Статьи

Підготовчий етап: Внутрішня перевірка (Звірка з документами працівників)

З огляду на особливості державної служби та управлінських функцій, державний службовець, виконуючи свої службові обов’язки, нерідко опиняється перед вибором, коли фактично будь-який варіант його поведінки формально містить склад кримінального правопорушення: утримання від активних дій або несвоєчасне реагування може бути кваліфіковано як службова недбалість за ст. 367 КК України, тоді як прийняття активних управлінських рішень – як умисне службове правопорушення, що містить ознаки злочинів, передбачених ст. 191 чи ст. 364 КК України.

Загалом, по суті декриміналізація першого випадку від платника податків факту ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, з метою наповнення бюджету та зменшення навантаження на правоохоронну систему – є хорошою ініціативою, однак запропоновані зміни в КК України та КПК України містять ряд суперечливих позицій і ставлять ряд питань.

Верховний Суд сформулював важливі орієнтири для правозастосування у спорах про звільнення за прогул в умовах воєнного стану, звернувши увагу на необхідність чіткого розмежування понять «відсутність на робочому місці» та «відсутність на роботі». Відсутність за фіксованим робочим місцем за умови перебування працівника на території підприємства або виконання трудових функцій не може автоматично вважатися прогулом. Суд також роз’яснив порядок фіксації прогулу для звільнення, який передбачає наступне: акт про відсутність працівника на роботі; з’ясування причини відсутності працівника на роботі та оцінка їх поважності.

ВС прямо заявила, що враховуючи особливий статус суду в системі органів, що забезпечують правовий порядок, суд зобов`язаний реагувати на випадки очевидних, умисних або системних порушень закону (постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2025 року у справі № 160/980/24, від 25 січня 2019 року у справі № 822/1832/18 тощо).

Механізм залучення захисника для участі в окремій процесуальній дії став інструментом зловживань з боку недобросовісних слідчих, прокурорів та суддів, що порушує право на захист та рівність сторін кримінального провадження.

Доказування в справах про адміністративні правопорушення часто сприймається як технічна формальність: протокол складено, порушення зафіксовано – і цього начебто достатньо для притягнення особи до відповідальності. Однак практика показує, що саме якість доказів і стандарт їх оцінки визначають результат справи. Адміністративна відповідальність, хоч і вважається «легшою» порівняно з кримінальною, але все ж означає втручання держави у права людини, а отже потребує не меншої процесуальної чіткості. Судові рішення дедалі частіше підкреслюють: навіть у справах «невеликої ваги» доказ має бути належним, допустимим і достатнім, а будь-які сумніви тлумачаться на користь особи.

Юридична практика України в умовах тривалого воєнного стану зазнала фундаментальних трансформацій. Якщо у 2022–2023 роках судова практика у справах за участю військових органів лише торувала свій шлях крізь туман війни, то сьогодні ми бачимо зрілу, подекуди жорстку, але вкрай необхідну систему стримувань і противаг. Суди дедалі частіше змушені виконувати роль арбітра між державною машиною мобілізації та правами окремого громадянина, намагаючись не допустити перетворення закону на інструмент сліпого примусу.

Повідомлення про підозру є одним із ключових процесуальних документів як для особи, якій вручено це повідомлення, так і для кримінального провадження в цілому. З огляду на те, що повідомлення про підозру визначає подальший статус особи в кримінальному процесі, виникає логічна потреба дослідити механізм і правові підстави оскарження повідомлення про підозру.

Оновлення приватного права водночас стає тестом на те, яке місце в ньому відведене правам дитини. Ухвалення нового Цивільного кодексу (Кодексу права приватного), проєкт якого наприкінці минулого місяця зареєстрували у Верховній Раді (реєст. № 14394), може стати однією з найбільш масштабних правових подій останніх десятиліть в Україні. Йдеться не лише про заміну норм чи оновлення термінології, а про перегляд підходів до регулювання приватних відносин, про системне збирання розпорошених правил у єдину логічну конструкцію.