ПОСТАНОВА

Іменем України

08 серпня 2019 року

Київ

справа №480/106/19

адміністративне провадження №К/9901/16500/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Гусака М.Б., Усенко Є.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 13 березня 2019 року (суддя Прилипчук О.А.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 7 травня 2019 року (головуючий суддя Жигилій С.П., судді: Перцова Т.С., Чалий І.С.) у справі №480/106/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Сумській області про визнання дій протиправними та скасування вимоги,-

ВСТАНОВИВ:

14 січня 2019 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Сумській області (далі по тексту - відповідач), в якому просив визнати протиправними дії відповідача та скасувати вимогу №Ф-1117-50 від 7 листопада 2018 року про сплату боргу (недоїмки) в сумі 15819,54 грн.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 15 січня 2019 року відкрито провадження у справі №480/106/19 за вказаним позовом.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 13 березня 2019 року, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 7 травня 2019 року, позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Суди встановили, що 1 грудня 2018 року ОСОБА_1 отримав вимогу Конотопського управління ГУ ДФС у Сумській області про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ від 7 листопада 2018 року на суму 15819,54 грн. за 2017-2018 роки.

6 грудня 2018 року позивач звернувся зі скаргою на вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 7 листопада 2018 року № Ф-1117-50 на суму 15819,54 грн.

Листом від 18 грудня 2018 року Конотопське управління ГУ ДФС у Сумській області повідомило позивача, що оскаржуваний документ винесено ГУ ДФС у Сумській області, а тому скарга розгляду не підлягає.

Отримавши 8 січня 2019 року вказаний лист, позивач протягом 10 днів (14 січня 2019 року) звернувся до суду з даним позовом.

Залишаючи без розгляду адміністративний позов, суд першої інстанції вказав, що позивач всупереч положенням абзацу 4 частини 4 статті 25 Закону України «Про збір та облік внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI), не узгодив з контролюючим органом вимогу про сплату єдиного внеску протягом 10 календарних днів, що настають за днем її отримання (2 грудня 2018 року), і звернувся до суду з позовом лише 14 січня 2019 року. З огляду на викладене, суд дійшов висновку про пропуск позивачем строків, визначених частиною 2 статті 122 КАС України, а тому застосував положення частини 3 статті 123 КАС України.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції і з посиланням на правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 31 січня 2019 року у справі №802/983/18-а, зазначив про безпідставність доводів позивача про застосування до даних правовідносин в частині обрахунку строків звернення до суду положень ПК України. Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що звернення апелянта 6 грудня 2018 року із скаргою на спірну вимогу до Конотопського управління ГУ ДФС у Сумській області не свідчить про поважність причин пропуску строку звернення до суду. При цьому суд зауважив, що позивачем заява про поновлення строку звернення до суду із наведенням поважних причин такого пропуску не подавалась.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати ухвалу про залишення адміністративного позову без розгляду та ухвалити нове рішення про задоволення адміністративного позову.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на те, що ним строк звернення до суду з адміністративним позовом пропущено не було. Вважає, що при обчисленні строку оскарження вимоги, винесеної на підставі Закону № 2464-VI, мають застосовуватися положення статей 56, 102 ПК України. Крім того, позивач зауважив, що судом першої інстанції, в порушення вимог статей 123, 240 КАС України, не було надано йому строк на подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із можливістю навести поважні причини такого пропуску.

У поданому відзиві на касаційну скаргу відповідач просив відмовити у її задоволенні, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін, наголошуючи на тому, що норми ПК України в частині застосування строків звернення до суду до даних правовідносин не застосовуються. Позивач у строк, встановлений законом, а саме протягом 10 днів, що настають за днем отримання вимоги, правом на її узгодження з контролюючим органом шляхом оскарження в адміністративному або судовому порядку не скористався.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судами норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Дія Закону № 2464-VI поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (частина перша статті 2 цього Закону).

Згідно з абзацами 4, 5, 6 частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.

Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (абзац 8 частини 4 статті 25 Закону №2464-VI).

Відповідно до абзацу 9 частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI у разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов`язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку.

Пунктом 1.3 статті 1 ПК України визначено, що цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», з банків, на які поширюються норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та погашення зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, зборів на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.

Зазначене свідчить про те, що положення ПК України не поширюються на відносини щодо порядку сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, як і відповідальність за порушення такого порядку.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду, що при оскарженні рішення податкового органу, прийнятого в межах Закону №2464-VI, строк звернення до адміністративного суду визначений приписами пункту 56.18 статті 56, статті 102 ПК України не застосовується, на що також вказував Верховний Суд в постановах від 31 січня 2019 року у справі №802/983/18-а, від 17 липня 2019 року у справі №0740/1050/18. З огляду на наведене, доводи касаційної скарги у даній частині є безпідставними.

Разом з тим, колегія суддів знаходить помилковими висновки суду апеляційної інстанції, що звернення із скаргою до органу доходів і зборів вищого рівня є альтернативним способом захисту своїх прав та не перешкоджає особі звернутися до суду з позовною заявою в установлений законом строк.

