Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2023 року

м. Київ

справа №760/1899/17

адміністративне провадження № К/9901/1037/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Єзерова А.А., Кравчука В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2019 (головуючий суддя: Ключкович В.Ю., судді: Безименна Н.В., Беспалов О.О.) у справі №760/1899/17 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа: Одеський обласний військовий комісаріат про визнання дій протиправними та покладення обов`язку вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

У січні 2017 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до Солом`янського районного суду м. Києва з позовом Міністерства оборони України (далі - Міноборони України або відповідач), третя особа: Одеський обласний військовий комісаріат (далі - ІНФОРМАЦІЯ_1 ), в якому просив:

визнати протиправними дії відповідача щодо непризначення йому одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності ІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 «Про затвердження порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчання (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві»(далі - Порядок № 975) та статей 16 - 16-3 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-XII);

стягнути з відповідача на його користь одноразову грошову допомогу у разі настання інвалідності ІІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, відповідно до статей 16-16-3 Закону № 2011-XII та Порядку №975 у розмірі 200-кратному прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності, у сумі 811 724 грн;

зобов`язати відповідача призначити і виплатити йому одноразову грошову допомогу у разі настання інвалідності ІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, відповідно до Порядку № 975 та статей 16 - 16-3 Закону № 2011-XII у розмірі 200-кратному прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності.

Солом`янський районний суд м. Києва рішенням від 29.05.2018 позов задовольнив частково:

визнав неправомірною бездіяльність Міноборони України щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі ІІ групи інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності;

зобов`язав Міноборони України розглянути подані ОСОБА_1 документи для призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановленням інвалідності ІI групи, що настала внаслідок виконання обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, відповідно до Порядку №975 та статей 16 - 16-3 Закону № 2011-XII, та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків, викладених у цій постанові.

В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 24.01.2019 відмовив у відкритті апеляційного провадження за скаргою Міноборони України на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 29.05.2018.

22.04.2019 до Солом`янського районного суду м. Києва від ОСОБА_1 надійшла заява в порядку статті 383 КАС України, в якій останній просив:

розглянути заяву в порядку спеціальної процедури, що встановлена статтею 383 КАС України, та постановити ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 КАС України;

визнати протиправним рішення про відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, оформлене протоколом Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 25.03.2019 №36 (пункт 24);

зобов`язати Міноборони України вжити заходи щодо усунення порушень пункту 9 частини першої статті 129, статті 129-1 Конституції України шляхом розгляду питання щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановленням ІІ (другої) групи інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії відповідно до підпункту «б» пункту 1 статті 16-2 Закону № 2011-XII, та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду;

зобов`язати Міноборони України подати до Солом`янського районного суду м. Києва у п`ятнадцятиденний строк з дня набрання законної сили ухвали суду звіт про вжиті заходи щодо усунення встановлених порушень.

Солом`янський районний суд м. Києва ухвалою від 13.05.2019 залишив без задоволення заяву ОСОБА_1 .

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 05.12.2019 скасував ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 13.05.2019, прийняв окрему ухвалу, якою заяву ОСОБА_1 задовольнив частково:

визнав протиправним рішення про відмову у призначенні і виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, оформлене пунктом 24 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум 22.03.2019 №36;

зобов`язав Міноборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановленням II (другої) групи інвалідності, що настала внаслідок виконання обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, та прийняти відповідне рішення на виконання рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 29.05.2018.

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, Міноборони України подало касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Верховного Суду від 17.02.2020 відкрито касаційне провадження у справі.

За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено новий склад суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03.05.2023 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

ІІІ. АРГУМЕНТИ ЗАЯВНИКА

Обґрунтовуючи свої вимоги, заявник посилався на те, що Міноборони України на виконання рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 29.05.2018 прийнято рішення про відмову у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 22.03.2019 № 36 (пункт 24), без врахування висновків суду, що призвело до помилкового виконання судового рішення.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Залишаючи заяву позивача без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до пункту 24 витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 22.03.2019 №36, розглянувши подані документи, на виконання рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 29.05.2018, Комісія дійшла висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 . Таким чином, за висновками суду першої інстанції, відповідачем у повному обсязі виконано рішення суду, яким було зобов`язано останнього прийняти рішення за результатами розгляду питання про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив з того, що у резолютивній частині рішення Солом`янського районного суду від 29.05.2018 зазначено про обов`язок Міноборони України розглянути питання щодо призначення і виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги і прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду.

Водночас, зміст оформленого пунктом 24 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум 22.03.2019 №36 свідчить про те, що Міноборони України не були враховані висновки суду, адже судом встановлено, що ОСОБА_1 надав усі належні документи до уповноваженого органу Міністерства оборони та безпосередньо до самого відповідача - розпорядника бюджетних коштів для прийняття рішення про призначення йому одноразової грошової допомоги у разі інвалідності.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до помилкових висновків про неналежне виконання відповідачем рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 29.05.2018. Скаржник стверджує, що судовим рішенням від 29.05.2018 у цій справі не було зобов`язано відповідача призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, а зобов`язано розглянути його заяву та прийняти рішення. Отже, приймаючи рішення про відмову ОСОБА_1 у призначенні та виплаті ОГД, оформлене протоколом №36 від 22.03.2019 (пункт 24), Міноборони належним чином виконало судове рішення від 29.05.2018. Також скаржник зазначив, що вимога Міноборони України щодо необхідності подання військовослужбовцем, військовозобов`язаним чи резервістом, щодо якого вирішується питання про виплату одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, має легітимну мету, відповідає вимогам законності та не є свавільною.

Від позивача надійшло клопотання про долучення судової практики Верховного Суду з аналогічних питань.

VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального права та дійшов таких висновків.

Насамперед колегія суддів зазначає, що касаційна скарга у цій справі надійшла у січні 2020 року, розгляд касаційної скарги не закінчено до 08.02.2020, тому касаційна скарга розглядається в порядку, що діяв до набрання чинності Законом №460-IX (із застосуванням норм КАС України в редакції, чинній до 08.02.2020).

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 29.05.2018, серед іншого, було зобов`язано Міноборони України розглянути подані ОСОБА_1 документи для призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановленням інвалідності ІI групи, що настала внаслідок виконання обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, відповідно до Порядку №975 та статей 16 - 16-3 Закону № 2011-XII, та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків, викладених у цій постанові.

Цим судовим рішенням встановлено, що 23.08.2016 позивач отримав первинно ІІ групу інвалідності у зв`язку із захворюваннями, пов`язаними із виконанням обов`язків військової служби, що підтверджується довідкою МСЕК від 23 серпня 2016 року серії 10ААВ №807079; позивач надав усі належні документи до уповноваженого органу Міністерства оборони та безпосередньо до самого відповідача - розпорядника бюджетних коштів для прийняття рішення про призначення одноразової грошової допомоги у разі інвалідності; з 23.08.2016 позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону № 2011-XII та Порядку № 975 у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, у разі встановлення інвалідності IІ групи.

Отже правові висновки суду першої інстанції ґрунтуються на визнанні права позивача на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону № 2011-XII та Постанови КМУ № 975 у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, внаслідок цього з урахуванням виключних повноважень Міністерства оборони України на прийняття рішення про призначення одноразової грошової допомоги, суд зобов`язав відповідача прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків, викладених у рішенні.

Вказане судове рішення від 29.05.2018 набрало законної сили 24.01.2019.

Водночас, на виконання зазначеного судового рішення, комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийнято рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, викладене у пункті 24 протоколу засідання комісії від 22.03.2019 № 36.

Рішення, прийняте Міноборони на виконання судового рішення у цій справі, мотивовано тим, що заявником не подано документ, що свідчить про причини та обставини порушення, які передбачено п. 11 Порядку № 975.

Проте судом апеляційної інстанції правильно зазначено, що викладеним у протоколі від 22.03.2019 за № 36 підставам для відмови у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги вже була надана оцінка судом у межах цієї справи.

Отже, зміст рішення, оформленого пунктом 24 протоколу 22.03.2019 № 36, свідчить, що відповідачем не були враховані висновки суду у цій справі.

Відповідно до пункту 4 частини другої, частини четвертої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкт владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Отже, колегія суддів Верховного Суду погоджується із позицією суду апеляційної інстанції, що врахування суб`єктом владних повноважень правової оцінки спірного питання, наданої судом у рішенні за результатами розгляду адміністративної справи, є обов`язком такого суб`єкта в силу наведених вище вимог процесуального закону.

Проте відповідач проігнорував висновки суду, що викладені в рішенні Солом`янського районного суду м. Києва від 13.05.2018, яке набрало законної сили, та прийняв рішення, протилежне тому, яке повинен був прийняти.

Правова позиція щодо застосування норм права у аналогічних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 23.09.2020 у справі №760/3142/17, і колегія суддів у цій справі не вбачає підстав відступати від такої.

Відповідно до вимог статті 383 КАС України особа-позивач на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.

Відтак, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду.

Верховний Суд звертає увагу, що вищезазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.

Такий порядок оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, прийнятого на виконання судового рішення, є більш оптимальним для особи, яка вважає що її права порушені, з огляду, зокрема, на положення частини п`ятої статті 383 КАС України, відповідно до якої, розгляд заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень здійснюється судом протягом 10 днів, з дня її отримання.

Відповідно до частини шостої цієї статті, за наявності підстав для задоволення заяви, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону; у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

Суд також враховує, що винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечити статті 129-1 Конституції України.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 17.04.2019 у справі № 355/1648/15-а, від 21.11.2019 у справі №802/1933/18-а.

Отже, у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими стаття 383 КАС України пов`язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він має права звернутися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.08.2019 у справі № 522/10140/17.

Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що оскільки є таке, що набрало законної сили судове рішення з того самого фактичного предмету спору (право позивача на отримання одноразової грошової допомоги) рішення відповідача прийняте на виконання судового рішення, не може бути розглянуто в окремому провадженні.

Отже, рішення про відмову у призначенні і виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, оформлене пунктом 24 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 22.03.2019 № 36, яке прийняте суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду є протиправним в розумінні приписів статті 383 КАС України.

За такого правового регулювання та встановлених обставин, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про визнання протиправним рішення комісії Міноборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого пунктом 24 протоколу від 22.03.2019 № 36 та зобов`язання Міноборони України вжити заходи щодо усунення порушень пункту 9 частини першої статті 129, статті 129-1 Конституції України шляхом розгляду питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги та прийняття відповідного рішення з урахуванням висновків суду.

Приписи частин першої, другої статті 249 КАС України визначають, що суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

У рішенні від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).

Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід`ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (п. 40).

У пунктах 46, 48, 51, 53, 54 рішення від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Отже, обов`язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок.

Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Враховуючи, що відповідачем допущено порушення норм чинного законодавства та не враховано висновки, викладені в судовому рішенні, яке набрало законної сили, колегія суддів приходить до висновку, що окрема ухвала суду апеляційної інстанції, прийнята в порядку статті 249 383 КАС України відповідає нормам матеріального права, а доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків суду апеляційної інстанції.

VІІІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

За правилами статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 345 349 350 355 356 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2019 у справі №760/1899/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

А. А. Єзеров

В. М. Кравчук