Історія справи

Ухвала КАС ВП від 07.11.2019 року у справі №826/22865/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 листопада 2019 року

Київ

справа №826/22865/15

адміністративне провадження №К/9901/11790/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н. А.,

суддів - Бевзенка В. М.,

Шевцової Н. В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 грудня 2015 року (суддя - Добрянська Я. І.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2016 року (головуючий суддя - Федотов І. В., судді - Ісаєнко Ю. А.., Ганечко О. М. ) у справі

за позовом ОСОБА_1

до Апарату Верховної Ради України

про стягнення одноразової грошової допомоги, -

установив:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Апарату Верховної Ради України (далі - відповідач, Апарат ВРУ), в якому просив стягнути: - одноразову грошову допомогу в розмірі його тримісячної заробітної плати, що становить ~money0~; - втрати від інфляції в розмірі ~money1~; - 3% річних, що становить ~money2~

Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 зазначив, що до 27 листопада 2014 року він працював на посаді помічника народного депутата України та був звільнений з цієї посади у зв'язку з достроковим припиненням повноважень народного депутата. З огляду на зазначену підставу звільнення Апарат Верховної Ради України відповідно до пункту 6 статті 34 Закону України "Про статус народного депутата" повинен був виплати йому, однак, протиправно не виплатив одноразову грошову допомогу в розмірі тримісячної заробітної плати, що порушило право позивача на отримання цих коштів. Також позивач вважає, що внаслідок прострочення виконання грошового зобов'язання відповідач повинен компенсувати з йому втрати від інфляції та 3% річних.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 грудня 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 ~money3~ У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції зазначив, що одноразова грошова допомога, виплата якої передбачена частиною 6 статті 34 Закону України "Про статус народного депутата України", є частиною заробітної плати позивача і належить до сум, що підлягають виплаті йому в день його звільнення. Але відповідач не виплатив позивачу зазначену одноразову грошову допомогу. Розмір заробітної плати позивача за останні повні два місяці його роботи у вересні та жовтні 2014 року перед звільненням з роботи 27 листопада 2014 року складає по ~money4~, тому на його користь належить стягнути одноразову грошову допомогу в сумі ~money5~, тоді як позивач помилково нарахував ~money6~ Що стосується стягнення з відповідача на користь позивача втрат від інфляції та 3% річних суд першої інстанції зазначив, що відповідальність за порушення грошового зобов'язання передбачає насамперед наявність договірних правовідносин, тому стаття 625 Цивільного кодексу України не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, врегульованих нормами трудового законодавства.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог про стягнення втрат від інфляції і 3% річних та ухвалити нове рішення, яким стягнути: - одноразову грошову допомогу в розмірі його тримісячної заробітної плати, що становить ~money7~; - втрат від інфляції в розмірі ~money8~; - 3% річних, що становить ~money9~

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2016 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 грудня 2015 року - без змін.

Апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, погодився з висновками суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

ОСОБА_1 (далі - скаржник) у лютому 2016 року звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 грудня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2016 року.

У касаційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 грудня 2015 року в частині відмовлених позовних вимог про стягнення втрат від інфляції і 3% річних та ухвалити нове рішення та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2016 року та ухвалити нове рішення, яким стягнути: - одноразову грошову допомогу в розмірі його тримісячної заробітної плати, що становить ~money10~; - втрат від інфляції в розмірі ~money11~; - 3% річних, що становить ~money12~

На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначив, що суди попередніх інстанцій не застосували статті 9 і 625 Цивільного кодексу України, Закон України "Про оплату праці" та відмовили в задоволенні позову в частині стягнення втрат від інфляції і 3 % річних, що призвело до неправильного вирішення справи.

Апарат ВРУ подав заперечення на касаційну скаргу, яким просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Зі змісту заперечень випливає, що, на думку відповідача, на спірні правовідносини не поширюються приписи ст. 625 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2019 року зазначену адміністративну справу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Розпорядженням керівника Апарату Верховної Ради України від 15 квітня 2013 року № 4665 ОСОБА_1 зараховано на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень.

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України від 26 листопада 2014 року № 7212 ОСОБА_1 звільнено із займаної посади у зв'язку із достроковим припиненням повноважень народного депутата України.

Станом на день звільнення відповідач не виплатив позивачу одноразову грошову допомогу.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Цивільного кодексу України передбачено, що положення ч. 1 ст. 9 Цивільного кодексу України застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 34 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" передбачено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Приписами ст. 1 Закону України 19 жовтня 2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно зі ст. 116 Кодексу законів про працю України встановлено, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Також ст. 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 117 Кодексу законів про працю України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

У постанові від 08.02.2018 у справі №826/22867/15 Верховий Суд зазначив, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами належними до сплати кредиторові.

Між тим спірні правовідносини врегульовані трудовим законодавством, зокрема, статтею 116 КЗпП України, яка гарантує, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Позивач не є кредитором по відношенню до відповідача.

Оскільки в цій справі між позивачем та відповідачем не виникли грошові правовідносини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача втрат від інфляції та 3 % річних за несплату коштів при звільнені є безпідставними.

Також суд зазначає, що трудовим законодавством передбачена відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні (ст. 117 КЗпП України) і здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати". Але скаржником не було заявлено відповідних позовних вимог у цій справі.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд виходить з того, що судами попередніх інстанцій було надано належну правову оцінку доводам, наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваних судових рішень, у касаційній скарзі не зазначено.

Частиною 1 статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищенаведене, Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 грудня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2016 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н. А. Данилевич

Судді В. М. Бевзенко

Н. В. Шевцова