ПОСТАНОВА

Іменем України

06 березня 2019 року

м. Київ

справа №802/2066/16-а

адміністративне провадження №К/9901/45061/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Кравчука В.М.,

суддів Анцупової Т.О., Стародуба О.П.,

розглянув у письмовому провадженні справу

касаційною скаргою Управління Держпраці у Вінницькій області

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 10.02.2017 (суддя Чернюк А.Ю.) та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.05.2017 (колегія у складі суддів Загороднюк А.Г., Драчук Т. О., Полотнянко Ю.П.)

у справі № 802/2066/16-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гренвіс"

до Управління Держпраці у Вінницькій області Державної служби України з питань праці

про визнання протиправною та скасування постанови.

І. РУХ СПРАВИ

1. В листопаді 2016 року ТОВ «Гренвіс» звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Управління Держпраці у Вінницькій області Державної служби України з питань праці, в якому просило суд визнати протиправними та скасувати постанови Управління Держпраці у Вінницькій про накладення штрафу №02-12-51/81-368 від 08.11.2016 та № 02-12-51/819-369 від 08.11.2016.

2. Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 10.02.2017 позов задоволено повністю та вирішено питання про стягнення на користь ТОВ "Гренвіс" 53 526,75 грн. судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Вінницькій області Державної служби України з питань праці.

3. Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.05.2017 скасовано постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 10.02.2017. Прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково, а саме визнано протиправною та скасовано постанову про накладення штрафу № 02-12-51/819-369 від 08.11.2016. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено. Також вирішено стягнути на користь ТОВ "Гренвіс" судовий збір в сумі 53505,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Вінницькій області Державної служби України з питань праці.

4. 06.06.2017 Управління Держпраці у Вінницькій області подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції та на рішення суду другої інстанції в частині, якою позов задоволено. Просить їх скасувати, в позові відмовити повністю та призупинити дію судового рішення про стягнення з відповідача судового збору.

5. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08.06.2017 відкрито касаційне провадження. Справа по суті не розглядалась. В задоволенні клопотання про зупинення виконання судового рішення відмовлено.

6. У зв'язку з ліквідацією Вищого адміністративного суду України 22.03.2018 справу передано на розгляд до Верховного Суду.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7. У період з 18.10.2016 по 21.10.2016 Управління Держпраці у Вінницькій області було проведено позапланову перевірку ТОВ «Гренвіс», за результатами якої складено акт перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 02-12-51/819. Виявлено, зокрема, порушення:

- ст. 115 Кодексу законів про працю України - заробітна плата працівникам підприємства не виплачується два рази на місяць, через проміжок часу, що перевищує 16 календарних днів та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Відповідно до відомості на виплату грошей за серпень 2016 року заробітну плату працівники підприємства отримали один раз у місяць, 28 та 29 вересня;

- ст. 24 Кодексу законів про працю України - на момент перевірки ТОВ «Гренвіс» виявлено, що 84 працівники підприємства були допущені до роботи без укладання трудового договору, з яких з 23-ма працівниками були укладені трудові договори, проте з письмових пояснень працівників трудові відносини настали до дати укладання трудового договору. З 61-м працівником взагалі не були укладені трудові договори, хоча відповідно до наданих пояснень трудові відносини виникли в період з червня 2016 по жовтень 2016 року. В ході проведення перевірки адміністрацією підприємства було надано 23 трудові договори згідно з довідкою № 758 від 18.10.2016. Будь-яких інших договорів у момент проведення перевірки адміністрацією підприємства надано не було.

8. За результатами розгляду справи про накладення фінансових санкцій Управлінням Держпраці у Вінницькій області винесло постанови про накладення на ТОВ «Гренвіс» штрафу від 08.11.2016 № 02-12-51/819-369 у розмірі 3 567 000 грн. та № 02-12-51/819-368 про накладення штрафу у розмірі 1 450 грн.

9. Позивач з цими постановами не погодився і звернувся до суду.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

10. Позивач вважає, що порушив вимог ст. 24 КЗпП України. ТОВ «Гренвіс» укладав з фізичними особами цивільно-правові угоди, які не мають ознак трудового договору. Укладені цивільно-правові угоди не регулювали процес праці, що властиво трудовим договорам, а були укладені для досягнення результатів праці - отримання певних послуг. На осіб, які виконували зобов'язання за цивільно-правовими угодами, не поширювалися правила внутрішнього трудового розпорядку, винагорода нараховувалась на підставі актів виконаних робіт. Відтак доводи відповідача про те, що ТОВ «Гренвіс» здійснено фактичний допуск працівників до роботи без оформлення трудового договору є безпідставними.

11. Також зазначав, що постановою від 08.11.2016 № 02-12-51/819-368 відповідач застосував до позивача штраф в розмірі 3 567 000 грн., але не зробив розрахунку цієї суми штрафу.

12. Відповідач проти позову заперечував з тих підстав, що відносини щодо укладання та виконання договорів цивільно-правового характеру мають регулюватися правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили, тобто нормами трудового законодавства. Робітники ТОВ «Гренвіс» працювали у визначеному підприємством режимі, на визначеному робочому місці, під керівництвом.

ІV. ВИСНОВКИ СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

13. Суд першої інстанції, скасовуючи постанову про накладення штрафу від 08.11.2016 № 02-12-51/819-369 у розмірі 3 567 000 грн., виходив з того, що цивільно-правові угоди, укладені позивачем з фізичними особами, не містять ознак трудових договорів.

Оскільки наявність інших порушень на підставі яких винесено постанову від 08.11.2016 № 02-12-51/819-368 про накладення на штрафу у розмірі 1450 грн., відповідачем не доведено, суд першої інстанції дійшов висновку про її скасування.

14. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позов підлягає лише частковому задоволенню. А саме постанова від 08.11.2016 № 02-12-51/819-368 про накладення на штрафу у розмірі 1450 грн. є правомірною та скасуванню не підлягає, оскільки під час розгляду справи про накладення штрафу підприємство не заперечувало щодо виявлених перевіркою фактів виплати заробітної плати найманим працівникам один раз на місяць, незабезпечення достовірного обліку виконуваної працівниками роботи і бухгалтерського обліку витрат на оплату праці у встановленому порядку та несвоєчасного проведення остаточного розрахунку із звільненими працівниками в день їх звільнення.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ

15. Відповідач у касаційній скарзі не погоджується з рішенням суду першої інстанції та апеляційної інстанції в частині, в якій позов задоволено.

16. Порушення норм процесуального права відповідач вбачає в неправильному вирішенні судами обох інстанцій питання про стягнення судових витрат. Спір не є спором майнового характеру. З 01.01.2017 відповідач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 20 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", як територіальний орган Державної служби України з питань праці. Тому судові витрати на користь позивача мали б стягуватись з державного бюджету.

17. Порушення норм матеріального права, на думку відповідача, полягає в неправильному застосуванні положень ЦК України та КЗпП України. Надані позивачем цивільно-правові угоди не спростовують того, що залучені до роботи позивачем робітники працювали у визначеному підприємством режимі, було організовано процес виконання робіт, що доводить наявність трудових правовідносин. Відповідно до ст. 235 ЦК України позивачем було укладено цивільні правочини з метою приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, тобто трудового.

VІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

18. Верховний Суд перевірив доводи та вимоги касаційної скарги, мотиви судових рішень та дійшов таких висновків.

19. У справі, що розглядається, предметом спору є правомірність постанов відповідача про накладення на позивача штрафу в розмірі 3 567 000 грн. та 1 450 грн. Як встановлено судами, підставою винесення постанови про накладення штрафу від 08.11.2016 № 02-12-51/819-369 у розмірі 3 567000 грн. став фактичний допуск позивачем працівників до роботи без оформлення трудового договору, в той час як працівники виконують певні функції за конкретною посадою.

20. Отже, для правильного вирішення справи має значення правова кваліфікація правовідносин між ТОВ «Гренвіс» та фізичними особами, зокрема, їх належність до трудових.

21. Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність та необхідність скасування зазначеної постанови, з огляду на таке.

22. Взаємовідносини громадянина і роботодавця можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами статті 208 ЦК України. Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.

23. Подібні правовідносини були предметом розгляду судом касаційної інстанції. У постанові від 26.09.2018 у справі № 822/723/17 Верховний Суд зробив такий правовий висновок:

«Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Отже, трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт».

24. Під час перевірки, так і судом досліджувались цивільно-правові угоди, укладені позивачем з фізичними особами у період з червня по жовтень 2016 року.

25. За цими угодами Виконавці взяли на себе зобов'язання виконати послуги зі збирання яблук, слив. Відповідно до п. 2.2 цивільно-правової угоди за виконану роботу Замовник сплачує Виконавцеві винагороду. Відповідно до Додатків до вказаних угод, сторони дійшли домовленості щодо внесення зміни до цивільно-правових угод, а саме «За виконану роботу Замовник сплачує Виконавцеві винагороду за збір яблук з розрахунку: 300 грн. - за 1 тонну сортового яблука, 200 грн. - за 1 тонну підбору».

26. Між виконавцями та замовником підписувалися акти прийняття-передачі виконаних робіт, в яких зазначено, які роботи передав виконавець, їх обсяг та вартість. Оплата позивачем отриманих від виконавців послуг за цивільно-правовими угодами підтверджується видатковими касовими ордерами.

27. В ході відбирання пояснень відповідачем не з'ясовано про наявність у таких осіб трудових книжок, медичних книжок, не з'ясовано чи було досягнуто згоди між найманими працівниками та позивачем щодо форми трудових відносин (усна чи письмова), а також наявність інших обставин, які згідно вимог чинного законодавства є підставою для укладення трудового договору між працівником та роботодавцем.

28. Згідно з поясненнями фізичних осіб, вони виконували роботи з 08:00 до 17:00. Разом з тим, відповідно до наказів ТОВ «Гренвіс» № 25 в від 20.04.2016 та № 62 в від 01.08.2016 на підприємстві встановлено 10-годинний робочий день з 08:00, перерва на обід - з 13:00 до 14:00, кінець роботи - 19:00. Тому фізичні особи, що виконували роботи по збиранню яблук, не мали обов'язку дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства.

29. Отже, суди дійшли правильних висновків, що цивільно-правові договори між позивачем та фізичними особами укладалися для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання певних результатів праці. У зв'язку з досягненням зазначеної мети взаємовідносини між позивачем та відповідними працівниками припинилися. Укладені угоди не містять обов'язку виконавців бути присутнім на підприємстві у визначені робочі години, дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку, обов'язку підприємства забезпечувати виконавців матеріально-технічною базою, регламентації процесу праці, часу та тривалості робочого часу.

30. У зв'язку з цим, тлумачення відповідачем змісту цивільно-правових угод як таких, що насправді містять ознаки трудового договору, є таким, що не ґрунтується на фактичних обставинах та законодавстві.

31. Перевіряючи постанову від 08.11.2016 № 02-12-51/819-368 про накладення на штрафу у розмірі 1450 грн., суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про її правомірність.

32. Факт порушень, на підставі яких на позивача було накладено штраф, був предметом розгляду справи про притягнення до адміністративної відповідальності. Постановою Іллінецького районного суду від 22.11.2016 (справа №131/2014/16-п) директора ТОВ «Гренвіс» визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 41 КУпАП України. Отже, факти, покладені в основу цієї постанови, ґрунтуються на судовому рішенні, що набрало законної сили і доказування не потребують.

33. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального права та правильно вирішив спір по суті.

34. Щодо порушень норм процесуального права щодо сплати судового збору, Суд з доводами касаційної скарги погоджується.

35. За подання позову позивач сплатив судовий збір у розмірі 53 526,75 грн. (3 567 000 грн. х 1,5 % + 1 450 грн. х 1,5%).

36. Пункт 20 ч. 1 статті 5 Закону №3674-VI "Про судовий збір" (в редакції чинній на час подання позову) передбачав, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, структурні підрозділи виконавчих органів міських рад міст обласного значення та об'єднаних територіальних громад, на які покладені функції із здійснення контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення.

37. Відповідно до пункту 7 цього ж Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96 Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

38. Згідно з пунктом 1 Положення про Управління Держпраці у Вінницькій області, затвердженого Наказом Державної служби України з питань праці від 04.02.2016 № 8, Управління (скаржник) є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується.

39. З аналізу Положення № 96 від 11.02.2015 та Положення № 8 від 04.02.2016, Закону №3674-VI, покладені на Державну службу України з питань праці повноваження реалізуються як апаратом Держпраці, так і її територіальними управліннями, яким і є Управління Держпраці у Вінницькій області.

40. Оскільки центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю (Держпраці) звільнений від сплати судового збору, то пільги, що були передбачені п. 20 ч. 1 ст. 5 Закону №3674-VI, поширюються також і на Управління Держпраці у Вінницькій області. Аналогічний висновок був викладений у постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 804/3111/17 (№К/9901/1474/17).

41. Отже, в цій частині доводи скаржника є правильними. З цих підстав колегія суддів вважає помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанції про розподіл судових витрат у даній справі, шляхом стягнення з Управління Держпраці у Вінницькій області за рахунок бюджетних асигнувань судового збору.

42. З приводу відсутності у КАС України (в редакції станом на час розгляду справи) норм щодо стягнення судового збору з Державного бюджету України в разі звільнення відповідача - суб'єкта владних повноважень від сплати судового збору, не на користь якого ухвалено судове рішення, колегія суддів зазначає наступне.

43. Якщо відповідач звільнений від сплати судового збору, то і відповідно судовий збір з нього не стягується. У разі задоволення адміністративного позову повністю судовий збір з відповідача, звільненого від сплати судового збору, не стягується. У разі часткового задоволення позову у справі, в якій відповідач звільнений від сплати судового збору, судовий збір стягується лише з позивача пропорційно до відхиленої частини вимоги. Водночас, якщо відповідач звільнений від сплати судового збору, а позивач його сплатив, то у разі задоволення позову на користь позивача стягується сплачений розмір судового збору з Державного бюджету України або відповідного місцевого бюджету.

44. Враховуючи вищенаведене, судова колегія приходить до висновку, що стягнення судового збору з Управління Держпраці у Вінницькій області є помилковим.

45. Водночас, суд апеляційної інстанції правильно визначив суму судового збору, що підлягає стягненню на користь позивача, який слід стягнути з державного бюджету України.

46. За правилами п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

47. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

48. Суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми процесуального права, внаслідок чого неправильно вирішив питання про розподіл судових витрат. Проте суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок по суті позову, тому рішення суду апеляційної інстанції слід змінити в частині розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Управління Держпраці у Вінницькій області задовольнити частково.

Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.05.2017 у справі № 802/2066/16-а змінити у частині вирішення питання про розподіл судових витрат, виклавши її у такій редакції: «Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гренвіс" (Вінницька область, Іллінецький район, с. Криштопівка, вул. Хутірська, буд. 4, ідентифікаційний номер 34122034) судовий збір в сумі 53505,00 (п'ятдесят три тисячі п'ятсот п'ять) гривень за рахунок з Державного бюджету України».

В іншій частині постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.05.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Кравчук В.М.

Суддя Анцупова Т.О.

Суддя Стародуб О.П.