Історія справи

Ухвала КАС ВП від 28.07.2020 року у справі №826/13368/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2020 року

м. Київ

справа № 826/13368/15

адміністративне провадження № К/9901/25632/18

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В. В.,

суддів - Бившевої Л. І., Шипуліної Т. М.,

розглянув в попередньому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес-Маркет" до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.05.2016 (суддя - Іщук І. О.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.08.2016 (головуючий суддя - Ганечко О. М., судді: Коротких А. Ю., Хрімлі О. Г. ) у справі № 826/13368/15.

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Експрес-Маркет" (далі - ТОВ "Експрес-Маркет") звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві) від 22.01.2015 №0000312204 та №0000332204.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.05.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.08.2016, позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві № 0000332204 в частині визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 116258,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 24300,00
грн. та № 0000312204 в частині визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість 95168,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 23792,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

При прийнятті зазначених судових рішень в частині задоволення позову суди попередніх інстанцій виходили з того, що платник податків має право віднести будь-які витрати до складу витрат за умови їх здійснення в межах своєї господарської діяльності, документального підтвердження відповідних витрат шляхом оформлення первинних документів відповідно до вимог законодавства. Суди визнали необґрунтованими посилання на Норми витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 10.02.1998 № 43, оскільки цей галузевий нормативний акт призначений для планування потреби підприємств, організацій та установ в паливно-мастильних матеріалах і контролю за їх витратами, ведення звітності, запровадження режиму економії і раціонального використання нафтопродуктів, а також можуть застосовуватись для розроблення питомих норм витрат палива.

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві оскаржила їх у касаційному порядку.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.05.2016, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.08.2016 в частині задоволення позову та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.

В обґрунтування своїх вимог ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві зазначає, що списання паливно-мастильних матеріалів на підприємстві регулюють Норми витрат палива та мастильних матеріалів на автомобільному транспорті, затверджені наказом Міністерством транспорту України № 43 від 10.02.1998, проте позивачем не надано до перевірки розрахунки нормативних витрат палива автотранспорту, розроблені та затверджені фаховим інститутом.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м.

Києві протягом проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ "Експрес-Маркет" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з
01.10.2011 по 31.12.2013, валютного та іншого законодавства за період з
01.10.2011 по 31.12.2013.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 05.01.2015 № 31/26-52-22-04-14/33632496, в якому відображено висновок про порушення позивачем пункту 44.1 статті 44, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

На підставі вищезазначених висновків акту перевірки відповідачем 22.01.2015 прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000312204, згідно з яким нараховано суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість 101676,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 25419,00 грн. ; № 0000332204, згідно з яким нараховано суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 123093,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 26009,00 грн.

Для цілей оподаткування, у відповідності до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України.

Пунктом 138.10 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).

Витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, у відповідності до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Судами встановлено, що згідно договору від 27.01.2011 №000002, від 03.01.2012 за №7/3, укладеного між позивачем та ТОВ "Авіаком", виконувалася заправка паливом автотранспорту позивача на АЗС ТОВ "Авіаком". Згідно договору №1/04-1, укладеного 01.04.2011 ТОВ "Димеойл" передавало позивачу нафтопродукти.

Облік паливно-мастильних матеріалів здійснювався позивачем на підставі подорожніх листів. Нафтопродукти, отримані за вищезазначеними договорами позивачем було списано як такі, що використані під час здійснення господарської діяльності.

Відповідачем в акті перевірки зроблено висновок про те, що списання паливно - мастильних матеріалів на підприємстві регулюють Норми витрат палива та мастильних матеріалів на автомобільному транспорті, затверджені наказом Міністерством транспорту України № 43 від 10.02.1998, які передбачають наявність для списання паливно-мастильних матеріалів нормативів витрат палива, які здійснюються на підставі розрахунків.

В акті перевірки зроблено запис, що позивачем не надано до перевірки розрахунки нормативних витрат палива автотранспорту, розроблені фаховим інститутом. Крім того, акт перевірки містить визначення, що проведеним вибірковим аналізом відповідності ведення первинної транспортної документації (подорожні листи службового легкового автомобіля, подорожні листи вантажного автомобіля) нормативним актам встановлено, що в порушення порядку заповнення, в наданих до перевірки подорожніх листах (ф.2-ТН) вантажного автомобіля в розділі результати роботи автомобіля і причепів" не заповнено обов'язкові реквізити.

З огляду на зазначене відповідач дійшов висновків про безпідставне включення позивачем до витрат виробництва та, відповідно, податкового кредиту, витрат на придбання палива, яке було списано позивачем.

Суди попередніх інстанцій вірно визнали необґрунтованими посилання на Норми витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 10.02.1998 № 43, оскільки цей галузевий нормативний акт призначений для планування потреби підприємств, організацій та установ в паливно-мастильних матеріалах і контролю за їх витратами, ведення звітності, запровадження режиму економії і раціонального використання нафтопродуктів, а також можуть застосовуватись для розроблення питомих норм витрат палива. Крім того, зазначений нормативно - правовий акт не може визначати прав та обов'язків позивача, оскільки не пройшов державної реєстрації в Міністерстві юстиції України.

У той же час витрати на придбання паливно-мастильних матеріалів конкретного платника, що підлягають врахуванню при визначенні його оподатковуваного доходу, не обов'язково мають дорівнювати цим нормативам. А відтак відповідні витрати мають визнаватися на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Податкового кодексу України (як того вимагає Податкового кодексу України).

Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої інстанції та апеляційної інстанцій про необґрунтованість доводів контролюючого органу про завищення позивачем витрат з огляду на ненадання розрахунків відповідно до Норми витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 10.02.1998 №
43.

Отже, рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позову є правильними та підлягають залишенню без змін.

В частині відмови в задоволенні позовних вимог рішення судів попередніх інстанцій особами, які беруть участь у справі, не оскаржуються, а тому відсутні підстави для надання правового аналізу відповідним висновкам судів у рамках даного касаційного провадження.

За правилами частини 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Судами попередніх інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Як встановлено пунктом 1 частини 1 статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.05.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.08.2016 у справі № 826/13368/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіВ. В. Хохуляк Л. І. Бившева Т. М. Шипуліна