Історія справи

Ухвала КАС ВП від 30.11.2020 року у справі №826/215/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 826/215/16

адміністративне провадження № К/9901/35448/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В. П.,

суддів: Васильєвої І. А., Пасічник С. С.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮВК-АГАТ" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.02.2017 (суддя - Кузьменко В. А.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2017 (колегія суддів - Губська Л. В., Федотов І. В., Парінов А. Б. ) у справі № 826/215/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮВК-АГАТ" до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві про повернення надміру сплачених коштів,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮВК-Агат" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у місті Києві, в якому просило:

1) визнати протиправною бездіяльність відповідача по неповерненню переплати у розмірі 85 928,00 грн. ;

2) зобов'язати відповідача підготувати висновок про повернення надміру сплаченої суми грошового зобов'язання у розмірі 85 928,00 грн. з відповідного бюджету та подати його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів для виплати готівковими коштами за чеком на користь позивача за рахунок Державного бюджету України.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю бездіяльністю відповідача щодо невжиття заходів, передбачених статтею 43 Податкового кодексу України (далі- ПК України), з повернення надмірно сплачених сум грошових зобов'язань з податку на додану вартість.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.02.2017, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від
04.04.2017 у задоволені позову відмовлено, у зв'язку із тим, що позивач скориставшись наданим йому правом задекларував суму яку просить йому повернути як переплату у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів.

Не погоджуючись з рішенням судів, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, справу передати до апеляційного суду на новий розгляд. В касаційній скарзі позивач зазначає про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, в зв'язку з тим, що йому як особі, яка не обізнана в галузі права не було забезпечено кваліфікованої правової допомоги, та його позбавили права повноцінної участі в судовому засіданні, які йому гарантовані.

Крім того, позивач в одній із вимог касаційної скарги просив забезпечити належний судовий захист Товариству під час розгляду цієї справи.

Письмового відзиву на вказану касаційну скаргу до Суду не надходило, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведено перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮВК-Агат", за наслідками якої складено акт від 22 березня 2012 року №456/22-4/3/31457785.

На підставі акту перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення від 30 березня 2012 року №0000762320, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 123 941,00 грн., з них 98
473,00 грн. - за основним платежем, 25 468,00 грн. - за штрафними санкціями; та №0000772320, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в загальному розмірі на 87 525,00 грн., з них 69 884,00
грн. - за основним платежем, 17 641,00 грн. - за штрафними санкціями.

Суми грошових зобов'язань, визначені в податкових повідомленнях-рішеннях, сплачено товариством відповідно до платіжних доручень та з урахуванням суми, яка обліковувалась в інтегрованій картці по декларації за 2010 рік.

Водночас, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 липня 2014 року по справі 826/6525/14, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року, визнано протиправними та скасовано податкові повідомленнями-рішеннями ДПІ у Деснянському районі від 30 березня 2012 року №0000772320 та №0000762320.

16 грудня 2014 року та 03 лютого 2015 року позивач звертався до ДПІ у Деснянському районі із заявами, в яких просив підготувати висновок про повернення сплачених сум коштів з відповідного бюджету та подати його до виконання відповідному органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів для виплати готівковими коштами за скасованими податковими повідомленнями-рішеннями.

На виконання зазначених заяв позивачеві повернуто суму по податковому повідомленню-рішенню від 30 березня 2012 року №0000762320 у розмірі 38 013,00
грн. та по податковому повідомленню-рішенню від 30 березня 2012 року №0000772320 у розмірі 87 525,00 грн.

Однак, на думку позивача, відповідачем не вчинено дій щодо повернення залишку надміру сплачених коштів на суму 85928,00 грн., перераховану в рахунок погашення податкового повідомлення-рішення від 30 березня 2012 року №0000762320 з суми переплати, яка обліковувалась по декларації за 2010 рік.

10 червня 2015 року позивач знову звернувся до контролюючого органу із заявою №2/06/15 про повернення готівковими коштами залишку у розмірі 85 928,00 грн. надміру сплачених грошових зобов'язань за податковим повідомленням-рішенням від 30 березня 2012 року №0000762320.

Листом від 12 червня 2015 року №5722/10/26-52-20-02-52 відповідач повідомив про відсутність підстав для повернення коштів з огляду на те, що заявлена до повернення сума не є надміру сплаченими грошовими зобов'язаннями, а є залишком по декларації від 20 квітня 2010 року №39756, заявленої в рахунок майбутніх платежів з податку на додану вартість.

Аналогічні відповіді викладені в листах відповідача від 07 липня 2015 року №6469/26-52-20-02-52 та від 24 липня 2015 року №11477/10/26-15-14-18 за наслідками розгляду звернень ТОВ "ЮВК-Агат".

Під час судового розгляду було встановлено, що згідно з декларації з податку на додану вартість за березень 2010 року від 20 квітня 2010 року №39756 (рядок 25), позивач задекларував суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню, яка становить 85 928,00 грн., при цьому, в рядку 25.2 декларації ТОВ "ЮВК-Агат" самостійно задекларувало вказану суму у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невчинення дій, спрямованих на повернення суми надміру сплачених грошових зобов'язань, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оскаржуючи рішення судів попередніх інстанцій, позивач фактично не погоджується із діями суду апеляційної інстанції, а саме: 1) не забезпечення йому як керівнику юридичної особи кваліфікованої правової допомоги; 2) видворення із зали суду та подальшим розглядом справи у порядку письмового провадження.

Ознайомившись із матеріалами справи, в тому числі журналами технічного запису судових засідань суду апеляційної інстанції, які відбулись 28.03 і 04.04 2017 року, слідує, що позивач намагався довести суду неможливість самостійно захищати права Товариства без кваліфікованої правової допомоги, у зв'язку із відсутністю відповідної освіти, а також відсутності можливості залучити відповідного спеціаліста в галузі права, шляхом укладенні необхідного договору/довіреності оскільки в рамках кримінального провадження в 2010 р. були вилучені всі оригінали реєстраційних документів, а також печатки.

Вказані обставини, підтверджувались наданими керівником позивача постановами нотаріусів про неможливість посвідчення копії реєстраційних документів, а також листами приватних адвокатів про неможливість укладення договору про надання правової допомоги (такі листи були долучені до касаційної скарги).

Відповідно до приписів статті 16 КАС України (в редакції до 15.12.2017) кожен має право користуватися правовою допомогою при вирішенні справ в адміністративному суді, яка надається в порядку, встановленому законом.

Для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах в Україні діє адвокатура. У випадках, встановлених законом, правова допомога може надаватися й іншими фахівцями в галузі права. Порядок і умови надання правової допомоги, права й обов'язки адвокатів та інших фахівців у галузі права, які беруть участь в адміністративному процесі і надають правову допомогу, визначаються статті 16 КАС України та іншими законами.

Підстави і порядок надання безоплатної правової допомоги визначаються законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги.

Зміст статті обумовлений вимогами статті 59 Конституції України про те, що:

1) кожен має право на правову допомогу;

2) у випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно;

3) кожен є вільним у виборі захисника своїх прав;

4) для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах діє адвокатура.

Відповідно до Закону України "Про безоплатну правову допомогу" від 2 червня 2011 року N 3460-VI, право на безоплатну первинну правову допомогу згідно з Конституцією України та Закону України "Про безоплатну правову допомогу" від 2 червня 2011 року мають усі

особи, які перебувають під юрисдикцією України (стаття 8). Суб'єктами надання безоплатної первинної правової допомоги в Україні є: 1) органи виконавчої влади; 2) органи місцевого самоврядування; 3) фізичні та юридичні особи приватного права; 4) спеціалізовані установи.

Відповідно до роз'яснення цих вимог Конституційним Судом України в рішенні від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, серед іншого зазначено, що право на правову допомогу - це гарантована Конституцією України можливість фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги. Закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав" (частина 1 статті 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин, а не тільки з кримінальних.

Право на захист, зокрема, може бути реалізоване фізичною особою у адміністративному, цивільному, господарському і кримінальному судочинстві.

Положення частини 2 статті 59 Конституції України про те, що для забезпечення права на захист від обвинувачення в Україні діє адвокатура, не обмежує права у вільному виборі захисника своїх прав тільки з-поміж адвокатів.

Конституційний Суд в згадуваному рішенні вказав, що системний аналіз статті 59 Конституції України (254к/96-ВР), Закону України "Про адвокатуру" (2887-12) дає підстави для висновку, що положення частини другої цієї статті "для.. надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура" є однією з конституційних гарантій, яка надає свідку під час допиту в органах дізнання, досудового слідства чи особі у разі дачі пояснень в державних органах право вільно отримувати правову допомогу адвоката.

У такий спосіб держава бере на себе обов'язок забезпечувати можливість надання кваліфікованої правової допомоги особам у правовідносинах з державними органами.

Зазначене не виключає і права на отримання особою такої допомоги від інших суб'єктів, якщо законами України щодо цього не встановлено обмежень.

Подібне за змістом нормативне регулювання інституту правової допомоги також було закріплене в чинному на той час Законі України "Про судоустрій і статус суддів" 2 червня 2016 року № 1402-VIII. Відповідно до приписів Закону України "Про адвокатуру" передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, визначених законом, держава забезпечує надання професійної правничої допомоги безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав та особи, яка надає правничу допомогу. Для надання професійної правничої допомоги діє адвокатура.

