Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.09.2020 року у справі №710/403/20

Ухвала

Іменем України

07 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 710/403/20

провадження № 61-12355ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шполянського районного суду Черкаської області від 11 червня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 29 липня 2020 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Шполянського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Сірмана В. А., заінтересована особа: ОСОБА_2 про визнання дій державного виконавця неправомірними та скасування його рішень,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Шполянського районного відділу ДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Сірмана В. А., заінтересована особа: ОСОБА_2 про визнання дій державного виконавця неправомірними та скасування його рішень.

В обґрунтування вимог скарги ОСОБА_1 вказує, що 04 лютого 2004 року відділом ДВС Шполянського районного управління, відкрито виконавче провадження про стягнення аліментів на утримання ОСОБА_3 за виконавчим листом № 2-577, виданим Шполянським районним судом Черкаської області 10 липня 2001 року.

28 грудня 2012 року постановою Шполянського районного суду Черкаської області визнано неправомірними дії в. о. начальника ДВС про здійснення перевірки, скасовано постанову про накладення штрафу на ОСОБА_1.

Скарга мотивована тим, що 01 липня 2013 року стягувач ОСОБА_2 подала заяву до відділу ДВС, що боржником ОСОБА_1 не сплачувались аліменти в період з 01 травня 2006 року по 01 червня 2006 року та з 01 вересня 2006 року по 01 вересня 2008 року.

В той же день, 01 липня 2013 року державним виконавцем було складено довідку - розрахунок № 4456/09-34 про наявну заборгованість у розмірі 2 598 грн. Зазначену заборгованість скаржник погасив двома платіжками та подав державному виконавцеві заяву про перевірку інформації, викладеної у заяві стягувача, обґрунтовуючи її тими обставинами, що ним сплачувались аліменти в розмірі, визначеному законом.

Той факт, що у довідці-розрахунку відсутні відомості по деяких місяцях за попередні роки, не може слугувати підтвердженням несплати аліментів, вважає скаржник.

Вказує, що державний виконавець, приймаючи заяву про закриття провадження, роз'яснив йому, що кошти, які ним сплаченні на особистий картковий рахунок його дитини, яка вже на той час навчалася у вищому навчальному закладі, не будуть враховані в довідці-розрахунку заборгованості по сплаті аліментів, що суперечить нормам ЦК України.

ОСОБА_1 посилається, що державним виконавцем складено довідку-розрахунок, яка по формі та змісту не відповідає визначеному Додатком 15 до Інструкції з організації примусового виконання рішень, яким затверджена форма "Розрахунок заборгованості зі сплати аліментів". У довідці-розрахунку міститься технічні неточності.

У скарзі ОСОБА_1 також зазначає, що не отримував жодних процесуальних документів, направлених на примусове погашення заборгованості, не попереджувався про розмір заборгованості по аліментах та необхідності погашення боргу до певного строку.

ОСОБА_1 просив визнати неправомірною, незаконною та скасувати довідку-розрахунок, складену державним виконавцем Шполянського РВ ДВС ЦМУ МЮ Сірман В. А., щодо розрахунку заборгованості по аліментах боржника ОСОБА_1 від 26 березня 2020 року у виконавчому провадженні № 52450750. Зобов'язати державного виконавця Шполянського РВ ДВС ЦМУ МЮ Сірман В. А. скласти розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, згідно форми визначеної Додатком 15, з врахуванням виконавчих провадження № 52450750 та проваджень відкритих на підставі постанов від 21 травня 2013 року ВП № 38053270, ВП №38052996 від 21 травня 2013 року. Провести перевірку додержання вимог чинного законодавства щодо вчинення виконавчих дій державного виконавця Шполянського РВ ДВС ЦМУ МЮ Сірман В. А. у виконавчому провадженні № 52450750, стосовно неправомірних процесуальних рішень.

Ухвалою Шполянського районного суду Черкаської області від 11 червня 2020 року, залишеною без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 29 липня 2020 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов'язано державного виконавця Шполянського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Сірмана В. А. скласти розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, згідно форми визначеної Додатком 15 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року за № 512/5 із змінами.

У задоволенні іншої частини вимог скарги відмовлено.

У серпні 2020 року до Верховного Суду через засоби поштового зв'язку ОСОБА_1, подав касаційну скаргу (надійшла 18 серпня 2020 року), в якій, заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що заявник вважає оскаржувані судові рішення незаконними та необґрунтованими, постановленими з порушенням норм права, оскільки суд не зобов'язав державного виконавця включити до довідки-розрахунку кошти перераховані на особистий картковий рахунок неповнолітньої дитини, в поряду статті 179 СК України, нормами якої передбачено право неповнолітньої дитини на самостійне одержання аліментів та розпорядженням ними.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає, що оскаржувані судові рішення прийнято з порушенням норм процесуального права.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

У частині 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У відповідності до пункту 2 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, ухвали суду першої інстанції, вказані у пункту 2 частини 1 статті 389 ЦПК України, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Згідно із частинами 4 та 6 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення. Ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України, як і пункт 9 частини 3 статті 2 ЦПК України, передбачають, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до вимог частини 2 статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Із оскаржуваних судових рішень, доданих до скарги матеріалів убачається, що вона є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо їх незаконності.

Так, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до статті 447 ЦПК України, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно з частини 1 , 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених частини 1 , 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і частини 1 , 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у пункту 1 частини 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Згідно частини першої статті 5 Закону, п. 2 розділу І Інструкції примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців), та у передбачених пункту 1 частини 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону, п. 1 розділу ІІ Інструкції виконавець зобов'язаний вживати передбачених Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Частиною 1 та 3 статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.

Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частки від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України.

Відповідно до частини 8 статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Згідно до частини 3 статті 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.

Відповідно до вимог статті 181 СК України передбачено способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши, що матеріали справи не містять підтвердження що кошти, які сплачені скаржником на особистий рахунок дитини ОСОБА_4, мають характер аліментних зобов'язань із зазначенням призначення платежу, та на виконання саме виконавчого документу по виконавчому провадженню № 52450750, дійшли правильного висновку розглянувши даний платіж, як особисте волевиявлення батька допомогти своїй дитині, а не як спосіб виконання аліментних зобов'язань.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають.

З огляду на викладене у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, оскільки, касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосовування судами норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Керуючись частиною 4 , 5 та 6 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шполянського районного суду Черкаської області від 11 червня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 29 липня 2020 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Шполянського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Сірмана В. А., заінтересована особа: ОСОБА_2 про визнання дій державного виконавця неправомірними та скасування його рішень, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк