Історія справи

Ухвала КАС ВП від 10.09.2020 року у справі №808/129/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 808/129/18

адміністративне провадження № К/9901/23646/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді: Губської О. А.,

суддів: Білак М. В., Загороднюка А. Г.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 808/129/18

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці про зобов'язання виплатити грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року (головуючий суддя: Татаринов Д. В. ) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2020 року (колегія суддів: головуючий суддя Білак С. В., судді Шальєва В. А., Чабаненко С. В. ),

ВСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. Позивач звернувся до суду з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці, в якому просив:

1.1. визнати протиправним та скасувати наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці №11о/с від 06 листопада 2017 року щодо звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ з 06 листопада 2015 року;

1.2. зобов'язати відповідача поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора слідчого відділення лінійного відділу на станції Запоріжжя Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці з 06 листопада 2015 року;

1.3. зобов'язати відповідача виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 07 листопада 2015 року по день поновлення на роботі відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" №988 від 11 листопада 2015 року.

1.4. Позов обґрунтовано тим, що у період з листопада 2015 року по листопад 2017 року відповідач неодноразово видавав накази про звільнення позивача з органів внутрішніх справ. Рішеннями Запорізького окружного адміністративного суду, Дніпропетровського апеляційного адміністративного, Верховного Суду в справах № 808/7220/15, № 808/2924/16,808/2300/17 відновлено порушене право позивача та поновлено його на роботі. Відповідно до наказу № 4 від 20 листопада 2019 року Управління МВС України на Придніпровській залізниці поновлено ОСОБА_1 на посаді інспектора слідчого відділення лінійного відділу на станції Запоріжжя Управління МВС України на Придніпровській залізниці, але не виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу.

1.5. З посиланням на вимоги Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, постанов Кабінету Міністрів України № 1294 від 07 листопада 2007 року "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", № 988 від 11 листопада 2015 року "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції", Порядку обчислення середньої заробітної плати" № 100 від 08 лютого 1995 року, наказу № 138 від 17 лютого 2017 року, яким затверджено Перелік посад осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України (міліції), які мають право на пенсійне забезпечення або одержують пенсію на умовах Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" позивач надав розрахунок грошового забезпечення за період з 13 липня 2016 року по 19 листопада 2019 року в загальному розмірі 560247,43 грн та просить стягнути вказану суму на його користь.

2. Надалі, 18 грудня 2019 року, позивач звернувся до суду з заявою про відмову від позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування наказу № 11 о/с від 06 листопада 2017 року та зобов'язання відповідача поновити його на посаді.

2.1. Ця відмова прийнята судом та ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року закрито провадження у справі в цій частині позовних вимог.

ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

3. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці про зобов'язання виплатити грошове забезпечення за час вимушеного прогулу задоволено частково.

3.1. Зобов'язано Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 13 липня 2017 року по 19 листопада 2019 року в сумі 40359,80 грн.

3.2. В іншій частині позову відмовлено.

3.3. Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив з того, що належним способом захисту прав позивача, порушених внаслідок незаконного звільнення, є вирішення спору стосовно виплати йому грошового забезпечення за час вимушеного прогулу. Оскільки справа розглядається більше року не з вини позивача, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 13 липня 2017 року по 19 листопада 2019 року в сумі 40359,80 грн.

Також суд вказав про відсутність підстав для врахування наданого позивачем розрахунку, оскільки він ґрунтується на нормативно-правових актах, які регулюють питання встановлення розмірів грошового забезпечення поліцейських, а позивач працював та поновлений на посаді в системі органів внутрішніх справ, в міліції.

Крім того, наказ Міністерства внутрішніх справ України №138 від 17 лютого 2017 року стосується безпосередньо осіб, які мають право на пенсію або одержують її.

4. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2020 року рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою позов задоволено частково.

4.1. Зобов'язано Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 13 липня 2016 року по 19 листопада 2019 року в сумі 57489,25 грн.

4.2. В іншій частині позову відмовлено.

4.3. Скасовуючи судове рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції допустив помилку при обрахунку періоду вимушеного прогулу позивача, який слід рахувати не з 13 липня 2017 року, а з 13 липня 2016 року.

Водночас, суд апеляційної інстанції вказав на правильність висновків суду першої інстанції при обранні порядку та способу обрахунку середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу, також погодився з висновком про неможливість застосування до спірних правовідносин нормативно-правових актів, які регулюють питання грошового забезпечення поліцейських.

ІІІ. Касаційне оскарження

5. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального та матеріального права, просить скасувати ці судові рішення та постановити нове судове рішення про задоволення його позову повністю.

5.1. В обґрунтування касаційної скарги вказує доводи, наведені ним у позовній заяві, та зазначає про помилковість, на його думку, висновків судів першої та апеляційної інстанцій по суті справи щодо визначення розміру його середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки за таких обставин визначений судами розмір грошового забезпечення в місячному розмірі є меншим за встановлені законом гарантії, що вказує на не дотримання державою соціальних гарантій щодо виплати йому заробітку. Також зазначає, що суди безпідставно використали величину його середнього заробітку в розмірі 46,93 грн, оскільки в судових рішеннях відсутнє посилання на будь-яку довідку, яка б містила інформацію про використані судами складові грошового забезпечення. Водночас, вказує на наявність довідки про розмір його грошового забезпечення 1673,10 грн. Крім цього, звертає увагу на те, що після 31 серпня 2015 року він не отримував грошове забезпечення, тому суди безпідставно врахували розміри виплат за попередній вимушений прогул замість врахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці саме роботи. Зазначає, що нормативно-правові акти про грошове забезпечення працівників міліції втратили чинність, проте наказом Міністерства внутрішніх справ № 138 від 17 лютого 2017 року затверджено Перелік посад осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України (міліції), які мають право на пенсійне забезпечення або одержують пенсію на умовах Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", що прирівнюються до посад поліцейських. Згідно з цим Переліком посада інспектора слідчого відділення лінійного відділу міліції, з якої його протиправно звільнено, відповідає посаді інспектора відділу (відділення) поліції. Вважає, що при розрахунку розміру його грошового забезпечення за час вимушеного прогулу слід брати до уваги складові грошового забезпечення щодо цієї посади поліцейського, а також врахувати, що він має стаж служби понад 22 роки та має право на надбавку 45% посадового окладу з урахуванням окладу за спеціальним званням (1800,00 грн), а також право на встановлені раніше йому премії та надбавки, оскільки змін до їх розмірів наказами УМВС не вносилось, а тому вважає їх чинними до теперішнього часу.

Вказує також, що суди неправильно застосували положення Порядку №100, оскільки взяли за основу відомості на час виплати грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, а не на час виконання цього розрахунку, з урахуванням того, що останні два місяці він не працював, а також відбулось підвищення посадових окладів. За цих обставин вважає, що на його користь суди повинні були стягнути 560247,43 грн грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 13 липня 2016 року по 19 листопада 2019 року.

IV. Встановлені судами фактичні обставини справи

6. Наказом № 664 від 08 червня 2015 року "Про ліквідацію Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці" ліквідовано останнє та створено комісію з його ліквідації.

7. Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 741 від 22 червня 2015 року "Про організаційно-штатні зміни в підрозділах транспортної міліції" затверджено Перелік змін у штатах Міністерства внутрішніх справ України, відповідно до якого скорочено 137 посад в Управлінні Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці та 110 посад у Лінійному відділі на станції Запоріжжя (скорочуються всі посади).

8. Наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці № 138 від 30 червня 2015 року "Про організаційно-штатні зміни в Управлінні Міністерства внутрішніх справ України" оголошено перелік змін у штатах Управлінні Міністерства внутрішніх справ України та здійснено заходи для приведення в дію змін щодо оптимізації структури та штатної чисельності органів внутрішніх справ.

9. ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ з 03 березня 1999 року, що підтверджується копією його трудової книжки.

10. Наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці № 80о/с від 21 серпня 2015 року "По особовому складу" старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1, інспектора слідчого відділення лінійного відділу на станції Запоріжжя з 31 серпня 2015 року звільнено за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів), визначена вислуга років у календарному обчислені 17 років 11 місяців 02 дні.

11. Наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці № 88 о/с від 25 вересня 2015 "По особовому складу" на підставі довідки про тимчасову непрацездатність від 07 вересня 2015 року № 017512 вирішено вважати таким, який перебував на стаціонарному лікуванні з 20 серпня 2015 року до 07 вересня 2015 року та внесено зміни до наказу Управління Міністерства внутрішніх справ України від 21 серпня 2015 року № 80о/с у частині звільнення старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 інспектора слідчого відділення лінійного відділу на стації Запоріжжя з 31 серпня 2015 року, якого вважати звільненим 08 вересня 2015 року, у зв'язку з чим позивачу пропонувалось надати трудову книжку до відділу кадрового забезпечення УМВС для зміни дати звільнення.

12. Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2016 року у справі № 808/7220/15 визнано протиправним та скасовано наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці №80о/с від 21 серпня 2015 року "По особовому складу" в частині звільнення з органів внутрішніх справ України у запас (з постановкою на військовий облік) на підставі пункту 64 "г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 інспектора слідчого відділення лінійного відділу на станції Запоріжжя з 31 серпня 2015 року.

13.08 серпня 2016 року головою ліквідаційної комісії УМВС України на Придніпровській залізниці прийнято наказ № 4 о/с "По особовому складу" яким звільнено у запас Збройних сил (з постановленням на військовий облік) за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 інспектора слідчого відділення лінійного відділу на станції Запоріжжя, з 6 листопада 2015 року.

14. Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 18 січня 2017 року у справі № 808/2924/16 визнано протиправними та скасовано накази УМВС України на Придніпровській залізниці №88о/с від 25 вересня 2015 "По особовому складу" щодо внесення змін до наказу УМВС від 21 серпня 2015 року №80о/с у частині звільнення старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1, інспектора слідчого відділення лінійного відділу на станції Запоріжжя з 08 вересня 2015 року та №4 від 08 серпня 2016 року щодо звільнення ОСОБА_1 за пунктом 64 (через скорочення штатів), згідно з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, відповідно до пунктів 10 та 11 11 Закону України "Про національну поліцію" з 06 листопада 2015 року.

15. Наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці № 6 о/с від 10 липня 2017 року звільнено у запас Збройних сил (з постановленням на військовий облік) за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) старшого лейтенанта ОСОБА_1 (М-148386), інспектора слідчого відділення лінійного відділу на станції Запоріжжя з 06 листопада 2015 року.

16. Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 15 серпня 2017 року, по справі № 808/2300/17, визнано протиправним та скасовано наказ УМВС України на Придніпровській залізниці № 6о/с від 10 липня 2017 року, зобов'язано Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора слідчого відділення лінійного відділу на станції Запоріжжя Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці з 06 листопада 2015 року.

17. Наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці № 11 о/с від 06 листопада 2017 року звільнено у запас Збройних сил (з постановленням на військовий облік) за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) старшого лейтенанта ОСОБА_1 (М-148386), інспектора слідчого відділення лінійного відділу на станції Запоріжжя з 06 листопада 2015 року.

18. Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2017 року постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 15 серпня 2017 року, по справі № 8085/2300/19, скасовано та прийнято нову, якою в позові відмовлено.

19. Постановою Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року по справі № 808/2300/19 постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 20107 року скасовано. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 15 серпня 2017 року залишено в силі.

20. Позивач, вважаючи протиправним наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці № 11 о/с від 06 листопада 2017 року "По особовому складу", звернувся до суду з цим позовом.

21.20 листопада 2019 року наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці № 4 "По особовому складу", накази № 11 о/с від 06 листопада 2017 року та № 6 о/с від 10 липня 2017 року скасовані відповідачем в частині звільнення ОСОБА_1 та поновлено останнього на посаді інспектора слідчого відділення лінійного відділу на станції Запоріжжя Управління Міністерства внутрішніх справ на Придніпровській залізниці з 06 листопада 2015 року.

22. Вважаючи, що йому протиправно не виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу, позивач звернувся до суду з цим позовом.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

23. Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

24. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

25. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

26. За приписами статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

27. Стаття 43 Конституції України гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до суспільних програм. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

28. Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України "Про оплату праці" встановлено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

29. Згідно із частиною 2 статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

30. Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), який застосовується у випадку виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

31. Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

32. Абзацом 4 пункту 2 Порядку № 100 визначено, що якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку, а саме: проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

33. Абзацами 7 та 8 пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у разі зміни структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівникам органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до актів законодавства період до зміни структури заробітної плати виключається з розрахункового періоду.

34. У разі коли зміна структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування відбулася у період, протягом якого за працівником зберігається середня заробітна плата, а також коли заробітна плата у розрахунковому періоді не зберігається, обчислення середньої заробітної плати провадиться з урахуванням виплат, передбачених працівникові згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів.

35. Абзацом 3 пункту 3 Порядку встановлено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

36. Згідно з пунктом 5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

37. Згідно пункту 5 Порядку, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

38. Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

39. Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат, працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 порядку).

VI. Позиція Верховного Суду

40. Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд виходить із такого.

41. Приписами частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

42. Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні правовідносини з урахуванням змісту заяви позивача про часткову відмову від позовних вимог виникли у зв'язку з тим, що відповідач неодноразово видавав накази про звільнення позивача з органів внутрішніх справ. Рішеннями судів ці накази скасовувались та позивача було поновлено на роботі. Втім, за цими судовими рішеннями на його користь не стягувався середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням. Про стягнення вказаного він просить суд у цьому позові.

43. Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та вирішуючи питання щодо правильності застосування цими судами норм чинного законодавства, Верховний Суд виходить з такого.

44. З урахуванням того, що рішення суду першої інстанції скасоване судом апеляційної інстанції з постановленням нового рішення по суті цієї справи, Верховний Суд зауважує, що фактично межі касаційного перегляду зводяться до надання оцінки правильності вирішення цього спору судом апеляційної інстанції.

45. Суди попередніх інстанцій встановили, що старший лейтенант міліції ОСОБА_1 був звільнений з посади інспектора слідчого відділення лінійного відділу на станції Запоріжжя з 31 серпня 2015 року за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці № 80о/с від 21 серпня 2015 року. Згідно з наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці № 88 о/с від 25 вересня 2015 року вважається звільненим 08 вересня 2015 року.

46. Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2016 року у справі № 808/7220/15 визнано протиправним та скасовано наказ №80 о/с та зобов'язано Ліквідаційну комісію Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 31 серпня 2015 року по 12 липня 2016 року.

47. При цьому суди встановили, що факт виконання цього судового рішення відповідачем в частині виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за вказаний період учасниками справи не заперечуються.

48. Крім цього, суди встановили, що 08 серпня 2016 року наказом № 4 о/с відповідач звільнив позивача з аналогічних підстав з 6 листопада 2015 року.

49. Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 18 січня 2017 року у справі № 808/2924/16 визнано протиправними та скасовано накази УМВС України на Придніпровській залізниці №88о/с від 25 вересня 2015 року, а також наказ №4 від 08 серпня 2016 року.

50. Окрім того, наказом відповідача № 6 о/с від 10 липня 2017 року позивача звільнено з аналогічних підстав з 06 листопада 2015 року.

51. Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 15 серпня 2017 року, по справі № 808/2300/17, залишеною в силі постановою Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року, цей наказ визнано протиправним і скасовано, позивача поновлено на посаді та зобов'язано відповідача поновити його на посаді з 06 листопада 2015 року.

52. Також відповідач з аналогічних підстав звільнив позивача наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці № 11 о/с від 06 листопада 2017 року.

53. Втім, 20 листопада 2019 року наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці № 4 "По особовому складу", накази № 6 о/с від 10 липня 2017 року та № 11 о/с від 06 листопада 2017 року скасовані відповідачем в частині звільнення ОСОБА_1, поновлено останнього на посаді інспектора слідчого відділення лінійного відділу на станції Запоріжжя Управління Міністерства внутрішніх справ на Придніпровській залізниці з 06 листопада 2015 року.

54. За наведених обставин суди встановили, що, визнаючи протиправними та скасовуючи накази № 4 від 08 серпня 2016 року та № 6 від 10 липня 2017 року, суди, що розглядали відповідні позовні заяви ОСОБА_1, не вирішували питання щодо стягнення на користь позивача середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

55. З урахуванням того, що відповідач, скасовуючи на виконання судових рішень накази про звільнення позивача, поновив його на посаді 20 листопада 2019 року, а також того, що на виконання судового рішення в справі № 808/7220/15 відповідач виплатив позивачу грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 31 серпня 2015 року по 12 липня 2016 року, Верховний Суд вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про те, що період вимушеного прогулу позивача в спірних правовідносинах відповідає проміжку часу з 13 липня 2016 року по 19 листопада 2019 року та становить 1225 календарних днів.

56. Також Верховний Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції під час розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу правильно керувався нормами Порядку обчислення заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, взявши до уваги положення абзацу 3 пункту 2 Порядку №100, оскільки в усіх випадках означеними наказами відповідача позивач був звільнений з 06 листопада 2015 року, а тому останніми двома календарними місяцями роботи, що передують події, з якою пов'язана спірна виплата, слід вважати вересень та жовтень 2015 року.

57. Аналіз наведених правових положень та встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи дає Суду підстави для висновку про те, що суд апеляційної інстанції, виправивши помилку суду першої інстанції щодо періоду вимушеного прогулу позивача, дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення цього позову, вказавши на те, що середній заробіток на користь позивача слід нараховувати з 13 липня 2016 року, а не з 13 липня 2017 року, та здійснив правильний розрахунок суми середнього заробітку позивача, що підлягає стягненню на його користь.

58. Крім цього, Верховний Суд зазначає про безпідставність доводів касаційної скарги щодо необґрунтованого здійснення обрахунку судами попередніх інстанцій належного йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу з застосуванням розміру середньоденного грошового забезпечення 46,93 грн, як такого, що не підтверджене відповідною довідкою, оскільки це спростовується матеріалами справи та змістом наявних довідок № 271-17.12.19 та № 269-17.12.19, виданих Управлінням МВС України на Придніпровській залізниці, які містяться на аркушах справи 159-160,161-162.

59. Окрім вказаного, Верховний Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності правових підстав для застосування наведених позивачем розрахунків середнього заробітку, оскільки останні здійснені позивачем з посиланням на нормативно-правові акти, що застосовуються при обчисленні грошового забезпечення поліцейських, проте позивач судовими рішеннями поновлений на посаді в системі Міністерства внутрішніх справ (в органах міліції) та жодного дня не перебував на службі в поліції, що свідчить про неможливість застосування наведених ним норм права при розгляді цієї справи.

60. Також Верховний Суд зазначає, що не підлягає застосуванню при вирішенні цього спору наказ МВС України № 138 від 17 лютого 2017 року як такий, що регулює правовідносини щодо осіб, які мають право на пенсійне забезпечення або одержують його. Проте, суди встановили, що позивач не має такого правового статусу.

Водночас, ця норма закону не може застосовуватись в спірних правовідносинах, зокрема з метою прирівняння розміру грошового забезпечення міліціонера та поліцейського.

61. Враховуючи викладене Верховний Суд також зазначає про безпідставність твердження позивача про невідповідність/неспівмірність розрахованого судами розміру належного йому до виплати середнього заробітку до встановленого державою мінімального розміру соціальних гарантій, оскільки такі твердження не ґрунтуються на нормах законодавства, що регулює спірні правовідносини. Також зазначені позивачем в скарзі поняття та величини в обґрунтування цих доводів знаходяться в різних площинах правового регулювання та не підлягають співставленню чи порівнянню з предметом цього позову.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги.

62. Оскільки підставою відкриття касаційного провадження була відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, тому вказане є підставою для надання Судом такого висновку.

63. Отже, Верховний Суд зазначає про відсутність правових підстав для застосування при здійсненні розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу щодо осіб, які обіймали посаду в органах міліції, тих нормативно-правових актів, що регулюють питання грошового забезпечення поліцейських.

64. За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судовому рішенні повно і всебічно з? ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

65. Викладені в касаційній скарзі інші доводи щодо помилковості висновків суду апеляційної інстанції не підтвердилися під час розгляду касаційної скарги, не спростовують висновки суду та не приймаються Судом як належні, оскільки зводяться до переоцінки встановлених обставин справи та свідчать про власне бачення позивача щодо правового регулювання спірних правовідносин.

66. Крім цього, у контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

67. Всі обставини спірних правовідносин в повній мірі перевірені та проаналізовані судом апеляційної інстанції під час розгляду справи та ухвалення оскаржуваного судового рішення, їм надана належна правова оцінка. Водночас, аргументи, які б доводили порушення судом норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведені.

68. Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, оскільки за правилами Кодексу адміністративного судочинства України об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

69. Водночас, оскаржене позивачем рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року є таким, що обґрунтовано скасоване судом апеляційної інстанції за результатами апеляційного перегляду.

70. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

71. За змістом частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

72. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

VIІ. Судові витрати

73. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2020 року залишити без задоволення.

2. Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2020 року в цій справі, якою скасоване рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. А. Губська

Судді М. В. Білак

А. Г. Загороднюк