суму 1343 грн і 40 грн штрафу. Оскільки розрахунки подані в один день сплата не проводилася.

Згідно поданої позивачем декларації за лютий 2013 року сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті становить 485 995 грн. Підприємством 28 березня 2013 року сплачено 190 995 грн, а на суму 295 000 грн укладено договір про розстрочення податкового зобов'язання.

Відповідно до поданої декларації за січень 2013 року сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті становить 512 714 грн. Позивачем 26 лютого 2013 сплачено 217 714 грн, а на суму 295 000 грн укладено договір про розстрочення податкового зобов'язання.

Платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом (пункт 57.1 статті 57 Податкового кодексу України).

Згідно договору про розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) від 25 січня 2013 року за № 19-151/1 Державна податкова інспекція у м. Івано-Франківську надає платнику розстрочення (відстрочення) сплати грошових зобов'язань (податкового боргу) на загальну суму 2 290 645, 33 грн терміном з 25 лютого 2013 року до 25 грудня 2013 року. Відповідно до змін та доповнень вказаного договору, перенесено терміни сплати частки розстроченого податкового боргу з 06 червня 2013 року на 25 червня 2013 року, 25 липня 2013 року, 23 серпня 2013 року, 25 вересня 2013 року, 25 жовтня 2013 року, 25 листопада 2013 року, 25 грудня 2013 року в загальній сумі 1 457 683,41 грн. Рішенням про перенесення раніше визначених термінів розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) від 26 квітня 2013 року вирішено перенести терміни сплати сум розстрочених (відстрочених) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених у договорі від 25 січня 2013 року за № 19-151/1 у сумі 208 240,48 грн з 25 квітня 2013 року на 30 травня 2013 року.

Відповідно до договору про розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) від 04 березня 2013 року за № 19-151/30 податковий орган надає платнику розстрочення (відстрочення) сплати грошових зобов'язань (податкового боргу) на загальну суму 277 490,68 грн з 25 березня 2013 року до 25 грудня 2013 року. Згідно змін та доповнень до вищезгаданого договору перенесено терміни сплати частки розстроченого податкового боргу з 04 червня 2013 року на 25 червня 2013 року, 25 липня 2013 року, 23 серпня 2013 року, 25 вересня 2013 року, 25 жовтня 2013 року, 25 листопада 2013 року, 25 грудня 2013 року в загальній сумі 194 243,47 грн. Рішенням про перенесення раніше визначених термінів розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) від 26 квітня 2013 року вирішено перенести терміни сплати сум розстрочених (відстрочених) грошових зобов'язань (податкового боргу) визначених у договорі від 04 березня 2013 року за № 19-151/30 у сумі 27 769,07 грн. з 24 квітня 2013 року на 30 травня 2013 року.

Договором про розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) від 04 квітня 2013 року за № 19-151/41 контролюючий орган надає платнику розстрочення (відстрочення) сплати грошових зобов'язань (податкового боргу) на загальну суму 272 810,94 грн з 26 квітня 2013 року до 26 грудня 2013 року. Згідно змін та доповнень до договору про розстрочення податкового боргу № 19-151/41-1 від 04 червня 2013 року перенесено терміни сплати частки розстроченого податкового боргу з 04 червня 2013 року на 26 червня 2013 року, 26 липня 2013 року, 26 серпня 2013 року, 26 вересня 2013 року, 28 жовтня 2013 року, 26 листопада 2013 року, 26 грудня 2013 року в загальній сумі 212 186,28 грн. Відповідно до рішення про перенесення раніше визначених термінів розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) вирішено перенести терміни сплати сум розстрочених (відстрочених) грошових зобов'язань (податкового боргу) визначених у договорі від 04 квітня 2013 року за № 19-151/41 у сумі 30 312,33 грн. з 26 квітня 2013 року на 30 травня 2013 року.

Згідно розрахунків відповідачем при винесенні податкових повідомлень-рішень не враховано оплати в сумі 208 240,48 грн від 21 лютого 2013 року та 236 009,48 грн від 25 березня 2013 року.

22 квітня 2013 року позивачем поданий уточнюючий розрахунок, згідно якого знято 3145 грн бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ у наступних звітних (податкових періодах) і включено до залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного звітного періоду.

Уточнюючим розрахунком від 17 травня 2013 року збільшено податкове зобов'язання на суму 800 грн і нараховано штраф 24 грн, оплату проведено 17 травня 2013 року.

Підприємством 11 березня 2013 року подано 24 уточнюючі розрахунки згідно яких донараховано податкове зобов'язання на суму 108 899 грн і нараховано суму штрафу 62 245 грн, які були оплачені 11 березня 2013 року.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Проблемою цього спору є тлумачення положень статті 126 Податкового кодексу України в сукупності з пунктом 3.9 Порядку №574.

За змістом норми, покладеної в основу застосування до позивача штрафів, пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України у разі, якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Здійснюючи аналіз положень цієї норми, суди попередніх інстанцій обґрунтовано висновувалися на тому, що її зміст є універсальним приписом, який підлягає застосуванню у разі прострочення встановленого Податковим кодексом України строку сплати узгодженого податкового зобов'язання.

Передбачена пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України відповідальність у вигляді штрафу застосовується в силу самого факту погашення податкового боргу з простроченням, і розмір такої відповідальності залежить виключно від терміну прострочення, а не від способу і порядку погашення податкового боргу (добровільного чи примусового, в повній сумі або частинами).

Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що порушення є вчиненим у момент збігу передбаченого податковим законодавством строку сплати узгодженого, але не сплаченого платником податків грошового зобов'язання, а розмір штрафу визначається нормативно та фактично в залежності від тривалості прострочення до моменту погашення боргу (до 30 днів або понад 30 днів).

Суди першої та апеляційної інстанцій також здійснили висновок про те, що розстрочення податкового боргу не впливає на факт вчинення правопорушення, оскільки воно є вчиненим до моменту відповідного розстрочення, а тому розстрочення виконання не змінює обсягу відповідальності платника податків (не зменшує і не збільшує). Такий висновок судів ґрунтується на правовій позиції з цього питання, викладеній у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2014 року у справі № 21-279а14.

При цьому, Суд звертає увагу на те, що по-перше, в межах правовідносин, які розглядались Верховним Судом України у справі № 21-279а14, аналізу підлягали положення підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», ідентичні положення якого в подальшому втілені законодавцем у нормі пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, а по-друге, розстрочення податкового боргу в справі № 21-279а14 здійснено судовим рішенням, що не можна ототожнювати з розстроченням податкового зобов'язання (боргу) за рішенням податкового органу, за наслідками реалізації положень статті 100 Податкового кодексу України, на виконання якої розроблений Порядок №574, який був відсутній на час ухвалення постанови Верховним Судом України та положення якого обґрунтовано не могли бути враховані при формулюванні правової позиції.

На час застосування до позивача штрафів спірними податковими повідомленнями-рішеннями (04 липня 2014 року) діяли положення статті 100 Податкового кодексу України та Порядку № 574 затвердженого на виконання зазначеної норми кодексу.

Відповідно до пункту 100.1. статті 100 Податкового кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), розстроченням, відстроченням грошових зобов'язань або податкового боргу є перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов'язань або податкового боргу під проценти, розмір яких дорівнює розміру пені, визначеному пунктом 129.4 статті 129 цього Кодексу.

Якщо до складу розстроченої (відстроченої) суми входить пеня, то для розрахунку процентів береться сума за вирахуванням суми пені.

Пункт 100.2. цієї статті передбачає, що платник податків має право звернутися до контролюючого органу із заявою про розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу. Платник податків, який звертається до контролюючого органу із заявою про розстрочення, відстрочення грошових зобов'язань, вважається таким, що узгодив суму такого грошового зобов'язання.

Згідно з пунктом 100.7. статті 100 Податкового кодексу України, відстрочені суми грошових зобов'язань або податкового боргу погашаються рівними частками починаючи з будь-якого місяця, визначеного відповідним контролюючим органом чи відповідним органом місцевого самоврядування, який згідно із пунктом 100.8 цієї статті затверджує рішення про розстрочення або відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу, але не пізніше закінчення 12 календарних місяців з дня виникнення такого грошового зобов'язання або податкового боргу, або одноразово у повному обсязі.

Пунктом 100.13. статті 100 Податкового кодексу України передбачено, що порядок розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Відповідно до статті 100 глави 9 розділу II Податкового кодексу України розроблено Порядок №574 (п.1.1).

Пункт 3.9 Порядку №574 встановлює, що на розстрочені (відстрочені) грошові зобов'язання (податковий борг) пеня та штрафи не нараховуються з дати укладання (підписання) договору до закінчення строку дії договору про розстрочення (відстрочення) грошового зобов'язання (податкового боргу).

Суд визнає, що положення цього пункту виключають будь-яке інше тлумачення, ніж те, що здійснено судами попередніх інстанцій, а саме на розстрочений податковий борг Підприємства податковий орган не повинен нараховувати штраф за період дії договору про розстрочення. Такий висновок також обумовлений тим, що за таке розстрочення податкового боргу (грошового зобов'язання) платник податків здійснює сплату суми процентів, що нараховуються на суми розстроченої суми, яка дорівнює розміру пені, визначеному пунктом 129.4 статті 129 глави 12 розділу II Кодексу. Тлумачення цієї норми податковим органом спотворює її дослівний текст, оскільки термін «за період» відповідач розуміє «у період», що призводить до неправильного висновку про наявність ознак правопорушення.

Відповідач касаційною скаргою просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно розрахунку штрафних санкцій, застосованих спірними податковими повідомленнями-рішеннями та складу предмету податкової вимоги, що знаходиться за межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року у справі № 809/2563/14 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер