Історія справи

Ухвала КАС ВП від 12.08.2020 року у справі №140/141/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 140/141/20

адміністративне провадження № К/9901/19162/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., суддів Бевзенка В. М. та Коваленко Н. В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 140/141/20

за позовом ОСОБА_1

до Державної казначейської служби України,

третя особа Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області

про стягнення шкоди,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року (у складі судді Андрусенко О. О.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2020 року (у складі колегії суддів Онишкевича Т. В., Іщук Л. П., Обрізко І. М. )

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року ОСОБА_1 (далі -позивач, ОСОБА_1) звернувся до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до Державної казначейської служби України (далі також - відповідач, ДКСУ), за участю третьої особи - Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі також - Управління, третя особа) про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шляхом списання з рахунку Державної казначейської служби України 60039,96 грн. шкоди, завданої правовим актом, що визнаний незаконний.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу на підставі довідки управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області, постанов Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" № 704 від 30 серпня 2017 року (далі - постанова КМУ № 704) та "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" № 103 від 21 лютого 2018 року (далі - постанова КМУ № 103), розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною посадою та за нормами, чинними на 01 березня 2018 року було проведено перерахунок пенсії по інвалідності з 01 січня 2018 року. Позивач вказує, що КМУ постановами № 704 та №103 унормував порядок перерахунку та виплати військових пенсій таким чином, що його пенсія не підлягала виплаті протягом 2018 та 2019 років у повному обсязі. Однак, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року у справі № 826/3858/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2019 року, визнано протиправними та нечинними пункти 1,2 постанови КМУ №103 та зміни до пункту 5 і додатку 2 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 13 лютого 2008 року № 45 (далі - Порядок № 45). Таким чином, пункти 1,2 Постанови КМУ № 103 та зміни до пункту 5 і додатку 2 Порядку №45 втратили чинність з 05 березня 2019 року. Водночас, позивач вказує, що чинним законодавством не визначено наслідків визнання нормативно-правового акту протиправним щодо правовідносин, які мали місце під час його чинності, і для визначення цих наслідків та відновлення порушеного права позивача вважає, що слід стягнути з Державного бюджету України на його користь шляхом списання з рахунку Державної казначейської служби України 60039,96 грн. шкоди, завданої правовим актом, що визнаний незаконним в частині.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року позов залишено без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що правомірність проведеного Управлінням перерахунку пенсії згідно з постановою КМУ № 103 була предметом розгляду Волинським окружним адміністративним судом в адміністративній справі № 0340/1815/18. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2019 року, у задоволенні позовних вимог позивача було відмовлено. При цьому суди виходили з того, що відповідачем перерахунок пенсії позивача проведено відповідно до чинних норм законодавства. Окрім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що Казначейство, виконуючи свої повноваження, не здійснювало будь-яких протиправних дій щодо позивача, його прав та охоронюваних законом інтересів не порушувало, а виплата пенсій здійснюється з коштів Пенсійного фонду України. Тому підстав для задоволення позову шляхом стягнення з Державного бюджету України на користь позивача шляхом списання з рахунку Казначейства шкоди, завданої правовим актом, що визнаний незаконним відсутні.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2020 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року та провадження у справі закрито.

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірні правовідносини пов'язані виключно із захистом порушеного права власності позивача, а тому спір не є публічно-правовим і має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року та постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2020 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 27 липня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 140/141/20, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні як одержувач пенсії згідно з Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 року № 2262-XII (далі Закон № 2262-ХІІ).

З 01 січня 2018 року позивачу проведено перерахунок пенсії на підставі довідки голови ліквідаційної комісії УМВС України у Волинській області від 26 березня 2018 року № 3460. При цьому, згідно постанови КМУ № 103, підвищення складає 6671,11 грн., з них виплачується: з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року щомісячно 50% від підвищення 3335,56 грн. ; з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року щомісячно 75% від підвищення 5003,33 грн. ; з 01 січня 2020 року 100% щомісячно 100% від підвищення - 6671,11 грн.

Позивач, вважаючи, що йому завдано шкоду за період недоплати пенсії з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2019 року, звернувся до суду з даним позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що у зв'язку з протиправними та нечинними пунктами 1,2 постанови КМУ № 103, йому завдана майнова шкода державою у вигляді своєчасно не перерахованої в повному розмірі (100%) пенсії за період з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2019 року, відповідно до постанов КМУ № 704 та № 103, яка мала би бути перерахована та виплачуватися з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року з 01 січня 2018 року, і яка має бути відшкодована державою шляхом списання 60039,96 грн. з відповідного рахунку ДКСУ. Скаржник наголошує на незгоді з рішенням суду апеляційної інстанції, оскільки правова позиція Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 686/23445/17, на думку позивача, підтверджує наявність підстав для розгляду даної справи судами у порядку адміністративного судочинства. Крім того, вважаючи немотивованим рішення суду апеляційної інстанції скаржник робить висновок про невідповідність оскаржуваного судового рішення правовим позиціям Верховного Суду України, висловленим у постановах від 04 вересня 2012 року у справі № 21-124а12 та від 18 травня 2016 року у справі № 6-237цс16 щодо необхідності відшкодування упущеної вигоди особі, яка зазнала збитків у результаті її порушеного цивільного права.

31 серпня 2020 року від Управління надійшов відзив на касаційну скаргу позивача, де зазначено, що саме КМУ делеговано право встановлювати умови, порядок, розміри пенсійних виплат при перерахунку пенсій військовослужбовців. Тому, керуючись нормами постанови КМУ № 103, Управлінням, на підставі наданої довідки про розмір грошового забезпечення було здійснено перерахунок пенсії позивачу. Крім того, Управління наголошує, що сума завданої шкоди, обрахована позивачем, викликає обґрунтовані сумніви, оскільки вона не відповідає встановленим чинним законодавством розмірам виплати пенсії військовослужбовцям у 2018-2019 роках, є самостійно розрахованою величиною, правильність якої нічим не підтверджено.

31 серпня 2020 року від ДКСУ також надійшов відзив на касаційну скаргу позивача, де зазначено, що необґрунтованим є твердження скаржника, що для визначення наслідків визнання нормативно-правового акту протиправним щодо правовідносин, які мали місце під час його чинності слід задовольнити його вимоги про відшкодування шкоди, оскільки законодавством не визначено наслідків визнання нормативно-правових актів нечинними. Також зазначає, що оскільки ОСОБА_1 просить відшкодувати шкоду у розмірі недонарахованої пенсії, а не стягнути збитки, то такі кошти не можуть бути відшкодовані в порядку статті 25 Бюджетного кодексу України за рахунок державного бюджету.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, в якій зазначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2020 року, якою скасовано рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року не відповідає, а вимоги касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

У цій справі спірні правовідносини виникли по суті у зв'язку з вимогою позивача стягнути недораховану та неотриману різницю у його своєчасно не перерахованої пенсії, яка мала би бути перерахована та виплачуватися з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року з 01 січня 2018 року.

Спеціальним законом, який регулює спірні правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі є Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 року №2262-XII (далі-Закон №2262-ХІІ).

Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області про стягнення шкоди, виходив з того, що спірні правовідносини у цій справі пов'язані виключно із захистом порушеного права власності позивача, а тому вказаний спір не є публічно-правовим і має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.

З такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

У відповідності до положень ~law22~, держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Згідно з ~law23~ усі призначені за ~law24~ пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за ~law25~, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.

21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України ухвалено постанову № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", пунктом 1 якої постановлено перерахувати пенсії, призначені згідно із ~law26~ до 01 березня 2018 року (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 01 березня 2018 року відповідно до постанови КМУ № 704.

Пунктом 2 Постанови КМУ № 103 визначено, що виплату перерахованих відповідно до пункту 1 цієї постанови підвищених пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) проводити з 01 січня 2018 року у таких розмірах: з 1 січня 2018 року - 50 відсотків; з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - 75 відсотків; з 01 січня 2020 року - 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання постанови КМУ № 103 Управлінням було перераховано пенсію позивачеві з 01 січня 2018 року на підставі довідки УМВС України у Волинській області № 3460 від 26 березня 2018 року та проведено її виплату згідно вказаної Постанови.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2019 року, в адміністративній справі № 826/3858/18 визнано протиправними та нечинними пункти 1,2 постанови КМУ № 103 та зміни до пункту 5 і додатку 2 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 (далі - Порядок № 45).

За змістом частини 2 статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Таким чином, в період дії пунктів 1,2 Постанови КМУ № 103 (з моменту набрання нею чинності - 24 лютого 2018 року до моменту набрання законної сили рішенням у справі № 826/3858/18 - 05 березня 2019 року) вказані норми підлягали безумовному виконанню усіма суб'єктами владних повноважень, зокрема у частині забезпечення реалізації права особи на проведення з 01 січня 2018 року перерахунку та виплати пенсії у передбаченому цими пунктами порядку (складові, які враховуються для перерахунку пенсії, та поетапність виплати підвищення такої пенсії). При цьому, розміри складових грошового забезпечення, що враховуються при видачі відповідних довідок регулюється Постановою КМУ № 704, яка набрала чинності 01 березня 2018 року. Незастосування пунктів 1,2 Постанови КМУ № 103 у період їх дії допускається винятково у ситуації, за якої всупереч імперативним вимогам статті 22 Конституції України відбулося звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод особи в частині зменшення розміру пенсії, яку особа вже отримувала.

Аналогічна позиція щодо застосування пунктів 1,2 Постанови КМУ № 103 та періоду їх дії висловлена Верховним Судом у постановах від 22 вересня 2020 року у справі № 440/1658/19, від 20 жовтня 2020 року у справі № 825/2264/18 та від 21 жовтня 2020 року у справі №520/2982/19.

Водночас, колегія суддів зазначає, що судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2019 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог позивача. При цьому суди виходили з того, що відповідач у спірних правовідносинах діяв правомірно, перерахунок пенсії позивача проведено відповідно до чинних норм законодавства, зокрема, постанови КМУ №103.

Таким чином, правомірність дій щодо проведення, на виконання постанови КМУ №103, перерахунку пенсії ОСОБА_1 вже встановлена рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2018 року, яке набрало законної сили 05 лютого 2019 року.

Відтак, у даній справі спірні правовідносини фактично обумовлені незгодою позивача з виплатою перерахованої пенсії не у повному розмірі та вимогою щодо стягнення ненарахованої та недоплаченої суми пенсії з 01 січня 2018 року.

Суд також враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 березня 2020 року у справі № 757/63985/16 зазначила, що слід розрізняти вимоги щодо стягнення недоотриманої суми пенсії (борг за пенсійними виплатами) та стягнення компенсації втрати частини доходів через порушення строків їх виплати. Натомість спір стосовно недоотриманої суми пенсії є публічно-правовим, виник з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб'єкта владних повноважень, тому повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства.

Аналогічна правова позиція щодо визначення судової юрисдикції у справах з аналогічним предметом позову міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 750/1668/17, від 05 червня 2019 року у справі № 686/23445/17, від 30 жовтня 2019 року у справі № 757/61718/17-ц, 27 серпня 2020 року у справі № 686/18018/18.

Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від цієї правової позиції.

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційний суд належним чином не визначив характер спору, суб'єктного складу правовідносин, предмета та підстав заявлених вимог, унаслідок чого дійшов помилкового висновку щодо неналежності спору до юрисдикції адміністративного суду.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду доходить висновку про те, що висновки суду апеляційної інстанції про непоширення юрисдикції адміністративних судів на спір, що розглядається у даній справі, є незаконними та такими, що суперечать чинному законодавству та практиці Верховного Суду.

У зв'язку із чим, колегія суддів Верховного Суду приходить висновку про необхідність скасування постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2020 року та направлення справи № 140/141/20 за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області про стягнення шкоди до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Суд наголошує, що однією з основних засад судочинства, визначеною пунктом 8 частини 3 статті 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом. Метою розгляду однакової категорії справ у межах судів однієї юрисдикції є, серед іншого, забезпечення єдності судової практики.

Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) у виходить з того, що принцип правової визначеності (legal certainty) має важливе значення для довіри до судової системи і верховенства права; правова визначеність також сприяє розвитку та економічного прогресу; необхідно, щоб суди, особливо вищі суди, створювали механізми для запобігання конфліктам та забезпечення узгодженості їхньої судової практики (Доповідь Венеціанської комісії № 512/2009 "Про верховенство права" (Venice Commission: the Rule of Law), п. 44-50).

Колегія суддів також враховує, що у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини 2 статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов'язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою.

Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.

В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Законом України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.

На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина 1 статті 2 КАС України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" ("Golder v. the United Kingdom"), заява № 4451/70, п. 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Станєв проти Болгарії" ("Stanev v. Bulgaria"), заява № 36760/06, п. 230).

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 13089/87).

Суд також враховує позицію ЄСПЛ, висловлену в справі "Омельченко проти України" (заява № 45965/08) про визнання заяви, яка стосувалася розмежування юрисдикцій між адміністративним та цивільними судами, неприйнятною у зв'язку з відсутністю порушення права заявника на доступ до суду; Суд нагадав, що згідно з його прецедентною практикою, п. 1 ст. 6 Конвенції закріплює "право на суд", в якому право на доступ до суду (тобто право на звернення до національних судів) становить лише один з його аспектів; для того щоб право на доступ було ефективним, особа повинна мати чітку, практичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (Bellet v. France, № 23805/94 п. 36, "Церква села Сосулівка проти України" № 37878/02 п. 50; Суд зазначає, що заявники мали можливість порушити провадження в національних судах, а суди ухвалити рішення, виходячи із суті їхніх позовів, незважаючи на початкову затримку, викликану питаннями щодо відповідної юрисдикції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною 1 статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

З огляду на викладене, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2020 року - скасуванню, а справа - поверненню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 349, 353, 355, 356 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2020 року у справі №140/141/20 скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я. О. Берназюк

Судді: В. М. Бевзенко

Н. В. Коваленко