Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 вересня 2018 року

Київ

справа №308/3570/17

адміністративне провадження №К/9901/3926/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого Гриціва М.І.,

суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В., -

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Ужгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області (далі - управління ПФУ) на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 жовтня 2017 року (суддя Фазикош О.В.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року (судді Матковська З.М., Затолочний В.С., Костів М.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до управління ПФУ про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -

встановив:

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати протиправним рішення управління ПФУ від 23 березня 2017 року № 26 про відмову в призначенні пенсії по втраті годувальника як інваліду з дитинства ІІІ групи; зобовязати управління ПФУ призначити їй пенсію по втраті годувальника як особі з інвалідністю із дитинства ІІІ групи, починаючи з 17 березня 2017 року.

Суди встановили, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні ПФУ та з 29 лютого 2016 року отримує пенсію по інвалідності ІІІ групи, як працююча.

ОСОБА_1 звернулась до управління ПФУ із заявою про відмову від отримування нею пенсії по інвалідності та про призначення пенсії по втраті годувальника, як особі з інвалідністю з дитинства ІІІ групи відповідно до статті 36 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV).

Листом від 23 березня 2017 року № 3406/04 разом з додатком-вкладкою № 23 до протоколу № 26 від 23 березня 2017 року «Про відмову у переході з пенсії по інвалідності на пенсію у зв'язку з втратою годувальника» управління ПФУ відмовило у задоволенні заяви. Своє рішення мотивувало тим, що відповідно до пункту 2.18 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок) визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду медико-соціальними експертними комісіями (МСЕК), медичним висновком закладів охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. Оскільки ОСОБА_1 вперше визнана особою з інвалідністю з дитинства у віці 45 років і до заяви не надала висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18 років (форма №157-2/о), тому відмовив у переведенні її на інший вид пенсії.

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області постановою від 03 жовтня 2017 року позов задовольнив.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 30 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Управління ПФУ не погодилося із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій і подало касаційну скаргу про їх скасування та постановлення нового рішення про відмову у задоволення позову. Зазначає, що у матеріалах справи немає медичних документів лікувально-профілактичних закладів, які свідчать про настання інвалідності до досягнення позивачкою 18 років.

На касаційну скаргу управління ПФУ надійшов відзив позивача, у якому вона просить відмовити у її задоволенні та залишити судові рішення, постановлені у цій справі, без змін.

Верховний Суд переглянув судові рішення судів попередніх інстанцій у межах касаційної скарги, з'ясував повноту фактичних обставин, на підставі яких були прийняті оскаржені рішення, та правильність застосування норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку про таке.

Із мотивації рішень судів попередніх інстанцій, випливає, що за встановлених ними обставин, відповідно до пунктів 2.3, 2.18 Порядку, пункту 1 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317, для призначення пенсії по втраті годувальника необхідно встановити факт наявності в особи інвалідності до досягнення нею 18 річного віку.

На підставі дослідженої довідки лікувально-лікарської комісії Ужгородської дитячої поліклініки від 28 лютого 2017 року № 2/12 було вставлено, що діагноз «вроджений звих кульшових суглобів» міг бути встановлений до шести років. Згідно з листом лікарсько-консультативної комісії обласної дитячої лікарні від 31 липня 2017 року № 1861/07-01 та виписки з протоколу цього ж медичного закладу від 09 серпня 2017 року № 17/418/418 убачається, що дитина ОСОБА_2 знаходилась на диспансерному обліку з 08 жовтня 1970 року у лікаря-ортопеда з приводу вродженого звиху кульшових суглобів.

Відповідно до довідок медико-соціальної експертизи від 29 лютого 2016 року серії АВ № 0577755 на строк до 01 березня 2017 року та повторно від 23 лютого 2017 року серії АВ № 0740298 на строк до 01 березня 2019 року ОСОБА_1 визнана особою, що має інвалідність ІІІ групи з дитинства.

З огляду на те, що позивачка має інвалідність з дитинства і мала медичні показання для визнання у неї інвалідності з дитинства до 18-річного віку, відмова управління ПФУ призначити пенсії у зв'язку з втратою годувальника за таких підстав обґрунтовано визнана протиправною.

Суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили предмет спору, характер спірних правовідносин, обсяг та зміст фактичних обставин справи, нормативне регулювання спірних відносин, повно та всебічно дослідили наявні у матеріалах справи докази та дійшли слушного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

У касаційній скарзі наведені доводи, які були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій, й щодо яких наведені докладні мотиви спростування. У ній не наведено аргументів, які б викликали обґрунтовані сумніви в правильності застосування норм матеріального права чи дотриманні норм процесуального права при ухваленні оскаржених рішень або вчиненні процесуальних дій.

Суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень.

Отож, касаційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

постановив:

Касаційну скаргу Ужгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області залишити без задоволення, а постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 3 жовтня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М.І. Гриців

Судді : Я.О. Берназюк

Н.В. Коваленко