Історія справи

Ухвала КАС ВП від 01.12.2020 року у справі №640/6150/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2021 року

м. Київ

справа №640/6150/20

адміністративне провадження №К/9901/30333/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., суддів Желєзного І. В. та Шарапи В. М., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 640/6150/20

за позовом ОСОБА_1

до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дубенко Карини Євгенівни,

треті особи: Фонд державного майна України, Приватне акціонерне товариство "Президент-Готель",

про визнання протиправними та скасування реєстраційних дій

за касаційною скаргою адвоката Мишка Олександра Васильовича в інтересах ОСОБА_1

на постанову Шостого апеляційного адміністративного суд (у складі колегії суддів: Земляної Г. В, Мєзєнцева Є. І., Файдюка В. В. ) від 7 жовтня 2020 року,

УСТАНОВИЛ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернувся до Окружного адміністративного суду з позовом до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дубенко Карини Євгенівни (далі - відповідач), треті особи:

Фонд державного майна України (далі - ФДМУ, третя особа 1), Приватне акціонерне товариство "Президент-Готель " (далі - ПрАТ "Президент-Готель", третя особа 2), в якому просив скасувати реєстраційні дії № 10701070030002292 від 3 березня 2020 року, здійснену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дубенко Кариною Євгенівною щодо внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах - зміна керівника юридичної особи, та № 10701050031002292 від 3 березня 2020 року, здійснену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дубенко Кариною Євгенівною щодо внесення змін до установчих документів юридичної особи.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що документи на вчинення спірних реєстраційних дій подано особою, яка не має на це повноважень. Одночасно з цим позивач звертає увагу суду на те, що відповідачем не було перевірено повноваження особи органу управління та осіб, які підписали накази Фонду державного майна України від 27 лютого 2020 року № 340 та від 2 березня 2020 року № 377, на підставі яких вчинено спірні реєстраційні дії щодо зміни керівника та статуту ПрАТ "Президент-Готель" до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Позивач також указує на те, що подані заявником документи для вчинення оскаржуваних реєстраційних дій суперечать вимогам Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" від 15 травня 2003 року № 755-IV (далі-Закон № 755-ІV), оскільки копії рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про зміни, що вносяться до Єдиного державного реєстру, оформлені у вигляді наказів Фонду державного майна України від 27 лютого 2020 року № 340 та від 2 березня 2020 року № 377, не засвідчені нотаріально, а також не містять гербової печатки Фонду державного майна України.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 червня 2020 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на момент вчинення реєстраційних дій приватним нотаріусом не було враховано обставин, що документ, який подано для реєстрації змін до Єдиного державного реєстру, підписано особою, яка не є заступником голови Фонду державного майна України.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 7 жовтня 2020 року апеляційні скарги Фонду державного майна України та Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дубенко Карини Євгенівни задоволено частково, скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 червня 2020 року та закрито провадження у справі.

Закриваючи адміністративне провадження, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спір у даній справі не є публічно - правовим і не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки у справі, що розглядається, оскаржуються реєстраційні дії, яким передує невирішений трудовий та корпоративний спір, у межах якого можуть бути розв'язані й питання, пов'язані з реєстрацією змін до установчих документів юридичної особи ПрАТ "Президент-Готель".

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 7 жовтня 2020 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, адвокат Мишко Олександр Васильович в інтересах ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 11 листопада 2020 року.

Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 640/6150/20, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу адвоката Мишка Олександра Васильовича в інтересах ОСОБА_1.

Учасники справи до суду касаційної інстанції письмових клопотань не подавали

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ПрАТ "Президент-Готель" з 10 серпня 1998 року зареєстровано як юридична особа, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Засновником юридичної особи та Уповноваженим органом управління ПрАТ "Президент-Готель" є Фонд державного майна України.

9 червня 2017 року Фондом державного майна України ОСОБА_1 призначено на посаду Генерального директора ПрАТ "Президент-Готель" на підставі Наказу № 951 та протоколу № 7 від 6 червня 2017 року засіданням постійної конкурсної комісії Фонду державного майна України з проведення конкурсного відбору керівників суб'єктів господарювання по заміщенню вакантної посади керівника ПрАТ "Президент-Готель".

З матеріалів справи встановлено, що наказом Фонду державного майна України від 27 лютого 2020 року № 340 припинено з 27 лютого 2020 повноваження ОСОБА_1 на посаді Генерального директора ПрАТ "Президент-Готель".

З 28 лютого 2020 року тимчасово виконуючим обов'язки Генерального директора Приватного акціонерного товариства "Президент-Готель" призначено ОСОБА_2.

3 березня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дубенко К. Є. в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі ЄДР) вчинено наступні реєстраційні дії (записи):

- реєстраційний запис № 10701070030002292 від 3 березня 2020 року, "Державна реєстрація змін про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами до установчих документів юридичної особи", змінено керівника юридичної особи ПрАТ "Президент-Готель" (код за ЄДРПОУ 30058128).

- реєстраційний запис № 10701050031002292 від 3 березня 2020 року, "Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи", зареєстровано нову редакцію статуту ПрАТ "Президент-Готель" (код за ЄДРПОУ 30058128).

Вказані реєстраційні дії вчинені на підставі заяви ОСОБА_2 від 3 березня 2020 року про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що в оскаржуваній постанові суд не звернув увагу на те, що предметом спору у даній справі є саме визнання неправомірними дій державного реєстратора щодо проведення реєстраційних дій № 10701070030002292 від 03 березня 2020 року та № 10701050031002292 від 03 березня 2020 року, вчинених відповідачем з порушенням норм ~law31~ (статей 17,25,28,33) на підставі неналежно оформлених документів, що призвело до порушення прав та інтересів позивача. Таким чином, на думку заявника, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що у цій справі оскаржуються реєстраційні дії, яким передує невирішений трудовий та корпоративний спір.

17 грудня 2020 року від Фонду державного майна України надійшов відзив на касаційну скаргу, де зазначається, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, оскільки у справі дійсно існує невирішений корпоративний спір стосовно зміни керівника юридичної особи та зміни інформації про засновників.

21 грудня 2020 року від Приватного акціонерного товариства "Президент - Готель" також надійшов відзив на касаційну скаргу, де зазначено, що суд першої інстанції вийшов за межі власних повноважень, надавши оцінку праву ФДМУ приймати рішення про звільнення позивача з посади директора ПрАТ "Президент-Готель", оскільки в даному випадку ФДМУ не виступає як суб'єкт владних повноважень, тому просить касаційну скаргу залити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

НОРМИ ПРАВА ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є необґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно із частиною 1 статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

На підставі пункту 7 частини 1 статті 4 КАС суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Згідно з частиною 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 29 травня 2019 року у справі №826/9341/17.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі №815/6956/15 вказує на те, що публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Предметом спору у даній справі є скасування реєстраційних дій від 03 березня 2020 року № 10701070030002292 та № 10701050031002292, здійснених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 щодо внесення змін до установчих документів юридичної особи, а також щодо внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах - зміна керівника юридичної особи. Разом з тим, з висловлених позивачем у ході розгляду справи доводів вбачається, що основним мотивом звернення позивача до суду зумовлене необхідністю захисту своїх прав, як керівника, у зв'язку з незгодою з призначенням нового керівника ПрАТ "Президент-Готель".

Правовідносини, що пов'язані з реєстрацією змін до установчих документів, регулюються Господарським кодексом України (далі - ГК України), Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", іншими похідними нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно статті 1 ГК України господарські відносини виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Частиною 1 та 2 статті 20 ГК України становлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції) господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

У справі, що розглядається, оскаржуються реєстраційні дії, стосовно яких, зокрема, існує невирішений корпоративний спір, у межах якого можуть бути розв'язані й питання, пов'язані з правомірністю державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, зокрема, стосовно зміни керівника та статуту ПрАТ "Президент-Готель", а тому цей спір не може бути визнаний таким, що безпосередньо пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що спір щодо встановлення правомірності дій державного реєстратора, які пов'язані з державною реєстрацією створення юридичною особи не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

За таких обставин, спір у цій справі не може вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 20 ГПК України господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, правами та обов'язками учасників (засновників, акціонерів, членів) такої особи, крім трудових спорів.

Важливо зазначити, що корпоративні права характеризуються, зокрема тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності передбачені законом і статутними документами.

Як убачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли між ОСОБА_1 та Фондом державного майна України як засновником юридичної особи та Уповноваженим органом управління ПрАТ "Президент-Готель" щодо реєстрації змін до установчих документів (зміни керівника юридичної особи). При цьому, сторони не інформували суд про розгляд цього спору в інших судах.

З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що цей спір може вирішуватися в порядку господарського судочинства.

Важливо, що на момент прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанції у цій справі, Верховним Судом України, зокрема, в ухвалах від 25 червня 2008 року у справі № 6-7130св08, від 16 липня 2008 року у справі № 6-7848св08, від 24 грудня 2008 року у справі № 6-24762св06 та у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 522/27392/13-ц вже була висловлена правова позиція стосовно непоширення юрисдикції адміністративних судів на спори, що виникають з подібних правовідносин, а саме корпоративних спорів у формі оскарження державної реєстрації змін до установчих документів.

Аналогічна правова позиція щодо визначення судової юрисдикції у справах з аналогічним предметом позову міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 805/4506/16-а, від 22 серпня 2018 року у справі № 805/4505/16-а, від 28 листопада 2018 року у справі № 815/3490/16 та Верховного Суду у постановах від 02 жовтня 2019 року у справі № 826/1301/17, від 24 грудня 2019 року у справі №816/4679/15, від 27 лютого 2020 року у справі № 160/4901/19, від 30 жовтня 2020 року у справі № 807/1945/14 та від 25 листопада 2020 року у справі № 640/6755/19 і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від цієї правової позиції.

Таким чином, сформована відповідно до статей 37, 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 346 КАС України практика Великої Палати Верховного Суду (постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду, що забезпечує, зокрема, здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права) стосовно обов'язку касаційного суду, встановивши порушення судами правил юрисдикції адміністративних судів, закривати провадження у справі незалежно від доводів касаційної скарги, має вже сталий характер.

Метою розгляду однакової категорії справ у межах судів однієї юрисдикції є, серед іншого, забезпечення єдності судової практики.

Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) виходить з того, що принцип правової визначеності (legal certainty) має важливе значення для довіри до судової системи і верховенства права; правова визначеність також сприяє розвитку та економічного прогресу; необхідно, щоб суди, особливо вищі суди, створювали механізми для запобігання конфліктам та забезпечення узгодженості їхньої судової практики (Доповідь Венеціанської комісії № 512/2009 "Про верховенство права" (Venice Commission: the Rule of Law), що була прийнята на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року; п. 44-50).

Колегія суддів також враховує, що у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини 2 статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов'язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою.

Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.

В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Законом України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.

На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина 1 статті 2 КАС України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" ("Golder v. the United Kingdom"), заява № 4451/70, п. 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Станєв проти Болгарії" ("Stanev v. Bulgaria"), заява № 36760/06, п. 230).

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 13089/87).

Суд також враховує позицію ЄСПЛ, висловлену в справі "Омельченко проти України" (заява № 45965/08) про визнання заяви, яка стосувалася розмежування юрисдикцій між адміністративним та цивільними судами, неприйнятною у зв'язку з відсутністю порушення права заявника на доступ до суду; Суд нагадав, що згідно з його прецедентною практикою, п. 1 ст. 6 Конвенції закріплює "право на суд", в якому право на доступ до суду (тобто право на звернення до національних судів) становить лише один з його аспектів; для того щоб право на доступ було ефективним, особа повинна мати чітку, практичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (Bellet v. France, № 23805/94, п. 36, "Церква села Сосулівка проти України" № 37878/02, п. 50; Суд зазначає, що заявники мали можливість порушити провадження в національних судах, а суди ухвалити рішення, виходячи із суті їхніх позовів, незважаючи на початкову затримку, викликану питаннями щодо відповідної юрисдикції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

Рішення суду апеляційної інстанцій у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Мишка Олександра Васильовича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Головуючий Я. О. Берназюк

Судді: І. В. Желєзний

В. М. Шарапа