Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.06.2021 року у справі №483/2169/17

Ухвала

15 червня 2021 року

м. Київ

справа № 483/2169/17

провадження № 61-8992 ск21

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області у складі судді Шевиріної Т. Д. від 22 березня 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду у складі колегії суддів: Данилової О.

О., Коломієць В. В., Шаманської Н. О.,від 29 квітня 2021 року за скаргою ОСОБА_1, на дії державного виконавця у справі за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення аліментів з ОСОБА_2,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаною скаргою, посилаючись на те, що 04 травня 2018 року судовим наказом Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області стягнуто з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Зазначає, що у березні 2021 року вона отримала від державного виконавця розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, який вважає невірним, оскільки його проведено із застосуванням середньої заробітної плати працівника для відповідної місцевості, що призводить до зменшеного розміру нарахованих аліментів. Просила визнати дії державного виконавця неправомірними та зобов'язати виконавця здійснити перерахунок заборгованості за період з грудня 2017 року по лютий 2021 року.

Ухвалою Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 березня 2021 року, залишеною без змін постановоюМиколаївського апеляційного суду від 29 квітня 2021 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

У травні 2021 року до Верховного Суду ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на судові рішення попередніх інстанцій, у якій просила скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди дійшли помилкового висновку щодо правомірності застосування державним виконавцем показника середньої заробітної плати по Очаківському району Миколаївської області, оскільки проведені державним виконавцем розрахунки не є такими, що відповідають вимогам закону та офіційним статистичним даним про середню заробітну плату для працівників Миколаївської області.

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про її необгрунтованість, з огляду на таке.

Відповідно до положень статті 124, пункту 9 частини 3 статті 129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Вказане є складовою права на справедливий суд та однією із процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За змістом статті 1, частини 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження, в межах якої виконавець зобов'язаний вживати передбачених статті 1, частини 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виходячи із норм статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до статті 447 ЦПК України, порушено їх права чи свободи.

Відповідно до частини 3 статті 451 ЦПК України якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Відповідно до статті 195 СК України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном.

Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою-підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості (частина 2 статті 195 СК України).

Частиною 1 та 3 статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що порядок стягнення аліментів визначається законом. Визначення суми заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України.

Відповідно до частини 8 статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" спори щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що судовим наказом Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 травня 2018 року з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі ј частини заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 22 грудня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття.

Місцем проживання ОСОБА_2, який не працював на час виникнення заборгованості, є с. Куцуруб Очаківського району Миколаївської області. Державним виконавцем 25 лютого 2021 року складено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів за період з 22 грудня 2017 року до лютого 2021 року включно із застосуванням середньої заробітної плати працівника на підставі даних відділу статистики в Очаківському районі Головного управління статистики у Миколаївській області та інформації з веб-сайту, з урахуванням місця проживання платника аліментів.

Встановивши, що розрахунок заборгованості зі сплати аліментів проведено з врахуванням середньої заробітної плати місцевості, де проживає ОСОБА_2, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про правомірність дій державного виконавця та відсутність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1.

Доводи касаційної скарги про те, що державним виконавцем при розрахунку заборгованості зі сплати аліментів невірно застосовані показники середньої заробітної плати боржника, є аналогічними тим, що були викладені в апеляційній скарзі і їм дана належна правова оцінка.

Зокрема, суди попередніх інстанцій вірно виходили з того, що положеннями частини 2 статті 195 СК України передбачено обрахування заборгованості по аліментам виходячи із заробітної плати для конкретної місцевості, а не для регіону, і ці показники є різними залежно від економічного стану та чисельності адміністративно-територіальної одиниці (область, район, місто обласного чи районного значення). Оскільки боржник проживає в с. Куцуруб Очаківського району Миколаївської області, саме Очаківський район Миколаївської областіє місцевістю визначення розміру потенційного доходу, який може отримати платник аліментів безпосередньо за місцем свого проживання з метою його застосування при розрахунку заборгованості по аліментам.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, а є лише незгодою заявника з їх змістом.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Вказане правило застосовується судом касаційної інстанції і при оскарженні постанови суду апеляційної інстанції, яка прийнята за результатами апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції.

Таким чином, зі змісту касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень та доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що касаційна скарга є необґрунтованою, правильне застосовування частини 3 статті451 ЦПК України є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, наслідки розгляду такої скарги не мають значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень, тому є підстави для відмови у відкритті касаційного провадження за цією касаційною скаргою.

Керуючисьчастинами 4 та 6 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 березня 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 29 квітня 2021 року за скаргою ОСОБА_1, на дії державного виконавця у справі за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення аліментів з ОСОБА_2.

Додані до скарги матеріали повернути заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара