Подання виконавця про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника розглядається судом за місцем знаходження вказаного майна в порядку цивільного судочинства (ВП ВС, № 545/3611/17-ц, 20.09.18)

Фабула судового акта: Особливість цієї справи полягає в тому, що державний виконавець звернувся з поданням до місцевого суду у порядку цивільного судочинства для отримання дозволу на вчинення дій на виконання рішення, ухваленого в порядку господарського судочинства, зокрема, він просив суд з метою проведення опису та подальшої реалізації майна надати дозвіл на примусове проникнення до нежитлового приміщення (кафе), власником якого є боржник.

Постановою апеляційного суду провадження у цій справі закрито на підставі ч. 1 ст. 377 ЦПК України , «оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства». При цьому суд керувався тим, що відсутність у ГПК України порядку вирішення питань про надання дозволу на примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) не є підставою для розгляду відповідного подання державного виконавця на підставі ст. 376 ЦПК України оскільки розділом VI ЦПК України «Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» визначено компетенцію загального суду щодо вирішення питань, пов'язаних з виконанням судових рішень саме у цивільних справах.

Виходячи з того, що відповідно до ч. 6 ст. 403 ЦПК України, справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції, Велика Палата розглянула цю справу за поданням старшого державного виконавця про надання дозволу на примусове проникнення до нежитлового приміщення – кафе, власником якого є фізична особа.

При цьому Велика Палата звернула увагу на те, що чинне процесуальне законодавство містить певні особливості, за яких уможливлюється вирішення процесуальних питань, пов'язаних з виконанням судових рішень, ухвалених у господарських та адміністративних справах саме у порядку цивільного судочинства. Така логіка законодавця пов'язана з тим, що вказані виконавчі дії виходять за межу публічно-правових правовідносин чи господарських правовідносин, і стосуються виключно цивільних прав фізичних чи юридичних осіб.

Відповідно до п. 13 ч. 3 ст. 18 Закону № 1404-VIII «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України (у редакції на час звернення до суду з поданням) питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника вирішується судом за місцезнаходженням житла чи іншого володіння особи або судом, який ухвалив рішення за поданням державного виконавця, приватного виконавця. Аналогічні положення закріплені у ч. 1 ст. 439 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

Вказані норми встановлюють особливі правила підсудності, а саме, що подання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника розглядається не судом, який видав виконавчий документ, а судом за місцем знаходження житла чи іншого володіння особи.

Отже, державний виконавець правильно звернувся із зазначеним поданням до суду за місцем знаходження нежитлового приміщення, яке належить боржнику, тобто місцевого суду, в порядку цивільного судочинства.

Аналізуйте судовий акт: У спорах про повернення помилково або надміру сплачених сум виконавчого збору спірні суми мають стягуватись з Державного бюджету України (ВС/ВП № 910/23967/16 від 19.06.2018)

НЕ можна змінити рішення з "витребування майна" на "стягнення вартості цього майна", або зміна способу виконання рішення не повинна змінювати його суть (ВСУ у справі № 6-1829цс15)

Адмінсуди не розглядають позови або скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця, якщо законом, передбачений інший порядок їх оскарження (ВСУ від 16 листопада 2016р. у справі № 6-931цс16)

Виконавчий збір не стягується після спливу строку на добровільне виконання рішення суду, якщо д/в не вчиняв виконавчі дії, а боржник пізніше добровільно виконав рішення суду (ВСУ у справі №6-785цс15 від 6 липня 2015р.)

ВСУ: Державний виконавець не має права змінювати суму заборгованості, розраховану та визначену у рішенні суду (№ 6-1445цс17 від 13.09.2017)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2018 року

м. Київ

Справа № 545/3611/17-ц

Провадження № 14-287цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача СитнікО.М.,

суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

учасники справи:

заявник - відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області (далі - ВПВР УДВС ГТУЮ у Полтавській області),

стягувач - Публічне акціонерне товариство «Марфін банк» (далі - ПАТ «Марфін банк»),

боржник - ОСОБА_3,

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ПАТ «Марфін банк» на ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 05 грудня 2017 року в складі судді Путрі О. Г. та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 08 лютого 2018 року в складі колегії суддів Дряниці Ю. В., Пилипчук Л. І., Чумак О. В.

у цивільній справі за поданням старшого державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Полтавській області Лукмасла Миколи Миколайовича про примусове проникнення до володіння боржника, заінтересовані особи: ПАТ «Марфін банк», ОСОБА_3,

УСТАНОВИЛА:

03 грудня 2017 року старший державний виконавець ВПВР УДВС ГТУЮ у Полтавській області Лукмасло М. М. звернувся до суду із поданням, у якому зазначав, що на примусовому виконанні у ВПВР УДВС ГТУЮ у Полтавській області перебуває виконавче провадження з виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 27 лютого 2017 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Марфін банк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 8 688 949,88 грн, 3 436 188,07 грн заборгованості за відсотками та 181 877,07 грн - відшкодування витрат зі сплати судового збору.

Вказував, що за місцем проживання ОСОБА_3: АДРЕСА_1 та за місцем знаходження належного останньому нежитлового приміщення по АДРЕСА_2 у с. Розсошенці Полтавського району Полтавської області, у зв`язку з відсутністю боржника та відсутністю доступу до приміщення, державний виконавець не зміг вчинити виконавчі дії. Таким чином, боржник своєю бездіяльністю перешкоджає примусовому виконанню вищезазначеного рішення суду.

Ураховуючи наведене, державний виконавець просив суд надати дозвіл на примусове проникнення до нежитлового приміщення, власником якого є ОСОБА_3, а саме: кафе площею 154,8 кв. м по АДРЕСА_2 у с. Розсошенці Полтавського району Полтавської області, з метою проведення опису та подальшої реалізації майна.

Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 05 грудня 2017 року у задоволенні подання старшого державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Полтавській області Лукмасла М. М. про примусове проникнення до приміщення боржника відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні подання, суд першої інстанції керувався тим, що державним виконавцем не надано суду доказів на підтвердження ознайомленості боржника існуванням виконавчого провадження про стягнення з нього заборгованості.

Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 08 лютого 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «Марфін банк» задоволено частково. Ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 05 грудня 2017 року скасовано, провадження у справі закрито на підставі частини першої статті 377 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд керувався тим, що відсутність у Господарському процесуальному кодексі України (далі - ГПК України) порядку вирішення питань про надання дозволу на примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) не є підставою для розгляду відповідного подання державного виконавця на підставі статті 376 ЦПК України (у редакції на час розгляду подання судом першої інстанції), оскільки розділом VI ЦПК України «Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» визначено компетенцію загального суду щодо вирішення питань, пов'язаних з виконанням судових рішень саме у цивільних справах.

У березні 2018 року ПАТ «Марфін банк» звернулося з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просило скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким подання державного виконавця задовольнити.

Доводи, наведені у касаційній скарзі

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що апеляційний суд безпідставно закрив провадження у справі, оскільки процесуально питання підлягало вирішенню у порядку, передбаченому статтею 376 ЦПК України (у редакції на час розгляду подання судом першої інстанції), оскільки у ГПК України у розділі «Виконання рішень» відсутнє таке поняття, як надання дозволу на примусове проникнення до майна боржника.

Також банк зазначав, що грошові кошти на рахунку боржника відсутні, а ненадання дозволу на проникнення у заставне майно боржника порушує права стягувача та застоводержателя на погашення боргу за кредитним договором, тому суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні подання державного виконавця.

Ухвалою судді Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 травня 2018 року справу призначено до судового розгляду, ухвалою від 06 червня 2018 року - справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 25 червня 2018 року прийняла цю справу для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга має бути задоволена частково з огляду на таке.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

У пункті 40 рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» (заява №18357/91) Європейський суд з прав людини зазначив, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система договірної сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. … Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід'ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6 Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.

У статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) закріплено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Особливістю вказаної справи є те, що державний виконавець звернувся з поданням до місцевого суду у порядку цивільного судочинства для отримання дозволу на вчинення виконавчих дій на виконання рішення, ухваленого у порядку господарського судочинства.

За загальним правилом, усі процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у господарських справах вирішуються відповідно до вимог РозділуV ГПК України.

Разом з тим чинне процесуальне законодавство містить певні особливості, за яких уможливлюється вирішення процесуальних питань, пов'язаних з виконанням судових рішень, ухвалених у господарських та адміністративних справах саме у порядку цивільного судочинства.

Така логіка законодавця пов'язана з тим, що вказані виконавчі дії виходять за межу публічно-правових правовідносин чи господарських правовідносин, і стосуються виключно цивільних прав фізичних чи юридичних осіб.

Відповідно до пункту 13 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб.

За наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи виконавець має право безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення. Примусове проникнення на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень у зв'язку з примусовим виконанням рішення суду про виселення боржника та вселення стягувача і рішення про усунення перешкод у користуванні приміщенням (житлом) здійснюється виключно на підставі такого рішення суду (пункту 4 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII).

Стаття 376 ЦПК України розміщена у розділі VI| «Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)». Тобто за правилами ЦПК України розгляд процесуальних питань, пов'язаних з виконанням рішень інших органів чи судів інших юрисдикцій, якщо спеціальним законом не врегульовано певної процедури здійснення окремих виконавчих дій, зокрема, надання дозволу на примусове проникнення до приміщення, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України (у редакції на час звернення до суду з поданням) питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням житла чи іншого володіння особи або судом, який ухвалив рішення за поданням державного виконавця, приватного виконавця. Аналогічні положення закріплені у частині першій статті 439 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

Вказані норми встановлюють особливі правила підсудності, а саме, що подання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника розглядається не судом, який видав виконавчий документ, а судом за місцем знаходження житла чи іншого володіння особи.

Господарський процесуальний кодекс України (далі - ГПК України) ні в редакції, чинній на час звернення державного виконавця з поданням до суду та його розгляду судом першої інстанції, ні в редакції, чинній на час перегляду справи апеляційним та касаційним судом, не містить норм, які б регулювали можливість звернення органів державної виконавчої служби до суду з поданням про надання дозволу на примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи в порядку господарського судочинства.

У справі, що розглядається, старший державний виконавець ВПВР УДВС ГТУЮ у Полтавській області Лукмасло М. М. просив суд надати дозвіл на примусове проникнення до нежитлового приміщення, власником якого є ОСОБА_3, а саме: кафе площею 154,8 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 у с. Розсошенці Полтавського району Полтавської області.

Таким чином, старший державний виконавець ВПВР УДВС ГТУЮ у Полтавській області Лукмасло М. М. правильно звернувся з зазначеним поданням до суду за місцем знаходження нежитлового приміщення, яке належитьОСОБА_3, тобто до Полтавського районного суду Полтавської області.

Апеляційний суд неправильно застосував норми процесуального права, його висновок про закриття провадження у справі закріплює правову невизначеність щодо порядку вирішення судами подання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника, тому ухвала суду апеляційної інстанції не може вважатися законною й обґрунтованою, підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Оскільки на перегляді перебуває ухвала апеляційного суду про закриття провадження у справі, суд касаційної інстанції не має повноважень про перегляд ухвали Полтавського районного суду Полтавської області від 05 грудня 2017 року, так як суд апеляційної інстанції ухвалу суду першої інстанції, якою у задоволенні подання відмовлено, не переглядав, закривши провадження у справі відповідно до частини першої статті 377 ЦПК України.

Провадження за касаційною скаргою ПАТ «Марфін банк» на ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 05 грудня 2017 року підлягає закриттю з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення ПАТ «Марфін банк» з касаційною скаргою) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6-8, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Із матеріалів справи вбачається, що оскаржувана ухвала Полтавського районного суду Полтавської області від 05 грудня 2017 року в апеляційному порядку по суті не переглядалася, тому касаційне провадження за касаційною скаргою на ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 05 грудня 2017 року відкрито помилково і підлягає закриттю.

Розгляд справи не закінчено, тому питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 258 259 400 402 403 409 411 415 416 419 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Марфін банк» задовольнити частково.

Касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Марфін банк» на ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 05 грудня 2017 року закрити.

Постанову Апеляційного суду Полтавської області від 08 лютого 2018 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.М. Ситнік

Судді: Н. О. Антонюк О.Б. Прокопенко

С. В. Бакуліна Л.І. Рогач

В. В. Британчук І.В. Саприкіна

В. І. Данішевська О.С. Ткачук

О. С. Золотніков В.Ю. Уркевич

О. Р. Кібенко О.Г. Яновська

Л.М.Лобойко