Автотехнічна експертиза при ДТП НЕ обов'язкова при дослідженні сукупності інших доказів (ККС у справі № 732/138/18 від постанову від 24.11.2020)

Згідно з кримінальним процесуальним кодексом збирання доказів для встановлення фактичних обставин справи відіграють важливу роль. У справах щодо дорожньо транспортних пригод (ДТП) помилки під час збирання доказів ведуть до неправильного встановлення причинно-наслідкового зв’язку дій водіїв транспортних засобів та інших учасників ДТП. Кожна деталь у показах є вихідними даними при виготовленні експертами висновку автотехнічної експертизи (якщо вона проводиться). Судова практика у питанні обов’язковості проведенні експертизи неоднозначна, тому це потрібно враховувати, вибудовуючи тактику захисту.

Фабула судового акту: Судом першої інстанції визнано особу винним у вчиненні злочину передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України і призначено йому покарання у виді 6 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. Зі встановлених судом обставин справи водій порушив вимоги пунктів 2.3 (б), 12.1, 12.4 ПДР), проявив неуважність, перевищивши максимально допустиму швидкість руху в населеному пункті, внаслідок чого не впорався з керуванням транспортного засобу, виїхав за межі проїзної частини та здійснив наїзд на людину, після чого, продовжуючи свій рух узбіччям, здійснив наїзд на придорожнє дерево. У результаті ДТП пішохід та пасажир автомобіля отримали тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала їхня смерть. Судом апеляційної інстанції залишено вирок районного суду без змін.

Посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, сторона захисту просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Крім того, враховуючи різні покази свідків сторона захисту посилалась на їх суперечливість та розбіжність. Враховуючи це, головною причиною звернення захисту до ВС було те, що при усіх наявних обставин справи та для з’ясування вини водія необхідним було проведення автотехнічної експертизи.

Так, під час розгляду справи ККС ВС зауважив, що перевіряє лише правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин. Водночас, не мають права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні або вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

ККС констатував, що висновки нижчих судів ґрунтуються на об’єктивно з’ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом.

Так, зазначені у вироку докази є логічним, послідовними, узгоджуються між собою та не викликають сумнівів у їх достовірності, а доводи сторони захисту про протилежне ВС назвав безпідставними.

Щодо розбіжностей у показаннях свідків Суд зазначив наступне. Свідок, який заявив, що чув скрип гальмів, насправді було звуком заносу автомобіля (за протоколом огляду місця ДТП слідів гальмування не виявлено). Тому очевидним є те, що саме звук заносу автомобіля свідок розцінив як гальмування. Такі розбіжності не мають принципового характеру, оскільки за обставин цієї справи їх можна пояснити швидкістю подій, особливостями пам’яті та суб’єктивним сприйняттям свідками обставин ДТП.

Щодо доводів сторони захисту про відсутність у матеріалах кримінального провадження автотехнічної експертизи якою б, зокрема, було встановлено наявність порушень водієм вимог ПДР, то ВС зазначив, що дійсно, у справах про порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами, призначення судових автотехнічних експертиз є загальною практикою. Бо для з’ясування обставин ДТП у багатьох випадках необхідні відповідні спеціальні знання. За змістом ч. 2 ст. 242 КПК України, призначення таких експертиз не є обов’язковим.

Експертиза проводиться слідчим або прокурором у таких випадках:

1) встановлення причин смерті;

2) встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень;

3) визначення психічного стану підозрюваного за наявності відомостей, які викликають сумнів щодо його осудності, обмеженої осудності;

4) встановлення віку особи, якщо це необхідно для вирішення питання про можливість притягнення її до кримінальної відповідальності, а іншим способом неможливо отримати ці відомості;

5) визначення розміру матеріальних збитків, якщо потерпілий не може їх визначити та не надав документ, що підтверджує розмір такої шкоди, розміру шкоди немайнового характеру, шкоди довкіллю, заподіяного кримінальним правопорушенням.

У деяких випадках обставини ДТП можуть бути встановлені на підставі дослідження сукупності інших доказів. Так і у цій справі місцевий суд обґрунтував свій висновок про перевищення засудженим дозволеної швидкості руху в межах населеного пункту, що стало наслідком ДТП, на підставі сукупності інших допустимих і належних доказів, які і дозволили суду першої інстанції встановити обставини ДТП відповідно до стандарту доказування «поза розумним сумнівом».

Таким чином, доводи захисту про необґрунтованість висновків суду щодо допущення засудженим порушень вимог ПДР через відсутність відповідної експертизи, якою б це було встановлено, є неприйнятними.

Крім того, з огляду на те, що сторона захисту ні під час досудового розслідування, ні під час судового розгляду не заявляла клопотання про призначення і проведення у справі автотехнічної експертизи судді назвали неприйнятними доводи захисту про необґрунтованість висновків суду про порушення вимог ПДР через відсутність відповідної експертизи.

Тож суд залишив скарги сторони захисту без задоволення, а рішення нижчих інстанцій – без змін.

Під час розслідування порушення правил безпеки дорожнього руху, що стало причиною смерті людей, важливим є дослідження кожної деталі. Тому у більшості випадків відповідні спеціальні знання експерта для встановлення істотних обставин справи бувають необхідні. Проте, за наявності у справі сукупності інших доказів, відсутність такої експертизи (особливо якщо на її проведенні не наполягала навіть сторона захисту), навряд стане підставою для перегляду вироку в апеляційній чи касаційній інстанціях. Тому заявляючи сумніви щодо наявних доказів стороною захисту не завжди варто очікувати, що суд прийме їх до уваги.

Аналізуйте судовий акт: Власник автомобіля відшкодовує шкоду спричинену належним йому ТЗ лише у разі якщо останній вибув із його володіння неправомірно (ВС/КЦС у справі № 456/881/17 від 05.08.2020)

Незаконне складання адмінпротоколів є притягненням до адмінвідповідальності, а отже і підставою для стягнення моральної шкоди (ВС/КЦС у справі № 640/16169/17 від 05.02.2020)

За порушення права на захист, слідчий експеримент, у справі про ДТП, визнали недопустимим доказом (Петриківський районний суд Дніпропетровської області, ухвала від 30 травня 2016 року)

Для притягнення до цивільної відповідальності власника ТЗ суд повинен встановити виконання водієм в момент ДТП трудових обов’язків, а не тільки наявність цих обов’язків (трудового договору) (ВСУ у справі № 6-1376ц16 21 вересня 2016р.)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 732/138/18

провадження № 51-5638км19

Верховний Суд колегією суддів

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Мазура М. В.,

суддів Могильного О. П., Яковлєвої С. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Волевач О. В.,

прокурора Матолич М. Р.,

захисника Костюка О. П.,

засудженого ОСОБА_1 ,

представника потерпілих Якуби Г. О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисника Костюка О. П. на вирок Городнянського районного суду Чернігівської області від 14 травня 2019 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 09 вересня 2019 року, постановлені у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017270000000727, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого в тому ж місті ( АДРЕСА_2 ), такого, що не має судимостей,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Городнянського районного суду Чернігівської області від 14 травня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати траспортними засобами на строк 2 роки.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по 150 000 грн кожному у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він за встановлених та детально наведених судом першої інстанції у вироку обставин 08 жовтня 2017 року приблизно о 16:00, керуючи автомобілем «SSANG YONG ACTYON» (державний номерний знак НОМЕР_1 ), рухаючись по вул. Маркова в с. Дібрівне Городнянського району Чернігівської області по автодорозі Чернігів - Городня - Сеньківка у напрямку від м. Городня до м. Чернігова, порушив вимоги пунктів 2.3 (б), 12.1, 12.4 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), проявив неуважність, неправильно оцінив дорожню обстановку, яка склалась на заокругленій ділянці дороги, не вибрав безпечної швидкості руху, перевищивши максимально допустиму швидкість руху в населеному пункті, позначеному дорожнім знаком 5.45, внаслідок чого не впорався з керуванням транспортного засобу, виїхав за межі проїзної частини на праве узбіччя по напрямку свого руху та неподалік приміщення відділення зв`язку, що розташоване на вул. Маркова, здійснив наїзд на ОСОБА_5 , після чого, продовжуючи свій рух по правому узбіччю, здійснив наїзд на придорожнє дерево.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) ОСОБА_5 , а також пасажир автомобіля «SSANG YONG ACTYON» (державний номерний знак НОМЕР_1 ) ОСОБА_6 отримали тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала їхня смерть.

Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 09 вересня 2019 року залишив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 без змін.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала, та заперечення інших учасників провадження

В аналогічних за змістом касаційних скаргах засуджений ОСОБА_1 та його захисник Костюк О. П., посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильно надану оцінку доказам та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просять скасувати постановлені у кримінальному провадженні судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Суть доводів, наведених у касаційних скаргах скаржників, зводиться до їх вказівок на те, що вирок місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції є незаконними і необґрунтованими, а висновки цих судів про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення ґрунтуються на припущеннях та неналежних і недопустимих доказах. Зокрема, на думку сторони захисту, місцевий суд дійшов необґрунтованого висновку про перевищення ОСОБА_1 допустимої швидкості руху, а також що порушення вимог ПДР перебуває у причинному зв`язку із наслідками, які настали. Безпідставно суд взяв до уваги показання свідка ОСОБА_7 , оскільки останній був слідчим у цьому кримінальному провадженні, та відкинув показання свідка ОСОБА_8 у частині неможливості спостерігати за рухом автомобіля через паркан його домоволодіння.

Необґрунтовано суд відмовив у проведенні слідчого експерименту за участю обвинуваченого, його захисника, свідка ОСОБА_9 та слідчого Грецького В. П. в частині встановлення можливості у свідка візуально спостерігати через отвори в паркані за рухом автомобіля.

Апеляційний суд не зважив на вказані порушення та не усунув їх, усупереч статтям 370 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) не дав оцінки доводам в апеляційній скарзі сторони захисту, не навів достатніх мотивів та підстав, виходячи з яких визнав їх необґрунтованими, а обмежився лише формальною вказівкою про доведеність винуватості ОСОБА_1 у пред`явленому обвинуваченні. При цьому апеляційний суд необґрунтовано відмовив у повторному допиті свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , чим, на думку скаржників, допустив порушення прав засудженого на захист.

У своїх письмових запереченнях на касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - Костюка О. П. представник потерпілих Якуба Г. О. , посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів, просить залишити її без задоволення, а постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення - без зміни.

Позиції учасників судового провадження у судовому засіданні

У судовому засіданні захисник Костюк О. П. та засуджений ОСОБА_1 підтримали касаційні скарги сторони захисту, просили їх задовольнити на підставах, зазначених у цих скаргах.

Прокурор і представник потерпілих Якуба Г. О., навівши відповідні пояснення, заперечили проти задоволення касаційних скарг сторони захисту, просили постановлені у кримінальному провадженні судові рішення залишити без змін.

Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Отже, виходячи з наведених положень процесуального закону суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку. При перевірці доводів, наведених у касаційних скаргах, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.

Попри те, що засуджений та його захисник посилаються на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, суть доводів, наведених в їхніх касаційних скаргах, полягає у незгоді з наданою судом першої інстанції оцінкою доказів і, відповідно, встановленими фактичними обставинами справи, що з огляду на вимоги ст. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції, а тому Верховний Суд не перевіряє цих доводів касаційних скарг.

Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції в межах доводів апеляційної скарги, який порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів не встановив.

При перевірці судових рішень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК вказані висновки ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом згідно зі ст. 94 цього Кодексу. Зміст обставин і доказів докладно наведено у вироку.

Факт керування ОСОБА_1 автомобілем марки «SSANG YONG ACTYON» (державний номерний знак НОМЕР_1 ) та вчинення 08 жовтня 2017 року ДТП, внаслідок якої потерпілі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 отримали тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала їхня смерть, під час судового розгляду та у касаційних скаргах стороною захисту не оспорюються.

Доводи захисника Костюка О. П. та засудженого ОСОБА_1 щодо заперечення винуватості останнього у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення були предметом ретельної перевірки суду першої інстанції та знайшли належну оцінку у вироку.

Так, обґрунтовуючи висновок щодо винуватості ОСОБА_1 , суд послався на:

- показання потерпілої ОСОБА_4 , яка зазначила, що автомобіль під керуванням ОСОБА_1 рухався на великій швидкості і коли він виїхав на асфальтове покриття на вул. Широкій, що примикає до основної траси, його почало заносити і розвертати правим боком, після чого він здійснив наїзд на неї та матір. Потерпіла також вказала про те, що саме у зв`язку з великою швидкістю автомобіля вона та її матір не встигли зреагувати і відбігти, з моменту виявлення автомобіля і до його зіткнення з ними пройшло лише кілька секунд;

- показання свідка ОСОБА_11 , яка вказала, що, перебуваючи у дворі свого господарства, почула сильний гул автомобіля, який «летів» по дорозі на великій швидкості, після чого вона почула звук двох ударів. Коли вона вибігла з двору, то побачила автомобіль, який стояв на узбіччі між деревами, повернутий у бік м. Городні;

- показання свідка ОСОБА_9 , яка зазначила, що в момент ДТП вона перебувала у дворі свого домогосподарства, почувши скрип гальм, через дерев`яний паркан (через отвори у ньому і його верх їй було видно автомобілі, що проїжджали) та відкриту хвіртку вона побачила, як по дорозі з м. Городні в напрямку м. Чернігова на великій швидкості їхав автомобіль, який винесло за межі дороги, кілька метрів він рухався по узбіччю паралельно дорозі, а потім підлетів і під час польоту вдарився об березу, яка росла на узбіччі. Від удару об дерево автомобіль розвернуло і він передньою частиною став у напрямку м. Городні, застрягши між березами. Після чого вона вибігла на місце ДТП;

- показання свідка ОСОБА_8 (чоловік ОСОБА_9 ), який зазначив, що, коли він перебував разом з дружиною у дворі свого домогосподарства, почув звук гальм автомобіля, потім удару, гуркіт і звук ще одного удару, після чого вони вибігли на вулицю. Також свідок вказав про те, що його дружина через відкриту хвіртку могла спостерігати за місце зіткнення автомобіля, а через дерев`яний паркан видно дорогу, але оглядовість обмежена;

- показання свідків ОСОБА_12 і ОСОБА_13 , які показали, що були залучені як поняті до слідчого експерименту, який проводився з метою визначення швидкості руху автомобіля в момент ДТП за участю свідка ОСОБА_9 . Щодо обставин проведення цієї слідчої дії свідки повідомили, що вони сиділи в автомобілі, який використовувався для проведення слідчої дії, водій за пів кілометра до повороту розганявся і, проїжджаючи ділянку, де трапилась ДТП, вони засвідчували швидкість, з якою рухався автомобіль. Під час першого заїзду автомобіль рухався зі швидкістю приблизно 100 км/год, під час другого - 120 км/год. Після закінчення як першого, так і другого заїзду водій зупинявся, і свідки озвучували слідчому швидкість руху. Свідок ОСОБА_9 була у себе у дворі, вона стояла і спостерігала за автомобілем з того місця, де перебувала в момент ДТП. В обох випадках ОСОБА_9 вказувала, що швидкість руху автомобіля ОСОБА_1 була більшою;

- показання потерпілої ОСОБА_2 , яка показала, що на досудовому розслідуванні брала участь у слідчому експерименті, який проводився з метою визначення швидкості руху автомобіля ОСОБА_1 в момент ДТП. Поняті під час слідчого експерименту перебували в автомобілі, а слідчий та свідок ОСОБА_9 у дворі та спостерігали за автомобілем з того місця, де в момент ДТП була свідок і звідки вона візуально спостерігала за рухом автомобіля засудженого. Водій на автомобілі проїздив на швидкості по тій ділянці дороги, де рухався ОСОБА_1 , а ОСОБА_9 зі свого місця візуально спостерігала за рухом автомобіля і зазначала, що автомобіль рухався зі ще більшою швидкістю. Поняті ж з автомобіля повідомляли слідчому швидкість, з якою рухався автомобіль. Під час останнього заїзду автомобіль рухався зі швидкістю 120 км/год, але входив у поворот. Натомість ОСОБА_9 сказала, що автомобіль обвинуваченого рухався зі ще більшою швидкістю;

- показання свідка ОСОБА_7 (слідчого), який розповів про обставини проведення ним слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_9 і підтвердив дані, зафіксовані у протоколі;

- протокол огляду дорожньо-транспортної пригоди від 08 жовтня 2017 року з фототаблицею та схемою, у якому зафіксовані обставини ДТП за участію належного ОСОБА_1 автомобіля «SSANG YONG ACTYON», (державний номерний знак НОМЕР_1 );

- висновки судово-медичних експертиз від 15 листопада 2017 року № 94 і № 95, якими встановлено причину смерті потерпілих ОСОБА_5 і ОСОБА_6 відповідно, а також визначено механізм, характер, кількість та локалізацію виявлених на їхніх тілах тілесних ушкоджень;

- висновки судово-медичної експертизи від 14 листопада 2017 року № 946 і комісійної судово-медичної експертизи від 18 січня 2018 року № 6, якими встановлено наявність у потерпілої ОСОБА_4 тілесних ушкоджень, визначено їх механізм, характер, кількість, локалізацію та ступінь тяжкості;

- висновок судової інженерно-транспортної експертизи від 02 листопада 2017 року № 543, відповідно до якого система рульового керування автомобіля «SSANG YONG ACTYON», (державний номерний знак НОМЕР_1 ) перебувала в належному робочому стані, у ній не було несправностей, які могли б впливати на показники основних вихідних параметрів її задовільної роботи;

- протокол слідчого експерименту від 03 грудня 2017 року за участю свідка ОСОБА_9 з фототаблицею до нього, в ході якого свідок підтвердила надані нею показання, зокрема щодо великої швидкості руху автомобіля під керуванням ОСОБА_1 . З метою перевірки та уточнення її показань двоє понятих сіли в автомобіль-демонстратор, а ОСОБА_9 розмістилася у місці, де вона перебувала в момент ДТП. Далі автомобіль двічі розганяли до швидкості 110 км/год і 120 км/год відповідно, а свідок ОСОБА_9 спостерігала за його рухом і, коли автомобіль-демонстратор долав ділянку дороги повз господарства № 71, ОСОБА_9 в присутності понятих вказала, що автомобіль ОСОБА_1 рухався з більшою швидкістю. Подальші заїзди з метою встановлення більшої швидкості руху не проводились у зв`язку з їхньою небезпечністю. Після цього свідок ОСОБА_9 вказала на дерево берези об яке вдарився автомобіль ОСОБА_1 і при візуальному огляді вказаного дерева на висоті 2,5 м від рівня опорної поверхні до землі виявлено горизонтальні сліди накладення речовини чорного кольору ( горизонтальні смуги ), а також пошкодження кори дерева у ділянці їх розміщення;

- інші наведені у вироку докази.

Оцінивши всі зібрані докази відповідно до ст. 94 КПК з точки зору їх належності й допустимості, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку, місцевий суд, здійснивши судовий розгляд у межах пред`явленого обвинувачення, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило загибель осіб ( ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ), і правильно кваліфікував його дії за ч. 3 ст. 286 КК.

Зазначені у вироку докази є логічним, послідовними, узгоджуються між собою та не викликають сумнівів у їх достовірності, а доводи сторони захисту про протилежне Верховний Суд вважає безпідставними.

Апеляційний суд перевірив ці висновки місцевого суду, визнав їх обґрунтованими та вмотивованими, навівши достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення. З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погоджується і Верховний Суд.

Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність і умотивованість наведених висновків судів першої та апеляційної інстанцій, касаційні скарги захисника та засудженого не містять.

Верховний Суд відхиляє доводи сторони захисту про відсутність належних і допустимих доказів на підтвердження перевищення ОСОБА_1 дозволеної швидкості руху.

Місцевий суд, мотивуючи свій висновок у цій частині, обґрунтовано послався на показання свідка ОСОБА_9 , яка, будучи двічі допитаною під час судового розгляду, послідовно вказувала на те, що швидкість руху автомобіля ОСОБА_1 в момент ДТП була великою. Такі ж показання свідок надавала і під час досудового розслідування, у зв`язку з чим за її участю було проведено слідчий експеримент, в ході якого автомобіль-демонстратор розігнався, зокрема, до швидкості 120 км/год, і свідок вказала про те, що ОСОБА_1 рухався на автомобілі ще з більшою швидкістю. Свої показання, надані під час слідчого експерименту, свідок підтвердила в судовому засіданні.

Можливість спостерігати свідком ОСОБА_9 з двору свого домоволодіння за рухом транспортних засобів, у тому числі за рухом автомобіля ОСОБА_1 перед ДТП, також було перевірено під час слідчого експерименту, що підтвердив свідок ОСОБА_7 , який проводив цю слідчу дію, а також потерпіла ОСОБА_2 , яка була її учасником і показала, що під час слідчого експерименту заходила у двір домоволодіння ОСОБА_9 , ставала поряд зі свідком, і їй було видно автомобіль-демонстратор, хоча оглядовість була обмежена.

