В разі фактичного допуску особи до роботи, а не надання послуг за цивільним договором, такі відносини в обов’язковому порядку підлягають оформленню як трудові (ВС КАС справа № 320/2294/19 від 12.07.2021 р.)

Фабула судового акту: Чергове рішення, присвячене оскарженню постанов Держпраці про накладення на роботодавців штрафів за порушення трудового законодавства - в тому числі, штрафу за допущення працівника до роботи без оформлення письмового трудового договору. Рішення ВС КАС буде цікавим з огляду на те - що попри поширену практику не визнавати відносини трудовими, за наявності цивільно-правового договору - тут суд дійшов інших висновків.

Між юридичною особою та фізичною особою укладено цивільно-правовий договір, відповідно до якого остання зобов’язувалась декілька днів виконувати роботу кухонного працівника.

У договорі передбачались положення, що виконавець виконує роботуна свій ризик, самостійно організовує виконання роботи, не підлягає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку, не має права на одержання допомоги із соціального страхування, не сплачує страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням.

У пункті 1.2 договору передбачалось, що замовник забезпечує виконавця усім необхідним для виконання роботи, передбаченої цим договором. Передбачалось, що за виконану роботу замовник сплачує виконавцеві винагороду за домовленістю. Оплата виконується не пізніше 31 числа з дня прийняття замовником роботи. Також сторонами складено додаток до договору, в якому визначено зміст, обсяг та вартість роботи за договором.

Попри це - за результатами інспекційного відвідування Держпраці складено акт, і як наслідок - накладено дуже значні штрафи. Серед встановлених порушень було те що з працівником не укладено трудовий договір, в тому числі в письмовій формі, працівник допущена до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням, та без повідомлення ДФС про прийняття працівника на роботу, працівники підприємства з правилами внутрішнього трудового розпорядку не ознайомлені.

Підприємство подало позов про визнання протиправних та скасування постанов - і рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково (скасовано два приписи стосовно штрафів за неукладення трудового договору та допущення працівника до роботи без оформлення і повідомлення ДФС). В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою апеляційного адміністративного суду рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправною та скасування однієї з постанов. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд виходив з того, що основною ознакою, що відрізняє договірні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація. Водночас, укладений договір перебуває поза межами правового регулювання цивільного законодавства, оскільки його предметом є виконання робіт кухонного працівника у певний період, тобто є процес праці, а не її кінцевий результат; працівник систематично виконувала певні трудові функції відповідно до визначеного виду виконуваної роботи, у встановлений строк; саме позивач забезпечує фізичну особу усім необхідним для виконання роботи, передбаченої вказаним договором та акт виконаної роботи не містить відомостей, щодо обсягу виконаної роботи у вигляді конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню, що є невід'ємною частиною цивільно-правового договору. Позивач подав касаційну скаргу.

Однак, ВС КАС її не задовольнив, а рішення апеляційного суду залишив без змін. ВС КАС вказав: Частиною 1 статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом частини 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

ВС вже неодноразово вирішував схожі справи (зокрема №360/1947/19) дійшовши висновку, що за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Трудові відносини між сторонами за наслідком укладання цивільно-правового договору не виникають. Предметом трудового договору є власна праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Отже у цій справі: Судами встановлено, що відносини між позивачем та фіз.особою носили характер трудових, остання була працівником позивача, однак допущена до роботи без укладення трудового договору. Отже суд апеляційної інстанції обґрунтовано дійшов висновку про правомірність постанови Держпраці про накладення штрафу.

Доводи позивача, що між ним та фіз.особою було укладено цивільний договір, а законодавство не містить обмежень щодо можливості залучення фізичних осіб до виконання робіт виключно на умовах трудового договору є безпідставним і висновки суду апеляційної інстанції не спростовують - оскільки в разі фактичного допуску особи до роботи, а не надання послуг за цивільним договором, такі відносини в обов’язковому порядку підлягають оформленню як трудові.

Аналізуйте судовий акт: ВС КЦС висловився стосовно підстав звільнення працівника за ч.3 ст.40 КЗПП - у разі систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, якщо раніше застосовувались дисциплінарні заходи (ВС КЦС справа № 761/45743/19 від 15.09.2021 р.);

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Власник також не зобов'язаний попереджати працівника про таке майбутнє звільнення (ВС КЦС справа № 607/3393/18 від 25.10.2021 р.);

Розмір оплати праці працівників різних кваліфікацій не може бути одинаковим - при встановленні розміру оплати бухгалтера та маляра необхідно дотримуватись міжкваліфікаційних співвідношень. (ВС КАС справа № 816/1889/16 від 04.06.2021 р.);

Договори про повну матеріальну відповідальність, укладені з особами, посади яких не внесено до відповідного переліку, є недійсним (ВС/КЦС у справі № 686/12599/17 від 29.06.2021)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2021 року

м. Київ

справа №320/2294/19

адміністративне провадження №К/9901/36065/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стародуба О.П.,

суддів - Желєзного І.В., Кравчука В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства «Елара» на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2019 (судді - Степанюк А.Г., Епель О.В., Кобаль М.І.) у справі за позовом Приватного підприємства «Елара» до Головного управління Держпраці у Київській області про визнання протиправними та скасування рішень,

в с т а н о в и в :

У травні 2019 року ПП «Елара» звернулось до суду з позовом, в якому просило:

визнати протиправними та скасувати постанови про накладення штрафу від 16.04.2019 №КВ 285/1721/АВ/П/ПТ/ТД/ФС-309, №КВ 285/1721/АВ/П/ПТ/ТД/ФС-310 та №КВ 285/1721/АВ/П/ПТ/ТД/ФС-311.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є юридичною особою (код ЄДРПОУ 31392799), основний вид діяльності відповідно до КВЕД 56.10 - діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування.

Між позивачем та фізичною особою ОСОБА_1 укладено цивільно-правовий договір від 25.03.2019, відповідно до якого остання зобов`язується у період з 25.03.2019 по 30.03.2019 виконувати роботу кухонного працівника. (том І а.с. 41)

Відповідно до пункту 1.1 цього Договору виконавець виконує роботу на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи, не підлягає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку, не має права на одержання допомоги із соціального страхування, не сплачує страхові внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням.

Відповідно до пункту 1.2 цього Договору замовник забезпечує виконавця усім необхідним для виконання роботи, передбаченої цим договором.

За умовами пунктів 2.1 та 2.1 цього Договору за виконану роботу замовник сплачує виконавцеві винагороду за домовленістю. Оплата виконується не пізніше 31 числа з дня прийняття замовником роботи.

На виконання вказаних Договорів між позивачем та вказаною фізичною особою складений і підписаний додаток до договору від 25.03.2019, в якому сторонами договору визначено зміст та обсяг роботи за договором, а також вартість її виконання. (том І а.с. 42)

31.03.2019 між сторонами Договору складений Акт здачі-приймання виконаної роботи, відповідно до якого роботи за цивільно-правовим договором від 25.03.2019 виконано якісно і в повному обсязі, за що замовник сплатив виконавцеві винагороду у розмірі 900 грн. (том І а.с. 43)

27 та 28.03.2019 відповідачем відповідно до наказу від 26.03.2019 №1641 та направлення від 26.03.2019 №825 проведено інспекційне відвідування ПП «Елара» як юридичної особи, яка використовує найману працю. (том І а.с. 114 - 115)

Результати інспекційного відвідування оформлені Актом від 28.03.2019 №КВ 285/1721/АВ. (том І а.с. 13 - 18)

За результатами інспекційного відвідування складено Акт, в якому встановлено наступні порушення:

в порушення частини 1 статті 21 КЗпП Українитрудовий договір не укладено з працівником ОСОБА_1 ;

в порушення частини 1 статті 24 КЗпП Українитрудовий договір не укладено в письмовій формі з ОСОБА_1 ;

в порушення частини 3 статті 24 КЗпП УкраїниОСОБА_1 допущена до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням, та повідомлення ДФС про прийняття працівника на роботу;

в порушення постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №413неповідомлення про прийняття працівника ОСОБА_1 на роботу, яке подається до територіальних органів ДФС;

в порушення частини 1 статті 72 КЗпП Україниробота у вихідний день компенсується за згодою сторін іншим днем відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі;

в порушення частини 2 статті 72 КЗпП України, частини 4 статті 73 КЗпП Україниоплату за роботу у вихідний день, святкові і неробочі дні не обчислюється за правилами статті 107 КЗпП України;

в порушення частини 1 та 2 статті 107 КЗпП Україниоплата за роботу у святкові і неробочі дні не проводиться у подвійному розмірі;

в порушення статті 29 КЗпП Українипрацівники підприємства з правилами внутрішнього трудового розпорядку не ознайомлені.

За результатами розгляду Акту інспекційного відвідування, на підставі виявлених порушень директору ПП «Елара» внесено припис про усунення виявлених порушень від 29.03.2019 №КВ285/1721/АВ/П. (том І а.с. 19 - 20)

За результатами розгляду справи про накладення штрафу ГУ Держпраці у Київській області 16.04.2019 прийняті:

постанова №КВ 285/1721/АВ/П/ПТ/ТД/ФС-309 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами, якою на ПП «Елара» на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП Українинакладено штраф у розмірі 125190 грн; (том І а.с. 35 - 36)

постанова №КВ 285/1721/АВ/П/ПТ/ТД/ФС-310 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами, якою на ПП «Елара» на підставі абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП Українинакладено штраф у розмірі 250380 грн; (том І а.с. 37 - 38)

постанова №КВ 285/1721/АВ/П/ПТ/ТД/ФС-311 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами, якою на ПП «Елара» на підставі абз. 8 ч. 2 ст. 265 КЗпП Українинакладено штраф у розмірі 4173 грн. (том І а.с. 39)

Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

В обґрунтування позовних вимог посилалось на те, що відповідач дійшов безпідставних висновків про використання підприємством праці осіб, з якими не укладені трудові договори. З працівником ОСОБА_1 укладено цивільно-правову угоду, на підставі якої остання взяла на себе зобов`язання виконавця за вказаним договором, зокрема виконувались роботи з миття посуду, у зв`язку з чим відсутні підстави вважати, що особа виконувала трудові функції без укладення трудового договору. При цьому вважає. що оскільки вказана особа не працювала за трудовим договором, а тому у підприємства відсутній обов`язок повідомляти територіальний орган ДФС про прийняття цієї особи на роботу.

Крім того, посилається на те, що всі працівники підприємства були належним чином ознайомлені з правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства. Посилається на те, що працівники підприємства у вихідні та святкові дні не працювали, а при складанні табелів робочого часу за березень та грудень 2018 року допущені суто механічні помилки.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11.07.2019 позов задоволено частково.

Визнано протиправною та скасовано постанову Головного управління Держпраці у Київській області від 16.04.2019 №КВ285/1721/АВ/П/ПТ/ТД/ФС-309.

Визнано протиправною та скасовано постанову Головного управління Держпраці у Київській області від 16.04.2019 №КВ285/1721/АВ/П/ПТ/ІП/ФС-311.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2019 скасовано рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови Головного управління Держпраці у Київській області від 16.04.2019 №КВ285/1721/АВ/П/ПТ/ТД/ФС-309 та в цій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 11.11.2019 залишити без змін.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог частково, суд першої інстанції виходив з того, що відносини між ПП «Елара» та ОСОБА_1 мали очевидний цивільно-правовий характер, що не заборонено законом, у трудових відносинах вказані особи не перебували. При цьому суд виходив з того, що чинне законодавство України не містить жодного обов`язкового припису щодо того, у яких саме випадках сторони певного зобов`язання зобов`язані укладати саме трудові договори, а в яких цивільно-правові договори (угоди) на виконання певних робіт. Потенційні сторони такого зобов`язання цілком вільні у своєму виборі форми втілення власних правових відносин, а тому вони на свій розсуд вправі визначати вид майбутнього договору, що може укладатися між ними. Фізичні особи-підприємці не обмежені в праві залучати фізичних осіб до виконання певного виду роботи на підставі цивільних договорів, і не зобов`язані законодавством укладати тільки трудові договори. З наведених обставин відсутні підстави для повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття зазначеної особи на роботу та відсутні порушення з боку позивача вимог частини 3 статті 24 КЗпП Українита постанови Кабінету Міністрів України №413.

Крім того, відсутні порушення з боку позивача статті 29 КЗпП Українита прийняття постанови від 16.04.2019 №КВ285/1721/АВ/П/ПТ/ІП/ФС-311, оскільки всі працівники позивача були ознайомлені з правилами внутрішнього трудового розпорядку, про що свідчить особистий підпис кожного працівника на розписці до правил внутрішнього трудового розпорядку.

Відмовляючи в задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що згідно табелів робочого часу за березень, грудень 2018 року деякі працівники позивача працювали у святкові та вихідні дні, проте останнім в порушення вимог статті 107 КЗпП Українине здійснено оплату праці у подвійному розмірі за роботу у святкові дні та не надано інший день для відпочинку. При цьому судом відхилено доводи позивача щодо допущення технічної помилки при складанні табелів обліку робочого часу.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про скасування постанови від 16.04.2019 №КВ285/1721/АВ/П/ПТ/ТД/ФС-309, виходив з того, що основною ознакою, що відрізняє договірні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

При цьому суд апеляційної інстанції виходив з того, що укладений договір перебуває поза межами правового регулювання цивільного законодавства, оскільки його предметом є виконання робіт кухонного працівника у певний період, тобто є процес праці, а не її кінцевий результат, оскільки працівник систематично виконувала певні трудові функції відповідно до визначеного виду виконуваної роботи, у встановлений строк. Крім того, пунктом 1.2 договору передбачено, що саме позивач забезпечує фізичну особу усім необхідним для виконання роботи, передбаченої вказаним договором. Крім того, Акт здавання-приймання виконаної роботи не містить відомостей щодо обсягу виконаної роботи у вигляді конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню, що є невід`ємною частиною цивільно-правового договору.

З ухваленим у справі рішенням не погодився позивач, звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що умовами укладеного між підприємством та ОСОБА_1 договору передбачено, що остання з власної ініціативи просила не укладати з нею трудовий договір, виконувала обумовлену роботу на свій ризик, самостійно організовувала виконання роботи та не підпадала під дію правил внутрішнього трудового розпорядку.

При цьому посилається на те, що суб`єкти господарювання не обмежені в праві залучати фізичних осіб до виконання певного виду роботи на підставі цивільних договорів, і не зобов`язані законодавством укладати виключно трудові договори. Відповідачем не надано до суду жодних доказів того, що підприємство виплачувало ОСОБА_1 заробітну плату, а остання дотримувалась внутрішнього трудового розпорядку, що є обов`язковими ознаками саме трудового договору. Матеріали справи не містять доказів того, що стосовно вказаної особи видавався наказ про прийняття на роботу та вівся облік її робочого часу. Таким чином, є помилковим висновок відповідача про порушення підприємством вимог частини 3 статті 24 КЗпП Українивнаслідок допущення працівника до роботи без укладення трудового договору, а також постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №413щодо обов`язкового повідомлення територіальних органів Державної фіскальної служби про прийняття ОСОБА_1 на роботу.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд доходить висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Так, відповідно до статті 43 Конституції Українипередбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно частини другої статті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.

Відповідно до статті 265 КЗпП України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, зокрема, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

Згідно частини 3 статті 24 КЗпП Українипрацівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 21 КЗпП Українитрудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За змістом частини 1 статті 23 КЗпП Українитрудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Згідно пункту 6 частини 1 статті 24 КЗпП Українитрудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим при укладенні трудового договору з фізичною особою.

Цивільно-правовий договір - це угода між організацією (підприємством, установою тощо) і громадянином на виконання останнім певної роботи (договір підряду, договір доручення тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України).

Так, вказаною нормою встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Частиною 1 статті 627 ЦК Українивідповідно до статті 6 цього Кодексусторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно частини 1 статті 628 ЦК Українизміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом частини 1 статті 901 ЦК Україниза договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Верховний Суд вже неодноразово вирішував схожі правовідносини та у адміністративній справі №360/1947/19 (постанова від 08.06.2021) дійшов наступного висновку:

«……..Основною відмінністю договорів цивільно-правового характеру від трудових договорів є те, що перші регламентуються Цивільним кодексом України, а трудові - КЗпП.

За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Правова основа цивільно-правових договорів полягає у тому, що трудові відносини між сторонами за наслідком укладання договору не виникають.

Сторонами таких договорів є замовник і виконавець, а не працівник і роботодавець. За цивільно - правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами. Виконавець робіт, на відміну від найманого працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом на роботу на певну посаду.

Трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. Трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції.

За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.

Предметом трудового договору є власна праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.»

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 04.07.2018 у справі №820/1432/17 та від 26.09.2018 у справі №822/723/17.

У справі №420/6605/18 Верховний Суд у постанові від 22.06.2021 зазначив наступне:

«Характерними ознаками трудових відносин є: систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат); підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку; виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 «Класифікатор професій», затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327; обов`язок роботодавця надати робоче місце; дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.

Отже, основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Так, виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

З аналізу наведених норм Верховний Суд зазначає, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.

Відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегулюване - чинним законодавством України.

Зі співставлення трудового договору з цивільно-правовим договором, відмінним є те, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату. Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.»

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №802/2066/16-а, від 13.06.2019 у справі №815/954/18 та від 02.02.2021 у справі №0540/5987/18-а.

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій на підставі досліджених в судовому засіданні за участю сторін доказів встановлено, що відносини між позивачем та ОСОБА_1 носили характер трудових, остання була працівником позивача, однак допущена до роботи без укладення трудового договору.

За таких обставин суд апеляційної інстанції обґрунтовано дійшов висновку про правомірність оскаржуваної постанови від 16.04.2019 року №КВ 285/1721/АВ/П/ПТ/ТД/ФС-309 та прийняв рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Покликання позивача в обґрунтування касаційної скарги на те, що між ним та ОСОБА_1 було укладено цивільний договір, а законодавство не містить обмежень щодо можливості залучення фізичних осіб до виконання робіт виключно на умовах трудового договору є безпідставним і висновки суду апеляційної інстанції не спростовує, оскільки в разі фактичного допуску особи до роботи, а не надання послуг за цивільним договором, такі відносини в обов?язковому порядку підлягають оформленню як трудові.

В решті доводи касаційної скарги стосуються додаткової перевірки доказів та встановлення обставин, які суд апеляційної інстанції вважав недоведеними, що в силу приписівстатті 341 КАС Українивиходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Рішення судів попередніх інстанцій оскаржується позивачем лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо скасування постанови від 16.04.2019 року №КВ 285/1721/АВ/П/ПТ/ТД/ФС-309, в іншій частині рішення судів попередніх інстанцій сторонами не оскаржується, а тому касаційний перегляд здійснюється виключно в межах доводів касаційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексумежах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, оскільки при ухваленні судового рішення суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права, порушень норм процесуального права не допустив, тому суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Елара» залишити без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2019 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

О.П. Стародуб

І.В. Желєзний

В.М. Кравчук