Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.07.2021 року у справі №760/24821/20

Ухвала

Іменем України

15 липня 2021 року

м. Київ

справа № 760/24821/20

провадження № 61-11406ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 20 січня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 червня 2021 року за заявою ОСОБА_3 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики грошей,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 03 лютого 2020 року між ним та ОСОБА_1 укладений договір позики грошей, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петренко О. В та зареєстрований у реєстрі за № 133,134. Відповідно до умов договору він, передав, а відповідач прийняв грошові кошти у сумі 36 000
000,00 грн., що еквівалентно 1 500 000,00 дол. США готівкою, терміном повернення до 30 листопада 2020 року включно. Відповідно до пункту 3 договору позики відповідач зобов'язався повернути суму грошових коштів у строк до 30 листопада 2020 року включно. Повернення зазначених у договорі грошей 36 000 000,00 грн здійснюється відповідачем таким чином: 200 000,00 дол. США, що еквівалентно 4 800 000,00 грн - 30 липня 2020 року; 200 000,00 дол. США, що еквівалентно 4 800

000,00 грн - 30 серпня 2020 року; 200 000,00 дол. США, що еквівалентно 4 800
000,00 грн - 30 вересня 2020 року; 450 000,00 дол. США, що еквівалентно 10 800
000,00 грн - 30 жовтня 2020 року; 450 000,00 дол. США, що еквівалентно 10 800
000,00 грн - 30 листопада 2020 року. У разі прострочення відповідачем повернення чергової частини зобов'язань з погашення позики, він має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та звернутися до суду. На момент звернення до суду відповідач свої зобов'язання за договором не виконав.

Одночасно із позовною заявою, ОСОБА_3 подано до суду заяву про забезпечення позову, в якій він просив суд накласти арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить ОСОБА_1. В обґрунтування заяви посилався на те, що станом на день звернення до суду із заявою про забезпечення позову відповідач грошові за договором позики не повернув. Сума боргу за договором позики є значною, а тому не вжиття заходів забезпечення позову може призвести до ускладнення виконання рішення суду у разі відчуження відповідачем свого майна. Згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, відповідачу на праві власності належить земельна ділянка, кадастровий номер: 3222484401:01:002:0111, площа 0,1301 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 786278132224; що розташована за адресою: АДРЕСА_1; житловий будинок з відповідними частинами надвірних будівель, що розташований за адресою: АДРЕСА_2, із земельними ділянками місця розташування: кадастровий номер: 3221810100:01:280:1001; земельна ділянка, кадастровий номер: 3221810100:01:280:0002, площа 0,1863 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 694711432218, що розташована за адресою: АДРЕСА_2; земельна ділянка, кадастровий номер: 3221810100:01:280:1001, площа 0,1 га реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 687716632218, що розташована за адресою: АДРЕСА_2; земельна ділянка, кадастровий номер: 3221810100:01:280:0001, площа 0,0751 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 339427032218, що розташована за адресою: АДРЕСА_2.

Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 20 січня 2021 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 09 червня 2021 року, заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт та заборону на відчуження на майно, що належить на праві власності ОСОБА_1, а саме:

- земельну ділянку, кадастровий номер: undefined, площа 0,1301 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 786278132224; адреса: АДРЕСА_1;

- житловий будинок, з відповідними частинами надвірних будівель, об'єкт житлової нерухомості, загальна площа 71,6 кв. м, житлова площа 52,6 кв. м, житловий будинок з пластини, а також надвірні будівлі: сарай - Б, погріб - Під/Б, сарай - В, сарай - Г, навіс - Д, літній душ - Є, убиральня - Ж, сарай - 3, вимощення - І, огорожа - № 1,2,4,7,8. Адреса: АДРЕСА_2, земельна ділянка місця розташування: кадастровий номер: 3221810100:01:280:1001;

- земельну ділянку, кадастровий номер: undefined, площа 0,1863 га реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 694711432218, адреса: АДРЕСА_2;

- земельну ділянку, кадастровий номер: undefined, площа 0,1 га реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 687716632218, адреса: АДРЕСА_2;

- земельну ділянку, кадастровий номер: undefined, площа 0.0751 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 339427032218, адреса: АДРЕСА_2;

08 липня 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 20 січня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 червня 2021 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Перевіривши доводи касаційної скарги, оскаржувані судові рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі.

Пунктом 2 частини 1 статті 389 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у Пунктом 2 частини 1 статті 389 ЦПК України, після їх перегляду апеляційному порядку;

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Із матеріалів касаційних скарг, змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є очевидно необґрунтованою та правильне застосування судами норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Такого висновку суд дійшов з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених частини 1 та 2 статті 149 ЦПК України заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 150 ЦПК України видами забезпечення позову є: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Згідно з частиною 3 статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення.

Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.

Судами встановлено, що між сторонами існує спір, предметом якого є вимога про захист порушених прав і законних інтересів позивача внаслідок невиконання відповідачем грошового зобов'язання за договором позики від 03 лютого 2020 року, розмір якого є суттєвим - 36 000 000,00 грн.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суди попередніх інстанцій виходили із того, що існує ризик відчуження відповідачем належного йому нерухомого майна на користь третіх осіб, а тому невжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на нерухоме майно може істотно ускладнити ефективний захист прав позивача у випадку задоволення його позову.

За таких обставин, суд першої інстанції, із яким погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши, що між сторонами виник спір, пов'язаний із невиконанням відповідачем зобов'язань за договором позики, врахувавши співмірність обраного позивачем виду забезпечення позову із заявленими вимогами, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке належить відповідачу, оскільки невжиття таких заходів може призвести до утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

При цьому, відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки нерухоме майно залишається в його володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися обмежується на певний час.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не встановили належним чином, чи дійсно між сторонами у справі виник спір, є безпідставними, оскільки сам факт звернення позивача до суду із позовом до відповідача свідчить про існування між сторонами спору. При цьому, наявність чи відсутність фактів, якими обґрунтовуються вимоги позову, суд встановлює під час ухвалення рішення по суті спору, а тому доводи касаційної скарги щодо підстав для відмови у вжитті заходів забезпечення позову з огляду на недоведеність чи необґрунтованість заявлених позовних вимог є безпідставними.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції неправомірно розглянув справу за відсутності представника відповідача, який подав клопотання про перенесення розгляду апеляційної скарги на іншу дату, є необґрунтованими, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Оскількивідповідач бувналежним чиномповідомлений прочас та місце розгляду апеляційноїскарги, явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, доказів, наявних у матеріалах справи, було достатньо для розгляду апеляційної скарги та участь у засіданні судує правом, а не обов'язком сторони, тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновкупро можливість розглядуапеляційної скаргив судовому засіданніза відсутності представникавідповідача.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.

Отже, оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, постановленим із правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтею 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 20 січня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 червня 2021 року за заявою ОСОБА_3 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики грошей відмовити.

Копію ухвали та додані до скарг матеріали направити особам, які подали касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик