5 порушень ДПС при арешті коштів платника податків

Податковим законодавством України визначено декілька заходів забезпечення з метою стягнення податкового боргу платника податків, одним із яких є арешт коштів на рахунках платників податків.

Задля чіткого розуміння порядку застосування такого виду забезпечення, як арешт коштів на рахунках платника податків, розглянемо більш детально помилки, яких припускається контролюючий орган під час його застосування, та звернімо увагу на випадки, коли контролюючий орган застосовує арешт коштів на рахунках платника податків всупереч нормам податкового законодавства.

Законодавець визначає грошові кошти як один із об’єктів цивільних прав, що прямо закріплено у ч. 1 ст. 177 Цивільного кодексу України.

Стаття 94 Податкового кодексу України (ПК України) визначає загальний порядок застосування адміністративного арешту майна. У п. 94.4 ст. 94 ПК України визначено, що арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

У абзацах другому та третьому пп. 94.6.2 п. 94.6 ст. 94 ПК України чітко передбачено, що арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду. Звільнення коштів з-під арешту банк або інша фінансова установа здійснює за рішенням суду. Аби суд наклав арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках платника податків, у контролюючого органу мають бути законні та обґрунтовані підстави для того. Цей обов’язок кореспондується з положеннями ч. 1 ст. 77 КАС України, де закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Розглянемо випадки, коли контролюючі органи допускають помилки при застосуванні такого виду забезпечення, як накладення арешту на грошові кошти, що містяться на рахунках платника податків.

Читайте статтю: Спори з податківцями під час воєнного стану: що врахувати?

Арешт коштів на рахунку через наявність податкового боргу можливий, лише якщо вартість майна платника податків менша від суми податкового боргу.

За приписами пп. 20.1.33 ПК України встановлюють одночасно як право контролюючого органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього права. Такими підставами є:

• відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг;

• недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу;

• майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Норми пп. 94.4 ПК України визначають загальні підстави для застосування арешту як майна, так і коштів платника податків. Натомість пп. 20.1.33 ПК України регулює саме питання накладення арешту виключно на кошти платника податків та інші цінності, що знаходяться у банках, за умови відсутності достатнього для погашення податкового боргу майна у платника податків.

У постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.04.2020 у справі № 804/7201/16 судом зроблено однозначний висновок про те, що контролюючий орган повинен підтвердити законність своїх вимог на момент звернення до суду і такі докази повинні бути належними.

У вказаній справі підставою для звернення до суду контролюючого органу з позовом зазначено п.п. 94.2.3 ст. 94 ПК України, якщо платник відмовляється від проведення документальної перевірки, та п.п. 20.1.33 ст. 20 ПК України – якщо платник податків має податковий борг. Позивач звернувся до суду з позовом до ТОВ про накладення арешту на кошти та інші цінності 26.10.2016, після чого 07.11.2016 ще складались акти № 34/32813827 на суму описаного майна у податкову заставу 425095,18 грн та № 35/32813827 на суму описаного майна у податкову заставу 11480096,03 грн.

За таких обставин суди дійшли правильного висновку, що на день звернення до суду позивач не надав доказів, що ним було здійснено пошук усього майна відповідача та його балансова вартість є меншою від суми податкового боргу, а тому вимоги Офісу ВПП щодо арешту на кошти та інші цінності ТОВ на розрахункових рахунках є передчасними та необґрунтованими.

У випадку недопуску платником податку контролюючого органу для проведення перевірки арешт грошових коштів не допускається.

Нерідко трапляється, що платники податків відмовляються від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Читайте статтю: Верховний Суд підтвердив неправомірність перевірок під час «ковідного мораторію». Що це означає для платників податків та держави?

Реакція контролюючого органу на такі дії платника податків є очевидною: він звертається до суду з позовом про арешт майна та грошових коштів платника податків на підставі пп. 94.2.3 п. 94.2 ст. 94 ПК України. Однак часто суди відмовляють у задоволенні подібних позовів, як приклад – постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 813/2018/17.

Офіс великих платників податків ДФС звернувся до суду з позовом до платника податків, в якому просив застосувати арешт коштів на рахунках платника податків, мотивуючи наявністю підстави, передбаченої у пп. 94.2.3 п. 94.2 ст. 94 ПК України, оскільки відповідач відмовив посадовим особам позивача у допуску.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд зазначив, що кошти є складовою майна платника податків, що становить загальний об’єкт, який водночас має свої особливості та різницю у виникненні підстав для вчинення відповідних дій, пов’язаних із встановленням певного виду обмеження щодо такого майна (коштів), у вигляді арешту та можливого порядку його застосування. Види арешту відрізняються процедурою застосування – або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів). Тому має місце різна правова природа виникнення та регулювання цих предметів, які не можна вважати тотожними в межах спірних правовідносин.

У пункті 7.3 розділу VII Порядку № 568 встановлено, що для застосування арешту коштів на рахунку платника податків орган доходів і зборів подає до суду позовну заяву в порядку, передбаченому КАС України, у день прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків.

Системний аналіз норм законодавства дає підстави для висновку, що рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків має передувати зверненню податкового органу до суду із вимогами про застосування арешту коштів, а підстави, визначені у п. 94.2 ст. 94 ПК України, є передумовою саме для застосування адміністративного арешту майна податковим органом.

Податковий орган може звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку платника податків, який має податковий борг, у разі відсутності майна та/або якщо його балансова вартість менша від суми податкового боргу, та/або якщо таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу (пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 ПК України).

Законодавством чітко встановлена не лише процесуальна можливість на звернення до суду із законодавчо визначеним предметом позову, що становить суть вимог, але і за наявності підстав, за яких існує правова можливість для задоволення таких вимог.

Недопуск контролюючого органу для проведення позапланової документальної перевірки та скасування наказу є безумовною підставою для відмови у накладенні арешту на грошові кошти та майно платника податків.

Платник податків, отримуючи в електронному кабінеті наказ про проведення перевірки, звертається до суду із позовом про визнання його незаконним та просить скасувати, однак податківці приходять на підприємство за його місцезнаходженням та намагаються проводити перевірки. В результаті фіксують недопуск для проведення перевірки та звертаються до суду із позовом про накладення арешту на майно або грошові кошти платника. Суди, у свою чергу, в подібних випадках стають на бік відповідача.

У постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28.02.2019 у справі № 813/483/17 як підставу для відмови у позові суд вказав, що у відповідності з приписами ст. 94 ПК України адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов’язків, визначених законом (п. 94.1).

Арешт майна застосовується, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу (пп. 94.2.3 п. 94.2). Арешт здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Читайте статтю: Процедура реєстрації податкових накладних порушує принцип правової визначеності

Підставою для арешту коштів на рахунку платника податків, з-поміж іншого, може бути факт недопуску ревізорів до проведення виїзної документальної перевірки такого платника. Натомість недопуск до проведення перевірки може бути законним або незаконним. Платник податків має право не допустити до проведення перевірки у разі порушення процедури або порядку проведення перевірки, або незаконності наказу на її проведення.

У справі № 813/417/17 визнано незаконним та скасовано наказ від 16.01.2017 № 55, яким внесено зміни до наказу від 21.07.2015 № 27 «Про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ». Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ОВПП з урахуванням того, що відпали умови для проведення позапланової виїзної перевірки і, відповідно, для допуску посадових осіб позивача до проведення такої перевірки. Тобто позивач, не допускаючи контролюючий орган до перевірки, оскаржив наказ на перевірку.

Відсутність платника податків за місцем реєстрації в ЄДР на дату початку перевірки не свідчить про недопуск контролерів. Арешт майна та коштів у такому випадку застосовувати не можна.

Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 803/205/16 підтверджено неправомірність вимог контролюючого органу до ФОП щодо обґрунтованості умовного адміністративного арешту майна відповідача, застосованого на підставі рішення Інспекції від 23.02.2016, та накладення арешту на кошти, які перебувають на рахунках.

Обґрунтовуючи, позивач зазначив, що відповідач не допустив працівників податкового органу до проведення документальної планової виїзної перевірки, що відповідно до ст. 94 ПК України є підставою для застосування адміністративного арешту майна платника податків, а також накладення арешту на кошти, які перебувають на рахунках ФОП.

Судом встановлено, що рішення Інспекції є необґрунтованим та безпідставним, оскільки винесено без дотримання положень ст. 94 ПК України, що виключає задоволення позовних вимог. Податковим органом порушено порядок призначення документальної виїзної перевірки та повідомлення відповідача про її здійснення, а також не підтверджено наявності відмови ФОП (його представника) у допуску до проведення перевірки як необхідної умови для застосування адміністративного арешту. Суди звернули увагу на наявність обмеження строком у 96 годин, протягом якого обґрунтованість застосування умовного адміністративного арешту майна може бути перевірена судом. В момент прибуття працівників контролюючого органу за адресою місцезнаходження ФОП для проведення перевірки були присутні представники платника, але їм не було запропоновано отримати документи, що слугували підставою для проведення перевірки, та не було розпочато на цій підставі податкову перевірку. Саме на цьому акцентував суд, відмовляючи податківцям у задоволенні позову.

Відсутність у контролюючого органу повноважень на обслуговування товариства як підстава для відмови у позові про арешт рахунків платника податків.

У справі № 826/16245/15 Офіс ВПП ДФС звернувся до суду із позовом до АТ, у якому просив з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог накласти арешт на кошти платника податків. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що з 2016 року МГУ ДФС – Центральний офіс з обслуговування великих платників, назву якого змінено на Офіс великих платників податків ДФС, не здійснює функції обліку та не є контролюючим органом стосовно АТ, а тому не мав права вимагати арешту коштів на його рахунках.

Судом може бути прийнято рішення про арешт коштів на рахунку боржника, однак станом на дату прийняття судового рішення вказана особа має перебувати у статусі контролюючого органу, оскільки зворотне суперечитиме функціям, покладеним на ініціатора арешту.

Контролюючий орган, який не здійснює обслуговування платника податку, в результаті його реорганізації не має права підтримувати позовні вимоги про арешт коштів на рахунках платника податків. Відповідно до пп. 191.1.21 п. 191 ст. 191 ПК України контролюючі органи організовують роботу та здійснюють контроль за застосуванням арешту майна платника податків, що має податковий борг, та/або зупинення видаткових операцій на його рахунках у банку.

Узагальнюючи викладене, варто наголосити, що обставини та підстави для звернення контролюючого органу до суду з метою накладення арешту на грошові кошти платника податків попередньо слід детально вивчати. Оскільки як з теоретичних, так і з практичних питань, що виникають у процесі супроводження платників податків та здійснення їх представництва, податківці нерідко допускають різного роду порушення та зловживання, що в подальшому без належного юридичного захисту може призвести до повного блокування господарської діяльності. Тому радимо читачам залишатися пильними та слідкувати за змінами в законодавстві, діями та рішеннями контролюючих органів.

Автор статті: Булай Владислав Сергійович