Історія справи

Ухвала КАС ВП від 13.05.2018 року у справі №814/2914/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 814/2914/16

адміністративне провадження № К/9901/47939/18, № К/9901/54921/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Яковенка М. М.,

суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 814/2914/16

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України та Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області про визнання бездіяльності протиправною,

за касаційними скаргами ОСОБА_1 та Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Біоносенко В. В., Гордієнко Т.

О., Марич Є. В. ) від 21 червня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Осіпов Ю. В., Скрипченко В. О., Стас Л. В. ) від 21 лютого 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної казначейської служби України та Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо невиконання постанови апеляційного суду Миколаївської області від 12 квітня 2011 року про зобов'язання Департаменту праці і соціального захисту населення виконавчого комітету Миколаївської МР перерахувати та виплатити йому щорічну разову допомогу за 2009 рік, виходячи з чотирьох мінімальних пенсій за віком; виконавчого листа Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 грудня 2012 року, про стягнення з Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської МР 2936,00
грн. недоплаченої щорічної допомоги, яка виплачується до 5 травня за 2011 рік; виконавчого листа Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 грудня 2012 року про стягнення з Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської МР 2172,00 грн. недоплаченої щорічної допомоги, яка виплачується до 5 травня за 2011 рік; виконавчого листа Центрального районного суду м.

Миколаєва від 20 січня 2012 року про стягнення з Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської МР суму щорічної грошової допомоги за 2010 рік, що нарахована боржником 2704,00 грн. ; виконавчого листа Центрального районного суду м. Миколаєва від 05 січня 2016 року про зобов'язання Департамент праці та соціального захисту населення Миколаївської МР виплати 3636,00 грн. недоплаченої щорічної допомоги, яка виплачувалась до 5 травня 2015 рік;

- зобов'язати вчинити дії, передбачені Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників: стягнути з відповідача на його користь кошти, присуджені постановою апеляційного суду Миколаївської області від 12 квітня 2011 року в сумі 1922,00 грн., з урахуванням 3 % відсотків прострочення сплати - 2440,94 грн. ; стягнути з відповідача на його користь кошти за виконавчим листом від 20 січня 2012 року Центрального районного суду м.

Миколаєва за 2010 рік в сумі 2701,00 грн., з урахуванням 3 % відсотків прострочення сплати - 3271,84 грн. ; стягнути з відповідача на його користь кошти за виконавчим листом від 25 грудня 2012 року Центрального районного суду м.

Миколаєва за 2011 рік в сумі 2172,00 грн., з урахуванням 3 % відсотків прострочення сплати - 2562,96 грн. ; стягнути з відповідача на його користь кошти за виконавчим листом від 25 грудня 2012 року Центрального районного суду м.

Миколаєва за 2011 рік в сумі 2936 грн., з урахуванням 3 % відсотків прострочення сплати - 3464,00 грн. ; стягнути з відповідача на його користь кошти за виконавчим листом від 05 січня 2016 року Центрального районного суду м.

Миколаєва за 2015 рік в сумі 3636,00 грн., з урахуванням 3 % відсотків прострочення сплати - 3963,00 грн. ; стягнути з відповідача на його користь суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за період 2009-2017 та 3 % річних від простроченої суми заборгованості;

- відшкодувати йому моральну шкоду в розмірі 50000 грн. ;

- визнати умисним невиконання відповідачем судових рішень;

- стягнути з відповідача на його користь кошти в сумі 27713,00 грн., а також моральну шкоду в розмірі 50000 грн.

2. Вимоги адміністративного позову обґрунтовано тим, що відповідачами тривалий час затягується виконання судових рішень, ухвалених на його користь, що порушує його права.

3. Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2017 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2018 року, частково задоволено адміністративний позов.

Визнано протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України та Головного управління Державної казначейської служби України в Миколаївській області щодо тривалого невиконання судових рішень, прийнятих на користь ОСОБА_1

Стягнуто з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1000,00 грн.

В решті позовних вимог - відмовлено.

4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 11 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 червня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2018 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

5. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 квітня 2018 року, визначено склад колегії суддів: Шипуліна Т. М. - головуючий суддя, Бившева Л. І., Хохуляк В. В.

6. Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2018 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження; відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 та установлено п'ятнадцятиденний строк з моменту вручення копії цієї ухвали для подання відзиву на касаційну скаргу.

7. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 27 червня 2018 року Головне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 червня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2018 року в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення у цій частині про відмову у задоволенні позовних вимог.

8. Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження за скаргою Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області та установлено п'ятнадцятиденний строк з моменту вручення копії цієї ухвали для подання відзиву на касаційну скаргу.

9.23 липня 2018 року до Верховного Суду від Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.

10.06 вересня 2018 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області, в якому позивач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Крім того, у зазначеному відзиві, ОСОБА_1 просить залишити без змін оскаржувані судові рішення; змінити оскаржувані судові рішення в частині визначення розміру моральної шкоди з 1000,00 грн. на 50000,00 грн. ; негайно виконати виконавчі листи з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних.

11.14 грудня 2018 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла заява про прискорення розгляду справи. Також, у вказаній заяві позивач зазначає, що відповідачами виплачено кошти по п'яти виконавчих документах, які перебували на виконання у відповідачів.

12.08 квітня 2019 року та 04 червня 2019 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшли заяви про прискорення розгляду справи.

13. Ухвалами Верховного Суду від 23 липня 2019 року задоволено заяви суддів Шипуліної Т. М., Бившевої Л. І., Хохуляка В. В. про самовідвід.

Матеріали справи № 814/2914/16 передано до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення складу суду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, Положенням про автоматизовану систему документообігу суду та Тимчасовими засадами використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді.

14. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду № 1076/0/78-19 від 25 липня 2019 року призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв'язку з відведенням суддів Шипуліної Т. М., Бившевої Л. І., Хохуляка В. В. від розгляду матеріалів касаційних скарг у цій справі.

15. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 липня 2019 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.

16. Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2019 року справу прийнято до провадження; об'єднано в одне провадження для спільного розгляду і вирішення касаційні провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 та Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області; закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

17. Станом на 05 вересня 2019 року інших відзивів або заперечень на касаційні скарги до Верховного Суду не надходили.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

18. Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконанні у Державній казначейській службі України знаходяться виконавчі листи, видані Центральним районним судом м. Миколаєва:

- по справі № 1423/2472/2011 про стягнення коштів у сумі 2936,00 грн. на користь ОСОБА_1 з 18 квітня 2014 року;

- по справі № 1423/582/2011 про стягнення коштів у сумі 2704,00 грн. на користь ОСОБА_1 з 20 серпня 2014 року;

- по справі № 1423/2471/2011 про стягнення коштів у сумі 2172,00 грн. на користь ОСОБА_1 з 15 травня 2015 року;

- по справі № 490/4867/15-а про стягнення коштів у сумі 3636,00 грн. на користь ОСОБА_1 з 15 лютого 2016 року.

19. Загальну сума заборгованості Держави перед ОСОБА_1 склала 11448,00 грн.

20. Під час розгляду справи у суді першої інстанції, відповідачами на користь ОСОБА_1 28 лютого 2017 року було перераховано відповідно 2936,00 грн. на підставі виконавчого листа № 1423/2472/2011 та 20 березня 2017 року - 2704,00
грн. на підставі виконавчого листа № 1423/582/2011.

21. На час розгляду справи у судах попередніх інстанцій, заборгованість по виконавчим листам № 1423/2471/2011 та № 490/4867/15-а залишилась непогашеною.

22. Не погоджуюсь з тривалою невиплатою заборгованості відповідно до виконавчих листів, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

23. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 зазначили, що протягом 2014-2017 років судові рішення на користь ОСОБА_1 фактично не виконувались, відтак відповідачі допустили протиправну бездіяльність по їх виконанню, оскільки жодними розумними причинами неможливо пояснити дії державних органів щодо невиплати цих невеликих сум протягом такого тривалого часу.

24. Суди попередніх інстанцій керуючись вимогами законодавства, що регулює спірні правовідносини, а також з посиланням на практику Європейського суду з прав людини, дійшли висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

25. Суди також зазначили, що враховуючи загальну суму заборгованості, яку протягом тривалого часу не було стягнуто на користь позивача, справедливим та достатнім розміром сатисфакції у цьому випадку буде стягнення моральної шкоди у сумі 1000,00 гривень.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

26. Скаржник, ОСОБА_1, у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог, вважає їх необґрунтованими, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

27. Зокрема, скаржник вдається до цитування норм права, що на його думку, регулюють спірні правовідносини та викладає обставини справи, якими обґрунтовує касаційну скаргу.

28. Крім цього, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій допущені помилки у судових рішеннях в частині визначення розміру відсоткової ставки, яку необхідно застосувати, як штрафну санкцію за тривале невиконання рішень судів, а саме замість 30 %, вірно вважати 3 %, а також в частині визначення загальної суми заборгованості за виконавчими листами, які перебувають на виконанні у відповідачів, замість 11448,00 грн., вірна сума заборгованості перед позивачем є 13440,00 грн.

29. Головне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області, у касаційній скарзі також не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі в цій частині.

30. На обґрунтування своїх вимог, скаржник зазначив, що перерахування коштів стягувачам із затримкою відбувається не через протиправні дії або бездіяльність, а виключно у зв'язку з наявністю сформованої черги, в якій перебуває на виконанні значна кількість виконавчих листів та передбаченими у Законі України "Про державний бюджет на 2017 рік" обмеженими асигнуваннями для погашення наявної заборгованості.

31. За своєю суттю Державна казначейська служба України є обслуговуючим банком, функції якого фактично зводяться до технічного виконання рішення суду - безпосереднього перерахування коштів на рахунки стягувачів. А Міністерство фінансів України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову та бюджетну політику.

32 Крім того, скаржник у касаційній скарзі цитує норми права, які регулюють спірні правовідносини, надає власну оцінку зазначеним нормам права, а також здійснює виклад обставини, якими обґрунтовує незаконність оскаржуваних судових рішень.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

33. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, у відповідності до ч. 1 ст. 341 КАС України, виходить з наступного.

34. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

35. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року № 606-XIV та ч. 2 ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII визначено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

36. Згідно ч. 1 ст. 2 та ч. 1 ст. 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05 червня 2012 року № 4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

37. Згідно п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" суб'єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом. Якщо рішення суду про стягнення коштів або виконавчі документи за цими рішеннями, боржниками за якими є визначені Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" суб'єкти, не було подано в строк, встановлений цим пунктом, це не є підставою для відмови у виконанні даного судового рішення.

Заборгованість погашається в такій черговості: у першу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, а також у зв'язку з втратою годувальника; у другу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду, пов'язаними з трудовими правовідносинами; у третю чергу погашається заборгованість за всіма іншими рішеннями суду.

Бюджетні асигнування на погашення заборгованості визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

38. Механізм обліку виконавчих документів та судових рішень, передбачених п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", інвентаризації та погашення заборгованості за такими судовими рішеннями врегульований Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою" від 03 вересня 2014 року №
440.

39. Так, п. 3,4,13,15 і 20 цього Порядку передбачено, що рішення подаються до органів державної виконавчої служби за місцезнаходженням боржника для проведення їх обліку, інвентаризації заборгованості та подальшої передачі до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, для погашення заборгованості.

40. Заявник подає до органу державної виконавчої служби: заяву про виконання рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних для перерахування коштів у готівковій формі через банки або підприємства поштового зв'язку, якщо зазначений рахунок відсутній; оригінал (дублікат) виконавчого документа або рішення суду (належним чином завірену його копію); копію довідки про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідному органу державної податкової служби і мають відмітку у паспорті або до паспорта яких внесені дані про реєстраційний номер облікової картки платника податків) та копію паспорта громадянина України.

Передача рішень до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, здійснюється окремо щодо кожної черги щокварталу до 10 числа місяця, що настає за звітним періодом.

Передача рішень здійснюється відповідальною особою на підставі акта приймання-передавання (додаток). Акти приймання-передавання складаються окремо щодо кожної черги погашення заборгованості.

41. Погашення заборгованості здійснюється Казначейством в межах бюджетних асигнувань, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду на підставі рішень, поданих органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, згідно з Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845.

42. Згідно п. 2 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників під "безспірним списанням" розуміються операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання рішень про стягнення коштів Казначейством та його територіальними органами без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.

43. Відповідно до п. 3 Порядку № 845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

44. Пунктами 6-8 Порядку № 845 передбачено, що у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб: заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних про перерахування коштів у готівковій формі через банки або підприємства поштового зв'язку, якщо зазначений рахунок відсутній; оригінал виконавчого документа; судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності); оригінал або копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.

45. Виконавчі документи пред'являються до виконання протягом одного року з дня, що настає за днем набрання рішенням про стягнення коштів законної сили, якщо інше не передбачено законом.

46. У разі наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу керівник органу державної виконавчої служби подає відповідно до Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" Казначейству протягом 10 днів з дня складення державним виконавцем відповідного акта оригінал виконавчого документа разом із супровідним листом та завірені належним чином державним виконавцем копії інших матеріалів виконавчого провадження.

47. Органи Казначейства після надходження документів, зазначених у пунктах 6 і 7 цього Порядку приймають їх до розгляду та реєструють у відповідному журналі. На заяві стягувача про виконання рішення про стягнення коштів (супровідному листі керівника відповідного органу державної виконавчої служби) зазначається дата надходження і вхідний номер; здійснюють попередній розгляд документів, за результатами якого визначають необхідність отримання від стягувача інших відомостей для виконання рішення про стягнення коштів; повідомляють стягувачеві (представникові стягувача) на його письмову вимогу про прийняття, реєстрацію та результати попереднього розгляду документів.

48. Стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник, документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку (п. 24 Порядку № 845).

49. Згідно з абз. 1 п. 25 Порядку № 845, безспірне списання коштів з рахунка боржника здійснюється в першочерговому порядку. Проведення платежів за його платіжними дорученнями здійснюється після безспірного списання у разі наявності коштів на рахунку.

50. Пунктом 33 вказаного Порядку передбачено, що у разі коли судове рішення стосується спорів фізичних осіб із суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг або судове рішення неможливо виконати протягом двох місяців з дня надходження документів, зазначених у пункті 6 цього Порядку, орган Казначейства для виконання рішення про стягнення передає до Казначейства документи та відомості згідно з пп. 1 п. 47 цього Порядку.

51. Процедура безспірного списання коштів з державного бюджету за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів визначена п. 47-52 Порядку.

52. Безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством України відповідно до п. 47 Порядку № 845 на підставі поданих органом Казначейства: документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником; інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника.

53. Тобто, безспірне списання коштів за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів здійснюється у разі неможливості здійснити таке списання відповідно до п. 24 Порядку № 845.

54. Відповідно до п. 48 Порядку № 845 для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 47 цього Порядку в Казначействі України відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей.

55. Пунктом 49 Порядку № 845 також закріплено, що у разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом 10 днів з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України.

56. Оцінюючи обґрунтованість касаційних скарг ОСОБА_1 та Головного управління Державної казначейської служби України в Миколаївській області, Суд виходить з такого.

57. За встановлених фактичних обставин справи, які не є спірними у межах розгляду цієї справи, виконавчі листи, які перебували на виконанні Державної казначейської служби України з часу їх прийняття та до моменту звернення позивача до суду з цим позовом, сплило часу більше трьох місяців, встановленого чинними законодавством для їх виконання. Тривалий час перебування на виконанні, повинен був бути достатнім строком для виконання судових рішень, однак, незважаючи на такий строк перебування рішення судів на виконанні, вони виконані не були.

58. Відтак, з урахуванням положень ч. 4 ст. 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", Суд вважає правильним висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відповідачами порушено граничні строки виконання вказаних вище судових рішень, що свідчить про бездіяльність відповідачів при їх виконанні щодо стягнення коштів на користь позивача.

59. Крім цього, Суд зауважує, що посилання відповідача на те, що чинним законодавством передбачене безспірне списання коштів державного бюджету за черговістю надходження таких рішень та в межах бюджетних асигнувань, є необґрунтованим, з огляду на таке.

60. Вимоги ч. 4 ст. 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та абз. 2 п. 48 Порядку № 845 щодо строку перерахування коштів, законодавцем визначені чіткі часові межі виконання рішень суду. У будь-якому разі, черговість здійснення перерахування коштів стягувачу за рішенням суду повинна узгоджуватися з такими приписами закону й рішення судів можуть виконуватися за чергою, однак, у тримісячний строк.

61. Також, Суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, який у рішенні від 08 листопада 2015 року у справі "Кечко проти України", у якій зазначено, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

62. Отже, посилання на те, що на виконанні в органі Казначейства перебувають судові рішення на значно більшу суму, ніж було виділено законами України про Державний бюджет України на відповідний рік, не можуть вважатися такими, що дають підстави для невиконання судового рішення та, як на підставу, для відмови у задоволенні позовних вимог.

63. Відтак, Суд вважає правильним висновки судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення вимог позивача в частині визнання протиправною бездіяльності відповідачів щодо тривалого невиконання судових рішень, прийнятих на користь ОСОБА_1

64. Аналогічна правова позиція у подібних відносинах, висловлена в постанові Верховного Суду від 20 травня 2019 року у справі № 826/9879/16.

65. Щодо визначення розміру моральної шкоди, Суд вважає за необхідне зазначити таке.

66. Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

67. Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

68. Вимога ефективності судового захисту перегукується з міжнародними зобов'язаннями України. Зокрема, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

69. У справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (п. 64, заява N 40450/04, від 15 жовтня 2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

70. Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.

71. Відповідно до ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

72. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів (п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України); приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України).

73. Отже, моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.

74. Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

75. При цьому слід враховувати, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції.

Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.

76. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов'язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

77. Наведені позивачем обставини, за оцінкою судів попередніх інстанцій, спричинили йому моральну шкоду. Суд не бачить причин щоб не погодитися з таким висновком.

78. Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

79. З огляду на те, що "розумність" і "справедливість" є оціночними поняттями, суди, насамперед першої та апеляційної інстанції, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.

80. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, а отже, за загальним правилом, не може переоцінювати ці факти. Якщо суди першої та апеляційної інстанції встановили факт заподіяння моральної шкоди та визначили її розмір з урахуванням вимог ч. 3 ст. 23 ЦК України, суд касаційної інстанції не може змінювати цей розмір лише з мотивів незгоди скаржника з розміром відшкодування.

81. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що заявлений позивачем розмір моральної шкоди не відповідає вимогам розумності та справедливості (не є співмірним до порушення) та вирішили присудити іншу суму - 1000,00 грн.

82. Суд вважає, що присуджена сума не є очевидно не співмірною. Отже відсутні підстави для перегляду розміру відшкодування моральної школи.

83. Враховуючи зазначене, Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що з відповідача слід стягнути на користь позивача 1000,00

гривень на відшкодування моральної шкоди.

84. Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності відповідачів, а також в частині стягнення моральної шкоди.

85. Щодо наявних описок у оскаржуваних судових рішеннях, про які зазначає ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі, колегія суддів зазначає, що виправлення описок і очевидних арифметичних помилок допущених судами першої та апеляційної інстанцій, можуть бути виправлені у порядку визначеному ст. 253 КАС України.

86. Разом з цим, Суд не може погодитися з висновками судів попередніх інстанцій та вважає їх передчасними, щодо решти позовних вимог, які є предметом розгляду у цій справі.

87. Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір у цій справі надали правову оцінку позовним вимогам в частині бездіяльності відповідачів, а також щодо стягнення моральної шкоди, з висновками яких, погоджується колегія суддів.

88. Проте, розглядаючи спір по суті, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою позовні вимоги ОСОБА_1 щодо зобов'язання відповідачів здійснити нарахування по судовим рішенням сум інфляцій та компенсації за порушення строку перерахування коштів за рішеннями судів, та стягнення з відповідачів зазначених сум коштів, що не ґрунтується на вимогах ст. 242 КАС України.

89. Не може вважитися належним обґрунтуванням спірних правовідносин, посилання судів попередніх інстанцій на те, що в решті позовних вимог слід відмовити, оскільки вимоги про стягнення вже присуджених сум на користь позивача, не ґрунтуються на законодавстві.

90. Стаття 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" передбачає, у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахувала кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в Стаття 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

91. Разом з цим, колегія суддів зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій в межах вирішення цих позовних вимог є передчасними та ґрунтуються на не в повній мірі досліджених фактичних обставинах справи.

92. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що судом першої та апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, зокрема, ч. 4 ст. 9, п. 1 ч. 1 ст. 244 КАС України, згідно з якими суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Під час ухвалення рішення суд вирішує чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

93. Не зважаючи на те, що у межах цієї справи не можливо встановити наявність або відсутність підстав для задоволення чи відмови позовних вимог без дослідження обставин на які посилаються сторони в частині визначення права на отримання таких коштів (інфляційні виплати та компенсація за порушення строку перерахування коштів), суди попередніх інстанцій, не запропонували особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких не вистачає та які впливають на вирішення справи по суті. Не вжили заходів для отримання відомостей, які мають значення для вирішення цієї справи.

94. Отже, суди попередніх інстанцій не виконали обов'язку щодо вжиття всіх передбачених законом заходів, необхідних для з'ясування обставин справи.

95. Крім цього, Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до вимог ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Також, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 КАС України).

96. За змістом ч. 1, 2 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

97. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

98. Враховуючи викладене, Суд доходить висновку, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій не з'ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.

99. Під час нового розгляду судам слід врахувати вищенаведене та ухвалити законне та обґрунтоване рішення у відповідній частині позовних вимог за результатами повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

100. За таких обставин, справу в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 червня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2018 року у справі № 814/2914/16, в частині визнання протиправною бездіяльності Державної казначейської служби України та Головного управління Державної казначейської служби України в Миколаївській області щодо тривалого невиконання судових рішень, прийнятих на користь ОСОБА_1 та стягнення з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 1000,00 грн. залишити без змін.

В решті, постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 червня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2018 року у справі № 814/2914/16 - скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. М. Яковенко

Судді І. В. Дашутін

О. О. Шишов