Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Ухвала КАС ВП від 28.02.2018 року у справі №803/205/16 Ухвала КАС ВП від 28.02.2018 року у справі №803/20...
print
Друк
search Пошук
comment
КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":



ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2021 року

м. Київ

справа № 803/205/16

адміністративне провадження № К/9901/26883/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С. С.,

суддів: Васильєвої І. А., Юрченко В. П.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду у складі судді Александрової М. А. від 24 березня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Шинкар Т. І., суддів Пліша М. А., Ільчишин Н. В. від 16 травня 2016 року у справі за позовом Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків, арешт коштів на рахунку,

ВСТАНОВИВ:

24 лютого 2016 року Ківерцівська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Волинській області (правонаступник - Луцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Волинській області; далі - позивач, Інспекція) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач, ФОП), в якому просила: 1) підтвердити обґрунтованість умовного адміністративного арешту майна відповідача, застосовного на підставі рішення начальника Інспекції від 23 лютого 2016 року; 2) накласти арешт на кошти, які перебувають на всіх рахунках ФОП.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначила, що відповідач не допустив працівників податкового органу до проведення документальної планової виїзної перевірки, що у відповідності до статті 94 Податкового кодексу України (далі - ПК України) є підставою для застосування адміністративного арешту майна платника податків, а також накладення арешту на кошти, які перебувають на рахунках ФОП.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 24 березня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2016 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що рішення Інспекції про застосування умовного адміністративного арешту майна ФОП є необґрунтованим та безпідставними, оскільки винесено без додержання положень статті 94 ПК України, що виключає задоволення позовних вимог. Таку свою позицію суди обґрунтували порушенням податковим органом порядку призначення документальної виїзної перевірки та повідомлення відповідача про її здійснення, а також непідтвердженням позивачем наявності відмови ФОП (його представника) у допуску до проведення перевірки як необхідної умови для застосування такого виняткового способу забезпечення виконання платником податків його обов'язків як адміністративний арешт. Також суди звернули увагу на наявність обмеження строком у 96 годин, протягом якого обґрунтованість застосування умовного адміністративного арешту майна може бути перевірена судом.

Не погоджуючись із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування ними норм матеріального права (пункту 81.1 статті 81, пункту 94.1, підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 ПК України) та порушення процесуальних норм (статті 10 Кодексу адміністративного судочинства України; далі - КАС України), просив їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Посилаючись на вказані положення ПК України, Інспекція фактично наводить обставини, які, на її думку, свідчать про обґрунтованість арешту майна ФОП, який, будучи завчасно повідомленим про проведення перевірки, не допустив уповноважених представників до її проведення, що зафіксовано відповідним актом.

Відповідач не реалізував процесуальне право на подання заперечень (відзиву) на касаційну скаргу.

Справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, касаційний суд виходить з наступного.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ФОП 21 січня 2014 року зареєстрований як суб'єкт господарювання, місце проживання якого: АДРЕСА_1; основними видами економічної діяльності є: роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; інший пасажирський наземний транспорт; вантажний автомобільний транспорт; обслуговування напоями, що підтверджуються спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до плану-графіку проведення документальних перевірок суб'єктів підприємницької діяльності на ІV квартал 2015 року начальником Інспекції видано наказ №541 від 18 грудня 2015 року "Про проведення планової виїзної документальної перевірки", відповідно до якого відділу доходів і зборів з фізичних осіб доручено організувати її проведення щодо ФОП з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 22 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року. Термін проведення перевірки становить 10 робочих днів з 29 грудня 2015 року.

На підставі вказаного наказу першим заступником начальника Інспекції 29 грудня 2015 року видано направлення на перевірку №0000338 та №0000339, в яких зазначено предмет, період та тривалість перевірки, початок її проведення.

Наказ №541 від 18 грудня 2015 року, направлення на перевірку від 29 грудня 2015 року №0000338, №0000339 та повідомлення від 18 грудня 2015 року №8/1701 надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією й вручено останньому 21 грудня 2015 року.

28 грудня 2015 року відповідачем надіслано Інспекції лист, в якому ФОП зазначив про відсутність законних підстав для призначення та проведення виїзної документальної перевірки з огляду на те, що її початок заплановано менше ніж через десять днів з дня вручення платнику відповідного повідомлення й пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України від 28 грудня 2014 року №71-VIII введено обмеження щодо перевірок контролюючими органами фізичних осіб-підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік.

29 грудня 2015 року о 16 год. 15 хв. головними державними ревізорами-інспекторами Тимощук С. А. та Бенещук О. Л. складено акт №3606/17-07-/ НОМЕР_1 про неможливість вручення ФОП направлень на проведення документальної перевірки, в якому зазначено, що здійснено вихід за зареєстрованим місцем проживання підприємця (АДРЕСА_2), за яким знаходиться житловий будинок, вхід до якого недоступний, що дає підстави стверджувати, що відповідач за юридичною адресою відсутній.

В подальшому наказами начальника Інспекції від 16 січня 2016 року №18 та від 03 лютого 2016 року №42 терміни проведення планової виїзної документальної перевірки ФОП переносились та продовжувались по 16 лютого 2016 року.

Окрім того 27 січня 2016 року першим заступником начальника Інспекції винесено вимогу про надання до 10:00 год. 01 лютого 2016 року для перевірки до контролюючого органу документів, перелік яких наведено у цій вимозі, та проведення інвентаризації товарно-матеріальних цінностей в присутності працівників податкового органу, що проводять перевірку 02 лютого 2016 року о 15 год.

03 лютого 2016 року у зв'язку із відсутністю відповідача за місцем проживання працівниками Інспекції складено акт №2/1300/ НОМЕР_1 "Про неможливість вручення ФОП ОСОБА_1 направлення на проведення документальної перевірки та наказу про включення до складу перевіряючих працівників Ківерцівської ОДПІ".

Також 11 лютого 2016 року працівниками податкового органу складено акт №3/1300/ НОМЕР_1 про відмову ФОП в проведені планової виїзної документальної перевірки.

23 лютого 2016 року начальником Інспекції на підставі положень підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 ПК України прийнято рішення про застосування умовного адміністративного арешту майна платника податків - ФОП, що перебуває (розміщене, зберігається) за адресами у АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2.

У зв'язку із вищевикладеним 24 лютого 2016 року Інспекція звернулась з даним позовом про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна відповідача, застосованого на підставі рішення начальника Інспекції від 23 лютого 2016 року.

В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд дійшов висновку про таке.

Згідно пункту 94.1 статті 94 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

Арешт майна полягає у забороні платнику податків вчиняти щодо свого майна, яке підлягає арешту, дії, зазначені у пункті 94.5 цієї статті (пункт 94.3 статті 94 ПК України).

Пунктом 94.2 статті 94 ПК України передбачено підстави для застосування адміністративного арешту майна, серед яких, зокрема, є відмова платника податків від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Відповідно до пункту 94.10 статті 94 ПК України арешт на майно може бути накладено рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.

Зазначений строк не може бути продовжений в адміністративному порядку, у тому числі за рішенням інших державних органів, крім випадків, коли власника майна, на яке накладено арешт, не встановлено (не виявлено).

За правилами пункту 94.19.1 статті 94 ПК України адміністративний арешт припиняється у разі відсутності протягом вказаного строку рішення суду про визнання арешту обґрунтованим.

У разі якщо майно платника податків звільняється з-під адміністративного арешту у випадку, визначеному, зокрема, пунктом 94.19.1, повторне накладення адміністративного арешту з підстав накладення першого арешту не дозволяється (пункт 94.21 статті Кодексу).

Зміст наведених положень законодавства дає підстави для такого висновку. Так, за наявності відповідних умов, визначених у пункті 94.2 статті 94 ПК України, арешт на майно може бути накладено рішенням керівника (його заступника) контролюючого органу, обґрунтованість якого має бути перевірена судом в обов'язковому порядку протягом 96 годин. Відсутність протягом вказаного строку відповідного рішення суду про визнання арешту обґрунтованим зумовлює звільнення з-під адміністративного арешту майна платника податків та унеможливлює його повторне накладення з тих самих підстав.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що із даним позовом Інспекція звернулась до суду у загальному порядку 24 лютого 2016 року, отже у останнього були відсутні підстави для застосування скорочених строків розгляду, передбачених статтею 183-3 КАС України.

Ухвалами Волинського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2016 року відкрито провадження у даній справі, закінчено підготовку її до розгляду та призначено останній у відкритому судовому засіданні на 14 березня 2016 року.

Враховуючи наведене, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову Інспекції в частині позовних вимог про визнання адміністративного арешту обґрунтованим по суті є правильним, адже згідно положень пункту 94.10, підпункту 94.19.1 пункту 94.19 статті 94 ПК України в разі, коли минуло 96 годин з моменту застосування адміністративного арешту він припиняється в силу закону безвідносно до причин, з яких рішення суду про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту не було прийнято.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 16 грудня 2020 року (справа №820/5045/18).

Разом з тим, арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду (абзац другий підпункту 94.6.2 пункту 94.6 ПК України).

Визначення адміністративного арешту, наведене в пункті 94.1 статті 94 ПК України, за своїм змістом однаково охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна.

Отже застосування адміністративного арешту майна платника податків на підставі підпункту 94.6.2 пункту 94.2 статті 94 ПК України можливе за умови відмови платника податків від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 ПК України, згідно із пунктом 81.1 якої такі особи мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки за наявності підстав для її проведення, визначених статтею 81 ПК України, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених статтею 81 ПК України, направлення на проведення такої перевірки, копії наказу про проведення перевірки, службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених статтею 81 ПК України, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

При пред'явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення.

У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки.

Як встановлено пунктом 81.2 статті 81 ПК України, у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки складається акт, який засвідчує факт відмови.

У справі, яка розглядаються, судами встановлено, що складені Інспекцією акти від 03 лютого 2016 року №2/1300/3441616710 та від 11 лютого 2016 року №3/1300/ НОМЕР_1 фактично підтверджують відсутність ФОП за місцем проживання на момент прибуття перевіряючих (АДРЕСА_2) і неможливість вручення йому документів; за відсутності самого відповідача за місцем його реєстрації були присутні уповноважені ним особи - ОСОБА_2 і адвокат ОСОБА_3, проте позивач не запропонував представникам ФОП розписатися у направленні на перевірку, а у разі ж відмови їх у вчиненні таких дій - не склав відповідного акта, який засвідчує факт відмови, до проведення перевірки не приступив, хоча працівники Інспекції виходили за місцем реєстрації підприємця саме для вручення йому направлення на проведення перевірки, копії наказу про проведення перевірки та службових посвідчень.

Відтак, з огляду на непідтвердження позивачем наявності належним чином засвідченої відмови ФОП (його представника) у допуску до проведення перевірки як необхідної умови для застосування такого виняткового способу забезпечення виконання платником податків його обов'язків як адміністративний арешт, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов цілком обґрунтованого висновку про відсутність й підстав для застосування адміністративного арешту коштів, які перебувають на рахунках ФОП.

Доводи ж касаційної скарги Інспекції наведеного не спростовують і зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, що згідно положень статті 341 КАС України виходить за межі повноважень касаційного суду.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частиною 1 статті 350 КАС України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи відсутність підстав для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень або ж порушення процесуальних норм, підстави для їх скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 24 березня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

СуддіС. С. Пасічник І. А. Васильєва В. П. Юрченко
logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст