Хто має право на отримання страхових виплат у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві (ВС/КАС у справі №360/1239/19 від 22.04.2021).

Фабула судового акту: Чи можна допустити, що дитина не відноситься до членів сім’ї свого батька? У цій справі ВС надав роз’яснення, щодо ситуації коли дитина проживає окремо від батька та не пов’язана з ним спільним побутом.

Позивачка звернулась до суду із позовом в інтересах малолітньої доньки до фонду соцстрахування із вимогою виплатити одноразову допомогу на сім`ю, як члену сім`ї померлого батька у розмірі 100 прожиткових мінімумів.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що батько дитини помер під час нещасного випадку на шахті і з огляду на зазначене, його малолітня дитина має право отримати фінансову допомогу в повному об’ємі, передбаченому законодавством.

Натомість відповідач виплатив дитині лише один вид фінансової допомоги у розмірі 20 прожиткових мінімумів. На переконання відповідача для того, щоб мати право на отримання грошової допомоги у разі смерті потерпілого, особа, яка вважає себе членом його сім`ї, повинна довести: а) факт проживання з загиблим; б) наявність у такої особи і загиблого спільного побуту та взаємних прав і обов`язків.

Судами першої та апеляційної інстанцій у позові відмовлено. Як і фонд соцстрахування, суди дійшли до висновку, що неповнолітня донька потерпілого не є членом сім`ї свого батька, оскільки проживала окремо, спільним побутом пов`язані не були, взаємних прав та обов`язків не мали. При цьому, було також встановлено, що померлий постійно проживав із «цивільною дружиною».

Не погоджуючись із такими висновками, позивачка звернулась до суду касаційної інстанції.

ВС проаналізував ст. 42 Закону №1105-XIV (в минулій редакції) і зазначив, що дана норма передбачає різні види допомог та суб`єктів отримання у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві:

- одноразова допомога його сім`ї у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та

- одноразова допомога кожній особі, яка перебувала на його утриманні, а також на його дитину, у сумі, що дорівнює 20 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, ключовим питанням у цій справі було визначення кола осіб (членів сім`ї), які мають право на отримання одноразової допомоги у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві.

З огляду на ст. 3, 6 СК України, ВС наголосив на тому, що неповнолітня дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Із Конвенції про права дитини чітко вбачається, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. За кожною дитиною визнається право користуватися благами соціального забезпечення, включаючи соціальне страхування, для чого державою мають вживатися відповідні заходи щодо досягнення повного здійснення цього права.

ВС зазначає, що Закон №1105-XIV не містить визначення сім`ї та її членів.

Отже, з урахуванням предмету спору, СК України є спеціальним законом який має враховуватись при визначені поняття сім`ї та її членів при вирішенні питання щодо наявності права на отримання допомоги передбаченої Законом №1105-XIV.

З урахуванням зазначеного, ВС дійшов до висновку, що факт проживання дитини, після розлучення її батьків, окремо від батька (в даному випадку потерпілого) не свідчить, що вона перестала бути сім`єю потерпілого та відповідно втратила право на отримання страхових виплат внаслідок настанням страхового випадку.

За наслідками касаційного перегляду рішення попередніх інстанцій були скасовані, ВС прийняв нове рішення про визнання протиправною відмови у виплаті та зобов’язав орган владних повноважень повторно розглянути дане питання.

Аналізуйте судовий акт: Смерть одного з подружжя в результаті нещасного випадку на виробництві є підставою для відшкодування роботодавцем іншому з подружжя моральної шкоди (ВС/КЦС, 210/1036/17,03.12.18)

Доводи роботодавця про непередбачуваний характер нещасного випадку судами відхилені, оскільки виробничу травму позивачем отримано під час виконання ним трудових обов'язків (ВС/КЦС,справа № 210/5508/16-ц, 26.09.18)

ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини (ВС/КЦС у справі № 676/1200/20 від 06.04.2021).

Утримання повнолітньої дитини, що продовжує навчання є обов’язком батьків, отже вимоги про сплату аліментів за цей період є законними (ВС/КЦС у справі №308/4214/18 від 13.04.2021).

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 квітня 2021 року

Київ

справа №360/1239/19

адміністративне провадження №К/9901/22831/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Бевзенка В.М, Єзерова А.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 29.05.2019 (головуючий суддя: Тихонов І.В.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 17.07.2019 (головуючий суддя: Гаврищук Т.Г., судді: Блохін А.А., Сіваченко І.В.) у справі №360/1239/19 за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

У березні 2019 року ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2 або позивачка) звернулася до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (далі - Управління або відповідач), в якому просила:

визнати протиправною бездіяльності відповідача щодо відмови у виплаті одноразової допомоги позивачу в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , як члену сім`ї ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 );

зобов`язати відповідача провести нарахування та виплату ОСОБА_2 одноразову допомогу на сім`ю, як члену сім`ї померлого батька ОСОБА_3 в сум 184 100 грн, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 29.05.2019, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 17.07.2019, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Верховного Суду від 21.08.2019 відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 19.04.2021 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з ОСОБА_3 , що підтверджується записами у свідоцтвах про шлюб Серії НОМЕР_1 та про розірвання шлюбу Серії НОМЕР_2 , та має спільну доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується відомостями із свідоцтва про народження Серії НОМЕР_3 .

29.08.2018 у Відокремленому підрозділі Шахта «Тошківська» Державного підприємства «Первомайськвугілля» Міністерства енергетики та вугільної промисловості України стався нещасний випадок, внаслідок якого загинув ОСОБА_3 , що підтверджується відомостями, зазначеними у актах проведення спеціального розслідування нещасного випадку із смертельним наслідком від 19.10.2018 та про нещасний випадок із смертельним наслідком №7 від 19.10.2018.

У зв`язку із настанням страхової події, дочці загиблого ОСОБА_3 - ОСОБА_2 як особі, яка перебувала на його утриманні, була призначена та виплачена одноразова допомога в сумі 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

29.01.2019 ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої доньки - ОСОБА_2 звернулася до Попаснянського відділення Управління із заявою про отримання одноразової допомоги на сім`ю в зв`язку зі смертю ОСОБА_3 внаслідок нещасного випадку на виробництві.

Листом від 12.02.2019 № 223/03-15 відповідач повідомив заявницю про відсутність правових підстав для нарахування та виплати одноразової допомоги, з огляду на те, що ОСОБА_2 не входить до складу сім`ї загиблого ОСОБА_3 .

Вважаючи такі дії протиправними, позивачка звернулася з цим позовом до суду.

ІV. АРГУМЕНТИ СТОРІН

В обґрунтування позовних вимог позивачка стверджує, що 28.09.2018 у Відокремленому підрозділі Шахта «Тошківська» ДП «Первомайськвугілля» Міністерства енергетики та вугільної промисловості України стався нещасний випадок, внаслідок якого загинув її колишній чоловік - ОСОБА_3 , з яким має спільну доньку ОСОБА_2 . У зв`язку із настанням страхової події, а також тим, що ОСОБА_2 (донька) є сім`єю загиблого в розумінні статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України), позивачка в інтересах неповнолітньої доньки звернулася до Управління за отриманням одноразової допомоги, проте відповідач протиправно відмовив їй у виплаті такої.

Відповідач проти позову заперечує та наголошує на тому, що спірні правовідносини носять приватно-правовий характер у зв`язку з чим підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства. По суті спору відповідач наполягає на тому, що неповнолітня донька потерпілого не є членом сім`ї свого батька, оскільки проживала окремо, спільним побутом пов`язані не були, взаємних прав та обов`язків не мали.

V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, насамперед виходив з того, даний спір є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. По суті спору, суди виходили з того, що неповнолітня донька потерпілого не є членом сім`ї свого батька, оскільки проживала окремо, спільним побутом пов`язані не були, взаємних прав та обов`язків не мали. Натомість згідно інформації, зазначеній у довідці Виконавчого комітету Тошківської селищної ради від 14.03.2019 №14, разом із ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1 мешкала його співмешканка ОСОБА_4 .

Таким чином, за висновками судів попередніх інстанцій, ОСОБА_2 не набула право на отримання страхової виплати у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату.

Водночас суди констатували, що ОСОБА_2 була нарахована та виплачена страхова виплата в сумі, що дорівнює 20 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, як особі яка перебувала на утриманні потерпілого.

В підтримання правової позиції щодо застосування норм права у подібних правовідносинах суди послалися на практику Верховного Суду в цивільній справі №496/3987/15-ц (постанова від 25.01.2018).

VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕННЯ

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до неправильного вирішення спору по суті. Доводи касаційної скарги фактично зводяться до того, що 1) судами першої та апеляційної інстанцій не надано правової оцінки всім доводам та доказам, викладеним в позовній заяві; 2) неправильно застосовані норми матеріального права, а саме не взято до уваги положення абз. 3 частини другої статті 3 СК України, відповідно до яких дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає; 3) не залучено до участі у справі в якості третьої особи співмешканку колишнього чоловіка - ОСОБА_4 , позаяк рішення у цій справі, на переконання скаржниці, може вплинути на права, обов`язки та інтереси останньої. Скаржниця також наголошує на тому, суди попередніх інстанцій при розгляді справи не врахували правову позицію, висловлену Верховним Судом в схожих правовідносинах (справа №816/615/15-а).

Відповідач в письмовому відзиві, поданому до Верховного Суду, заперечив проти доводів та вимог касаційної скарги з аналогічних підстав, що і у судах попередніх інстанцій. Стверджує, що неповнолітня донька ОСОБА_3 не є сім`єю потерпілого.

VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального права та дійшов таких висновків.

Насамперед колегія суддів виходить з того, що Велика Палата Верховного Суду як суд, уповноважений вирішувати юрисдикційні спори, у постанові від 25.04.2018 в справі № 360/1438/16-а вже висловила позицію щодо підсудності такої категорії справ адміністративній юрисдикції, зазначивши, що за предметним та суб`єктним складом такий спір має ознаки публічно-правових правовідносин, а отже підлягає розгляду за правилами КАС України.

Надаючи правову оцінку в контексті спірних правовідносин, колегія суддів зазначає таке.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Так, відповідно до преамбули Закону України від 23.09.1999 №1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №1105-XIV) цей Закон відповідно до Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я.

Приписами статті 9 Закону №1105-XIV визначено, що основними завданнями Фонду та його робочих органів, зокрема, є надання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг відповідно до цього Закону.

Частиною шостою статті 42 Закону №1105-XIV передбачено, що у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві виплачується одноразова допомога його сім`ї у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, та одноразова допомога кожній особі, яка перебувала на його утриманні, а також на його дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого, у сумі, що дорівнює 20 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату.

Отже зазначена норма передбачає різні види допомог та суб`єктів отримання.

Ключовим питанням у цій справі є визначення кола осіб (членів сім`ї), які мають право на отримання страхових виплат (одноразової допомоги у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату) у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві.

Як правильно встановили суди першої та апеляційної інстанцій, у зв`язку із смертю колишнього чоловіка, яка настала внаслідок нещасного випадку на виробництві, що стався 29.09.2018, позивачка в інтересах їх спільної неповнолітньої доньки - ОСОБА_2 звернулася до Управління із заявою про отримання в порядку статті 42 Закону №1105-XIV одноразової допомоги у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату.

Проте у задоволенні вимог заявниці було відмовлено з посиланням на те, що ОСОБА_2 не входить до складу сім`ї загиблого ОСОБА_3 . На переконання відповідача для того, щоб мати право на отримання грошової допомоги у разі смерті потерпілого, особа, яка вважає себе членом його сім`ї, повинна довести: а) факт проживання з загиблим; б) наявність у такої особи і загиблого спільного побуту та взаємних прав і обов`язків.

Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій повністю підтримали позицію відповідача щодо недоведеності з боку позивачки факту належності їх спільної неповнолітньої дитини до складу сім`ї загиблого ОСОБА_3 в розумінні норм законодавства.

Верховний Суд не погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Визначення поняття сім`ї та її членів закріплено в СК України.

Відповідно до статті 3 СК України сім`я є первинним та основним осередком суспільства.

Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Водночас за приписами абзацу 3 частини другої статті 3 СК України, дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Частиною першою статті 6 СК України визначено, що правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Отже, за нормами спеціального Закону неповнолітня дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Статтею 1 Закону України від 26.04.2001 № 2402-III «Про охорону дитинства» дитина - це особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше.

Відповідно до загальних засад регулювання сімейних відносин, визначених статтею 7 СК України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Так, у Преамбулі Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (у редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, зазначено, що дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження. Статтею 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Статтею 26 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають за кожною дитиною право користуватися благами соціального забезпечення, включаючи соціальне страхування, і вживають необхідних заходів щодо досягнення повного здійснення цього права згідно з їх національним законодавством.

Отже, зміст наведених норм права дає підстави стверджувати, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. За кожною дитиною визнається право користуватися благами соціального забезпечення, включаючи соціальне страхування, для чого державою мають вживатися відповідні заходи щодо досягнення повного здійснення цього права.

Більш того, гарантії дитини належати до сім`ї своїх батьків і в тому випадку, коли спільно з ними не проживають прямо передбачені основним нормативним документом, що регулює сімейні відносини (абзац 3 частини другої статті 3 СК України).

Закон №1105-XIV не містить визначення сім`ї та її членів

За такого правового регулювання з урахуванням предмету спору, Верховний Суд доходить до висновку, що Сімейний Кодекс України є спеціальним законом який має враховуватись при визначені поняття сім`ї та її членів при вирішенні питання щодо наявності права на отримання допомоги передбаченої Законом №1105-XIV.

Отже, в світлі даних правовідносин факт проживання ОСОБА_2 , після розлучення подружжя, окремо від батька (в даному випадку потерпілого) не свідчить, що така перестала бути сім`єю ОСОБА_3 та відповідно втратила право на отримання страхових виплат внаслідок настанням страхового випадку.

Посилання судів попередніх інстанцій на висновки Верховного Суду, що містяться у постанові від 25.01.2018 в цивільній справі №496/3987/15-ц, є недоцільними, оскільки обставини у зазначеній справі не є релевантними до обставин справи, що розглядається з урахуванням завдань адміністративного судочинства, спірних правовідносин. В цивільній справі не робився висновок щодо застосування абзацу 3 частини другої статті 3 СК України.

За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_2 входить до складу сім`ї загиблого ОСОБА_3 та відповідно набула право користуватися пільгами, встановленими національним законодавством для таких осіб.

Та обставина, що ОСОБА_2 була нарахована та виплачена грошова допомога як особі, яка перебувала на утриманні ОСОБА_3 у сумі, що дорівнює 20 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, не перешкоджає реалізації неповнолітньою особою права на отримання грошової допомоги як члену сім`ї потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві оскільки зазначені виплати та підстави їх здійснення є відмінними.

Водночас, колегія суддів вважає передчасними вимоги позивачки щодо зобов`язання відповідача виплатити на користь ОСОБА_2 одноразову допомогу у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оскільки законодавець чітко розмежував страхові виплати, які виплачуються сукупно на сім`ю потерпілого (100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату) та окремо кожній особі, яка перебувала на його утриманні, а також на дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого (20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату).

В межах даної справи обставини щодо членів сім`ї ОСОБА_3 , які також мають право на отримання спірної грошової допомоги судами попередніх інстанцій не встановлювалися, а суд касаційної інстанції в силу положень частини другої статті 341 КАС України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 р. у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine), заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 р. у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland), заява №30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі «Гарнага проти України» (Garnaga v. Ukraine), заява №20390/07).

На переконання колегії суддів належним способом захисту порушеного права позивачки за встановлених у справі обставин є визнання протиправною відмови Управління у виплаті одноразової допомоги та зобов`язання відповідача повторно розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_2 грошової допомоги, з прийняттям за наслідками такого розгляду відповідного рішення з урахуванням висновків суду, наведених у цій постанові.

VІІІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною третьою вказаної статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

За таких обставин, коли суди повно і правильно встановили обставини справи, проте неправильно тлумачили закон, який підлягав застосуванню, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись статтями 345 351 355 356 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 29.05.2019 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 17.07.2019 у справі №360/1239/19 - скасувати і ухвалити нову постанову про часткове задоволення позову.

Визнати протиправною відмову Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області у виплаті одноразової допомоги.

Зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області повторно розглянути питання щодо призначення та виплати на користь ОСОБА_2 грошової допомоги відповідно до частини шостої статті 42 Закону України від 23.09.1999 №1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», з прийняттям за наслідками такого розгляду відповідного рішення з урахуванням висновків суду, наведених у цій постанові.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

В. М. Бевзенко

А. А. Єзерор