Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2022 року

м. Київ

справа №826/18527/14

адміністративне провадження № К/9901/40814/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 травня 2020 року ( ОСОБА_1 ) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2021 року (судді: Ганечко О.М., Сорочко Є.О., Кузьменко В.В.) у справі за позовом ОСОБА_2 до Офісу Генерального прокурора визнання протиправним та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних- вимог та їх обґрунтування

27 листопада 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Генеральної прокуратури України (надалі розгляд справи продовжено із належною назвою відповідача - Офіс Генерального прокурора), у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України про звільнення позивача з посади начальника відділу зав`язків із громадськістю управління зав`язків із громадськістю та засобами масової інформації - речника Генеральної прокуратури України від 23 жовтня 2014 року № 2525-ц;

- поновити позивача на посаді начальника відділу звя`зків із громадськістю та засобами масової інформації - речника Генеральної прокуратури України;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 24 жовтня 2014 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі;

- зобов`язати Генеральну прокуратуру України поінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборон, передбачених частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».

Обґрунтовуючи позов, позивач зазначив, що його звільнення було незаконним та безпідставним, оскільки відповідачем, на його думку, порушено норми Конституції України, звужено зміст та обсяг прав і свобод людини, при цьому не доведено обставини вчинення ним безпосередньо правопорушень, направлених на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 . Посилання на наявність трудових відносин з органами прокуратури у період, визначений частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади» № 1682-VII без доведення його вини у сприянні узурпації влади, позивач вважає неприпустимими, та стверджує, що звільнення відбулося лише за формальними підставами, із застосуванням принципу колективної відповідальності, що суперечить нормам Конституції та законів України.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 травня 2020 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України про звільнення позивача з посади начальника відділу зв`язків із громадськістю управління зв`язків із громадськістю та засобами масової інформації - речника Генеральної прокуратури України від 23 жовтня 2014 року № 2525-ц. Поновлено позивача на посаді начальника відділу зв`язків із громадськістю управління зв`язків із громадськістю та засобами масової інформації - речника Генеральної прокуратури України з 24 жовтня 2014 року. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 жовтня 2014 року по 17 травня 2021 року у розмірі 1 277 010,46 грн. Зобов`язано Офіс Генерального прокурора надати до Міністерства юстиції України відомості про відсутність підстав для застосування до позивача заборон, визначених частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, вказував, що приймаючи оскаржуваний наказ про звільнення позивача, Генеральна прокуратура України не врахувала основоположних принципів очищення влади, які розроблені міжнародними організаціями, тому застосування до позивача положень Закону України «Про очищення влади» є передчасним і не відповідає викладеним стандартам забезпечення прав людини при здійсненні люстраційних процесів.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2021 року змінено рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 жовтня 2014 року по 17 травня 2021 року у розмірі 1171032,72 грн. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 травня 2021 року залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в цій частині, суд апеляційної інстанції погодився з вирішенням справи по суті позовних вимог та висновками суду першої інстанції, проте вказував на помилковість розрахунку Окружного адміністративного суду міста Києва в частині суми, з якої він вираховується, адже, судом першої інстанції при розрахунку було взято до уваги розрахункові відомості/листи, проте, матеріали справи не містять відповідної довідки про заробітну плату позивача.

Натомість, до апеляційної скарги було надано довідку, видану Офісом Генерального прокурора від 14.06.2021 № 21-472зп про середню заробітну плату позивача, за якою, середньоденна заробітна плата позивача складає 714,48 грн. (30000,21 грн.:42 дні) (а.с. 69-70 т. 2). Також апеляційний адміністративний суд вказав, що при обрахунку середньої заробітної плати, до її складу не включаються одноразові виплати, які, у даному, випадку, були взяті судом першої інстанції до уваги, а саме, премію, виплачену позивачу до Дня Незалежності України, у розмірі 2716,00 грн., яка не входить до розрахунку відповідно до Порядку № 100.

Тому, за висновком суду апеляційної інстанції, середньоденна заробітна плата позивача становить 714,48 грн. та має бути взята до уваги при розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

До Верховного Суду надійшла касаційна скарга Офісу Генерального прокурора, у якій скаржник просить змінити рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 травня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2021 року в частині задоволених позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зменшивши суму стягнення до 249353,52 грн.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України.

Скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статті 235 Кодексу законів про працю України з урахуванням вимог пункту 1 частини 3 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року (в редакції від 16 липня 2015 року), при стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу на користь поновленого на посаді прокурора, чиї повноваження припинено у зв`язку з досягненням ним 65 років.

Позиція інших учасників справи

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Рух касаційної скарги

За результатом автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: (судді-доповідача) Загороднюка А.Г., (суддів) Єресько Л.О., Соколов В.М.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 травня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року призначено справу до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Згідно записів у трудовій книжці позивача, на підставі наказу Генерального прокурора України від 31 липня 2014 року № 1751-ц, позивача призначено на посаду начальника відділу зв`язків із громадськістю та засобами масової інформації - речника Генеральної прокуратури України.

З 16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України «Про очищення влади», в органах прокуратури розпочалася відповідна перевірка.

Відповідно до статті 4 Закону № 1682-VII, особи, які перебувають на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, подають керівнику, зазначеному у частині четвертій статті 5 цього Закону, власноручно написану заяву, у якій повідомляють про те, що до них застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону або повідомляють про те, що до них не застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, або повідомляють про те, що до них не застосовуються відповідні заборони, та про згоду на проходження перевірки, згоду на оприлюднення відомостей щодо них відповідно до цього Закону.

Заява подається не пізніше ніж на десятий день з початку проведення перевірки у відповідному органі.

Позивачем 15 жовтня 2014 року подано на ім`я Генерального прокурора України рапорт щодо відсутності підстав для застосування відносно нього заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».

Разом з тим, на підставі довідки від 17 жовтня 2014 року про результати вивчення особової справи щодо застосування заборон, визначених Законом України «Про очищення влади» (а.с. 78 т. 1), наказом Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року№ 2525-ц позивача звільнено із займаної посади у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 72 статті 36 Кодексу законів про працю України та у зв`язку з обійманням позивачем у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року посад, що відповідають критеріям, визначеним в пункті 7 частини першої статті 3 Закону №1682-VII «Про очищення влади» (сукупно 3 роки 9 місяців), а саме: начальника прес-служби (на правах відділу) Генеральної прокуратури України (з 25 лютого 2010 року по 17 грудня 2010 року); начальника відділу зв`язків із засобами масової інформації Генеральної прокуратури України (з 28 грудня 2010 року по 25 грудня 2013 року).

Вважаючи протиправними наказ про звільнення, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).

Спір у цій справі виник у зв`язку із звільненням позивача з публічної служби за процедурою очищення влади (люстрації) із застосуванням заборони протягом 10 років займати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація) та внесенням відомостей до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" з одночасним оприлюдненням цих відомостей на офіційному веб-сайті МЮ України.

Касаційна скарга Офісу Генерального прокурора подана на підставі пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України.

Скаржник не оскаржує рішення судів попередніх інстанції по суті задоволених позовних вимог в частині скасування спірного наказу. Вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статті 235 Кодексу законів про працю України з урахуванням вимог пункту 1 частини 3 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» при стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу на користь поновленого на посаді прокурора, чиї повноваження припинено у зв`язку з досягненням ним 65 років.

Виходячи з підстав касаційного оскарження необхідно зазначити, що Верховним Судом у постанові від 21 вересня 2022 року у справі № 826/17802/14 досліджувалося питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статті 235 Кодексу законів про працю України з урахуванням вимог пункту 1 частини 3 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII.

Відповідно до частини першої, другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до преамбули Закону № 1697-VII цей Закон визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави (стаття 1 Закону № 1697-VII).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 1697-VII на прокуратуру покладаються такі функції: 1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом, та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України; 3) нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Функції прокуратури України здійснюються виключно прокурорами. Делегування функцій прокуратури, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається (стаття 5 Закону № 1697-VII).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 16 Закону № 1697-VII незалежність прокурора забезпечується особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом (частина третя статті 16 Закону № 1697-VII).

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров`я.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 61 Закону № 1697-VII повноваження прокурора припиняються за віком з наступного дня після досягнення ним шістдесяти п`яти років.

Щодо поновлення на посаді прокурора особи, яка досягла шістдесяти п`яти років, Верховний Суд у постанові від 21 вересня 2022 року у справі № 826/17802/14 зазначив наступне.

За пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Верховний Суд неодноразово висловлював позицію, що до правовідносин, пов`язаних з проходженням публічної служби, можуть застосовуватися загальні норми трудового законодавства в частині, яка не врегульована спеціальними нормами. З цього погляду пояснюється можливість застосування при вирішенні спорів такої категорії, зокрема, статті 235 КЗпП України, адже спеціальний закон, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, не містить норм, які б регулювали ці аспекти прокурорської служби.

Водночас треба пам`ятати, що подібне заповнення прогалин у спеціальному законодавстві (яким головним чином і регулюються правовідносини публічної служби) не повинно створювати протиріч й нівелювати приписи спеціальних норм, які мають перевагу у застосуванні над загальними нормами.

Поновлення незаконно звільненого працівника на попередній роботі (органом, який розглядає трудовий спір) має на меті відновити, наскільки це можливо, його трудові права, порушені незаконним звільненням. Задум законодавця тут можна простежити у тому, щоб така особа, працівник продовжила працювати в тій установі (підприємстві, організації), з якої її неправомірно звільнили, тож у такому контексті «поновлення» (органом, розглядає трудовий спір) має слугувати передовсім ефективним способом захисту порушених трудових прав особи.

Однак у відносинах публічної служби, де її суб`єкти наділені публічно-правовим статусом, обумовленим здійсненням функцій держави, або місцевого самоврядування, пріоритетом чи орієнтиром, який власне визначає суть цих відносин, є інтереси суспільства і держави. Цим зумовлені, зокрема, особливий характер зайняття посади, її проходження і звільнення, заборона неправомірного втручання у професійну діяльність, особливості фінансування, оплати праці, соціального забезпечення. Усі ці та інші «особливості», притаманні публічній службі, які обумовлюються завданнями і функціями органів держави, характером їх діяльності, не слід позиціонувати виключно як «привілеї» службовців/посадовців, а радше як гарантії чи умови для належного виконання професійних обов`язків. Зокрема таку ж функцію виконують й додаткові обмеження, пов`язані з перебуванням на посаді в державному органі, зокрема вікові, що ніяк не можна інтерпретувати як дискримінацію чи порушенням принципу рівності.

З цього приводу Верховний Суд у постанові від 21 вересня 2022 року у справі № 826/17802/14 послався на пункт 3.3 Рішення Конституційного Суду України від 16 жовтня 2007 року у справі № 8-рп/2007, у якому, з-поміж іншого, зазначено, що гарантована частиною першою статті 24 Конституції України рівність громадян перед законом означає рівну для всіх обов`язковість конкретного закону з усіма відмінностями у правах або обов`язках, привілеях чи обмеженнях, які в цьому законі встановлені. Але всі відмінності у привілеях чи обмеженнях щодо різних категорій індивідів, встановлені законом, не можуть бути пов`язані з ознаками, передбаченими частиною другою статті 24 Конституції України. Зазначений принцип визначає загальне правило неприпустимості встановлення за соціальними або особистими ознаками привілеїв чи обмежень і не є абсолютним. Так, органам державної влади у сфері проведення відповідної політики економічного або соціального характеру надається можливість на власний розсуд встановлювати обмеження з огляду на особливі вимоги, умови або правила для деяких видів роботи.

Верховний Суд у постанові від 21 вересня 2022 року у справі № 826/17802/14 зазначив, що не можна допустити, аби спосіб захисту права особи (службовця/посадовця) у відносинах, пов`язаних з проходженням публічної служби (та звільненням з неї), відповідно до приписів загального трудового законодавства (КЗпП України) суперечив чи не узгоджувався з приписами закону, який є спеціальним для певного виду публічної служби, як-от прокурорської. Вікові обмеження перебування на посаді прокурора, встановлені Законом № 1697-VII не можуть нівелюватися чи змінюватися під приводом захисту «трудових» прав особи, які, зауважимо, не є абсолютними і в цьому випадку усе ж «поступаються» інтересам публічної служби.

На прокурора, який діє від імені суспільства загалом, поширюються певні обмеження, обумовлені потребою забезпечити передовсім належне функціонування прокуратури як інституції, яку «структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя» (пункт 2.3 Рішення Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року № 5-р(ІІ)/2020).

Одним з таких обмежень Закон № 1697-VII визначив вік, після досягнення якого перебування на посаді прокурора припиняються.

Як свідчать матеріали цієї справи, відповідно до паспорта громадянина України, позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , тож на дату ухвалення рішення суду першої інстанції в цій справі (17 травня 2020 року) йому було 69 років.

У цій справі касаційна скарга не містить мотивів щодо неправомірного поновлення позивача на посаді за наслідками вирішення позовних вимог у цій частині.

Тому в межах доводів касаційної скарги відповідно до частини 1 статті 341 КАС України, з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 21 вересня 2022 року у справі № 826/17802/14 щодо середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виплату якого передбачено частиною другою статті 235 КЗпП Суд зазначає, що поновлення позивача на посаді прокурора після досягнення шістдесятип`ятирічного віку, суму середнього заробітку за цей період треба розраховувати виходячи із «дозволених» вікових обмежень перебування на посаді прокурора. Колегія суддів керується тим, що не може бути вимушеного прогулу у період, протягом якого перебування на посаді прокурора (й виконання обов`язків за цією посадою) було засадничо неможливе в розумінні Закону № 1697-VII.

У справі № 826/17802/14 Верховний Суд, зважаючи на приписи пункту 1 частини першої статті 61 Закону № 1697-VII дійшов висновку, що період вимушеного прогулу міг тривати до наступного дня після досягнення позивачем шістдесяти п`яти років.

Як свідчать матеріали цієї справи, позивачу виповнилося 65 років 16 березня 2016 року. Таким чином, виплата позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає судовому захисту з 24 жовтня 2014 року по 16 березня 2016 року.

Згідно з пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року (зі змінами та доповненнями, діючими на момент виникнення правовідносин) у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Таким чином розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача за період з 24 жовтня 2014 року по 16 березня 2016 року становить 249 353, 52 грн. (714,48 грн. х 349 робочих днів) (а.с.28 т. 1).

Щодо посилання скаржника на те, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без урахування висновку Верховного Суду у постанові від 12 серпня 2020 року у справі № 809/3968/14 згідно з яким відповідно до статті 19 Конституції України та пункту 5 розділу ІІ Положення про Єдиний державний реєстр осіб, не передбачено повноважень Офісу Генерального прокурора на підставі судового рішення самостійно скасовувати результати перевірок відносно осіб, стосовно яких застосовувалась заборона, слід зазначити таке.

На час прийняття судом першої інстанції рішення у вказаній справі, Верховний Суд висловив правову позицію про наявність підстав для зобов`язання Генеральної прокуратури України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивачів заборони, передбаченої частиною 3 статті 1 Закону України «Про очищення влади».

З цього приводу, Суд акцентує увагу на позиції Великої Палати, що під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду (зазначена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17).

За таких обставин, посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що оскаржувані судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, є необґрунтованими.

Аналогічна позиція наведена в постанові Верховного Суду від 04 листопада 2021 року у справі № 826/6301/15.

За правилами пункту 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частинами першою і четвертою статті 351 КАС України підставою для зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Отже, касаційну скаргу належить частково задовольнити, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій змінити у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 349 350 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 травня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2021 року змінити у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 жовтня 2014 року по 16 березня 2016 року у розмірі 271 923,35 грн. (двісті сімдесят одну тисячу дев`ятсот двадцять три грн, 35 коп.)

У решті рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 травня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк

Судді Л.О. Єресько

В.М. Соколов