Наявність спору про визначення місця проживання дитини не є перешкодою для стягнення аліментів КЦС ВС (справа № 314/5990/24)

Таких висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду.

Читайте статтю: Визначення місця проживання дитини: чому почергове проживання не завжди відповідає її інтересам

У справі, що переглядалася, батько звернувся до суду з позовом про стягнення аліментів на утримання дитини з її матері, мотивуючи це тим, що після розірвання шлюбу син залишився проживати з ним. Факт проживання дитини з батьком і належного догляду підтверджувався актами обстеження матеріально-побутових умов та оцінки потреб сім'ї.

Суд першої інстанції задовольнив позов, однак апеляційний суд це рішення скасував. Апеляційний суд мотивував відмову в позові тим, що між батьками існує не вирішений у судовому порядку спір про місце проживання дитини, що унеможливлює стягнення аліментів до моменту його вирішення.

КЦС ВС не погодився з висновками суду апеляційної інстанції і зробив такі правові висновки.

У ст. 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Читайте статтю: 5 FAQ про зʼясування думки дитини в суді: позиції КЦС ВС

Відповідно до Конвенції про права дитини та норм сімейного законодавства при вирішенні будь-яких питань щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Одним з основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов’язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та закріплене в СК України.

Кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового та соціального розвитку. Обов’язок батьків утримувати дитину до її повноліття є конституційним і не залежить від того, чи перебувають батьки у шлюбі.

Відповідно до статей 150 180 СК України батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Згідно із ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Читайте статтю: Участь у вихованні дитини по рішенню суду: практика ЄСПЛ та Верховного Суду

Суд касаційної інстанції наголосив, що право на звернення з таким позовом має той із батьків, з ким дитина проживає фактично. Суд також вказав, що право дитини на кошти для життєдіяльності не може ставитися в залежність від того, чи офіційно визначено її місце проживання. До моменту вирішення спору про місце проживання дитина не може бути позбавлена належних засобів для існування.

КЦС ВС виснував, що апеляційний суд зосередився лише на наявності спору про місце проживання і не надав належної оцінки факту перебування дитини на утриманні позивача, тобто спір по суті не вирішив, а суд касаційної інстанції не може встановлювати обставини, переоцінювати докази тощо (ст. 400 ЦПК України).

З огляду на викладене КЦС ВС скасував постанову апеляційного суду й направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова КЦС ВС від 16 квітня 2026 року у справі № 314/5990/24 (провадження № 61-16072св25) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/135994402.