Історія справи

Ухвала КАС ВП від 09.07.2018 року у справі №808/8874/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 липня 2018 року

м.Київ

справа №808/8874/15

адміністративне провадження №К/9901/6670/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Данилевич Н.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Запорізького обласного військового комісаріату на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 січня 2016 року (суддя Кисіль Р.В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року (колегія суддів у складі: Гімона М.М., Чумака С.Ю., Юрко І.В.) у справі №808/8874/15 за позовом ОСОБА_4 до Запорізького обласного військового комісаріату про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів,

УСТАНОВИВ:

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із адміністративним позовом до Запорізького обласного військового комісаріату, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати добових витрат за час перебування у відрядженні у 2014 році та стягнути добові витрати за час перебування у відрядженні у 2014 році в сумі 4654,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що відповідачем не відшкодовано у повному обсязі витрати за відрядження, яке тривало 190 діб.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 січня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року, позов задоволено: визнано протиправною бездіяльність Запорізького обласного військового комісаріату щодо невиплати ОСОБА_4 добових витрат за час перебування у відрядженні у 2014 році; стягнуто з Запорізького обласного військового комісаріату на користь ОСОБА_4 добові витрати за час перебування у відрядженні у 2014 році в розмірі 4654,00 грн.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, вважає помилковими висновки судів, з яких вони виходили при ухваленні судових рішень. Зазначає, що позивач в порушення вимог Інструкції про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил України витрат на службові відрядження в межах України, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 29 серпня 2011 року №530, подав фінансовий звіт після спливу п'яти місяців після повернення з відрядження, тому не має права на відшкодування. Крім того, згідно з наявною у матеріалах справи копією продовольчого атестату ОСОБА_4 був задоволений продовольством по 22 червня 2016 року, у тому числі під час перебування у відрядженні.

Відзиву (заперечень) на касаційну скаргу не надходило.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Суди встановили, що ОСОБА_4 призвано у зв'язку з мобілізацією до складу Збройних Сил України і зараховано до штату Центрального об'єднаного районного військового комісаріату м. Запоріжжя на посаду водія відділення забезпечення.

Відповідно до витягу з наказу від 20 серпня 2014 року №44 позивача направлено у відрядження для комплектування в/ч В4174 (А0224) та видано посвідчення про відрядження від 19 серпня 2014 року №3/2062.

25 лютого 2015 року позивач прибув з відрядження (витяг з наказу № 33 від цієї ж дати).

Позивачем подано звіт про використання коштів від 22 липня 2015 року №462, до якого додано: посвідчення про відрядження 19 серпня 2014 року №3/2062, квиток на автобус Запоріжжя - Одеса (до Миколаєва) від 21 серпня 2014 року на суму 184,59 грн та квиток на потяг Миколаїв - Запоріжжя 24 лютого 2015 року на суму 56,53 грн.

Відповідач сплатив витрати на відрядження лише за 2015 рік за 33 доби відрядження разом із часом та витратами на дорогу в сумі 1046,53 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач, не нарахувавши позивачу добові витрати за перебування у відрядженні у 2014 рік, допустив протиправну бездіяльність.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на таке.

Відповідно до частин шостої та дев'ятої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з відрядженням в інші населені пункти, військовослужбовцям відшкодовуються витрати на відрядження в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Витрати, пов'язані з перевезенням військовослужбовців та членів їх сімей, їх особистого майна залізничним, повітряним, водним і автомобільним (за винятком таксі) транспортом, бронюванням місць у готелях при направленні військовослужбовців у відрядження, відшкодовуються за рахунок коштів Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Наказом Міністерства оборони України від 29 серпня 2011 року №530 затверджено Інструкцію про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил України витрат на службові відрядження в межах України (далі - Інструкція №530).

Згідно з пунктом 1.1 Інструкції №530 службовим відрядженням вважається поїздка військовослужбовця за розпорядженням командира або начальника на певний строк в іншу місцевість для виконання службового завдання поза пунктом постійного або тимчасового розквартирування військової частини (підрозділу), у якій військовослужбовець проходить службу.

Для покриття особистих витрат під час відрядження військовослужбовцям здійснюється виплата добових та відшкодування витрат на винаймання житлового приміщення, а також на проїзд до місця відрядження та назад.

Пунктом 1.11 Інструкції №530 визначено, що виплата добових та відшкодування витрат на винаймання житлового приміщення проводяться за наявності на посвідченні про відрядження засвідчених печаткою відміток про дати прибуття військовослужбовця в пункт (пункти) відрядження та вибуття з нього (з них). Відмітки завіряються: у військових частинах - підписом командира військової частини або начальника штабу, а в установах, на підприємствах і в організаціях та інших органах виконавчої влади - підписом посадової особи, на яку покладено обов'язок відмічати посвідчення про відрядження.

Згідно з пунктом 1.12 Інструкції №530 за відсутності в посвідченні про відрядження засвідчених печаткою відміток про дати прибуття військовослужбовця в пункт (пункти) відрядження та вибуття з нього (з них) добові не виплачуються.

Відповідно до пункту 1.13 Інструкції №530 після повернення з відрядження військовослужбовець зобов'язаний до закінчення п'ятого банківського дня, наступного за днем повернення до місця проходження військової служби, подати звіт про використання коштів, наданих на відрядження. Разом із звітом подаються посвідчення про відрядження, оформлене в установленому порядку, і оригінали документів, що підтверджують вартість понесених у зв'язку з відрядженням витрат.

Витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності оригіналів документів, що підтверджують вартість цих витрат, а саме: транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, рахунків, отриманих з готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання відрядженого військовослужбовця, у тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо.

Витрати у зв'язку з відрядженням, що не підтверджені документально (крім добових витрат), військовослужбовцю не відшкодовуються.

Згідно з пунктом 1.4 Інструкції №530 забороняється провадити виплату добових та відшкодовувати витрати на наймання житлового приміщення за посвідченнями про відрядження, виданими з порушенням порядку їх оформлення, встановленого законодавством України.

Судами встановлено, що факт перебування ОСОБА_4 у відрядженні з 20 серпня 2014 року по 25 лютого 2015 року (190 діб) підтверджується витягами з наказів від 20 серпня 2014 року №44, від 25 лютого 2015 №33.

Посвідчення про відрядження позивача від 19 серпня 2014 року №3/2062 відповідає вимогам Інструкції, у зв'язку з чим позивач має право на виплату добових за весь час перебування у відрядженні.

Після повернення з відрядження позивач 22 липня 2015 року подав звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, разом із посвідченням про відрядження, квитком на автобус та квитком на потяг.

Однак, як встановили суди, відповідачем у повному обсязі кошти не відшкодовано, у зв'язку з чим суди обґрунтовано зобов'язали Запорізький обласний військовий комісаріат виплатити позивачу добові витрати за час перебування у відрядженні у 2014 році.

Сума, належна позивачу до відшкодування, відповідачем не оспорюється.

Дійсно, Інструкцією №530 визначено строк для подання звіту про використання наданих для відрядження коштів - п'ять банківських днів від часу повернення військовослужбовця з відрядження, але не встановлено наслідків недотримання такого терміну.

Тому, та обставина, що позивачем несвоєчасно подано авансовий звіт, не є підставою для відмови у здійсненні відшкодування витрат на відрядження, виходячи з положень Інструкції №530.

Стосовно посилань відповідача на пункт 1.24 Інструкції №530 відповідно до якого військовослужбовцям, направленим для участі в антитерористичних операціях, за дні, коли вони забезпечуються харчуванням за рахунок держави, добові не виплачуються, апеляційний суд правильно відзначив, що вказана норма не розповсюджується на спірні правовідносини, оскільки цим абзацом Інструкція була доповнена на підставі Наказу Міністра оборони України від 11 лютого 2015 року №59, який набрав чинності з 17 березня 2015 року, тобто вже після повернення позивача з відрядження (23 лютого 2015 року).

Таким чином, доводам, якими відповідач обґрунтовує касаційну скаргу, судами надано належну правову оцінку, висновків оскаржуваних судових рішень вони не спростовують.

Тому, за встановлених у цій справі обставин, висновок судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення є правильним.

Колегія суддів вважає, що судами не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б привести до ухвалення незаконних рішень, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 січня 2016 року та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року - без змін.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 січня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року залишити без змін, а касаційну скаргу Запорізького обласного військового комісаріату - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя І.Л. Желтобрюх

Судді О. В. Білоус

Н.А. Данилевич