Історія справи

Постанова КАС ВП від 06.04.2023 року у справі №380/3360/20
Постанова КАС ВП від 06.04.2023 року у справі №380/3360/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 380/3360/20

адміністративне провадження № К/990/30194/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Калашнікової О.В.,

суддів: Білак М.В., Губської О.А.,

розглянувши в письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу №380/3360/20

за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської селищної ради Львівської області про визнання незаконним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2022 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Улицького В.З., суддів: Кузьмича С.М., Шавеля Р.М.)

У С Т А Н О В И В :

І. Суть спору

1. У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Івано-Франківської селищної ради Львівської області, в якому просила:

1.1. визнати незаконним та скасувати розпорядження виконуючого обов`язки голови Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області Майора Ярослава Степановича №23 від 24.04.2020 року про звільнення ОСОБА_1 , у зв`язку із скороченням штату з 06.04.2020 року з посади інспектора Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України;

1.2. поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області з 07.04.2020 року;

1.3. стягнути з Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

2. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що жодних змін в структурі, зменшення обсягу роботи чи в роботі сільської ради не відбулось, які би стали підставою для скорочення штатного розпису. Зауважує, що з повідомленням про вивільнення від 04.02.2020 року №62 вона не була ознайомлена. ОСОБА_1 також покликається на те, що в повідомленні про вивільнення вказано, що звільнення обумовлено неможливістю переведення на іншу посаду у зв`язку з її відсутністю, однак такі посилання відповідача не відповідають дійсності, так як в штатному розписі було на момент повідомлення про вивільнення ряд вакантних посад. Позивачу не було запропоновано жодної посади зі штатного розпису Домажирської сільської ради, чим порушено процедуру звільнення працівника у зв`язку з його розірванням з ініціативи власника або уповноваженого органу. Звертає увагу на тому, що відповідачем порушено частину 2 статті 49-2 КЗпП, оскільки позивач самостійно виховує дитину та є одинокою матір`ю.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. Згідно розпорядження голови Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області Стойко І.І. від 10.04.2019 року №27, ОСОБА_1 було прийнято з 19.04.2019 року на посаду інспектора Домажирської сільської ради з окладом згідно штатного розпису.

3.1. 21 грудня 2019 року ХХХХІ сесією VII скликання Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області прийнято рішення №2766 від 21.12.2019 року "Про внесення змін в штатний розпис Домажирської сільської ради". Відповідним рішенням внесено зміни до штатного розпису Домажирської сільської ради, а саме виведено посаду інспектора в кількості 1-а штатна одиниця та затверджено штатний розпис Домажирської сільської ради в кількості 12 штатних одиниць.

3.2. Згідно повідомлення №62 від 04.02.2020 року ОСОБА_1 повідомлено про майбутнє вивільнення у зв`язку із скороченням штату згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України. Звільнення обумовлено неможливістю переведення на іншу посаду у зв`язку з її відсутністю.

3.3. Розпорядженням виконуючого обов`язки голови Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області Майора Я.С. від 24.03.2020 року №23 ОСОБА_1 було звільнено, у зв`язку із скороченням штату з 06.04.2020 року з посади інспектора Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.

3.4. Позивач, вважаючи, що вона була безпідставно звільнена з роботи, в порушення гарантій щодо переважного права на залишення на роботі, звернулась з даним позовом до суду.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

4. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року позов задоволено.

4.1. Визнано протиправним та скасовано розпорядження Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області №23 від 24.03.2020 року "Про звільнення інспектора ОСОБА_1 ".

4.2. Поновлено ОСОБА_1 на посаді інспектора Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області з 07 квітня 2020 року.

4.3. Стягнуто з Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області, як правонаступника Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області, на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу 187 921,08 грн з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства.

4.4. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді інспектора Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області з 07 квітня 2020 року та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.

4.5. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанцій виходив з того, що відповідачем не надано суду доказів, що при вивільненні позивач була належним чином ознайомлена з переліком вакантних посад, а також не доведено належними доказами, що позивач відмовлялася від запропонованих посад.

5. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2022 року скасовано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року та прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову.

5.1. Відмовляючи в задоволенні позову суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що звільнення позивача відбулось відповідно до вимог Кодексу законів про працю України. Відповідачем дотримано норми КЗпП України, які регулюють процедуру звільнення щодо позивача.

IV. Касаційне оскарження

6. Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач подала до Верховного Суду касаційну скаргу.

6.1. Скаржник посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України зазначає, що судом апеляційної інстанції застосовано норму права, а саме частину 1 статті 49-2 КЗпП України без урахування висновків Верховного Суду щодо питання застосування зазначеної норми права, викладених у постановах від 20 травня 2021 року №420/4573/19, 12 травня 2021 року у справі №805/3875/16-а, від 29 квітня 2021 року у справі №826/138/16, від 26 червня 2019 року у справі №641/5330/16-ц, від 29 січня 2020 року у справі №761/41149/16-ц, від 09 грудня 2021 року у справі №646/2661/20, від 15 червня 2021 року у справі №761/223325/17, та від 21 лютого 2020 року у справі №761/25605/17.

6.2. В обґрунтування доводів касаційної скарги позивач наголошує на наявності вакантних посад у відповідача, які не були їй запропоновані. Разом з цим відповідачем не надано доказів того, що інші працівники (інспектори) мали більш високу кваліфікацію і продуктивність праці, або мали підстави на переважне право на залишення на роботі.

6.3. У зв`язку із наведеним скаржник просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

7. У відзиві на касаційну скаргу, відповідач посилається на те, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм процесуального права, а тому не підлягає скасуванню.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

8. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

9. За приписами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

10. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

11. Статтею 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

12. Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

13. За змістом частини першої статті 54 Закону № 280/97-ВР сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Організаційні засади реалізації повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад щодо здійснення державної регуляторної політики визначаються Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

14. Спеціальним законом, що регулює правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, визначає загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування є Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07 червня 2001 року № 2493-III (далі - Закон № 2493-III).

15. Відповідно до статті 2 Закону № 2493-III посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

16. Статтею 7 Закону №2493-ІІІ встановлено, що правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України, законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про статус депутатів місцевих рад", "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів", цим та іншими законами України.

На посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

17. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

18. Частина друга статті 40 КЗпП України унормовує, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

19. Статтею 42 КЗпП України передбачене переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці. Так, згідно з частиною першою цієї статті при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

19.1. Частиною другою статті 42 КЗпП України визначено перелік категорій працівників, яким надається перевага в залишенні на роботі при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації.

19.2. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України (частина третя статті 42 КЗпП України).

20. Відповідно до частин першої - третьої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

21. За змістом частин першої та другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

VI. Позиція Верховного Суду

22. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.

23. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

24. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

25. Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи питання щодо правильності застосування судами норм чинного законодавства, а також щодо обґрунтованості поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

26. Предметом судового контролю у цій справі є розпорядження Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області №23 від 24.03.2020 року "Про звільнення інспектора ОСОБА_1 ", яким позивачку звільнено з посади інспектора Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області.

27. Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням ХХХХІ сесії VII скликання від 21.12.2019 року №2766 "Про внесення змін в штатний розпис Домажирської сільської ради" внесено зміни до штатного розпису Домажирської сільської ради, а саме виведено посаду інспектора в кількості 1-а штатна одиниця та затверджено штатний розпис Домажирської сільської ради в кількості 12 штатних одиниць.

28. Таким чином, фактично відбулося скорочення посади, на якій перебувала позивач.

29. Ця обставина може бути підставою для звільнення працівника за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України лише з підстав скорочення чисельності або штату працівників у зв`язку з такими змінами, за умови дотримання власником вимог частини другої статті 40, статей 42 43 49-2 КЗпП України.

30. Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 11 березня 2020 року у справі №813/1220/16, від 09 липня 2020 року у справі № 809/2894/13-a, наголошував на тому, що однією з правових гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. При цьому, власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

31. Тобто роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

32. Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, Верховний Суд звертав увагу на обов`язок суду з`ясувати, чи дійсно у відповідача були зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення (постанови від 09 квітня 2020 року у справі № 182/1670/18, від 01 квітня 2020 року у справі № 683/1084/17 та інш.).

33. Тож у випадку фактичного скорочення займаної працівником посади йому має бути запропонована рівноцінна посада, передбачена новим штатним розписом, а в разі, якщо на таку посаду претендують також інші працівники, роботодавець зобов`язаний провести порівняльний аналіз продуктивності їхньої праці і кваліфікації з метою визначення працівника, який має переважне право на залишення на роботі, як це передбачено частиною першою статті 42 КЗпП України. У процесі цього аналізу, як правило, враховуються такі обставини, як: наявність відповідної освіти, післядипломної освіти, документів про підвищення кваліфікації, відсутність дисциплінарних стягнень, наявність заохочень за успіхи в роботі, отримання премій за виконання особливо важливих робіт, відсутність прогулів, відпусток без збереження заробітної плати, тривалої тимчасової непрацездатності, зауважень з боку адміністрації щодо строків і якості виконуваних завдань, обсяги виконуваних робіт тощо.

34. Інша вакантна робота, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації і досвіду пропонується в разі відсутності рівноцінної посади.

35. Рівень кваліфікації визначається в залежності від освіти працівника та здобутих ним навичок під час виконання робіт за певною спеціальністю, а продуктивність праці вимірюється певними виробничими (службовими) показниками.

36. Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників.

37. Тож у першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. І лише за умови встановлення, що у всіх працівників є рівні умови продуктивності праці і кваліфікації, можна аналізувати, хто з них має переважне право на залишення на роботі згідно з частиною другою статті 42 КЗпП України.

38. Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що розірвання трудового договору з працівником має супроводжуватися наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених КЗпП України, а також дотриманням установлених вимог при вивільненні працівника (попередження за 2 місяці про наступне вивільнення, врахування переважного права на залишення на роботі, наявність скорочення чисельності або штату працівників, змін в організації виробництва і праці тощо). Ці норми кореспондуються з конституційним правом громадянина на захист від незаконного звільнення (статті 43 Конституції України).

39. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14 лютого 2018 року та від 08 липня 2020 року у справі 2а-9821/11/2670, від 15 травня 2020 року у справі №П/811/2408/15, від 08 липня 2020 року у справі № 815/5600/15, від 13 жовтня 2021 року у справі № 360/2308/20 та інш. Верховний Суд не знаходить підстав для відступу від наведеної правової позиції під час розгляду цієї справи.

40. За змістом заявлених у цій справі позовних вимог та їх обґрунтування, доводи позивачки стосувалися, зокрема, незгоди з тим, що одночасно із попередженням про наступне звільнення їй не було запропоновано жодної посади зі штатного розпису Домажирської сільської ради, які на час звільнення були наявними.

41. Також, в обґрунтування доводів касаційної скарги, позивач вказує на наявність вакантних посад, які не були їй запропоновані, зокрема: посада заступника сільського голови з питань діяльності виконавчого органу; посада завідуючого господарською частиною; посада реєстратора.

42. У свою чергу, відповідач стверджував, що ознайомлюючись із повідомленням про вивільнення (яке було підписано 4 лютого 2020 року), ОСОБА_1 , як працівник Домажирської сільської ради, яка відповідала за юридичне забезпечення, чітко розуміла, що вона підписує і що реально не було посад на які її могли перевести у зв`язку із відсутністю посад за відповідною кваліфікацією, а ті посади які були, з об`єктивних причин не могли бути їй запропоновані.

43. В матеріалах цієї справи міститься штатний розпис Домажирської сільської ради, який, відповідно до рішення ХХХХІ сесії VII скликання від 21.12.2019 року №2766, затверджено в кількості 12 штатних одиниць.

44. В свою чергу, як встановлено судом першої інстанції, відповідачем не надано доказів, що при вивільненні позивач була належним чином ознайомлена з переліком вакантних посад, а також не доведено належними доказами, що позивач відмовлялася від запропонованих посад.

45. Більше того, відповідач не надав доказів того, що позивачу пропонувались інші вакантні посади, з урахуванням його кваліфікації та освіти, що такі посади на цей час були відсутні і, що відповідач не мав можливості перевести позивача за його згодою на іншу роботу.

46. Отже передбачений законом обов`язок з працевлаштування позивачки відповідачем не виконано, чим порушено трудові гарантії працівника, тому її звільнення не можна визнати правомірним.

47. У контексті наведено, колегія суддів звертає увагу, що відповідач зобов`язаний був довести правомірність своїх дій у процедурі вивільнення позивачки у зв`язку із скороченням штатної чисельності працівників Домажирської сільської ради.

48. Такий обов`язок відповідача повністю узгоджується з положеннями частини другої статті 77 КАС України, відповідно до якої, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

49. З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про незаконність звільнення позивачки, оскільки таке проведене з порушенням норм трудового законодавства України, а тому розпорядження виконуючого обов`язки голови Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області Майора Ярослава Степановича №23 від 24.04.2020 року про звільнення ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню. Позивачка, з урахуванням вимог статті 235 КЗпП України, підлягає поновленню на попередній роботі.

50. Колегія суддів наголошує, що питання визначення дати з якої має бути поновлена позивачка на посаді, питання на якій посаді підлягає поновленню позивачка, а також питання правильності обрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу не є предметом касаційного оскарження, а тому не аналізуються Верховним Судом.

51. За встановлених обставин у справі, Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції. Рішення суду першої інстанції відповідає закону і скасовано судом апеляційної інстанції помилково.

52. Частиною першою статті 352 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

53. З огляду на викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2022 року і залишити в силі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року.

VIІ. Судові витрати

54. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 349 352 356 359 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

2. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2022 року по справі №380/3360/20 - скасувати, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року - залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіО.В. Калашнікова М.В. Білак О.А. Губська