Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 750/6227/17

провадження № К/9901/7133/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Анцупової Т. О.,

суддів: Коваленко Н. В., Стародуба О. П.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 750/6227/17

за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії;

за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на постанову Деснянського районного суду міста Чернігова (суддя Рахманкулова І. П.) від 17 жовтня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду (Кобаля М. І., Епель О. В., Карпушової О. В.) від 13 грудня 2017 року, встановив:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. У червні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просив:

- визнати неправомірними дії та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо обмеження максимального розміру пенсії, її призначення та перерахунку;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснювати в подальшому призначення, перерахування та виплату йому пенсії без обмежень її максимального розміру згідно довідки Генеральної прокуратури України від 26 жовтня 2016 року № 18-1514 зп, виходячи з розрахунку 85 % вказаного в довідці розміру грошового забезпечення (заробіток), як це передбачено ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-XII (далі - Закон № 2262-XII);

- стягнути на його користь заборгованість, яка виникла внаслідок незаконного обмеження, неправильного нарахування і призначення пенсії з 01 січня 2017 року, та судовий збір.

2. В обґрунтування вказаних вимог позивач зазначав, що звільнившись з військової служби за віком, з 1992 року він перебуває на пенсійному обліку. Позивач вказує, що має вислугу 30 років військової служби, у зв'язку з чим, згідно ст. 13 Закону № 2262-XII розмір пенсії повинен становити 85 % його грошового забезпечення.

Однак внаслідок, протиправних дій відповідача, розмір пенсії позивача складає 70 % грошового забезпечення. Також позивач вказує, що його розмір пенсії незаконно обмежується максимальним розміром до 10740 грн.

3. Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 жовтня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо обмеження виплати пенсії ОСОБА_2, починаючи з 01 січня 2017 року.

Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_2 з розрахунку 85 % грошового забезпечення згідно довідки Генеральної прокуратури України від 26 жовтня 2016 року № 18-1514 зп, без обмеження її максимального розміру, починаючи з 01 січня 2017 року та виплатити заборгованість, що виникне внаслідок такого перерахунку.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 640 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 20 січня 2018 року Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 жовтня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року, і ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

5. Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та установлено десятиденний строк з моменту отримання копії вказаної ухвали для подачі відзиву на касаційну скаргу.

6. Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2018 року закінчено підготовку справи до касаційного розгляду та призначено до розгляду в порядку письмового провадження у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 345 КАС України.

7. Станом на 05 вересня 2018 року відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

8. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 перебуває на обліку у відповідача та з 1992 року отримує пенсію за вислугу років згідно ст. 12 Закону № 2262-XII, яка була призначена йому в розмірі 85 % грошового забезпечення, з якого сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

9. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області з врахуванням вимог Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VII (далі - Закон № 1166-VII), яким внесено зміни до ст.13 Закону № 2262-XII і з 01 травня 2014 року максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті не повинен був перевищувати 70 % грошового забезпечення, позивачу було перераховано розмір пенсії з розрахунку 70 % грошового забезпечення замість 85 %, які він отримував раніше. Також відповідачем обмежено максимальний розмір пенсії ОСОБА_2 до 10740 грн.

10. Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 16 червня 2017 року № 903/03/с-12 на звернення позивача повідомлено, що його пенсія виплачується згідно чинного законодавства. Зокрема згідно з довідкою Генеральної прокуратури України від 26 жовтня 2016 року № 18-1514 зп з 01 вересня 2016 року проведено перерахунок його пенсії. З урахуванням вимог ст. 13 та ч. 7 ст. 43 Закону № 2262-XII розмір пенсії ОСОБА_2 обчислено виходячи із 70 % грошового забезпечення, та з урахуванням обмеження максимального розміру пенсії до 10740 грн.

11. Вважаючи протиправними дії відповідача щодо зміни відсотка нарахування пенсії від грошового забезпечення та обмеження максимального розміру пенсії, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

12. Оцінюючи доводи сторін, суд першої інстанції приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходив з того, що оскільки позивач має вислугу 30 років військової служби, то згідно ст. 13 Закону № 2262-XII розмір його пенсії повинен становити 85 % грошового забезпечення і в такому розмірі йому було розраховано пенсію до внесення змін у ст. 13 Закону 2262-XII згідно Закону № 1166-VII, на підставі чого відповідач здійснив розрахунок пенсії позивачу з розміру 70 % грошового забезпечення.

13. Згідно з п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI (далі - Закон № 3668-VI) обмеження пенсії максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія призначена до набрання чинності цим Законом, тобто до 01 жовтня 2011 року.

14. У зв'язку з наведеним, суд першої інстанції вказав, що норми законів якими було обмежено відсоток нарахування пенсії та обмежено її максимальний розмір, не розповсюджується на позивача, оскільки пенсія призначена йому до 01 жовтня 2011 року.

15. Щодо вимог позивача про зобов'язання відповідача здійснювати в майбутньому призначення, перерахунки та виплати пенсії, суд першої інстанції відмовив у їх задоволенні, оскільки судове рішення ґрунтується на чинному правовому регулюванні і суд здійснює захист порушених прав, а не прав, які можуть бути порушені в майбутньому.

16. Залишаючи постанову суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірні правовідносини у цій справі врегульовані Конституцією України, Законом України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-XII у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1789-ХІІ), Законом № 3668-VI.

17. Суд апеляційної інстанції вказав, що ОСОБА_2 має право на перерахунок пенсії відповідно до правових положень ст. 50-1 Закону № 1789-XII у розмірі 85 % від розміру заробітної плати відповідної посади працівника прокуратури на підставі довідки Генеральної прокуратури України від 26 жовтня 2016 року № 18-1514 зп, без обмеження її максимального розміру, а тому відмова пенсійного органу в здійсненні зазначеного перерахунку, є протиправною та порушує законні права та інтереси позивача.

18. В обґрунтування такого висновку судом апеляційної інстанції, зокрема, зазначено, що призначення органами Пенсійного фонду України особі пенсії та проведення її перерахунку є різними формами реалізації права громадянина на пенсійне забезпечення, а тому при проведенні перерахунку пенсії особи застосуванню підлягає редакція статті Закону, яким визначався порядок та розмір відповідного пенсійного забезпечення такої особи саме на момент призначення їй пенсії.

19. Статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ у редакції, чинній на момент призначення позивачу пенсії, було регламентовано її право на перерахунок пенсії у зв'язку зі збільшенням розміру заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників.

20. Водночас суд апеляційної інстанції зауважив, що станом на момент призначення позивачу пенсії, ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ діяла в редакції, чинній до вступу в силу Закону № 3668-VI, яким були внесені зміни, зокрема до ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ.

21. У зв'язку з наведеним, апеляційний суд дійшов висновку про те, що відповідачем було неправомірно відмовлено позивачу у здійсненні перерахунку його пенсії в розмірі та порядку, визначеному в ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ у редакції, чинній на момент призначення пенсії, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

22. У касаційній скарзі скаржник з посиланням на рішення Європейського суду з прав людини від 03 червня 2014 року у справі «Великода проти України» та рішення Конституційного Суду України від 19 червня 2001 року № 9-рп/2001, від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008, зазначає, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

23. Скаржник вказує, що враховуючи наведене та зміни у національному законодавстві України, розмір пенсії позивача поступово був приведений у відповідність без зменшення її розміру. Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області діяло і діє тільки відповідно до чинних нормативно-правових актів.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

24. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах виходить з наступного.

25. Згідно з положенням ч. 3 ст. 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та ч. 4 ст. 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

26. Відповідно до ст. 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та ч. 1- 3 ст. 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

27. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

28. Однак, зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду апеляційної інстанції у цій справі не відповідає, з огляду на наступне.

29. З матеріалів справи встановлено, що позивач є пенсіонером, перебуває на пенсійному обліку у відповідача та отримує пенсію за вислугу років, призначену згідно ст. 12 Закону № 2262-XII.

30. Водночас, як свідчить зміст позовних вимог та їх правове обґрунтування, спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку із незгодою позивача з діями відповідача щодо зменшення відсотка (з 85 до 70) від грошового забезпечення розміру пенсії позивача та обмеження її максимального розміру.

31. Відповідач в обґрунтуванні заперечень на вказаний адміністративний позов, апеляційній та касаційній скаргах такі дії пояснював тим, що у зв'язку із внесенням змін Законом № 1166-VII та Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII до ст. 13, 43 Закону № 2262-XII, було передбачено обмеження розміру пенсій за вислугу років, призначених згідно Закону № 2262-XII 70 % від грошового забезпечення та максимальним розміром 10740 грн.

32. У той же час, суд апеляційної інстанції постановляючи оскаржувану ухвалу від 13 грудня 2017 року, виходив з того, що пенсія ОСОБА_2 призначена згідно ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ, а спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу відмови відповідача у проведенні позивачеві перерахунку пенсії згідно Закону № 1789-ХІІ та довідки Генеральної прокуратури України від 26 жовтня 2016 року № 18-1514 зп, та обмеження розміру його пенсії максимальним розміром. Висновки суду апеляційної інстанції щодо оцінки рішення суду першої інстанції та спірних правовідносин у цій справі ґрунтуються на застосуванні Закону № 1789-ХІІ.

33. Наведене свідчить про те, що мотивація та висновки суду апеляційної інстанції у цій справі не відповідають фактичним обставинам справи. Судом апеляційної інстанції помилково вказано, що спірні відносини врегульовані Законом № 1789-ХІІ, та відповідно невірно визначено предмет спору та зміст позовних вимог. Натомість спірні правовідносини врегульовані Законом № 2262-XII.

34. Отже, судом апеляційної інстанції не встановлені (невірно встановлені) всі обставини справи, які мають важливе значення для її правильного вирішення, у зв'язку з чим, оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції не може вважатися законним та обґрунтованим.

35. Як зазначається у пп. 5.1. п. 5 рішення Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у ч. 3 ст. 129 цієї Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, як наголосив Конституційний Суд України в абзаці 1 пп. 3.2 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 02 листопада 2011 року № 13-рп/2011, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист.

36. Відповідно до висновків Європейського суду з прав людини у рішенні від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява № 63566/00), суд зобов'язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше він не виконує свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (параграф 25).

37. За змістом ч. 1 та 2 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права та не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

38. Відповідно до ч. 2 ст. 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

39. Разом з тим, неповне з'ясування обставин у справі, недослідження всіх наявних в справі доказів, ненадання їм належної правової оцінки є ознакою порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та недотримання в процесі винесення рішення норм процесуального права, що є підставою для його скасування та направлення справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

40. Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції слід взяти до уваги викладене в цій постанові і встановити зазначені в ній обставини, що стосуються обсягу та змісту спірних правовідносин і охоплюються предметом доказування та постановити рішення відповідно до вимог ст. 242 КАС України.

41. Оскільки Суд повертає справу для нового розгляду до суду апеляційної інстанції, то відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. 139, 242, 341, 345, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року скасувати та направити справу № 750/6227/17 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Т. О. Анцупова

Судді Н. В. Коваленко

О. П. Стародуб