Історія справи

Ухвала КАС ВП від 08.12.2019 року у справі №500/1561/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 грудня 2019 року

Київ

справа №500/1561/17

адміністративне провадження №К/9901/44328/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Желєзного І. В., судді Берназюка Я. О., судді Чиркіна С. М., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області (правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області) на постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області у складі судді Бурнусуса О. О. від 19 травня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Домусчі С. Д., Коваля М. П., Кравця О. О. від 19 вересня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 15 березня 2017 року № 28 щодо відмови у призначенні пільгової пенсії за Списком № 2;

- зобов'язати відповідача зарахувати до пільгового стажу, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, періоди роботи позивача з 14 вересня 1985 року по 19 жовтня 1986 року, з 29 листопада 1986 року по 07 квітня 1988 року та з 08 травня 1988 року по 15 вересня 1988 року на посаді моториста - матроса 1 класу т/х "Лоцман -1";

- зобов'язати відповідача призначити та виплатити позивачу пенсію на пільгових умовах відповідно до статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" за Списком № 2, починаючи з дня звернення із заявою про призначення пенсії, тобто з 24 січня 2017 року.

В обґрунтування вимог позивач зазначає, що має право на призначення дострокової пенсії за віком відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення". У лютому 2016 року він звернувся до Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області із заявою про призначення пільгової пенсії за віком за Списком № 2, надавши всі необхідні документи та всі підтверджуючі трудовий стаж документи відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 19 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року, позовні вимоги задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що робота, яку виконував позивач протягом періодів, зазначених у трудовій книжці, законодавством віднесена до посад з шкідливими умовами праці, які дають право на пільгову пенсію за Списком №2, а тому ОСОБА_1 має право на пільгову пенсію відповідно до вимог статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а відмова відповідача у призначенні такої пенсії є неправомірною.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 19 травня 2017 року та ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права Ізмаїльське об'єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити у задоволенні адміністративного позову.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано до суду 11 грудня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 663/686/16-а.

Справу передано до Верховного Суду 22 березня 2018 року.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 червня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Желєзного І. В., суддів Берназюка Я. О. та Чиркіна С. М.

Від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшла заява про заміну сторони у справі № 500/1561/17 з Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області на правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що позивач 24 січня 2017 року звернувся до Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Ізмаїльським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Одеської області винесено рішення від 15 березня 2017 року № 28, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю 12 років 06 місяців спеціального стажу.

Пенсійним органом встановлено, що загальний стаж позивача складає 36 років 2 місяці та 19 днів, пільговий стаж згідно з довідкою № ОРП/22 від 11 січня 2017 року, виданою ПрАТ "Українське Дунайське пароплавство", становить 12 років 1 місяць 29 днів. До пільгового стажу позивача не зараховано період роботи з 14 вересня 1985 року по 19 жовтня 1986 року, з 29 листопада 1986 року по 07 квітня 1988 року, з 08 травня 1988 року по 15 вересня 1988 року на посаді моториста - матроса І класу в ДП "Ізмаїльський морський торгівельний порт", оскільки розділом ХХХ Списку № 2 виробництв, робіт, професій, посад, затверджених постановою Кабінету Міністрів 22 серпня 1956 року № 1173, передбачено посади та професії мотористів, старших мотористів річкового флоту за умови зайнятості на відповідних роботах повний робочий день. Період роботи, зазначений в пільговій довідці № 314 від 23 грудня 2015 року, до пільгового стажу не відноситься, оскільки посада моториста-матроса згідно з Списком № 2, затвердженого постанову Кабінету Міністрів України № 1173 від 22 серпня 1956 року, не передбачено.

Натомість, згідно з довідкою від 23 грудня 2015 року за № 314, наданою Державним підприємством "Ізмаїльський морський торгівельний порт", ОСОБА_1 працював повний робочий день на Державному підприємстві "Ізмаїльський морський торгівельний порт" на суднах портового флоту в наступні періоди:

з 14 вересня 1985 року по 19 жовтня 1986 року - на посаді моториста - матроса І класу т/х "Лоцман -1" - 1 рік 1 місяць 6 днів;

з 29 листопада 1986 року по 07 квітня 1988 року - на посаді моториста - матроса І класу т/х "Лоцман -1" - 1 рік 4 місяці 9 днів;

з 08 травня 1988 року по 15 вересня 1988 року - на посаді моториста - матроса І класу т/х "Лоцман -1" - 4 місяці 8 днів.

Пільговий стаж складає 2 роки 9 місяців 23 дні.

Також, як зазначено в довідці, позивач виконував роботу з обслуговування головного двигуна та судових механізмів т/х "Лоцман-1" за професією, посадою моторист - матрос 1 класу, що передбачена Списком 2 розділу ХХХ - "Транспорт" підрозділ 2 "Морський флот".

Вважаючи зазначені дії відповідача незаконними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанції не прийняли до уваги, що Переліком професій та посад Розділу XXX "Транспорт" Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року №1173, передбачені професії та посади мотористів, старших мотористів річкового флоту за умови зайнятості на відповідних роботах повний робочий день.

Відповідно до пункту 9 Порядку застосування Списку №1 та Списку №2 робіт, професій, посад і показників, затвердженого Наказом Мінпраці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року №383, у разі, якщо працівник працює на сумісних роботах, одна з яких Списками не передбачена, пенсія призначається на загальних умовах. При цьому скаржник звернув увагу на те, що згідно з цією постановою право на пільгове пенсійне забезпечення мали мотористи, механіки, а не мотористи - матроси, як зазначено у трудовій книжці позивача.

Від позивача відзиву або заперечень на касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області не надходило, що відповідно до статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом (стаття 46 Основного Закону).

Відповідно до статті 51 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Відповідно до пункту "б " статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію за вислугу років мають: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.

Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 20 цього Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Відповідно до пункту 3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року № 1175 затверджено Списки виробництв, цехів, професій та посад, робота на яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах та в пільгових розмірах. Пунктом 2 розділу ХХХ "Транспорт "Списку №2 до осіб, які мають право на державну пенсію на пільгових умовах віднесені посади плавскладу флоту, в тому числі кочегари суден працюючі на рідкому паливі головні та старші механіки, мотористи та їх помічники, старші мотористи машиністи, старші машиністи.

Як встановлено судами у даній справі, єдиними підставами для неврахування періоду роботи позивача (2 роки 9 місяці та 23 дні) до спеціального стажу, який надає право на призначення пенсії за вислугу років, є те, що:

- посада моториста-матроса Списком № 2, затвердженим Постановою Ради Міністрів СРСР № 1173 від 22 серпня 1956 року, не передбачена;

- робота мотористом-матросом вважається роботою на сумісних посадах, в той час як пунктом 9 Порядку застосування Списку № 2 виробництв, робіт, посад, що дають право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383, встановлено, що якщо працівник працює на сумісних роботах, одна із яких Списками не передбачена, пенсія призначається на загальних умовах.

Судами у даній справі зазначено, що відповідно до вимог статті 105 Кодексу законів про працю України умови оплати праці при суміщенні професій (посад) і виконанні обов'язків тимчасово відсутнього працівника. Так, відповідно до цієї статті працівникам, які виконують на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд з своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов'язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, провадиться доплата за суміщення професій (посад) або виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника.

Водночас, статті 105 Кодексу законів про працю України передбачено, що умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій визначаються Кабінетом Міністрів України.

Так, сумісництво передбачає виконання працівником, крім основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом. Питання роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій регулюються постановою Кабінету Міністрів України № 245 від 03 квітня 1993 року та Положенням про умови роботи за сумісництвом, затвердженим наказом Мінпраці, Мін'юсту та Мінфіну № 43 від 28 червня 1993 року. З працівником, який працює за сумісництвом, укладаються окремі трудові договори: за основною роботою і за сумісництвом. На відміну від сумісництва, додаткова робота у порядку суміщення професій (посад) провадиться працівниками за одним трудовим договором, на одному підприємстві, в установі, організації поряд з основною роботою і в межах установленої тривалості робочого дня.

При цьому, обмеження щодо призначення пенсії на пільгових умовах, вказані у пункті 9 Порядку застосування Списків № 1 і № 2, стосуються лише сумісництва посад, а не їх суміщення. Отже, у відповідача відсутні підстави розповсюджувати на позивача й дію пункту 9 Порядку.

Крім того, судами в даній справі встановлено, що відповідно до акта № 133 від 07 лютого 2017 року зустрічної перевірки достовірності та обґрунтованості видачі довідки для призначення (перерахунку) пенсії дані, наведені в довідці № 314 від 23 грудня 2016 року, яка видана ДП "Ізмаїльський морський торгівельний порт", відповідають первинним документам. При цьому зазначений акт не містить відомостей щодо роботи позивача за сумісними роботами, професіями та посадами, тобто факт сумісництва в період роботи, який не зарахований пенсійним органом до спеціального стажу позивача, не підтверджений належними та допустимими доказами, такими, зокрема, як наказ про прийняття на роботу за сумісництвом, оплата роботи за сумісництвом, записи в трудовій книжці щодо роботи за сумісництвом та інше.

Відтак, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 досяг встановленого віку 55 років, має загальний стаж роботи 36 років 2 місяці 19 днів, з якого пільговий стаж складає більше 12 років та 06 місяців.

На підставі викладеного вбачається, що, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії на пільгових умовах, Ізмаїльське об'єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області діяло непропорційно та без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

При цьому, суд зазначає, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17, від 11 липня 2019 року у справі №607/14795/16-а, від 31 липня 2019 року у справі №750/10916/16-а, від 19 вересня 2019 року у справі №229/1905/17 та від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із судами попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії.

Доводи касаційної скарги не містять належних та об'єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували наведені висновки судів першої і апеляційної інстанцій, натомість є аналогічними тим, які зазначені в запереченнях на позовну заяву та апеляційній скарзі. Проте таким доводам судами першої та апеляційної інстанцій надано належну оцінку з дотриманням норм матеріального права.

Крім того, як убачається з касаційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі фактично зводяться до необхідності нової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" ( № 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про "закон", стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі "Шпачек s. r. о. " проти Чеської Республіки" (SPACEK, s. r. o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення у справі "Кантоні проти Франції" (Cantoni v. France" № 17862/91), у справі "Вєренцов проти України" № 20372/11).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" ( № 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до частини 6 статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області (правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області) залишити без задоволення.

Постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 19 травня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. В. Желєзний

Судді: Я. О. Берназюк

С. М. Чиркін