Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.02.2018 року у справі №200/14332/13ц

Постанова

Іменем України

07 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 200/14332/13-ц

провадження № 61-1094св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Крата В. І., КурилоВ.

П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

представник позивача - ОСОБА_4,

відповідачі: Дніпропетровська філія товариство з обмеженою відповідальністю "Укрспецторг Групп", ОСОБА_6, Індустріальний відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції,

представник відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_7,

представник відповідача Дніпропетровської філії товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецторг Групп" - Чміль Юлія Володимирівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_6, в інтересах якої діє ОСОБА_9, на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Волошина М. П., від 09 квітня 2014 року

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У жовтні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Дніпропетровської філії товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецторг Групп" (далі - ДФ ТОВ "Укрспецторг Групп"), ОСОБА_6, Індустріального відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції (далі - Індустріальний ВДВС Дніпропетровського МУЮ) про визнання недійсним протоколу прилюдних торгів від 14 травня 2013 року № 04-0031/13 з реалізації нежитлового приміщення, визнання недійсним акта державного виконавця Індустріального ВДВС Дніпропетровського МУЮ від 24 травня 2013 року про проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна.

Позовна заява мотивована тим, що прилюдні торги з реалізації нерухомого майна, а саме: домоволодіння АДРЕСА_1 проведені з численними порушеннями норм діючого законодавства України. Зокрема, при підготовці до прилюдних торгів з реалізації арештованого майна було порушено таку вимогу, як повідомлення про їх проведення у відповідності до вимог Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 (далі - Тимчасове положення). Крім того, на прилюдних торгах приймала участь лише одна особа. Також, позивач посилався на те, що виконавчим листом, виданим Індустріальним районним судом м.

Дніпропетровська, не передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_3 просив суд визнати недійсним протокол прилюдних торгів від 14 травня 2013 року № 04-0031/13 з реалізації нежитлового приміщення, а також визнати недійсним акт державного виконавця Індустріального ВДВС Дніпропетровського МУЮ від 24 травня 2013 року про проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2013 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із відсутності підстав для визнання недійсними прилюдних торгів.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 квітня 2014 року рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2013 року скасовано й ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3

Визнано недійсним протокол від 14 травня 2013 року № 04-0031/13 проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна (предмета іпотеки), яке належить ОСОБА_3

Визнано недійсним акт державного виконавця Індустріального ВДВС Дніпропетровського МУЮ від 24 травня 2013 року про проведення прилюдних торгів арештованого майна, що є предметом іпотеки.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що при проведенні прилюдних торгів з реалізації арештованого майна, які відбулися 14 травня 2013 року, були порушені встановлені Законом України "Про виконавче провадження" та Тимчасовим положенням правила та процедури їх проведення, зокрема проведено торги при наявності лише одного покупця та відсутності розміщення публікації щодо предмета іпотеки у двох газетах.

07 липня 2016 рокуОСОБА_6, в інтересах якої діє ОСОБА_9,подаладо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Разом із касаційною скаргою було подано клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 квітня 2014 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд неправильно застосував норми права до спірних правовідносин.

15 вересня 2016 року та 26 вересня 2016 року ОСОБА_3 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що судове рішення є законним і обґрунтованим.

11 листопада 2016 року ОСОБА_6, в інтересах якої діє ОСОБА_9, подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відзив на заперечення ОСОБА_3, в якому зазначила, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

15 січня2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення апеляційного суду не відповідає.

Встановлено, що 04 жовтня 2011 року державним виконавцем Індустріального ВДВС Дніпропетровського МУЮ, на підставі виконавчого листа, виданого Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська, відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" суми боргу в розмірі 1 534 615
грн 98 коп.

Постановою державного виконавця Індустріального ВДВС Дніпропетровського МУЮ від 04 жовтня 2011 року накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_3

19 вересня 2012 року державним виконавцем Індустріального ВДВС Дніпропетровського МУЮ складено акт опису й арешту майна, відповідно до якого накладений арешт на домоволодіння АДРЕСА_1, який належить на праві власності ОСОБА_3

Постановою державного виконавця Індустріального ВДВС Дніпропетровського МУЮ від 21 вересня 2012 року призначено оцінювача майна та проведено оцінку, про що повідомлені сторони виконавчого провадження.

На підставі договору для надання послуг з організації і проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна для реалізації за результатами голосування відповідної конкурсної комісії арештоване майно було передано Дніпропетровській філії ТОВ "Укрспецторг Групп".

Разом з тим, встановлено, що повідомлення про проведення прилюдних торгів було розміщено в засобах масової інформації, а також направлені листи

від 10 січня 2013 року, 29 січня 2013 року, 18 березня 2013 року сторонам виконавчого провадження та державному виконавцю.

З протоколу № 04-0031/13 проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна (предмета іпотеки), яке належить ОСОБА_3, затвердженого директором Дніпропетровської філії ТОВ "Укрспецторг Групп", встановлено, що 14 травня 2013 року відбулися торги, у яких прийняла участь одна особа -

ОСОБА_6, яка і стала переможцем.

24 травня 2013 року державним виконавцем Індустріального ВДВС Дніпропетровського МУЮ складено акт про проведення прилюдних торгів арештованого майна, що є предметом іпотеки та затверджений виконуючим обов'язки начальника Індустріального ВДВС Дніпропетровського МУЮ.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_3 на обґрунтування своїх вимог посилався на недодержання державним виконавцем та організатором прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна правил та процедури їх проведення, а саме: проведення торгів при наявності лише одного покупця, відсутність розміщення публікації щодо предмету іпотеки в двох газетах.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

За положеннями частин першої і третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених Законом України "Про виконавче провадження".

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За змістом статті 41 Закону України "Про іпотеку" реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог статті 41 Закону України "Про іпотеку" реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження".

Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов'язки суб'єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.

Закон України "Про виконавче провадження" визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Главою 4 Закон України "Про виконавче провадження" визначається загальний порядок звернення стягнення на майно боржника. Серед іншого, відповідно до Закон України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Закон України "Про виконавче провадження" передбачає черговість задоволення вимог стягувачів, згідно з якою в першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна.

Положеннями статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" визначено особливості звернення стягнення на заставлене майно. Зокрема, згідно із частиною восьмою цієї статті примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".

Отже, за змістом цієї статті підставою для застосування положень Закону України "Про іпотеку" до спірних правовідносин є звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто його арешт, вилучення та примусова реалізація в розумінні частини першої статті 52 Закону України "Про виконавче провадження".

Таким чином, норми Закону України "Про виконавче провадження" допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя.

Якщо за судовим рішенням з відповідача стягнуто кредитну заборгованість, то суд не може змінити спосіб виконання такого рішення суду на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки виконання рішення суду про стягнення заборгованості має виконуватися за рахунок усього майна, що належить боржнику.

Відповідно до порядку примусового звернення стягнення коштів з боржника, врегульованого Законом України "Про виконавче провадження", першочергово звертається стягнення на відповідні кошти боржника, рухоме майно, а за його відсутності - на об'єкти нерухомості.

Законом України "Про виконавче провадження" передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Оскільки статтею 575 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) іпотеку визначено як окремий вид застави, норми Закону України "Про виконавче провадження" дозволяють звернути стягнення на іпотечне майно для задоволення вимог іпотекодержателя.

Таким чином, норми Закону України "Про виконавче провадження" дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов'язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України "Про іпотеку".

З огляду на зазначене, до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 45 Закону України "Про іпотеку", за якою прилюдні торги можна провести за наявності одного учасника, придбавши майно за його початковою ціною.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 28 вересня 2016 року № 6-1680цс16, в якій були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини.

Визнаючи прилюдні торги недійсними з підстав порушень, встановлених Законом України "Про виконавче провадження" та Тимчасовим положенням правил та процедури їх проведення, зокрема наявності одного учасника при проведенні прилюдних торгів, апеляційний суд всупереч зазначеним вище вимогам не застосував до спірних правовідносин вимоги частини третьої статті 45 Закону України "Про іпотеку", а тому дійшов неправильного висновку про задоволення позову з цієї підстави.

Що стосується порушень, допущених державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо (Законом України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року № 606-XIV), то такі дії (бездіяльність) державного виконавця підлягають оскарженню в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (зокрема, частина сьома статті 24, частина четверта статті 26, частина третя статті 32, частина третя статті 36, частина друга статті 57, статті 55,85 Закону).

Отже, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення аукціону, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання аукціону (прилюдних торгів) недійсним.

За змістом пункту 3.11 Тимчасового положення спеціалізована організація письмово повідомляє державного виконавця, стягувача та боржника про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна.

Розглядаючи питання про дотримання під час проведення торгів положень пункту
3.11 Тимчасового положення, суди мають установити, чи було письмово повідомлено, зокрема, боржника про дату, час, місце проведення прилюдних торгів та про стартову ціну, за якою майно пропонується до продажу.

Проте сам по собі факт неналежного повідомлення боржника стосовно проведення прилюдних торгів не може бути підставою для визнання таких недійсними. Головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів, повинні бути й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року № 6-2677цс16, в якій були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини.

Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 89 ЦПК України), з урахуванням встановлених обставин і вимог (статей 12, 81 ЦПК України), дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання недійсними прилюдних торгів, оскільки факт неналежного повідомлення боржника не вплинув на результати торгів, при цьому встановив, що права і законні інтереси особи, яка оспорювала ці прилюдні торги та яка є боржником у зобов'язанні, внаслідок невиконання якого з неї судовим рішенням стягнуто заборгованість, порушені не були.

Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі, судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим.

Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палатиКасаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_6, в інтересах якої діє ОСОБА_9, задовольнити.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 квітня 2014 року скасувати та рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2013 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасоване рішення апеляційного суду втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В.М. Коротун

В.І. Крат

В.П. Курило