Показання свідка ОСОБА_8 (чоловіка ОСОБА_9 ), на які акцентує увагу сторона захисту як на такі, що ставлять під сумнів показання ОСОБА_9 щодо можливості спостерігати з двору за рухом транспортних засобів, не спростовують наведених вище висновків місцевого суду. Так свідок ОСОБА_9 у цілому вказувала, що оглядовість з двору її домоволодіння була обмеженою. Однак зазначала про те, що автомобіль засудженого їй було видно через щілини дерев`яного паркану (які були зафіксовані під час слідчого експерименту), також вона бачила його дах над цим парканом, а потім через відкриту хвіртку воріт. Можливість останнього підтвердив і її чоловік ОСОБА_8 .

Крім того, показання свідка ОСОБА_9 щодо швидкості руху автомобіля засудженого узгоджуються, з показаннями потерпілої ОСОБА_4 , яка вказала, що безпосередньо перед ДТП побачила автомобіль ОСОБА_1 , який рухався по дорозі на великій швидкості, свідка ОСОБА_11 , яка пояснила, що чула сильний гул автомобіля, який «летів» по дорозі на великій швидкості, а також з іншими доказами. Зокрема, суд першої інстанції брав до уваги слідову інформацію, зафіксовану у протоколі огляду місця ДТП, відстань, яку подолав автомобіль з моменту зіткнення з потерпілими і до зіткнення з деревом, силу, з якою автомобіль збив лавочку, а потім вдарився об дерево, у результаті чого його розвернуло на 180 градусів, а також зафіксовані пошкодження автомобіля, тяжкість та характер отриманих потерпілими тілесних ушкоджень.

Оцінивши наведені вище докази в їх сукупності, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про порушення засудженим вимог п. 12.4 ПДР та перевищення останнім дозволеної швидкості руху в межах населеного пункту.

Що стосується розбіжностей, на які акцентує увагу сторона захисту, між показаннями потерпілої ОСОБА_4 , протоколом огляду місця, з одного боку, та показаннями свідка ОСОБА_9 , з іншого боку, в частині перебування автомобіля засудженого навпроти домоволодіння свідка у стані заносу, про що свідок не вказувала, то Верховний Суд вважає, що такі розбіжності не мають принципового характеру, оскільки за обставин цієї справи їх можна пояснити швидкістю подій, особливостями пам`яті та суб`єктивним сприйняттям цими особами обставин ДТП. Крім того, свідок ОСОБА_9 вказувала на те, що свою увагу на дорогу вона звернула після того, як почула звук гальм автомобіля, тоді як засуджений ОСОБА_1 зазначав, що не застосовував гальмування, що підтверджується і протоколом огляду місця ДТП, в ході якого слідів гальмування не виявлено, а тому очевидним є те, що саме звук заносу автомобіля свідок розцінила як гальмування.

Не заслуговують на увагу й доводи сторони захисту про недопустимість показань свідка ОСОБА_7 з посиланням на положення ч. 7 ст. 97 КПК через те, що він був слідчим у цьому кримінальному провадженні.

Відповідно до вимог зазначеної норми процесуального закону в будь-якому разі не можуть бути визнані допустимим доказом показання з чужих слів, якщо вони даються слідчим, прокурором, співробітником оперативного підрозділу або іншою особою стосовно пояснень осіб, наданих слідчому, прокурору або співробітнику оперативного підрозділу під час здійснення ними кримінального провадження.

Разом з тим з матеріалів кримінального провадження видно, що свідок ОСОБА_7 надав показання щодо проведення ним досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні, зокрема про обставини проведення ним слідчого експерименту. До того ж свідок надавав показання з приводу обставин, які він сприймав безпосередньо, а не з чужих слів.

Не свідчить про порушення права засудженого на захист відмова суду першої інстанції в задоволенні клопотання захисника Костюка О. П. про проведення слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_9 за участю сторони захисту, оскільки місцевим судом наведено достатні мотиви прийнятого рішення.

Зокрема, місцевий суд, приймаючи таке рішення, врахував, що під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження сторона захисту жодних заперечень щодо результатів проведеного слідчого експерименту не висувала та клопотань стосовно необхідності проведення повторного слідчого експерименту і перевірки показань свідка не заявляла. Також суд зауважив, що будь-яких даних, які б вказували на те, що показання, надані свідком у судовому засіданні, суперечать тим показанням, які вона надавала на досудовому розслідуванні, суду наведено не було, не вказано і на наявність істотних протиріч у показаннях свідка ОСОБА_9 , які б ставили під сумнів правдивість її показань. Крім того, звернув увагу, що під час проведення слідчого експерименту було перевірено показання свідка в частині того, в який спосіб та з якого місця вона візуально спостерігала за рухом автомобіля, та підтверджено, що конструкція паркану дозволяє через отвори візуально спостерігати за рухом автомобіля на відповідній ділянці дороги.

Разом із тим, відмовивши стороні захисту в задоволенні вказаного клопотання, місцевий суд детально перевірив висловлені цією стороною сумніви в можливості спостерігати за рухом автомобіля по дорозі з подвір`я свідка ОСОБА_9 і, співставивши показання свідка з даними слідчого експерименту та іншими доказами, навів відповідні мотиви їх відхилення, про що було заначено вище.

Оцінюючи доводи сторони захисту про відсутність у матеріалах кримінального провадження автотехнічної експертизи, якою б, зокрема, було встановлено наявність порушень ОСОБА_1 вимог ПДР, Верховний Суд зазначає таке.

Дійсно, у справах про порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами, призначення судових автотехнічних експертиз є загальною практикою, оскільки для з`ясування обставин ДТП у багатьох випадках необхідні відповідні спеціальні знання. Разом із тим, за змістом ч. 2 ст. 242 КПК, призначення таких експертиз не є обов`язковим. У деяких випадках обставини ДТП можуть бути встановлені на підставі дослідження сукупності інших доказів.

У цьому кримінальному провадженні місцевий суд обґрунтував свій висновок про перевищення ОСОБА_1 дозволеної швидкості руху в межах населеного пункту, що стало наслідком ДТП, на підставі сукупності інших допустимих і належних доказів, які були наведені вище і які дозволили суду першої інстанції встановити обставини ДТП відповідно до стандарту доказування «поза розумним сумнівом». До того ж, як правильно зазначив суд першої інстанції, сторона захисту ні під час досудового розслідування, ні під час судового розгляду не заявляла клопотання про призначення і проведення у справі автотехнічної експертизи, хоча не була позбавлена можливості це зробити.

Таким чином, доводи захисту про необґрунтованість висновків суду щодо допущення засудженим порушень вимог ПДР через відсутність відповідної експертизи, якою б це було встановлено, є неприйнятними.

Усупереч твердженням сторони захисту апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку перевірив доводи, викладені захисником в апеляційній скарзі, і, не встановивши підстав для її задоволення, вмотивовано відмовив у задоволенні заявлених апеляційних вимог, навівши достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення.

Посилання захисника Костюка О. П. і засудженого ОСОБА_1 на порушення апеляційним судом права засудженого на захист через відмову в повторному дослідженні доказів, зокрема повторному допиті свідків ОСОБА_9 і ОСОБА_8 , Верховний Суд вважає безпідставними.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, і може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно в разі, якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Такими чином, сам собою факт непогодження сторони з висновками суду першої інстанції щодо оцінки доказів не є підставою для їх повторного дослідження апеляційним судом.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, передбачених ст. 404 КПК підстав для повторного дослідження доказів сторона захисту не навела й апеляційний суд не встановив. Тому цей суд обмежився аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції. За результатами перегляду вироку суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою доказів, даною місцевим судом, а тому застосована ним процедура не суперечила встановленій у ст. 23 КПК засаді безпосередності дослідження доказів та не свідчить про порушення прав засудженого на захист.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є належно умотивованими та обґрунтованими і за змістом відповідають вимогам статей 370 374 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися при постановленні рішень.

Під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не було встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були безумовними підставами для скасування постановлених у кримінальному провадженні судових рішень.

Ураховуючи наведене і керуючись статтями 433 434 436-438 441 442 КПК, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисника Костюка О. П. необхідно залишити без задоволення, а постановлені у кримінальному провадженні судові рішення - без зміни.

На цих підставах Верховний Суд ухвалив:

Касаційні скарги захисника Костюка О. П. та засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Городнянського районного суду Чернігівської області від 14 травня 2019 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 09 вересня 2019 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді

М. В. Мазур

О. П. Могильний

С. В. Яковлєва