Дійсно, положення абзацу 5 частини 4 статті 25 Закону №2464-VI передбачають наступні способи оскарження вимоги: адміністративний або судовий порядок. Втім, правове регулювання, наведене у абзаці 9 частини 4 статті 25 Закону №2464-VI, свідчить, що навіть у випадку обрання адміністративного способу оскарження, за наслідками якого згоди з органом доходу і зборів не досягнуто (відмова у розгляді або у задоволенні скарги), у особи зберігається право оскаржити вимогу про сплату внеску ще і в суді. Таке право має бути реалізоване протягом 10 днів з дня надходження відповідного рішення органу ДФС України платнику ЄСВ.

Таким чином, платник податків має право оскаржити рішення податкового органу в адміністративному і/або судовому порядку. При цьому оскарження такого рішення в адміністративному порядку, не позбавляє його права на судове оскарження з дотриманням строків, визначених абзацом 9 частини 4 статті 25 Закону №2464-VI.

При цьому, для висновку, що особа скористалась процедурою адміністративного оскарження вимоги та дотрималась строку звернення до суду, слід дослідити як саму скаргу, так і надану податковим органом відповідь із з`ясуванням дати отримання останньої платником ЄСВ. Попри вказане, матеріали справи не містять скарги позивача, в якій було б чітко зазначено орган, до якого вона подавалась.

Крім того, колегія суддів вважає, що сам факт подання такої скарги позивачем (хоч і не до уповноваженого органу), може свідчити про вжиття платником єдиного внеску заходів щодо своєчасного узгодження спірної вимоги шляхом її адміністративного оскарження, якому суди під час вирішення питання про додержання або пропуск строку звернення до суду мали надати відповідну правову оцінку.

При цьому, поза увагою судів також залишились доводи скаржника стосовно того, що оскаржувана вимога видана ГУ ДФС у Сумській області за підписом начальника Конотопського управління ГУ ДФС України в Сумській області, а тому ОСОБА_1 міг вважати правильним подання ним скарги на вимогу від 7 листопада 2018 року №Ф-1117-50 саме до ГУ ДФС у Сумській області як вищого органу.

З приводу неповідомлення позивача судом першої інстанції про виявлені останнім після відкриття провадження у справі обставини пропуску строку звернення до суду та ненадання часу на подання заяви про його поновлення, колегія суддів зазначає наступне.

За приписами пункту 5 частини 1 статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Відповідно до частини 3 статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Частиною 4 статті 9 КАС України встановлено, що суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Вищенаведені правові положення свідчать, що питання дотримання позивачем строку звернення з позовом з`ясовується судом на стадії відкриття провадження у справі, і якщо пропуск такого строку для суду є очевидним, такий позов підлягає залишенню без руху. Втім, законодавець допускає ймовірність виявлення судом факту недотримання строку звернення до суду і після відкриття провадження у справі, внаслідок чого позов може бути залишений без розгляду. При цьому приписи статті 123 КАС України передбачають право особи подати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду з наведенням поважних причин такого пропуску.

На думку колегії суддів, таке право особи має бути реалізоване шляхом проведення судом підготовчого судового засідання з метою з`ясування відповідної позиції позивача з приводу пропуску ним строку звернення до суду з наданням йому можливості навести поважні причини такого пропуску.

Разом з тим, в силу положень глави 10 КАС України «Розгляд справ за правилами спрощеного позовного провадження» підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться.

З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що у разі виникнення питання про залишення позову без розгляду після відкриття провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження, то вирішення вказаного питання не видається за можливе без виклику сторін.

Разом з тим, в межах даної справи, суд першої інстанції в ухвалі про відкриття провадження у справі вирішив проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, але, виявивши факт пропуску позивачем строку звернення до суду, не вчинив дій щодо з`ясування позиції позивача з даного приводу шляхом проведення судового засідання з викликом сторін або переходу до розгляду справи в порядку загального позовного провадження та проведення підготовчого судового засідання.

За таких обставин, суд касаційної інстанції також вважає обґрунтованими доводи скаржника про порушення судом першої інстанції положень частини 4 статті 9, частини 3 статті 123 КАС України.

Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій діяли не у спосіб, визначений процесуальним законом, залишили адміністративний позов без розгляду, не з`ясувавши причини пропуску, чим обмежили право позивача на оскарження вимоги від 7 листопада 2018 року на суму 15819,54 грн.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції вважає за необхідне частково задовольнити вимоги касаційної скарги та скасувати рішення судів попередніх інстанцій з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, в ході якого питання про наявність підстав для залишення адміністративного позову без розгляду слід вирішити з дотриманням положень статті 123 КАС України та з врахуванням приписів статті 25 Закону №2464-VI. При цьому колегія суддів зауважує, що касаційна скарга підлягає саме частковому задоволенню, оскільки суд касаційної інстанції відповідно до положень статей 340, 353 КАС України позбавлений процесуальної можливості за наслідками перегляду в касаційному порядку судових рішень про залишення позову без розгляду вирішити спір по суті позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Частиною четвертою статті 353 КАС України визначено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 13 березня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 7 травня 2019 року у справі № 480/106/19 скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

М.Б. Гусак

Є.А. Усенко ,

Судді Верховного Суду