ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06.02.2018 Київ К/9901/1198/17 607/6231/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в попередньому судовому засіданні у касаційному провадженні справу за позовом ОСОБА_2 до Управління соціальної політики Тернопільської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити перерахунок і виплату щорічної разової грошової допомоги, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у складі судді Сташків Н.М. від 06 жовтня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду року у складі колегії суддів: Улицького В.З., Гулида Р.М., Дутка І.С. від 28 листопада 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

У травні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Управління соціальної політики Тернопільської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити перерахунок і виплату щорічної разової грошової допомоги.

Позовна заява мотивована тим, що позивач має статус учасника бойових дій і право на щорічну разову допомогу до 5 травня у розмірі, визначеному в законі, а не встановленому постановою Кабінету Міністрів України.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 жовтня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року, залишено без розгляду позов ОСОБА_2 до Управління соціальної політики Тернопільської міської ради.

Постановляючи оскаржувані ухвали, суди виходили з того, що позивачем пропущений строк звернення до суду та не наведено обставин, які б вказували на поважність причин пропуску даного строку.

Не погоджуючись з рішенням суду першої та апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_2 звернувся із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 жовтня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не звернуто належної уваги на той факт, що відповідь від Управління соціальної політики Тернопільської міської ради позивач отримав 28 квітня 2017 року.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону судові рішення суду першої та апеляційної інстанції відповідають, викладені в касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Судами в даній справі встановлено, що у квітні 2016 року Управлінням соціальної політики Тернопільської міської ради позивачу виплачено щорічну разову грошову допомогу до 5 травня в розмірі 2310 грн.

Вважаючи протиправною невиплату вказаної компенсації у розмірі встановленому відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" позивач у травні 2017 року звернувся до суду.

Відповідно до статті 99 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною 1 статті 100 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Строк звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вірно зазначено судами, адміністративним процесуальним законодавством регламентовано шестимісячний строк звернення до суду з позовною заявою, перебіг якого починається з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення права та/або законного інтересу, що обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та дисциплінуванням учасників адміністративного судочинства щодо своєчасної реалізації їх права на захист.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2017 року по справі № 800/98/17.

Залишаючи позовні вимоги без розгляду, суди першої та апеляційної інстанції обґрунтовано виходили з того, що спірні виплати є регулярними і разовими, а отже строк звернення до суду становить шість місяців з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, тобто в даному випадку позивач про порушення своїх прав мав можливість дізнатися в квітні 2016 року при отриманні щорічної одноразової грошової допомоги до 05 травня.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії», зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (AFFAIRE PЙREZ DE RADA CAVANILLES c. ESPAGNE № 116/1997/900/1112).

У пункті 44 рішення Європейського суду з прав людини "Осман проти Сполученого королівства" та пункті 54 рішення "Круз проти Польщі" зазначено, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (CASO OSMAN CONTRA REINO UNIDO № 23452/94; KREUZ v. POLAND № 28249/95).

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в них повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 жовтня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко