Історія справи

Ухвала ККС ВП від 15.12.2019 року у справі №203/232/17
Ухвала ККС ВП від 15.12.2019 року у справі №203/232/17
Ухвала ВП ВС від 05.09.2021 року у справі №203/232/17

УХВАЛА

28 серпня 2021 року

м. Київ

Справа № 203/232/17

Провадження № 13-151зво21

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Єленіної Ж. М.,

суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Данішевської В. І.,Катеринчук Л. Й.,Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В.,Штелик С.

П.

перевірила заяву захисника Ходюша А. М. в інтересах засудженого ОСОБА_1 про перегляд вироку Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 квітня 2019 року, ухвали Дніпровського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року та постанови Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (далі - ККС, касаційний суд) від 16 березня 2020 рокуз підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом і

встановила:

Вироком Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 квітня 2019 року, який 17 вересня 2019 року Дніпровським апеляційним судом залишено без змін, ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15, п. 13 ч. 2 ст. 115, п. 1 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 262, ст. 348, ч. 1 ст. 70 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді довічного позбавлення волі.

Ухвалою ККС від 16 березня 2020 року вказані судові рішення залишено без зміни.

12 серпня 2021 року захисник Ходюш А. М. не погоджуючись із постановленими щодо ОСОБА_1 судовими рішеннями, звернувся до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) про їх перегляд у зв'язку з встановленням рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Пугачов проти України" від 24 червня 2021 року порушення Україною пунктів 3,5 ст. 5, статей 3 та 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція).

Зокрема, заявник просить скасувати вищевказані судові рішення щодо ОСОБА_1, врахувати зміст рішення ЄСПЛ у справі "Пугачов проти України" й констатовані порушення Конвенції, які були допущені судами. Вважає, що встановлені порушення Конвенції зробили кримінальне провадження несправедливим вцілому. На думку захисника, відновлення порушеного права має відбутися шляхом скасування судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

16 серпня 2021 року ця заява надійшла до Верховного Суду.

Від дня надходження заяви до 25 серпня 2021 року її автоматизований розподіл не було здійснено з підстав, передбачених підпунктом 2.3.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду.

Перевіряючи наведені у заяві доводи та додані до неї матеріали, Велика Палата виходить з такого.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 459, ч. 3 ст. 463 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні даної справи судом, є виключною обставиною і заяви про перегляд судового рішення за такою обставиною розглядаються Великою Палатою.

24 червня 2021 року ЄСПЛ ухвалено остаточне рішення у справі "Пугачов проти України" (заяви № 25860/19 та 11776/20) у якому констатовано порушення Україною міжнародних зобов'язань щодо ОСОБА_1, а саме: порушення статей 3 та 13 Конвенції у зв'язку з неналежними умовами тримання під вартою та відсутністю у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту, пунктів 3,5 ст. 5 Конвенції щодо надмірної тривалості тримання під вартою під час досудового розслідування - з 27 вересня 2016 року до 08 квітня 2019 року й відсутність або надання неналежного відшкодування за порушення пункту 3 статті 5 Конвенції.

Зазначається, що право на отримання компенсації не передбачено у національному законодавстві у зв'язку з цим виникає порушення. ОСОБА_1 присуджено в рахунок відшкодування моральної та матеріальної шкоди 4200 євро.

При цьому ЄСПЛ не констатовано, що встановлені щодо ОСОБА_1 порушення Конвенції свідчать про те, що рішення національних судів суперечать Конвенції або в основі констатованих порушень є суттєві процедурні помилки, які ставлять під сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні, або що ці порушення були спричинені рішеннями, ухваленими в межах кримінального провадження, які й надалі зумовлюють шкідливі наслідки і не можуть бути усунуті в інший спосіб ніж під час повторного розгляду справи.

Загальні принципи, яких дотримувався ЄСПЛ при розгляді заяви ОСОБА_1 а саме - оцінка та аналіз наведених ним фактів, констатований характер (зміст) порушень Конвенції, присуджена у зв'язку з цим грошова компенсація, дають підстави вважати, що щодо заявника були допущені такі порушення Конвенції, які за цих обставин неможливо відновити у вигляді того стану, що існував до вчинення порушень.

У таких випадках засобами компенсації можуть бути: сплата присудженого відшкодування шкоди, аналіз причин порушення Конвенції та пошук шляхів усунення цих порушень, вжиття інших заходів загального характеру. Виконання цих заходів покладається на компетентні органи державної влади.

Крім того, з урахуванням Рекомендації № R (2000) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини від 19 січня 2000 року, встановлене ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов'язань може бути підставою для перегляду судових рішень лише в тому випадку, коли можна досягти на національному рівні restitutio in integrum (повного відновлення), тобто відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції.

Щодо ОСОБА_1 таке повне відновлення юридичного стану, зокрема шляхом скасування вироку Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 квітня 2019 року, ухвали Дніпровського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року та постанови касаційного суду від 16 березня 2020 року Великою Палатою не є можливим, оскільки ЄСПЛ вказаним рішенням встановив факт порушення Конвенції щодо надмірної тривалості тримання під вартою ОСОБА_1 лише під час досудового розслідування. На даний час судові рішення щодо заявника набрали законної сили.

ЄСПЛ не дійшов висновку про загальну несправедливість судового розгляду щодо заявника та не встановив жодного порушення Конвенції, яке було б пов'язане безпосередньо з проведеним судовим розглядом і постановленими судовими рішеннями.

Окрім того, за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 ЄСПЛ присудив заявнику справедливу сатисфакцію - 4 200 євро на відшкодування моральної та матеріальної шкоди.

А постановлене ККС судове рішення, зокрема постанова у провадженні №404/700/'7 від 31 жовтня 2019 року та рішення ЄСПЛ у справі "Баришевський проти України", на які посилається захисник, як на підставу для перегляду справи щодо засудженого, не можуть слугувати підставою для здійснення кримінального провадження за виключними обставинами, передбаченими ч. 3 ст. 359 КПК.

Отже, підстави для відкриття провадження за заявою про перегляд судових рішень щодо нього за виключними обставинами у зв'язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом відсутні. Тому у відкритті провадження за заявою потрібно відмовити, а заяву з усіма доданими матеріалами - повернути заявнику.

Аналогічних висновків щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження за виключними обставинами з мотивів не встановлення ЄСПЛ у своєму рішенні інших порушень Конвенції, окрім як порушення надмірної тривалості тримання під вартою під час досудового розслідування та відсутність відшкодування за незаконне тримання під вартоюта констатованого у зв'язку з цим порушення статті5 Конвенції, Велика Палата Верховного Суду дійшла в ухвалах від 4 лютого 2020 року (провадження 13-7зво20) та від 19 червня 2020 року у справі № 182/166/15-к (провадження № 13-53зво20).

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 459, 463, 464 Кримінального процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

постановила:

Відмовити у відкритті провадження за заявою захисника Ходюша А. М. в інтересах засудженого ОСОБА_1 про перегляд вироку Кіровського районного суду м.

Дніпропетровська від 08 квітня 2019 року, ухвали Дніпровського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року та постанови Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 16 березня 2020 рокуз підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Заяву з усіма доданими матеріалами повернути особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Ж. М. Єленіна

Судді: В. В. Британчук О. Б. Прокопенко

Ю. Л. Власов В. В. Пророк

Д. А. Гудима Л. І. Рогач

В. І. Данішевська О. М. Ситнік

Л. Й. Катеринчук В. М. Сімоненко

Г. Р. Крет І. В. Ткач

Л. М. Лобойко С. П. Штелик

К. М. Пільков