Забезпечення права на захист від кримінального обвинувачення та представництво в суді здійснюються адвокатом. Витрати учасників судового процесу на професійну правничу допомогу відшкодовуються в порядку, визначеному законом.

Право на правову допомогу до 15.12.2017 могло реалізуватися в адміністративному процесі у формі представництва, що передбачено приписами статті 56 КАС України.

При цьому згідно із приписами наведеної статті 56 КАС України представники беруть участь в адміністративному процесі на основі договору або закону. Згідно із приписами статті 7 названої статті Процесуального Закону України слідує, законним представником органу, підприємства, установи, організації в суді є його керівник чи інша особа, уповноважена законом, положенням, статутом.

Отже, підсумовуючи неведені приписи інституту представництва в адміністративному судочинстві, які були вчиненні на час розгляду судом апеляційної інстанції справи, Верховний Суд вважає за необхідне відзначити, що керівник ОСОБА_1, який звертався з клопотання про надання його Товариству кваліфікованої правової допомоги був, як і є станом на сьогодні належним представником позивача, згідно закону.

Доводи позивача, про те, що судом апеляційної інстанції порушено його право на кваліфіковану правову допомогу шляхом не забезпечення її судом під час розгляду справи вважаються Верховний Судом необґрунтованими, адже на підставі наведених Конституції та законів України, а також рішення Конституційного Суду України та з урахуванням обставин справи такий обов'язок не покладається на адміністративні суди.

В судовому засіданні клопотань про залучення до розгляду в справу іншого представника, та/або спеціаліста в галузі права ним не заявлялось. Водночас колегія судів, оцінивши, надані в судовому засіданні суду апеляційної інстанції докази керівником позивача щодо неможливості оформити у належний спосіб довіреності на представлення інтересів Товариства спеціалістом у галузі права, вирішила, що допустить до наступного слухання справи в якості другого представника Товариства будь-яку особу, яку забезпечить позивач, без довіреності.

У зв'язку із чим, 29.03.2017 на адресу апеляційного суду надійшла заява (без довіреності) від ОСОБА_2, про ознайомлення із матеріалами справи, яка була задоволена суддею-доповідачем, шляхом проставлення резолюції судді у верхньому лівому куті заяви. Проте заявою від 29.03.2017 ОСОБА_1 повідомив суду про скасування довіреності виписаної Товариством на ім'я ОСОБА_2 від 02.11.2015. У зв'язку із чим наступні заяви про ознайомлення з матеріалами справи, які надходили до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_2, а саме від 30.03.2017, від
31.03.2017 та від 03.04.2017 долучались до матеріалів справи, але не реалізовувались з підстав заяви ОСОБА_1 від 29.03.2017.

Суд також звертає увагу, що позивачем в касаційній скарзі взагалі не зазначається про неправильне вирішення спору, який виник між ним та податковим органом. Незважаючи на відсутність позивача та його представника, судами попередніх інстанцій ретельно перевірено всі доводи сторін, досліджено в повному обсязі всі докази. Розгляд справи здійснено з повним дотриманням норм матеріального та процесуального права.

По суті спірних правовідносин Суд вважає за необхідне зауважити наступне.

Згідно з пунктом 14.1.115 статті 14 ПК України надміру сплачені грошові зобов'язання - це суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов'язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату.

Відповідно до підпункту 17.1.10 пункту 17.1 статті 17 ПК України платник податків має право на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому підпункту 17.1.10 пункту 17.1 статті 17 ПК України.

Умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань визначені у статті 43 ПК України, згідно якої помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

Як вбачається із встановлених судами обставин справи, що ПДВ визначене податковим повідомленням-рішенням від 30.03.2012 №0000762320 в розмірі 123940,00
грн. (яке, серед іншого, просив позивач йому повернути заявою), що визнано незаконним було погашено позивачем повному обсязі, в сумі 85928,00 грн. за рахунок від'ємного значення різниці між податковим кредитом та податковим зобов'язанням з ПДВ наступних податкових періодів р. 23.2 декларації з ПДВ від
20.04.2017 №39756 (тобто фактично не було сплачено грошовими коштами до бюджету); в сумі 38013,00 грн. за рахунок самостійно сплачених грошових коштів.

Звідси, після скасування такого рішення податкового органу, сума 38013,00 грн. була повернута Товариству на розрахунковий рахунок, тоді як сума 85928,00 грн. повернута в рахунок самостійно визначеного від'ємного значення згідно декларації за березень 2010 року.

Отже Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що заявлена до повернення позивачем сума (85928,00 грн. ) не є надміру сплаченими коштами, а є залишком суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних податкових періодів відповідно до податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2010 року і не підлягає поверненню відповідно до статті 43ПК України.

Відповідно до частини 3 статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮВК-АГАТ" залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від
10.02.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від
04.04.2017- без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіВ. П. Юрченко І. А. Васильєва С. С. Пасічник