Утримання повнолітньої дитини, що продовжує навчання є обов’язком батьків, отже вимоги про сплату аліментів за цей період є законними (ВС/КЦС у справі №308/4214/18 від 13.04.2021).

Фабула судового акту: Одним із найпопулярніших запитів в Google є запит «до якого віку батьки повинні утримувати дитину». За загальним правилом - до 18 років, однак є виключення при яких строк сплати аліментів збільшується.

До суду звернулась донька із позовом до свого батька про стягнення з нього аліментів на утримання повнолітньої дитини, що продовжує навчання, та суми за навчання вже сплаченої у коледжі.

Свій позов обґрунтовувала тим, що продовжує навчання у вищому учбовому закладі на стаціонарі, а тому потребує матеріальної допомоги від батька.

Додатково зазначала, що є інвалідом з дитинства і забезпечує її мати, натомість батько матеріально не допомагає, хоча і має фінансову спроможність.

Суд першої інстанції задовольнив позов частково і стягнув половину вартості витраченої на навчання у коледжі.

Щодо інших вимог, суд зазначив, що позивач не надала доказів того, що відповідач має можливість надавати матеріальну допомогу повнолітній дочці на період навчання.

Апеляційний суд не погодився із висновками суду першої інстанції та скасував його. Зокрема, апеляційним судом зазначено про те, що Позивачка на момент звернення до суду не досягла 23 років, продовжувала навчання, не працювала, не була заміжньою, у зв`язку з цим потребувала матеріальної допомоги, а відповідач має можливість надавати матеріальну допомогу повнолітній дочці на період навчання, тому зобов’язав батька сплачувати аліменти до закінчення навчання доньки, але не більше ніж до досягнення 23-х років.

Не погоджуючись із таким «несправедливим» рішенням, батько подав касаційну скаргу.

Вирішуючи спір, ВС нагадав про те що, батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. І ці, здавалось би, зрозумілі і прості речі закріплені на міжнародному рівні у Конвенції ООН про права дитини.

Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. Такий обов’язок покладається на батьків ст. 199 СК України.

Визначаючи розмір аліментів, ВС керується тим, що він не обмежений розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Отже, слід вивчати і джерела доходів, і витрати платника аліментів. Так само, суд повинен приймати до уваги чи знаходяться на утриманні платника аліментів інші особи, чи може надавати матеріальну допомогу другий із батьків.

Враховуючи зазначене, ВС прийшов до висновку, що суд апеляційної інстанції встановив всі ці обставини у справі, застосував до правовідносин належні норми права (ст. 199, 200, 201 СК України), а тому підстав для його скасування немає.

Аналізуйте судовий акт: «Булінг» та реалії притягнення за нього до адміністративної відповідальності (Черкаський апеляційний суд у справі №712/1626/21 від 15.04.2021).

Дитина має право на відшкодування моральної шкоди від матері, що покинула її у пологовому будинку та відмовилась від утримання (ВС/КЦС у справі № 2-3897/10 від 21.04.2021).

Проживання батьків за однією адресою не є підставою для відмови у задоволенні позову про визначення місця проживання дитини разом з одним із них (ВС/КЦС у справі № 288/39/20 від 18.03.2021).

Позбавлення батьківських прав – крайня міра (ВС/КЦС по справі №753/2025/19 від 06.05.2020 р.).

Постанова
Іменем України

13 квітня 2021 року
м. Київ

справа № 308/4214/18
провадження № 61-16005св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Кожух О. А., Бисаги Т. Ю., Фазикош Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, що продовжує навчання, та суми за навчання.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що відповідач є її батьком. Після розірвання шлюбу її батьків (15 грудня 2005 року) вона проживає з матір`ю.
Вказувала на те, що вона навчається на першому курсі Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» (далі - ДВНЗ «Ужгородський національний університет») на денному відділенні Словацького філологічного факультету та заочно на третьому курсі Ужгородського коледжу культури і мистецтв, бібліотечний відділ. За навчання платить її мати 4 000,00 грн за рік навчання.
Зазначала, що вона не одружена, не працює, її утримує мати, а відповідач, її батько, аліменти не сплачує та добровільно надавати допомогу відмовляється, хоча має таку можливість.
Вказувала на те, що відповідач тривалий час успішно займається підприємницькою діяльністю та має у власності рухоме та нерухоме майно, зокрема два магазини, які знаходяться по АДРЕСА_1 , також за цією адресою знаходиться ігрова кімната, а на площі Народній у м. Іршава Закарпатської області - продовольчий міні-маркет. При цьому відповідач нещодавно придбав своїй дочці електромобіль і відпочиває за кордоном.
Крім того, вказувала на те, що вона є особою з інвалідністю з дитинства другої групи, діагноз - дитячий церебральний параліч.

З урахуванням зазначеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача на її користь аліменти на її утримання як повнолітньої дитини, що продовжує навчання, у розмірі 6 000,00 грн до закінчення нею навчання, та половину суми за навчання у коледжі, що становить 2 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 червня 2020 року у складі судді Бенца К. К. позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму в розмірі 2 000,00 грн, що становить половину суми за навчання в коледжі культури та мистецтв.
У решті позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума у розмірі 2 000,00 грн, що становить половину суми оплати за навчання в коледжі культури та мистецтв.

Також суд першої інстанції, враховуючи те, що згідно зі звітною податковою декларацією платника єдиного податку ФОП ОСОБА_2 за 2018 рік отримав річний дохід у розмірі 59 036,50 грн, а позивач не надала доказів того, що відповідач має можливість надавати матеріальну допомогу повнолітній дочці на період навчання, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на її утримання як повнолітньої дитини, що продовжує навчання, до закінчення нею навчання.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року, прийнятою у порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 червня 2020 року в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення аліментів на дитину, що продовжує навчання, скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , яка продовжує навчання, аліменти у розмірі 3 000,00 грн щомісячно, починаючи з 23 квітня 2018 року, і до закінчення нею навчання, але не більше ніж до досягнення 23-х років.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення аліментів на дитину, що продовжує навчання, апеляційний суд, установивши, що ОСОБА_1 , яка є дочкою відповідача ОСОБА_2 , на день звернення до суду не досягла 23 років, продовжувала навчання, не працювала, не була заміжньою, у зв`язку з цим потребувала матеріальної допомоги, а відповідач має можливість надавати матеріальну допомогу повнолітній дочці на період навчання, дійшов висновку простягнення з відповідача на користь позивача, яка продовжує навчання, аліменти у розмірі 3 000,00 грн щомісячно, починаючи з 23 квітня 2018 року, і до закінчення нею навчання, але не більше ніж до досягнення 23-х років.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У жовтні 2020 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, що продовжує навчання, помилково врахував витрати, які несе позивач у зв`язку з лікуванням, не врахував, що вказані витрати не підлягають врахуванню у правовідносинах, які регулюються статтею 199 СК України, оскільки відповідно до частини першої статті 185 СК України відносяться до додаткових витрат на дитину.
Застосовуючи положення статті 199 СК України, апеляційний суд мав врахувати вартість навчання, вартість підручників, проїзд до навчального закладу, проживання за місцем знаходження.
Крім того, апеляційний суд, встановивши, що йому належить нерухоме та рухоме майно, посилався на докази, які були надані позивачем до суду апеляційної інстанції та не були предметом дослідження судом першої інстанції.
При цьому не врахував, що на його утриманні також перебуває непрацездатна матір - ОСОБА_3 , 1944 року народження.

Підставами касаційного оскарження постанови Закарпатського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 17 квітня 2019 року у справі № 644/3610/16-ц (провадження № 61-12782св18), від 21 березня 2018 року у справі № 478/2108/16-ц (провадження № 61-12433св18).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судове рішення апеляційного суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Шлюб між матір`ю позивачки - ОСОБА_4 та ОСОБА_2 розірвано 15 грудня 2005 року.

Згідно з довідкою ДВНЗ «Ужгородський національний університет» від 09 січня 2018 року № 117 ОСОБА_1 навчається на денній формі навчання в ДВНЗ «Ужгородський національний університет» на словацькому філологічному факультеті, що підтверджується; термін закінчення навчання - 30 червня 2021 року.

Відповідно до договору про платне навчання за замовленням від 01 вересня 2018 року ОСОБА_1 переведена на другий курс факультету історія та міжнародні відносини ДВНЗ «Ужгородський національний університет», загальна вартість освітньої послуги становить 59 040,00 грн. Строк дії договору 01 вересня 2018 року до 30 червня 2021 року.

Згідно з довідкою ДВНЗ «Ужгородський національний університет» від 12 березня 2020 року № 518, ОСОБА_1 станом на 12 березня 2020 року є студенткою третього курсу денної форми навчання факультету історії та міжнародних відносин ДВНЗ «Ужгородський національний університет». Термін навчання - з 01 вересня 2018 року до 30 червня 2021 року.

Відповідно до договору про навчання (надання освітніх послуг) від 14 вересня 2017 року ОСОБА_1 навчалась в Комунальному вищому навчальному закладі «Ужгородський коледж культури і мистецтв» Закарпатської обласної ради, заочна форма навчання. Загальна вартість навчання становить 4 000,00 грн.

ОСОБА_1 є особою з інвалідністю третьої групи з дитинства (а. с. 228, 229, т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною другою статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 СК України, яка, зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199 200 201 СК України).

Статтею 199 СК України передбачено обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.

Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Відповідно до статті 182 СК України у редакції, чинній на час вирішення справи судами попередніх інстанцій, при визначенні розміру аліментів суд враховує:
1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини;
2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів;
3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;
3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;
4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину).

Сімейним кодексом України передбачено принцип рівності прав та обов`язків батьків: брати участь у матеріальних витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина.

При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим із батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

При визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження.

Також при визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим із батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

У справі, яка переглядається, судом установлено, що ОСОБА_1 , яка є дочкою ОСОБА_2 , на день звернення до суду не досягла 23 років, продовжувала навчання, не працювала, не була заміжньою. Навчання на денній формі позбавляє ОСОБА_1 можливості працевлаштуватися та одержувати певний дохід, у зв`язку з чим вона потребує матеріальної допомоги.

Також у відповідача є повнолітні діти: ОСОБА_5 , 1996 року народження, та ОСОБА_6 ,1997 року народження, та непрацездатна мати.

Відповідач є приватним підприємцем, отримує доходи, що судами досліджувалося.

Згідно зі звітною податковою декларацією платника єдиного податку ФОП ОСОБА_2 за 2018 рік отримав річний дохід у розмірі 59 036,50 грн.

Апеляційний судом установлено, що згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у відповідача перебуває у власності таке майно: земельна ділянка площею 0,0034 га, земельної ділянки площею 135,5 кв. м, об`єкт нерухомості (магазин) площею 94,1 кв. м, житловий будинок загальною площею 315,5 кв. м.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру МВС стосовно зареєстрованих транспортних засобів, відповідачу належить автомобіль марки «Nissan Leaf», 2013 року випуску, дата державної реєстрації 14 червня 2014, приблизна вартість якого становить 230 000,00 грн.

Суд апеляційної інстанції, установивши, що дочка відповідача - ОСОБА_1 продовжує навчатися та у зв`язку з цим потребує матеріальної допомоги, а відповідач, який є працездатною особою, зобов`язаний та має можливість утримувати повнолітню дочку, дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача аліментів на повнолітню дочку, яка продовжує навчання до досягнення нею 23-річного віку.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції застосував до спірних правовідносин положення статті 185 СК України, які не підлягають застосуванню, є безпідставними, оскільки апеляційний суд не застосовував до спірних правовідносин положення статті 185 СК України, а вірно застосував положення статті 199 СК України.

Перевіряючи доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права, колегія суддів виходить із такого.

Згідно з частиною восьмою статті 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Отже, єдиний винятковий випадок, коли є можливим прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом строку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи, у цьому випадку на відповідача.

У пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційний скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тлумачення змісту пункту 6 частини другої статті 356, частин першої, другої та третьої статті 367 ЦПК України вказує на те, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі подання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції, враховуючи, що подані позивачем до апеляційної інстанції докази (інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та витяг з Єдиного державного реєстру МВС стосовно зареєстрованих транспортних засобів) мають виключне значення для правильного вирішення справи, надавши належну правову оцінку вказаним доказам у сукупності з іншими доказами, які містяться в матеріалах справи, дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача аліментів на повнолітню дочку, яка продовжує навчання, до досягнення нею 23-річного віку.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу й на те, що відповідач мав можливість заперечити проти дослідження в апеляційному суді нових доказів, дати на них пояснення та цими процесуальними правами скористався.

Апеляційний суд у своєму судовому рішенні оцінив можливість дослідження нових доказів.

Також Верховний Суд зазначає, що такі мотиви апеляційного суду узгоджуються з доводами позовної заяви ОСОБА_1 , яка зазначала, що відповідач має матеріальну можливість сплачувати аліменти, маючи нерухоме та рухоме майно.

Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Посилання відповідача як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 17 квітня 2019 року у справі № 644/3610/16-ц (провадження № 61-12782св18), від 21 березня 2018 року у справі № 478/2108/16-ц (провадження № 61-12433св18), не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, та у справах, на які посилається заявник, встановлені різні фактичні обставини.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до незгоди заявника з висновками суду стосовно встановлення обставин справи та стосуються переоцінки доказів, що в силу статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник