Історія справи

Постанова КАС ВП від 01.08.2024 року у справі №340/10908/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 340/10908/21

адміністративне провадження № К/990/4950/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Дашутіна І.В., Васильєвої І.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2022 року (суддя Науменко В.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 3 серпня 2022 року (головуючий суддя Білак С.В., судді: Шальєва В.А., Олефіренко Н.А.) у справі №340/10908/21 за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про скасування податкового повідомлення - рішення,

УСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Кіровоградській області, у якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області від 06 грудня 2021 року:

№000055260901 про застосування (штрафних) фінансових санкцій в сумі 17000 грн;

№000055240901 про застосування (штрафних) фінансових санкцій в сумі 60000 грн;

№00055540705 про застосування (штрафних) фінансових санкцій в сумі 138590 грн.

Позовні вимоги мотивував тим, що у відповідача були відсутні підстави для проведення перевірки, оскільки контролюючим органом недотримано п. 80.2. ст. 80 ПК України щодо не зазначення в наказі на проведення перевірки конкретно-визначених відомостей та/або даних, що стали безпосередньою підставою для проведення фактичної перевірки.

Позивач зазначив, що неможливість вчасного подання звіту про фактичні залишки пального було зумовлене обмеженням роботи електронних сервісів та інформаційно-телекомунікаційних систем ДПС, а контролюючий орган, в свою чергу, не спростував дані, що у зазначені дати електронні сервіси працювали належним чином. У зв`язку з цим вважає, що виявлені податковим органом порушення не відповідають дійсності, податковий орган діяв протиправно та винесенні податкові повідомлення-рішення є такими, що підлягають скасуванню.

Рішенням Кіровоградський окружний адміністративний суд від 28 лютого 2022 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 3 серпня 2022 року у задоволенні позовних вимог відмовив.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили наступні обставини.

Наказом начальника ГУ ДПС у Кіровоградській області №1313-п від 01 листопада 2021 року призначено проведення фактичної перевірки автозаправної станції (АЗС), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , на якій здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_1 , з 02 листопада 2021 року тривалістю 10 діб. Проведення перевірки призначено за період діяльності з 01 квітня 2020 року з метою здійснення контролю з питань дотримання суб`єктами господарювання вимог законодавства України у сфері обігу пального.

На виконання зазначеного наказу видано направлення на перевірку №1981 від 01 листопада 2021 року та №1980 від 01 листопада 2021 року.

У відповідності до акту відмови від підписання направлення на перевірку №499/11-28-09-01/2951900570 від 04.11.2021 року, заступником начальника управління Гулієм В.А. та головним державним інспектором Бондаренко І.В. зафіксовано відмову ОСОБА_1 від підпису у направленнях на перевірку №1980 від 01 листопада 2021 року та №1981 від 01 листопада 2021 року, а також відмову в отриманні копії наказу №1313-п від 01 листопада 2021 року.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем складено Акт про результати фактичної перевірки з питань дотримання суб`єктами господарювання вимог законодавства України у сфері обігу пального №399/11-28-09-01/2951900570 від 11 листопада 2021 року, яким виявлено порушення позивача вимог п.п. 230.1.2. п.230.1 ст. 230 ПК України, п.п.230.1.3. п.230.1 ст. 230 ПК України, а також встановлена невідповідність між фактичними залишками пального на акцизному складі та залишками пального згідно Х-звіту РРО.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем винесені спірні податкові повідомлення-рішення від 06 грудня 2021 року:

№000055260901 про застосування (штрафних) фінансових санкцій в сумі 17000 грн;

№000055240901 про застосування (штрафних) фінансових санкцій в сумі 60000 грн;

№00055540705 про застосування (штрафних) фінансових санкцій в сумі 138590 грн.

Позивач, вважаючи вищезазначені податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що порушують його законні права та інтереси, звернувся з даним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у контролюючого органу були законні підстави для проведення перевірки, оскільки здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального є самостійною обставиною, з якою законодавець пов`язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки суб`єктів господарювання та не вимагає наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства. У даному випадку достатньо самого факту покладення на контролюючий орган здійснення контролю за дотриманням норм законодавства у відповідній сфері правовідносин (виробництво і обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального).

Щодо порушення, яким застосовано до позивача штраф у розмірі 60 000 грн за не обладнання витратомірами-лічильниками на кожному місці відпуску пального паливом з акцизного складу, суди виснувалися про правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення №000055240901 від 06 грудня 2021 року, оскільки твердження позивача про використання паливороздавальної колонки 1КЭД-50-0,25-2-1 «Наина-ДЭ2-4П-С» №26 для заправлення рідким пальним на АЗС за адресою: АДРЕСА_1 не заслуговують на увагу, адже позивачем жодних доказів встановлення, реєстрації та фактичного використання такої колонки за вказаною адресою не надано, а податковим органом за акцизним складом №1012199 не зареєстровано.

Стосовно порушення, яким застосовано штраф у розмірі 17 000 грн за незабезпечення розпорядником акцизного складу своєчасного подання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, електронних документів, що містять дані про фактичні залишки пального та обсяг обігу пального, то суди відхили покликання позивача на технічні обмеження роботи електронних сервісів та інформаційно-телекомунікаційних систем ДПС, оскільки надані позивачем на підтвердження акти виявлення проблем, спричинені неможливістю подачі звіту, складені без зазначення посад осіб, які їх складали, не містять номеру, дати та місця їх складання, а також відсутні відомості про направлення таких актів до податкового органу.

Щодо порушення, яким застосовано до позивача штраф у розмірі 138 590 грн за порушення п. 12 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», то суди зробили висновок про правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення №00055540705 від 06 грудня 2021 року, враховуючи розбіжність між фактичними залишками пального на акцизному складі та залишками пального Х-звіту РРО.

Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі є пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України - суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах у постановах від 16 вересня 2021 року у справі №120/1431/20-а, від 12 жовтня 2021 року у справі №120/5759/20-а, від 08 грудня 2022 року у справі №140/2889/21, від 21 грудня 2022 року у справі №500/1331/21 в частині необхідності зазначення (конкретизації) у наказі про проведення фактичної перевірки на підставі підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, окрім звичайного покликання но норму, що регулює питання її призначення, і конкретних фактичних підстав її призначення.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивач доводить, що в порушення вимог підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України податковий орган не зазначив конкретних підстав для проведення фактичної перевірки позивача.

Обґрунтовуючи ці доводи, позивач посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі якого Верховний Суд ухвалою від 23 березня 2023 року відкрив касаційне провадження у справі з метою перевірки вищенаведених доводів скаржника.

По суті порушення, позивач мотивує касаційну скаргу тим, що неможливість вчасного подання звіту про фактичні залишки пального було зумовлене обмеженням роботи електронних сервісів та інформаційно-телекомунікаційних систем ДПС, а контролюючий орган, в свою чергу, не спростував дані, що у зазначені дати електронні сервіси працювали належним чином. У зв`язку з цим вважає, що виявлені податковим органом порушення не відповідають дійсності, податковий орган діяв протиправно та винесенні податкові повідомлення-рішення є такими, що підлягають скасуванню.

Аргументовано касаційну скаргу і тим, що судами неправомірно зроблено висновок про невідповідність між фактичними залишками пального на акцизному складі та залишками пального згідно Х-звіту РРО, як наслідок неправомірно винесено податкове повідомлення-рішення №00055540705 від 06 грудня 2021 року.

Правом на подання відзиву на касаційну скаргу відповідач не скористався, що не перешкоджає її перегляду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегією суддів встановлено, що перевірці підлягають питання правильності застосування судами: пп. 80.2.2 та 80.2.5, п. 80.2 ст. 80 ПК України, п.п. 230.1.2. п.230.1 ст. 230 ПК України, п.п.230.1.3. п.230.1 ст. 230 ПК України, п. 12 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".

Щодо дотримання податковим органом процедури проведення фактичної перевірки в аспекті достатності відображення в наказі підстав для її проведення, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Порядок проведення фактичної перевірки врегульований статтею 80 ПК України.

Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи) (пункт 80.1 статті 80 ПК України).

Відповідно до пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема:

- 80.2.2. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів;

- 80.2.3. письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування;

- 80.2.5. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Із змісту наведених норм права слідує, що пункт 80.2 статті 80 ПК України виокремлює різні підстави для проведення контролюючим органом фактичної перевірки суб`єкта господарювання. Підставою для проведення фактичної перевірки згідно з підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України слугує наявність та/або отримання від державних органів або органів місцевого самоврядування інформації про можливі порушення платником податків законодавства; 80.2.3 - письмове звернення покупця (споживача); 80.2.5 - наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про можливі порушення платником податків законодавства.

У постановах від 5 квітня 2023 року (справа № 200/1354/21-а), від 11 січня 2023 року (справа №160/2357/21), від 12 серпня 2021 року (справа №140/14625/20), від 10 квітня 2020 року (справа №815/1978/18), від 25 січня 2019 року (справа №812/1112/16), від 5 листопада 2018 року (справа №803/988/17), від 22 травня 2018 року (справа №810/1394/16), від 20 березня 2018 року (справа №820/4766/17) Верховний Суд вказував, що підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України передбачає альтернативні підстави проведення фактичної перевірки, які можуть застосовуватися як у сукупності, так і кожна окремо, а саме:

- наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення платником податків вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками;

- здійснення функцій, визначених законом у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального є самостійною обставиною, з якою законодавець пов`язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки суб`єктів господарювання та не вимагає наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства. У даному випадку достатньо самого факту покладення на контролюючий орган здійснення контролю за дотриманням норм законодавства у відповідній сфері правовідносин (виробництво і обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального).

Тобто, вказана норма дозволяє проведення фактичної перевірки, у тому числі на виконання функцій контролюючого органу, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, які в силу приписів статті 16 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» покладені на відповідача.

При цьому, слід зазначити, що окремою підставою, з якою законодавець пов`язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки, згідно положень підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, є також наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками.

Тобто, саме за вказаною підставою контролюючий орган, окрім посилання на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, у наказі має зазначати конкретну інформацію, яка була наявна у контролюючого органу чи отримана ним в установленому порядку та свідчить про порушення платником податків відповідного законодавства.

Верховний Суд у постанові від 26 березня 2024 року у справі №420/9909/23, ухваленої у складі Судової палати, сформулював висновки, за змістом яких податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов`язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки. Тобто, якщо відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), покликання у наказі на сам лише підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Відповідно, такий наказ не можна вважати протиправним.

Щодо правового змісту підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України в контексті визначення підстави для проведення фактичної перевірки, а також застосування абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України в аспекті достатності відображення в змісті наказу підстав для її проведення, Верховний Суд у постанові від 28 травня 2024 року у справі №280/1431/23, ухваленої у складі Судової палати, сформулював висновки, в яких зазначив, що скільки підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України встановлює в одному підпункті статті дві самостійні (окремі) підстави для проведення перевірки, то у наказі про призначення перевірки контролюючий орган поряд з юридичною підставою у вигляді нумераційного позначення зобов`язаний відобразити конкретну з таких двох фактичних підстав, яка і зумовила прийняття рішення про проведення перевірки, або ж обидві, в обсязі, достатньому для ідентифікації однієї з двох (або обох в сукупності у разі їх наявності). Відображення такої фактичної підстави не обов`язково має бути сформульоване тотожно до змісту правової норми, якою ця підстава встановлена, проте, повинна бути чітко визначена та змістовно відповідати правовій нормі.

У зазначеній постанові суду Судова палата акцентувала увагу на тому, що у разі, якщо фактичною підставою для призначення фактичної перевірки стала наявність (отримання) певної інформації, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України повинен щонайменше зазначити про «наявність (отримання) інформації щодо можливого порушення» або ж зазначити реквізити документа, який слугував приводом для призначення перевірки і містить таку інформацію. Аналогічно, якщо фактичною підставою для призначення фактичної перевірки стало здійснення відповідних функцій, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України повинен саме про це зазначити. Відповідно, якщо підставою для призначення перевірки відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України стала сукупність фактичних підстав, передбачених цією нормою, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України має це відобразити у вищезазначений спосіб. Саме такий обсяг інформації у наказі, прийнятому відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, можна вважати мінімально достатнім в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо зазначення у наказі підстави для проведення перевірки, оскільки надає платнику податків загальне розуміння про підставу її призначення та відповідний предмет перевірки.

Колегія суддів звертає увагу, що у наказі №1313-п від 01 листопада 2021 року підстави для призначення перевірки сформульовані таким чином: «На підставі ст.19-1, пп.20.1.2, 20.1.4, 20.1.6, 20.1.8-20.1.13, 20.1.17 п.20.1 ст. 20, п.п. 75.1.3 п.75.1 ст. 75, п.п.80.2.2, п.п.80.2.5 п.80.2 ст. 80, ст. 81 ПК України, Закону України «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, рідин, що використовується в електронних сигаретах, та пального», та враховуючи інформацію, яка надійшла листом ДПС України від 26.05.2021 №11958/7/99-00-07-05-03-07».

Резолютивна частина наказу сформульована наступним чином: «Провести фактичну перевірку автозаправної станції (АЗС), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , на якій здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_1 (податковий номер НОМЕР_1 ), з 02 листопада 2021 року тривалістю 10 діб. Проведення перевірки призначено за період діяльності з 01 квітня 2020 року з метою здійснення контролю з питань дотримання суб`єктами господарювання вимог законодавства України у сфері обігу пального».

Тобто, у наказі №1313-п від 01 листопада 2021 року поряд із покликанням на ст.19-1, пп.20.1.2, 20.1.4, 20.1.6, 20.1.8-20.1.13, 20.1.17 п.20.1 ст. 20, п.п. 75.1.3 п.75.1 ст. 75, п.п.80.2.2, п.п.80.2.5 п.80.2 ст. 80, ст. 81 ПК України, зазначено покликання на Закон України «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, рідин, що використовується в електронних сигаретах, та пального», та міститься посилання на лист ДПС України від 26.05.2021 №11958/7/99-00-07-05-03-07.

У касаційній скарзі позивач зазначає, що прийняття спірного наказу про проведення фактичної перевірки позивача не узгоджується з вимогами Податкового кодексу України, що свідчить про протиправність такого наказу і проведення фактичної перевірки контролюючим органом.

Колегія суддів вважає, правомірним висновок судів про те, що у контролюючого органу були законні підстави для проведення перевірки, оскільки здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального є самостійною обставиною, з якою законодавець пов`язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки суб`єктів господарювання та не вимагає наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства. У даному випадку достатньо самого факту покладення на контролюючий орган здійснення контролю за дотриманням норм законодавства у відповідній сфері правовідносин (виробництво і обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального).

Щодо прийняття податкового повідомлення-рішення від 06 грудня 2021 року №000055240901 про застосування (штрафних) фінансових санкцій в сумі 60 000 грн, колегія суддів зазначає наступне.

В акті перевірки зафіксовано факт не обладнання витратомірами-лічильниками (3 одиниці) на кожному місці відпуску пального паливом, розташованому на акцизному складі на території якого здійснюється розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізація пального, оскільки суб`єктом господарювання не надано документу на підтвердження того, що витратоміри-лічильники відповідають вимогам законодавства та мають позитивний результат повірки або оцінку відповідності, проведену відповідно до вимог законодавства, чим порушено п.п.230.1.2. п.230.1. ст. 230 Податкового кодексу України.

Позивач, на противагу позиції контролюючого органу стверджує, що для заправлення рідким пальним на АЗС за адресою: АДРЕСА_1, використовується одна паливороздавальна колонка 1КЭД-50-0,25-2-1 «Наина-ДЭ2-4П-С» №26, дата виготовлення: 23 травня 2009 року, повірка якої проведена 19 грудня 2020 року та результат повірки якої є позитивним.

На підтвердження такої позиції позивач надав копію керівництва з експлуатації вказаної колонки, де у розділі 23 «Проверка колонки поверочными органами» міститься у тому числі запис від 19 грудня 2020 року про придатність такого пристрою.

Крім цього, для заправлення скрапленим газом на вищевказаній АЗС, за твердженням позивача, використовується паливороздавальна колонка №2142/15, 2015 року випуску, повірка якої проведена 19 грудня 2020 року та результат є позитивним.

Зазначене позивач підтверджує копією формуляра на паливороздавальну колонку, де дійсно міститься запис від 19 грудня 2020 року про придатність зазначеного вимірювального пристрою.

Надаючи оцінку зазначеному порушенню суди попередніх інстанцій встановили, що в Акті про результати фактичної перевірки зазначено, що за акцизним складом №1012199 зареєстровані наступні витратоміри:

- VISI-Stick advancer 1900, s/n 142451;

- VISI-Stick advancer 3200, s/n 142371;

- VISI-Stick advancer 3200, s/n 142370.

Жодних інших витратомірів, у тому числі паливороздавальних колонок (колонка 1КЭД-50-0,25-2-1 «Наина-ДЭ2-4П-С» №26, колонка №2142/15), податковим органом за акцизним складом №1012199 не зареєстровано та відомостей про це не надано, а позивачем не надано жодних доказів встановлення, реєстрації та фактичного використання таких колонок саме на АЗС АДРЕСА_1.

Суди дійшли висновку про правомірність податкового повідомлення-рішення №000055240901 від 06 грудня 2021 року, враховуючи, що податковим органом підтверджено порушення позивачем, яке полягає у відсутності реєстрації в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів лічильників рівня пального та необладнання рівномірами-лічильниками та витратомірами-лічильниками акцизного складу.

Відповідно до пункту 14.1 статті 14 ПК України акцизний склад - це приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального (підпункт 14.1.6).

Розпорядник акцизного складу - суб`єкт господарювання, який одержав ліцензію на право виробництва спирту етилового, алкогольних напоїв, зареєстрований платником акцизного податку, або суб`єкт господарювання - платник акцизного податку, який здійснює виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізацію пального на акцизному складі та має документи, що підтверджують право власності або користування приміщеннями та/або територією, що відносяться до акцизного складу (підпункт 14.1.224).

За положеннями підпункту 230.1.2 пункту 230.1 статті 230 ПК України акцизні склади, на території яких здійснюється виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізація пального, повинні бути обладнані витратомірами-лічильниками на кожному місці відпуску пального наливом з акцизного складу, розташованому на акцизному складі, та рівнемірами-лічильниками рівня таких товарів (продукції) у резервуарі, а для скрапленого газу (пропану або суміші пропану з бутаном), інших газів, бутану, ізобутану за кодами згідно з УКТ ЗЕД 2711 12 11 00, 2711 12 19 00, 2711 12 91 00, 2711 12 93 00, 2711 12 94 00, 2711 12 97 00, 2711 13 10 00, 2711 13 30 00, 2711 13 91 00, 2711 13 97 00, 2711 14 00 00, 2711 19 00 00, 2901 10 00 10 - також можуть бути обладнані пристроями для вимірювання рівня або відсотка пального у резервуарі (далі - рівнемір-лічильник) на кожному введеному в експлуатацію стаціонарному резервуарі, розташованому на акцизному складі.

Витратоміри-лічильники та резервуари повинні відповідати вимогам законодавства та мати позитивний результат повірки або оцінку відповідності, проведені відповідно до законодавства, а рівнеміри-лічильники повинні відповідати вимогам законодавства та мати позитивний результат повірки або оцінку відповідності, або калібрування, проведені відповідно до законодавства. У разі відсутності позитивного результату повірки або оцінки відповідності, або калібрування витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників для цілей цього Кодексу акцизні склади, на яких вони розташовані, вважаються необладнаними витратомірами-лічильниками та рівнемірами-лічильниками.

Відповідальність за порушення правил обліку, виробництва та обігу пального або спирту етилового на акцизних складах передбачена статтею 128-1 ПК України.

Так, відповідно до пункту 128-1.1 статті 128-1 ПК України, необладнання та/або відсутність реєстрації в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі рівнеміра-лічильника на введеному в експлуатацію резервуарі, розташованому на акцизному складі, та/або витратоміра-лічильника на місці відпуску пального наливом з акцизного складу, розташованого на акцизному складі, а також необладнання та/або відсутність реєстрації в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників обсягу виробленого спирту етилового витратоміра-лічильника спирту етилового на місці отримання та відпуску спирту етилового, розташованого на акцизному складі, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 20000 гривень за кожний необладнаний резервуар та/або незареєстрований рівнемір-лічильник, а також за кожне необладнане місце відпуску пального наливом з акцизного складу або за кожне місце отримання та відпуску спирту етилового, та/або незареєстрований витратомір-лічильник/витратомір-лічильник спирту етилового.

Санкція, встановлена пунктом 128-1.1 статті 128-1 ПК України, застосовується не конкретно за реалізацію пального за відсутності встановлених витратомірів-лічильників на кожному місці відпуску пального наливом, а у випадку виробництва, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального, за відсутності встановлених витратомірів-лічильників на кожному місці відпуску пального наливом з акцизного складу, розташованому на акцизному складі, та рівнемірів-лічильників рівня таких товарів (продукції) у резервуарі. При цьому, такі витратоміри-лічильники та рівнеміри-лічильники повинні бути зареєстровані у Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відсутні докази причетності паливороздавальних колонок (колонка 1КЭД-50-0,25-2-1 «Наина-ДЭ2-4П-С» №26, колонка №2142/15) до акцизного складу №1012199, оскільки за цим акцизним складом зареєстровані наступні витратоміри: VISI-Stick advancer 1900, s/n 142451; VISI-Stick advancer 3200, s/n 142371; VISI-Stick advancer 3200, s/n 142370.

Щодо посилання позивача на наявність сертифікатів, які підтверджують, що саме вказані колонки виконують функції витратомірів лічильників, то суди обґрунтовано їх відхилили, зазначивши про те, що вказані сертифікати не свідчать про здійснення їх повірки, а інших витратомірів, у тому числі паливороздавальних колонок, за акцизним складом №1012199 не зареєстровано. Позивачем не надано жодних доказів встановлення, реєстрації та фактичного використання таких колонок саме на АЗС АДРЕСА_1.

Колегія суддів зазначає, що на території акцизних складів, на яких здійснюється зберігання та реалізація пального, кожне місце відпуску пального повинно бути обладнано витратомірами-лічильниками, а кожен введений в експлуатацію стаціонарний резервуар повинен бути обладнаний рівнемірами-лічильниками рівня таких товарів (продукції).

Щодо прийняття податкового повідомлення-рішення від 06 грудня 2021 року №000055260901, яким до позивача застосовано штраф у розмірі 17 000 грн, колегія суддів зазначає наступне.

В Акті фактичної перевірки зазначено порушення вимог закону, а саме - проведеною перевіркою встановлено незабезпечення розпорядником акцизного складу своєчасного подання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, електронних документів, що містять дані про фактичні залишки пального та обсяг обігу пального на 13 січня 2021 року, 30 березня 2021 року, 23 квітня 2021 року, 24 квітня 2021 року, 28 квітня 2021 року, 26 травня 2021 року, 23 червня 2021 року, 27 червня 2021 року, 26 серпня 2021 року, 28 серпня 2021 року, 11 вересня 2021 року, 16 вересня 2021 року, 19 жовтня 2021 року, 22 жовтня 2021 року, 26 жовтня 2021 року, 30 жовтня 2021 року, 03 листопада 2021 року.

Позивач, зазначає, що усі довідки за вказані у Акті перевірки дати, були фактично подані на наступну за звітною добу, крім довідки за 26 травня 2021 року, яка фактично передана 09 листопада 2021 року.

Аргументуючи підстави несвоєчасного подання даних до центрального органу виконавчої влади про фактичні залишки пального та про обсяг обігу пального за такі дати як: 13 січня 2021 року, 30 березня 2021 року, 23 квітня 2021 року, 28 квітня 2021 року, 23 червня 2021 року, 27 червня 2021 року, 26 серпня 2021 року, 28 серпня 2021 року, 11 вересня 2021 року, 16 вересня 2021 року, 19 жовтня 2021 року, 22 жовтня 2021 року, 26 жовтня 2021 року, 30 жовтня 2021 року, 03 листопада 2021 року, позивач зазначив про технічні обмеження роботи електронних сервісів та інформаційно-телекомунікаційних систем ДПС, а 24 квітня 2021 року - проведення на АЗС ремонтних робіт.

Суди встановили, що позивач фактично визнає факт несвоєчасної подачі зазначених довідок, проте пояснює його наявністю технічних проблем з боку відповідача, а за 24 квітня 2021 року - зі свого боку. В чому причина несвоєчасної подачі довідки за 26 травня 2021 року, позивачем не зазначено. На підтвердження своєї позиції позивач надав «Акти виявлення проблем які стали причинами неможливості подачі звіту, а саме: довідка про зведені за добу підсумкові облікові дані щодо обсягів обігу (отримання/відпуску) та залишків пального на акцизному складі пального».

Відповідно до п.п. 230.1.3. п. 230.1. ст. 230 ПК України, розпорядники акцизних складів зобов`язані на кожному акцизному складі щоденно (крім днів, в які акцизний склад не працює) формувати дані про фактичні залишки пального на початок та кінець звітної доби та про добові фактичні обсяги отриманого та реалізованого пального (далі у цьому розділі - обсяг обігу пального) у розрізі кодів товарних підкатегорій згідно з УКТ ЗЕД у літрах, приведених до температури 15° С.

Дані про фактичні залишки пального та про обсяг обігу пального формуються після проведення останньої операції з обігу пального у звітній добі, але не пізніше 23 години 59 хвилин цієї доби, до початку здійснення операцій з обігу пального у добу, що настає за звітною добою, та подаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, не пізніше 23 години 59 хвилин доби, що настає за звітною добою.

На кожному акцизному складі за кожним кодом товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД формуються показники про:

обсяги залишків пального на початок та кінець звітної доби, що визначаються шляхом підсумовування обсягів залишків пального в кожному резервуарі на підставі показників рівнемірів-лічильників, встановлених на таких резервуарах, розташованих на такому акцизному складі;

добовий обсяг реалізованого пального, що визначається шляхом підсумовування обсягів реалізованого за звітну добу пального через кожне місце відпуску пального наливом з акцизного складу на підставі показників витратомірів-лічильників, встановлених на кожному місці відпуску пального наливом з акцизного складу, розташованому на такому акцизному складі;

добовий обсяг отриманого пального, що визначається шляхом віднімання від обсягу залишків пального на кінець звітної доби обсягу залишків пального на початок звітної доби та додавання добового обсягу реалізованого пального з такого акцизного складу з додаванням обсягу втраченого пального, зазначеного в акцизних накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі акцизних накладних, та з відніманням додаткового обсягу пального, зазначеного в заявках на поповнення обсягу залишку пального або спирту етилового, зареєстрованих у системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового.

Дані про залишки пального та про обсяг обігу пального подаються електронними засобами зв`язку у формі електронних документів, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Відповідно до п. 128-1.3 ст. 128-1 ПК України незабезпечення з вини розпорядника акцизного складу своєчасного подання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, електронних документів, що містять дані про фактичні залишки пального та обсяг обігу пального або спирту етилового, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі 1000 гривень за кожний неподаний електронний документ.

Колегія суддів зазначає, що законодавець чітко встановив обов`язок щодо подання суб`єктом господарювання центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, електронних документів, що містять дані про фактичні залишки пального та обсяг обігу пального або спирту етилового та встановив відповідальність за його несвоєчасне виконання.

За встановлених обставин та досліджених матеріалів справи, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що позивач (розпорядник акцизного складу) не забезпечив своєчасне подання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, електронних документів, що містять дані про фактичні залишки пального та обсяг обігу пального, у зв`язку з цим до нього було правомірно застосовано штрафні санкції в розмірі у розмірі 17 000 грн (за кожний неподаний електронний документ).

Щодо прийняття податкового повідомлення-рішення від 06 грудня 2021 року №00055540705 про застосування (штрафних) фінансових санкцій в сумі 138590 грн, Суд враховує таке.

З Акту фактичної перевірки вбачається, що на момент зняття залишків показники рівнеміра лічильників на акцизному складі становили:

- бензин А-92 - 4849,06 л;

- дизельне пальне - 6515,10 л;

- скраплений газ - 2415,00 л.

Водночас, згідно Х-звіту РРО та довідки про зведені за добу підсумкові облікові дані щодо обсягів обігу (отримання/відпуску) та залишків пального на акцизному складі, залишки пального на АЗС станом на момент перевірки складають:

- бензин А-92 - 13807,12 л;

- дизельне пальне - 42608,06 л;

- скраплений газ - 2916,45 л.

Отже, згідно акту перевірки, різниця між фактичною кількістю пального та кількістю пального за даними РРО складає:

- бензин А-92 - 8958,06 л на суму 257992,13 грн;

- дизельне пальне - 36092,96 л на суму 1118881,76 грн;

- скраплений газ - 501,45 л на суму 9026,10 грн.

Вказані порушення стали підставою для винесення спірного податкового повідомлення-рішення №00055540705 від 06 грудня 2021 року на суму 138590,00 грн.

Позивач зазначає, що розбіжність по скрапленому газу у кількості 501,45 л виникла через проведення ремонтних робіт, проведених 24 грудня 2020 року ТОВ «Фірмум Технолоджи», унаслідок проведення яких мало місце фактична втрата 501 л скрапленого газу, що підтверджується відповідним звітом.

Так, відповідно до звіту про втрати скрапленого газу за 24 грудня 2020 року, копію якого долучено до матеріалів справи, задекларовано фактичні втрати газу - 501 т, у тому числі власні 501 т, у тому числі разові втрати при врізанні, технічному обслуговуванні, ремонті та інше - 501 т.

Факт виконання робіт позивач підтверджує копією специфікації виконаних робіт від 24 грудня 2020 року, наданою ТОВ «Фірмум Техноложди», на загальну суму 10578,42 грн, серед переліку виконаних робіт за яким відсутні роботи щодо випуску газу (або ж аналогічні за змістом) із резервуара замовника.

Суди встановили, що відповідно до наданого звіту про втрати скрапленого газу, фактичні втрати газу складають 501 т (тобто 501 тонна), а Актом перевірки встановлена розбіжність у кількості скрапленого газу у розмірі 501,45 л (тобто 501,45 літра), що істотно відрізняється за кількістю (1 тонна = 1000 літрів).

Розбіжність по бензину А-92 у кількості 8958,06 л та дизельному пальному у кількості 36092,96 л виникла, за твердженням позивача, унаслідок того, що позивачем 01 лютого 2020 року згідно договору №01/20 від 01 лютого 2020 року передано на відповідальне зберігання до ТОВ «Атласгруп» дизельного палива в кількості 36090 л та бензину А-92 у кількості 8950 л.

На підтвердження зазначеної позиції позивач надав до суду копію Договору зберігання паливомастильних продуктів №01/20 від 01 лютого 2020 року, за умовами якого ФОП ОСОБА_1 (поклажодавець) надає Товариству з обмеженою відповідальністю «Атласгруп» (зберігач) паливомастильні продукти, а саме: бензин А-92 - 8950 літрів; дизельне паливо - 36090 літрів.

Суди попередніх інстанцій, досліджуючи вказаний Договір №01/20 від 01 лютого 2020 року встановили, що цим Договором не передбачено, яким чином пальне має бути передано Зберігачу (на складі поклажодавця, на складі зберігача або на інших умовах), з якого моменту пальне вважається переданим на зберігання, яким транспортом та на яких умовах пальне має бути переміщене до складу зберігача, що собою представляє склад зберігача (зареєстрований акцизний склад або інше), на якій підставі зберігач має право зберігати у себе підакцизний товар, тощо.

Також, суди відзначили, що сторони за вказаним договором не досягли згоди з усіх істотних умов договору, зокрема, його оплати за зберігання пального, що, своєю чергою, дає підстави вважати такий договір неукладеним.

Крім цього, суди врахували відсутність видаткових, прибуткових, а також товаро-транспортних накладних, які б підтверджували факт переміщення пального зі складу поклажодавця до складу зберігача.

Водночас, як встановили суди попередніх інстанцій, на підтвердження виконання Договору зберігання паливомастильних продуктів №01/20 від 01 лютого 2020 року позивачем надано лише копію акту прийому-передачі продукції від 01 лютого 2020 року, за яким зазначено передачу 36090 літрів дизельного пального на суму 871934,40 грн та 8950 літрів бензину А-92 на суму 223750,00 грн, загальною кількістю пального 45040 літрів на загальну суму 1095684,40 грн.

У зв`язку з цим, суди дійшли висновку, що із вказаних документів неможливо підтвердити реальність господарських операцій щодо передачі ФОП ОСОБА_1 пального загальною кількістю пального 45040 літрів на зберігання ТОВ «Атласгруп».

Аналізуючи висновки судів попередніх інстанцій про правомірність притягнення позивача до відповідальності з підстав порушення ведення порядку встановленого законодавством обліку товарних запасів за місцем їх реалізації, Верховний Суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» передбачено, що суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку.

Згідно зі статтею 20 зазначеного Закону до суб`єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості необлікованих товарів, які не обліковані за місцем реалізації та зберігання, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

При цьому, суди, застосовуючи норми пункту 1 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», не врахували та не дослідили розрахунок штрафних санкцій, який долучено до податкового повідомлення-рішення від 06 грудня 2021 року №00055540705, відповідно до якого санкція застосована відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» за порушення приписів пункту 1 статті 3 цього Закону, тоді як у податковому повідомленні-рішенні від 06 грудня 2021 року №00055540705 встановлено порушення пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (а.с. 35-36).

Обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову випливає з такого принципу адміністративного судочинства, як офіційне з`ясування всіх обставин справи, закріпленого нормами статті 2, частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Отже, колегія суддів вважає, що суди фактично не надали належної оцінки спірним правовідносинам в зазначеному вище контексті та не дотримались принципів процесуального закону.

Колегія суддів касаційної інстанцій позбавлена можливості перевірити правильність застосування судами попередніх інстанцій зазначених норм права, та в порушення норм процесуального права, суди не встановили у повному обсязі фактичні обставини по даному факту, не надали оцінку та не навели належних мотивів неурахування в сукупності усіх доказів, наданих сторонами по справі з метою підтвердження або спростування висновків податкового органу. Зокрема, суди належним чином не перевірили, не оцінили доводи позивача відносно вказаного порушення.

Колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості податкового повідомлення-рішення від 06 грудня 2021 року №00055540705 про застосування (штрафних) фінансових санкцій до позивача в сумі 138590 грн, є передчасними.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційним судом було допущено формальний підхід до вирішення спору та порушено принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, які входять до предмета доказування. Ці ж порушення були допущені і судом першої інстанції. Суд касаційної інстанції наголошує, що суди повинні не лише встановити, з яких підстав здійснені висновки в акті перевірки, але й встановити обставини справи щодо спірних правовідносин.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що положення частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України не дають повноважень суду касаційної інстанції встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06 грудня 2021 року №00055540705 про застосування (штрафних) фінансових санкцій до позивача в сумі 138590 грн підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

За правилами пунктів 1, 4 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною четвертою статті 353 КАС України визначено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що порушення норм процесуального та матеріального права, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи, з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення із наведенням відповідного правового обґрунтування в частині прийняття чи відхилення доводів учасників справи.

Керуючись статтями 341 345 349 350 353 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 3 серпня 2022 року у справі №340/10908/21 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06 грудня 2021 року №00055540705 про застосування (штрафних) фінансових санкцій до позивача в сумі 138590 грн, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 3 серпня 2022 року у справі №340/10908/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.В. Дашутін І.А. Васильєва