Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2025 року

м. Київ

справа № 380/13401/24

адміністративне провадження № К/990/37196/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів -Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу №380/13401/24

за позовом Акціонерного товариства «Ідея Банк»

до приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Баірової Наталії Михайлівни

про визнання недійсною та скасування постанови про стягнення винагороди, зобов`язання вчинити дії,

за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Ідея Банк»

на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2024 року (головуючий суддя: Онишкевич Т.В., судді: Судова-Хомюк Н.М., Шинкар Т.І.),

ВСТАНОВИВ:

І. Історія справи

У червні 2024 року Акціонерне товариство «Ідея Банк» (далі - «АТ «Ідея Банк») звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило:

- визнати недійсною і скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Баірової Н.М. про стягнення з боржника основної винагороди ВП №75268073 від 11 червня 2024 року у розмірі: 24 224,00 грн;

- зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Баірову Н.М. повернути надмірно сплачені кошти.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2024 року у справі №380/13401/24 позов було задоволено частково:

визнано протиправною і скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Баірової Н.М. про стягнення з боржника основної винагороди від 11 червня 2024 року ВП №75268073 у частині стягнення з АТ «Ідея Банк» основної винагороди приватного виконавця у розмірі: 22 510,28 грн, а в решті суми: 1713,72 грн, - залишено без змін;

зобов`язано приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Баірову Н.М. повернути АТ «Ідея Банк» надмірно сплачену ним основну винагороду приватного виконавця у розмірі: 22 510,28 грн;

визнано протиправною і скасовано пункт 3 постанови приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Баірової Н.М. від 11 червня 2024 року ВП №75268073 про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця у розмірі у розмірі: 22 510,28 грн, у решті суми: 1713,72 грн залишено без змін.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2024 року скасовано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2024 року у справі №380/13401/24 та провадження за адміністративним позовом АТ «Ідея Банк» до приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Баірової Н.М. про визнання недійсною та скасування постанови про стягнення винагороди, зобов`язання вчинити дії закрито.

Роз`яснено АТ «Ідея Банк» право протягом десяти днів з дня отримання відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

У березні 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ «Ідея Банк» на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2024 року, у якій представник позивача просить їх скасувати, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2024 року залишити без змін.

Верховний Суд ухвалою від 8 жовтня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, адже суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про неналежність розгляду цієї справи на правилами адміністративного судочинства із дотриманням матеріального і процесуального права.

II. Мотиви Верховного Суду

Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»), виходить із такого.

Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин першої - третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Ключовим питанням, на яке має надати відповідь Верховний Суд у цій справі, є питання (не)належності розгляду спору, який виник між сторонами за правилами адміністративного судочинства.

Як встановили суди попередніх інстанцій, Постановою Львівського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року у справі №461/9996/20 апеляційну скаргу АТ «Ідея Банк» задоволено частково:

змінено рішення Галицького районного суду міста Львова від 26 травня 2023 року;

зобов`язано АТ «Ідея Банк» повернути кошти в розмірі: 17137,29 грн, сплачені ОСОБА_1 за кредитним договором № P24.977.75972 від 30 серпня 2016 року, як плата за обслуговування кредитної заборгованості (комісія).

21 травня 2024 року Галицьким районним судом міста Львова видано виконавчий лист №461/9996/20 про зобов`язання АТ «Ідея Банк» повернути кошти в сумі: 17137,29 грн, сплачені ОСОБА_1 за кредитним договором №P24.977.75972 від 30 серпня 2016 року, як плата за обслуговування кредитної заборгованості (комісія).

11 червня 2024 року приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Баіровою Н.М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №75268073 з примусового виконання виконавчого листа від 21 травня 2024 року №461/9996/20 Галицького районного суду міста Львова, пунктом 3 якої вирішено стягнути з АТ «Ідея Банк» основну винагороду приватного виконавця у розмірі: 24224,00 грн.

До того ж, 11 червня 2024 року приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Баіровою Н.М. винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди, якою вирішено стягнути з АТ «Ідея Банк» основну винагороду у сумі: 24224,00 грн.

Відповідно до платіжної інструкції №4519271 від 14 червня 2024 року АТ «Ідея Банк» сплатило на рахунок приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Баірової Н.М. на виконання вказаного судового рішення 17139,29 грн повернення коштів, 662,42 грн мінімальних витрат та 24224,00 основної винагороди у ВП №75268073.

Проте, вважаючи протиправною постанову приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Баірової Н.М. про стягнення основної винагороди ВП №75268073 від 11 червня 2024 року у розмірі: 24224,00 грн, АТ «Ідея Банк» звернулося до адміністративного суду із цим позовом.

Закриваючи провадження у цій справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що за правилами частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Апеляційний суд звернув увагу на те, що у межах виконавчого провадження №75268073 приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Баірової Н.М. виконувалось рішення Галицького районного суду міста Львова у цивільній справі №461/9996/20.

Тож, з огляду на те, що АТ «Ідея Банк» у межах цієї справи оскаржувало рішення приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Баірової Н.М., прийняте під час виконання виконавчого листа, виданого Галицьким районним судом міста Львова у цивільній справі №461/9996/20, то апеляційний суд дійшов висновку, що позивач мав би звернутись із відповідним позовом до суду, який видав вказаний виконавчий лист, а не до адміністративного суду з окремим позовом.

Зважаючи на наведене, апеляційний суд на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, закрив провадження у цій адміністративній справі й роз`яснив позивачеві його право на звернення до суду, який видав вказаний виконавчий лист, із відповідним позовом.

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу на судове рішення апеляційного суду, яке перешкоджає у доступі до правосуддя та наполягає, що цей спір є адміністративним, а суд апеляційної інстанції протиправно закрив провадження у справі.

Вирішуючи спірне процесуальне питання в межах доводів та вимог касаційної скарги позивача, Верховний Суд виходить із такого.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їхній сукупності. Також таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - «ЄСПЛ»).

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Тобто юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пункти 1, 2, 7 частини першої статті 4 КАС України так визначають ключові терміни порушеного питання юрисдикції спору:

адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;

публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи;

суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб`єктний склад (хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції), але й спеціальні підстави виникнення, пов`язані з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Вказана позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 466/1150/18.

Як вбачається з фактичних обставин справи, предметом цього позову є постанова приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Баірової Н.М. про стягнення з боржника основної винагороди у межах виконавчого провадження №75268073 від 11 червня 2024 року.

Відповідно до положень статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Частина друга вказаної норми визначає, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

З наведених норм права вбачається, що вказаний Закон установлює спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Великою Палатою Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі №1940/1957/18 (провадження № 11-608апп19) викладена правова позиція, що вищезазначені правові норми у контексті вирішення питання юрисдикційної належності позову щодо оскарження постанови приватного виконавця про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної суми винагороди, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Аналогічні за змістом правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 23 червня 2020 року у справі №705/1804/13-ц, від 19 лютого 2020 року у справі №382/389/17, від 18 грудня 2019 року у справі №344/21436/18, від 9 жовтня 2019 року у справі №758/201/17, від 21 серпня 2019 року у справі №1915/1868/2012, від 16 січня 2019 року у справі №279/3458/17-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі №826/5195/17, від 28 листопада 2018 року у справі №2-01575/11, від 20 вересня 2018 року у справі №821/872/17, від 6 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15, від 6 червня 2018 року у справі №127/9870/16-ц, а також Верховним Судом у постанові від 24 вересня 2020 року у справі №640/20165/18, від 21 вересня 2021 року у справі №640/4739/20 тощо.

У касаційній скарзі АТ «Ідея Банк» зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції вказаних постанов Верховного Суду, якими чітко визначено юрисдикцію адміністративних судів у розгляді та вирішення справ, предметом яких є оскарження постанови приватного виконавця про стягнення основної винагороди.

З огляду на наведене, Верховний Суд вважає прийнятними та обґрунтованими покликання скаржника на невідповідність висновків апеляційного суду в аспекті визначення юрисдикції цього позову практиці Великої Палати Верховного Суду та розгляд справи без врахування їхніх висновків.

Верховний Суд звертає увагу на частину п`яту статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка визначає, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд уважає помилковим і таким, що не ґрунтується на нормах закону, висновок суду апеляційної інстанції про непоширення юрисдикції адміністративного суду на спір щодо оскарження постанови приватного виконавця про стягнення основної винагороди у цивільній справі. Звідси є помилковим і висновок про наявність підстав для закриття провадження у справі та застосування частини першої статті 238 КАС України, що призвело до порушення норм процесуального права та постановлення незаконної постанови, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

За правилами частин першої та четвертої статті 353 КАС України, підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд констатує, що покладені в основу обґрунтування касаційної скарги аргументи щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права знайшли своє підтвердження під час касаційного розгляду справи.

Одночасно, Суд не вважає за можливе задовольнити скаргу АТ «Ідея Банк» в частині залишення в силі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2024 року на цій стадії розгляду справи, адже закривши провадження постановою від 20 серпня 2024 року, суд апеляційної інстанції не здійснив її розгляд по суті.

Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржуване судове рішення необхідно скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Ідея Банк» задовольнити частково.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2024 року у справі №380/13401/24 скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції - Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

……………………………………

……………………………………

……………………………………

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду