Історія справи

Ухвала КАС ВП від 04.11.2019 року у справі №580/248/19

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 вересня 2020 року

м. Київ

справа №580/248/19

адміністративне провадження №К/9901/28683/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді - Желтобрюх І. Л.,

суддів: Білоуса О. В., Усенко Є. А.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 березня 2019 року (суддя: Тимошенко В. П. ) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року (судді: Пилипенко О. Є., Бєлова Л. В., Бужак Н. П. ) у справі №580/248/19 за позовом Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування рішення,

встановив:

Публічне акціонерне товариство "Черкасиобленерго" (далі - ПАТ "Черкасиобленерго", позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - Офіс ВПП ДФС, відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення від
18.08.2017 №0006734105.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 26 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року, позов було задоволено.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати такі рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на положення статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14.05.1992 № 2343-ХІІ (в редакції, яка діяла до 19.01.2013), статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"" від 22.12.2011 № 4212-VI (набрав чинності 19.01.2013) (далі - ~law11~), а також висновки щодо застосування означених норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 04.07.2011, від 07.05.2012, від
11.06.2012, від 01.10.2012 та від 26.02.2013 у справах №21-144а11, №21-289а11, №21-179а12, №21-298а12 та №21-34а13 відповідно, та у постановах Верховного Суду від 21.08.2018 у справі №8192484/13-а, від 13.11.2018 по справі №821/4521/14 та від 29.01.2019 по справі №0670/4698/12.

Позивач скористався своїм процесуальним правом та подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки вважає доводи відповідача безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - такими, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішення від 18.08.2017 №0006734105 про застосування до ПАТ "Черкасиобленерго" штрафних санкцій (штрафу) у розмірі 1351171,19 грн та про нарахування пені у розмірі 335148,90 грн, прийняте на підставі даних інформаційної системи ДФС, згідно з якими позивач лютому-червні 2017 року несвоєчасно перераховував єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Обставини щодо несвоєчасного перерахування єдиного внеску, так само як і розмір застосованих штрафних санкцій та пені позивачем не заперечувалися під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій.

Висновок судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність рішення від
18.08.2017 №0006734105 вмотивований тим, що ПАТ "Черкасиобленерго" перебуває у процедурі банкрутства, порушеній згідно з ухвалою Господарського суду Черкаської області від 14.05.2004 у справі № 01/1494, якою одночасно введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Застосувавши норми пункту 1-1 розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 22.12.2011 № 4212-6, ~law13~ в редакції, яка діяла до 19.01.2013, суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що протягом дії мораторію застосування всіх санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), безвідносно до часу настання зобов'язання, заборонено ~law14~. Відтак, за положеннями норми ~law15~, яка діяла на час введення мораторію щодо зобов'язань позивача, штраф та пеня за неналежне виконання зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не застосовуються.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.

Тривалий час як на рівні як адміністративної, так і господарської юрисдикцій була відсутня єдина правова позиція щодо поширення дії мораторію на підприємства, які перебувають у процедурі банкрутства, за фактом нарахування пені та штрафу за невиконання або неналежне виконання зобов'язань перед поточними кредиторами, що виникли після введення мораторію, у зв'язку з чим вирішення цього питання було передано КАС ВС на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

16 вересня 2020 року Великою Палатою Верховного Суду сформовано правову позицію у справі з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами №826/3106/18, суть якої зводиться до наступного.

Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ~law17~) визначено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюється в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно з ~law18~ платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

~law19~ передбачено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

~law20~ визначено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається ~law21~, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Відповідно до ~law22~ сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь). Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у ~law23~, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку. Платники, зазначені в абзацах третьому та четвертому ~law24~, які не мають банківського рахунку, сплачують внесок шляхом готівкових розрахунків через банки чи відділення зв'язку (~law25~).

Відповідно до пункту 1 розділу VII Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 (далі - Інструкція № 449), за порушення норм законодавства про єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до платників, на яких згідно із ~law26~ покладено обов'язок нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок, застосовуються фінансові санкції (штрафи та пеня) відповідно до ~law27~.

~law28~ визначено, що у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені ~law29~, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Відповідно до ~law30~ органи доходів і зборів мають право застосовувати фінансові санкції, передбачені ~law31~.

Відповідно до ~law32~ передбачено, що на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

Пунктом 2 частини другої розділу VII Інструкції № 449 передбачено, що відповідно до ~law33~ до платників, визначених підпунктами 1-4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, органи доходів і зборів застосовують штрафні санкції в таких розмірах: за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення в період до 01 січня 2015 року, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум. За несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення, починаючи з 01 січня 2015 року накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

19 січня 2013 року набрав чинності Закон України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - ~law35~), яким ~law36~ викладено в новій редакції. Пунктом 1-1 розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" ~law37~ (цим пунктом розділ Х "Прикінцеві та перехідні положення" ~law38~ доповнено згідно із Законом України від 02 жовтня 2012 року № 5405-VI) встановлено, що його положення застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності ~law39~.

Питання щодо запровадження мораторію та його правового режиму в ~law40~ у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, регулювалися нормами ~law41~ мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Відповідно до абзацу четвертого частини четвертої статті 12 цього ж Закону протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Після 19 січня 2013 року правовий режим мораторію на задоволення вимог кредиторів регулювався ~law42~ (у редакції ~law43~).

Згідно з положеннями частин першої, другої цієї статті мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Абзацами третім, четвертим ~law44~ (у редакції ~law45~) встановлено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій, не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій.

Окремо в частині п'ятій цієї статті застережено, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється, зокрема, на вимоги поточних кредиторів.

Висновок щодо строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, накладеного відповідно до ~law46~ (у редакції, яка діяла до 19 січня 2013 року), викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11.

Зокрема, за позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у вказаній справі, мораторій поширює свою дію на конкурсну заборгованість та не поширює на поточну. Поточні ж вимоги кредиторів боржника знаходяться у вільному правовому режимі до визнання боржника банкрутом (параграф 6.10).

Водночас Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що правове регулювання застосування до боржника, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом, штрафних (фінансових) санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) під час мораторію на задоволення вимог кредиторів з набранням чинності ~law47~ не змінилося.

Передбачена ~law48~ у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, заборона щодо нарахування неустойки (штрафу, пені), інших санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) не може застосовуватися безстроково, оскільки це буде суперечити самому визначенню поняття мораторій на задоволення вимог кредиторів, наведеному у ~law49~.

Доцільність такого застосування ~law50~ у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, полягає в тому, що саме поняття мораторію на задоволення вимог кредиторів, наведене в загальній частині ~law51~ (~law52~), становить правову основу для застосування всіх інших норм ~law53~.

У зв'язку із зазначеним при застосуванні ~law54~ у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, обов'язковому врахуванню підлягає і ~law55~.

За такого правового регулювання спірних правовідносин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що заборона застосування санкцій протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів стосується невиконання чи неналежного виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дати введення мораторію, і не поширюється на поточні зобов'язання (зобов'язання, які виникли після цієї дати) боржника. Боржник, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, звільняється від відповідальності лише за невиконання зобов'язань, щодо яких запроваджено мораторій. За поточними зобов'язаннями боржник відповідає на загальних підставах до прийняття господарським судом постанови про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Відповідно до частини 3 статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені частини 3 статті 341 КАС України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Отже, колегія суддів вважає за необхідне врахувати висновок Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, викладений у постанові від 16 вересня 2020 року у справі №826/3106/18.

З урахуванням наведеної вище позиції ВП ВС, колегія суддів дійшла висновку, що застосування до ПАТ "Черкасиобленерго" штрафних санкцій та нарахування пені згідно з рішенням 18.08.2017 №0006734105 є правомірним, а відтак правові підстави для його скасування відсутні.

Суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норму абзацу четвертого ~law56~ (у редакції, чинній до 19 січня 2013 року) та зробили неправильний висновок щодо прав і обов'язків сторін у цій адміністративній справі.

Згідно з вимогами статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судові першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справу на новий розгляд.

Відповідно до частини 1 статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального права, колегія суддів вважає, що фактичні обставини справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, але неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, з огляду на що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вважає за необхідне скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та відмовити в задоволенні адміністративного позову.

Керуючись статтями 3, 242, 243, 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, суд

постановив:

Касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби задовольнити.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 березня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року скасувати.

Публічному акціонерному товариству "Черкасиобленерго" у задоволенні адміністративного позову до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя: І. Л. Желтобрюх

Судді: О. В. Білоус

Є. А. Усенко