Історія справи

Ухвала КАС ВП від 07.11.2019 року у справі №826/9115/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 листопада 2019 року

Київ

справа №826/9115/16

адміністративне провадження №К/9901/10856/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н. А.,

суддів - Бевзенка В. М.,

Шевцової Н. В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 серпня 2016 року (головуючий суддя - Іщук І. О., судді - Вовк П. В., Кобилянський К. М. ) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2016 року (головуючий суддя - Кузьменко В. В., судді - Василенко Я. М., Степанюк А. Г. ) у справі

за позовом Першого віце-прем'єр-міністра - Міністра економічного розвитку і торгівлі України ОСОБА_2

до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

про визнання протиправними дій, -

встановив:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Міністерство економічного розвитку і торгівлі України з адміністративним позовом до Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Артемчука Тараса Володимировича (далі також - державний виконавець, відповідач), в якому просило визнати протиправними дії відповідача щодо звернення з поданням (повідомленням) від 25 квітня 2016 року №20.1-346/14 про кримінальне правопорушення до Печерського РУ головного управління Національної поліції в м.

Києві.

В обґрунтування позовних вимог Міністерство економічного розвитку і торгівлі України зазначило про безпідставність вчинення відповідачем оскаржуваних дій з огляду на ускладнення, які виникли в процесі виконання позивачем, як боржником, відповідного рішення суду, і про які позивачем було повідомлено відповідачу та запропоновано звернутись до суду, який видав виконавчий лист, із заявою щодо зміни способу виконання такого рішення суду, що б дозволило його виконати в повному обсязі.

Ухвалою суду від 27 липня 2016 року було замінено неналежних позивача та відповідача у справі на належних - Першого віце-прем'єр-міністра України - Міністра економічного розвитку і торгівлі України ОСОБА_2 та Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відповідно.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 серпня 2016 року адміністративний позов Першого віце-прем'єр-міністра України - Міністра економічного розвитку і торгівлі України ОСОБА_2 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій задоволено.

Визнано протиправними дії Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Артемчука Тараса Володимировича щодо звернення з поданням (повідомленням) від 25 квітня 2016 року №20.1-346/14 про кримінальне правопорушення до Печерського РУ головного управління Національної поліції в м.

Києві.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що державний виконавець наділяється правом звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності за невиконання ним рішення суду лише у випадку відсутності поважних причин такого невиконання. Так, у зв'язку з прийняттям нової редакції Статуту Державного підприємства "Рівненський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" відбулись зміни у назві посади, на якій ОСОБА_1 поновлено Апеляційним судом Рівненської області, а саме посаду "генеральний директор" змінено на посаду "директор". Таким чином, колегія суддів погодилась з позицією позивача про наявність на момент вчинення відповідачем оскаржуваних дій об'єктивних обставин, які унеможливлюють виконання рішення Апеляційного суду Рівненської області від 15 лютого 2016 року у спосіб та в порядку, визначеному в такому рішенні суду. Враховуючи наведені обставини наявності об'єктивних причин, які унеможливлюють виконання рішення Апеляційного суду Рівненської області від 15 лютого 2016 року у спосіб та в порядку, визначеному в такому рішенні суду, суд вважає поважними причини невиконання вказаного судового рішення позивачем, з огляду на що, беручи до уваги наведені правові положення Закону України "Про виконавче провадження", оскаржувані дії відповідача щодо звернення з поданням (повідомленням) від 25 квітня 2016 року №20.1-346/14 про кримінальне правопорушення до Печерського РУ головного управління Національної поліції в м.

Києві визнано судом протиправними, оскільки вони були вчинені без законодавчо передбачених підстав.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1, який є стягувачем у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа, виданого Апеляційним судом Рівненської області, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права та закрити провадження у справі.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2016 року Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду м.

Києва від 02.08.2016 у справі за адміністративним позовом Першого віце-прем'єр-міністра України - Міністра економічного розвитку і торгівлі України ОСОБА_2 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій залишено без задоволення. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.08.2016 залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення, погодився з висновками суду першої інстанції. Крім того, щодо доводів апелянта про те, що оскарження дій та рішень державної виконавчої служби сторонами виконавчого провадження здійснюється до суду, який видав виконавчий документ, колегія суддів зазначила, що наказ про призначення, звільнення керівника відповідного державного підприємства, а також накази про поновлення відповідного керівника державного підприємства на посаді, підписуються керівником уповноваженого органу управління, в даному випадку - Міністром економічного розвитку і торгівлі України, який є самостійним учасником процесу та не є стороною виконавчого провадження №50416655. Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 8 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вирішила, що апеляційна скарга з вимогами про закриття провадження у справі задоволенню не підлягає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 серпня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2016 року, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення, яким закрити провадження у справі у зв'язку з тим, що її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначив, що Верховним Судом України неодноразово висловлювалась правова позиція, відповідно до якої скарга на рішення, дій або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ (постанови від 11.11.2015 у справі №6-2187цс15, від 16.03.2016 у справі №6-30цс16). Однак вказана правова позиція, на думку скаржника, була повністю проігнорована судами попередніх інстанцій. Скаржник вважає, що з огляду на те, що виконавче провадження ВП №50416655 було відкрито за виконавчим документом, виданим в порядку цивільного судочинства, розгляд вказаної справи повинен був здійснюватися за правилами ЦПК України. Також посилається на хибність висновків судів про наявність поважних причин невиконання судового рішення про поновлення його на посаді, оскільки таке поновлення повинно було бути здійснено з
14.07.2015, тобто з часу, коли посада "генеральний директор" була передбачена штатним розкладом Державного підприємства "Рівненський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації". Крім того, скаржник вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій щодо того, що позивач не є представником Міністерства економічного розвитку і торгівлі, а є самостійним суб'єктом оскарження дій державного виконавця. Як вважає скаржник, Міністр відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" представляє міністерство у публічно-правових відносинах, підписує накази міністерства, тобто є представником боржника у виконавчому провадженні ВП №50416655. Зауважує, що позовну заяву подано саме від Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, яке і є стороною виконавчого провадження. Також посилається на порушення судами попередніх інстанцій принципу справедливості, адже судами в оскаржуваних рішеннях без наявних на те підстав зазначено про неможливість виконання рішення Апеляційного суду Рівненської області від 15.02.2016 щодо поновлення ОСОБА_1 на роботі, що суперечить практиці Європейського суду з прав людини та нормам українського законодавства.

Позивачем до Суду надано заперечення на касаційну скаргу, в яких вказано на безпідставність викладених в ній доводів. Позивач зазначає, що судом першої та апеляційної інстанції зроблено правильний висновок про те, що фактично прийняття рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді належить до компетенції Міністра економічного розвитку і торгівлі України. Зазначає, що оскільки позивачем у цій справі є Перший віце-прем'єр-міністр України - Міністр економічного розвитку і торгівлі України Кубів С. І., який не є стороною виконавчого провадження, розгляд цієї справи повинен здійснюватись за правилами адміністративного судочинства.

Позивач просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2019 року зазначену адміністративну справу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Рішенням Рівненського міського суду від 23 грудня 2015 року у справі №569/12305/15-ц за позовом ОСОБА_1 до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, третя особа - Державне підприємство "Рівненський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації", про поновлення на роботі в задоволені позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 15 лютого 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, а зазначене рішення Рівненського міського суду скасовано, а позов ОСОБА_1 задоволено шляхом визнання незаконним та скасування наказу з особового складу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 14 липня 2015 року №80-п "Про звільнення ОСОБА_1", поновлено ОСОБА_1 на посаді генерального директора Державного підприємства "Рівненський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" з 14 липня 2015 року.

На виконання рішення Апеляційного суду Рівненської області від 15 лютого 2016 року Рівненський міський суд 25 лютого 2016 року видав виконавчий лист, який було прийнято до виконання відповідачем, на підставі чого відкрито виконавче провадження ВП №50416655, про що винесено відповідну постанову від 09 березня 2016 року.

Відповідач звернувся до Печерського РУ Головного управління Національної поліції в м. Києві з поданням (повідомленням) про кримінальне правопорушення від 25 квітня 2016 року №20.1-346/14, в якому просив порушити кримінальне провадження за фактом умисного невиконання посадовими особами Міністерства економічного розвитку і торгівлі України рішення Апеляційного суду Рівненської області від 15 лютого 2016 року у справі №569/12305/15-ц, відповідальність за що передбачено статтею 382 Кримінального кодексу України, внести відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушення з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (частина 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України - далі КАС України).

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Особливості провадження у справах з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби на час виникнення спірних правовідносин було врегульовано статтею 181 КАС України.

Частиною 1 цієї статті КАС передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

~law24~ передбачено, що учасниками виконавчого провадження є державний виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб'єкти оціночної діяльності - суб'єкти господарювання.

Відповідно до ~law25~ сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.

Частиною 4 статті 82 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року №606-XIV (далі-Закон №606-XIV) встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч.2 ст.341 КАС України).

Суд зазначає, що критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ, та статус позивача як сторони у виконавчому провадженні.

Відповідно до ~law27~ сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.

При цьому інші особи, які не визначені у ~law28~ та 181 КАС, також можуть оскаржити рішення, дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби, однак у загальному порядку, встановленому КАС України.

З аналізу ~law29~одавчих норм слідує, що за загальним правилом сторони виконавчого провадження, їхні представники та прокурор можуть оскаржити рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення до суду відповідної юрисдикції, яким видано виконавчий лист. Разом з цим інші учасники виконавчого провадження можуть оскаржити рішення, дії чи бездіяльність посадової особи органу державної виконавчої служби до адміністративного суду.

Аналогічний правовий висновок наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі №808/8368/15.

З матеріалів справи вбачається, що предметом виконавчого провадження ВП №50416655 є примусове виконання виконавчого листа, виданого 25.02.2016 Апеляційним судом Рівненської області у справі №569/12305/15-ц про поновлення ОСОБА_1 на посаді генерального директора Державного підприємства "Рівненський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" з 14 липня 2015 року.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, боржником у вказаному виконавчому провадженні є Міністерство економічного розвитку і торгівлі України.

Позовну заяву щодо оскарження дій державного виконавця, вчинених в межах виконавчого провадження ВП №50416655, до Окружного адміністративного суду міста Києва подано саме Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, тобто боржником у виконавчому провадженні ВП №50416655.

Приймаючи вказаний позов до розгляду та замінюючи первинного позивача у справі на Першого віце-прем'єр-міністра України - Міністра економічного розвитку і торгівлі України ОСОБА_2, суд першої інстанції зазначив, що фактичне прийняття рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді генерального директора Державного підприємства "Рівненський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" належить до компетенції саме Міністра економічного розвитку і торгівлі України. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній ухвалі вказав на те, що Міністр економічного розвитку і торгівлі України у спірних правовідносинах є самостійним учасником процесу та не є стороною виконавчого провадження №50416655.

Проте, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до положень статті 8 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" Міністр, зокрема, очолює міністерство, здійснює керівництво його діяльністю, представляє міністерство у публічно-правових відносинах з іншими органами, підприємствами, установами та організаціями в Україні та за її межами, підписує накази міністерства.

З огляду на наведені приписи діючого на час виникнення спірних правовідносин законодавства колегія суддів вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про те, що Міністр економічного розвитку і торгівлі України є самостійним учасником процесу та не є стороною виконавчого провадження №50416655, оскільки Міністр є керівником Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, до повноважень якого як керівника органу належить виконання судового рішення, що є предметом виконавчого провадження.

Суд зазначає, що обставини звернення до суду представника органу, який є стороною виконавчого провадження, з метою оскарження дій, рішень або бездіяльності державного виконавця не наділяє таку особу статусом іншого учасника виконавчого провадження, та не змінює статусу цього органу у вказаному виконавчому провадженні.

Таким чином, адміністративним судом помилково прийнято до свого провадження справу, яку належить розглядати за правилами цивільного судочинства.

Пунктом 3 частини 6 статті 346 КАС України (в чинній редакції) передбачено, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, крім випадків, якщо Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

Оскільки Великою Палатою Верховного Суду вже сформовано висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах підстави для передачі справи на її розгляд відсутні.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справі "Сокуренко і Стригун проти України") суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Пунктом 5 частини 1 статті.349 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до частини 1 статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно частини 1 статті 354 КАС України.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених частини 1 статті 354 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Оскільки суди помилково прийняли до свого провадження і розглянули справу з порушенням правил предметної юрисдикції, ухвалені в цій справі судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження в ній.

Також колегія суддів вважає за необхідне роз'яснити позивачеві, що вирішення вказаного спору належить до цивільної юрисдикції.

Керуючись статтями 238, 239, 341, 343, 349, 354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 серпня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2016 року скасувати, а провадження у справі закрити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н. А. Данилевич

Судді В. М. Бевзенко

Н. В. Шевцова