21.03.2019 | Автор: Кірюшин Артем Андрійович
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram youtube

Суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (ВС/ВП № 755/10947/17 від 30.01.2019)

Фабула судового акту: Нормами частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України вказує на те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічні положення містять і Цивільний та Господарський процесуальні кодекси України.

Однак у зв’язку із нестабільністю судової практики, поширеними випадками винесення судами касаційної інстанції судових рішень які протирічать одне одному у практикуючих юристів виникає закономірне питання – яку саме правову позицію слід використовувати при побудові стратегії судового захисту.

У постанові Великої Палати, яке пропонується до уваги, остання спробувала відповісти на таке питання.

В цій справі точкою зіткнення правових позицій сторін у справі стало те, яку ж саме позицію Великої Палата та Верховного Суду необхідно застосувати для визначення юрисдикційного спору щодо оскарження дій приватного нотаріуса як державного реєстратора речового права.

В своїй постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

На жаль такий висновок ВП ВС жодним чином аргументовано не було, але ж маємо те, що маємо (с)

Аналізуйте судовий акт: ВС/ВП: Якщо держреєстрація права власності порушує право власності позивача, то має місце спір про цивільне право (ВС/ВП № 911/488/18 від 02.10.2018)

Спори про визнання незаконною та скасування реєстрації місця проживання є приватно-правовими та відносяться до цивільної юрисдикції (ВС/ВП № 337/2535/17 від 16.05.2018)

Спори щодо державної реєстрації права власності, які випливають із іпотечних відносин є спорами про право та мають розглядатись по правилам ЦПК (ВС/ВП № 686/22036/15-ц від 15.05.2018)

Позовні заяви до СВП щодо оренди землі комунальної власності мають розглядатись в порядку цивільного або господарського судочинства (ВС/ВП № 727/10968/17 від 20.06.2018)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2019 року

м. Київ

Справа № 755/10947/17

Провадження № 14-435цс18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О.М.,

суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В.С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва Алла Михайлівна (далі - Приватний нотаріус),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» (далі - ПАТ «ПУМБ»),

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3

на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 20 квітня 2018 року в складі судді Гончарука В. П. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 06 червня 2018 року в складі колегії суддів Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О., Пікуль А. А.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Приватного нотаріуса, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору -ПАТ «ПУМБ», про визнання незаконними дій, скасування рішення, та

УСТАНОВИЛА:

У липні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом, у якому просив визнати незаконними дії Приватного нотаріуса, які виразилися у проведенні 24 березня 2017 року державної реєстрації права власності за ПАТ «ПУМБ» на квартиру АДРЕСА_1, визнати протиправним та скасувати рішення Приватного нотаріуса від 27 березня 2017 року індексний номер 34472808, на підставі якого 24 березня 2017 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис - 19656371 про державну реєстрацію права власності на зазначену квартиру, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1207683280000, за ПАТ «ПУМБ» на підставі договору іпотеки від 03 грудня 2007 року.

Позовна заява мотивована тим, що 03 грудня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «Перший Український МіжнароднийБанк» (далі - ЗАТ «ПУМБ»), правонаступником якого є ПАТ «ПУМБ», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 180 000,00 доларів США.

На забезпечення виконання умов вказаного кредитного договору, 03 грудня 2007 року між ЗАТ «ПУМБ», правонаступником якого є ПАТ «ПУМБ», та позивачем укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1.

Також ОСОБА_3 вказував, що з інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 12 липня 2017 року йому стало відомо, що власником цього житлового приміщення є ПАТ «ПУМБ», а підставою для внесення відповідного запису до реєстру стало рішення Приватного нотаріуса від 27 березня 2017 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Посилаючись на те, що реєстрація права власності на спірне нерухоме майно здійснена Приватним нотаріусом без достатніх правових підстав та з порушенням вимог Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV), з огляду на відсутність вчинення попередньої нотаріальної дії з майном, неукладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, а також недотримання порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки позивач не отримував письмової вимоги про усунення порушень та документ, що підтверджує сплив 30-денного строку з моменту її одержання; право власності на вказане житлове приміщення банком набуте неправомірно під час дії Закону України 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі - Закон № 1304-VII), внесення запису Приватним нотаріусом про право власності банку є безпідставним, з огляду на відсутність рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень, ОСОБА_3 просив позов задовольнити.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 20 квітня 2018 року провадження у справі за позовом ОСОБА_3 закрито.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що предметом розгляду даної справи є виключно владні, управлінські рішення та дії нотаріуса, який у межах спірних правовідносин діяв як суб'єкт владних повноважень, тому спір не віднесено до цивільної юрисдикції, а повинен розглядатися адміністративним судом.

Суд першої інстанції послався на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 826/9928/15.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 06 червня 2018 року ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 20 квітня 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що зміст заявлених позовних вимог та обґрунтування, які викладені в позові, зводяться до протиправності дій Приватного нотаріуса саме як суб'єкта владних повноважень, наділеного владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, при цьому сам позивач наполягав на існуванні процедурних порушень з боку Приватного нотаріуса, прийнятті рішення про реєстрацію переходу права власності на основі неналежних документів, вчинення оскаржуваних дій у період існування заборони на такі, відсутності повноважень у нотаріуса на реєстрацію такого права.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що питання про визнання права власності на предмет іпотеки ОСОБА_3 не порушувалося, отже відсутній спір про право, а дослідженню підлягають виключно управлінські рішення та дії Приватного нотаріуса, який у межах спірних правовідносин діє як суб'єкт владних повноважень, у зв'язку із чим такий спір віднесено до адміністративної юрисдикції.

Обґрунтовуючи свій висновок, апеляційний суд посилався на правові позиції, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 619/2019/17, від 04 квітня 2018 року у справі № 826/9928/15, від 16 травня 2018 року у справі № 826/4460/17, а також Верховного Суду України у постанові від 25 квітня 2017 року у справі № 21-3197а16.

У липні 2018 року ОСОБА_3 звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 20 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 06 червня 2018 року, справу направити на розгляд до суду першої інстанції.

Доводи, наведені в касаційній скарзі

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди зробили помилкові висновки, що предметом розгляду даної справи є виключні владні, управлінські рішення та дії Приватного нотаріуса, оскільки перехід права власності на належне позивачу майно до банку відбулося незаконно та за відсутності правових підстав, що призвело до порушення його прав, а тому висновки судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 14 червня 2016 року у справі № 21-41а16, та Великої Палати Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 826/366/16.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 23 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 вересня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суди встановили, що 03 грудня 2007 року між ЗАТ «ПУМБ», правонаступником якого є ПАТ «ПУМБ», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 180 000,00 доларів США.

На забезпечення виконання умов кредитного договору, 03 грудня 2007 року між ЗАТ «ПУМБ», правонаступником якого є ПАТ «ПУМБ», та позивачем укладено договір іпотеки, предметом якого є належна останньому на підставі договору купівлі-продажу від 03 грудня 2007 року квартира АДРЕСА_1.

У зв'язку з невиконанням ОСОБА_3 умов кредитного договору та існуванням заборгованості, ПАТ «ПУМБ» звернулося до Приватного нотаріуса із заявою про державну реєстрацію за собою як іпотекодержателем права власності на вищезазначене житлове приміщення.

27 березня 2017 року Приватним нотаріусом прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1, за іпотекодержателем ПАТ «ПУМБ».

Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12 липня 2017 року Приватним нотаріусом як державним реєстратором 24 березня 2017 року здійснено реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ПАТ «ПУМБ» (номер запису про право власності 19656371).

Підставами виникнення права власності вказано договір іпотеки від 03 грудня 2007 року, а внесення запису - рішення Приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 березня 2017 року.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом прав, свобод чи інтересів.

Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачено в статті 15 ЦПК України: суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічну норму закріплено й у частині першій статті 19 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року.

Частиною другою статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАСУкраїни).

Згідно із частиною другою статті 2 КАСУкраїни до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.

Наведене узгоджується і з положеннями статей 2419 КАС України в редакції від 03 жовтня 2017 року, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Аналіз змісту статті 15 ЦПК України та статті 17 КАС України (у редакціях, чинних на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер спірних правовідносин.

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_3 вказував про відсутність підстав для переходу права власності до банку, з огляду на незаконність дій Приватного нотаріуса, а також про визнання протиправним та скасування його рішення через недотримання останнім вимог Закону № 898-IV, чинного на момент прийняття рішення Закону № 1304-VII, а також невідповідність порядку набуття іпотекодержателем права власності на спірне житлове приміщення умовам укладеного договору іпотеки.

Спір виник з приводу порушення права власності позивача на квартиру внаслідок дій ПАТ «ПУМБ» і Приватного нотаріуса щодо реєстрації такого права за ПАТ «ПУМБ» та направлений на перевірку законності дій іпотекодержателя з дотримання порядку звернення стягнення на предмет іпотеки. Вимоги до Приватного нотаріуса мають розглядатися у порядку цивільного судочинства, оскільки вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав є похідними від спору щодо такого майна, як передбачено у частині першій статті 19 ЦПК України.

Саме такі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі № 21-41а16 та ВеликоїПалати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 11-96апп18, на які й посилається заявник, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 14-275цс18 і від 07 листопада 2018 року у справі № 11-961апп18, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду підстав не вбачає.

Щодо посилань судів попередніх інстанцій на правові позиції, викладені в постановах від 04 квітня 2018 року у справі № 826/9928/15, а також від 16 травня 2018 року у справі № 826/4460/17, то Велика Палата Верховного Суду зазначає, що ці посилання є безпідставними, оскільки у своїй постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 Велика Палата Верховного Суду відступила, зокрема й від висновків, викладених у зазначених постановах, щодо належності до юрисдикції адміністративних судів спорів за позовами осіб, які не були заявниками на вчинення реєстраційних дій про скасування рішень чи записів державного реєстратора у державному реєстрі стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 25 квітня 2017 року у справі № 21-3197а16 та Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року в справі № 619/2019/17 про те, що у справах про оскарження рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, якими проведено державну реєстрацію права приватної власності на майно на підставі договорів іпотеки спір про право відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії державного реєстратора, який у межах спірних правовідносин діє як суб'єкт владних повноважень, тому спір є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки зазначена категорія справ відноситься до спорів щодо права на предмет іпотеки, тобто права цивільного, отже має розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб'єктного складу сторін спору.

ВеликаПалата Верховного Суду зазначає, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

У даному випадку спір пов'язаний з реалізацією іпотекодержателем своїх прав на предмет іпотеки, процедура якої передбачає їх здійснення лише за участі нотаріуса (державного чи приватного) або державного реєстратора, дії якого оскаржуються опосередковано через неправомірність дій іпотекодержателя.

Таким чином, суди попередніх інстанцій помилково зазначили, що вказаний спір виник із учасником публічно-правових відносин і стосується його управлінських рішень та дій як суб'єкта владних повноважень, а тому цей спір належить розглядати в порядку адміністративного судочинства та дійшли неправильного висновку про закриття провадження у справі, залишивши поза увагою те, що спірні правовідносини пов'язані із реєстрацією майнових прав, що виникли на підставі договірних відносин між позивачем та третьою особою у справі, яка не заявляє самостійних вимог, безпосередньо впливають на цивільні права вказаних суб'єктів щодо нерухомого майна, а вимоги до Приватного нотаріуса витікають (є похідними) саме із цивільних правовідносин та пов'язані з їх реалізацією.

За змістом частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

З огляду на викладене обґрунтованими є наведені в касаційній скарзі ОСОБА_3 доводи про порушення судами норм процесуального права під час вирішення питання про закриття провадження у справі та помилковість їх висновків щодо належності предметної юрисдикції даного спору адміністративному суду, тому зазначена касаційна скарга підлягає задоволенню, оскаржувані судові рішення - скасуванню, а справа - направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Крім того, суду першої інстанції при розгляді даної справи необхідно врахувати правові висновки, викладені у справі в аналогічних правовідносинах у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року в справі № 11-404апп18 щодо суб'єктного складу, де вказано, що належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої прийнято оскаржуване рішення про реєстрацію права власності.

Враховуючи те, що розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 258259400402403409411415416419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргуОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 20 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 06 червня 2018 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді

7545
Просмотров
0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення