Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.05.2021 року у справі №201/11670/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2021 року

м. Київ

справа № 201/11670/20

провадження № 61-4842ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Кириченко Олександр Павлович, на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 2 березня 2021 року, ухвалені за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, в якому просив стягнути з відповідача на його користь 175 000 доларів США.

Одночасно ОСОБА_1 до суду подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру

АДРЕСА_1 та заборони вчиняти будь-які дії щодо відчуження і реєстрації права власності щодо вказаного нерухомого майна.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2020 року заяву задоволено.

Накладено арешт на квартиру

АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_2.

Заборонено ОСОБА_2, нотаріусам, діючим відповідно до Закону України "Про нотаріат", суб'єктам державної реєстрації, діючим відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно", а також іншим органам чи особам вчиняти дії щодо відчуження у будь-який спосіб та дії щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою, ОСОБА_2 звернулася до суду з апеляційною скаргою.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 2 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, ухвалу Жовтневого районного суду м.

Дніпропетровська від 14 грудня 2020 року в частині накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 скасовано і ухвалено у цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні заяви відмовлено.

У іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись із ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2020 року та постановою Дніпровського апеляційного суду від 2 березня 2021 року, ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Кириченко О. П., подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові рішення в частині накладення заборони вчиняти будь-які дії щодо відчуження і реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 і ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні заяви відмовити; постанову Дніпровського апеляційного суду від 2 березня 2021 року в частині скасування ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2020 року заявник просить залишити без змін.

Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків.

Згідно зі статтею 25 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України Верховний Суд переглядає у касаційному порядку судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Частиною 2 статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) пункту 5 частини 2 статті 392 ЦПК України підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пункту 5 частини 2 статті 392 ЦПК України, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Підставою касаційного оскарження ухвали Жовтневого районного суду м.

Дніпропетровська від 14 грудня 2020 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 2 березня 2021 року у зазначеній частині заявник визначає порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права. Зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази існування спору між сторонами; позивачем не підтверджено його вимог до відповідача, у тому числі не надано оригіналів договору позики та боргової розписки. Позивачем не доведено належними доказами, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а судами не дано належної оцінки даним обставинам.

Судами не наведено обґрунтованих мотивів, з яких вони дійшли висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Суди не надали оцінки відповідності виду забезпечення позову (накладення арешту на майно) заявленим позовним вимогам, оскільки ціна позову складає 175 000 доларів США, а вартість майна, на яке накладено арешт, орієнтовно складає 571 750 доларів США.

Згідно із положеннями частини 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Згідно з частиною 6 статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень убачається, що скарга заявника є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень в частині заборони вчиняти будь-які дії щодо відчуження і реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1.

Постановляючи ухвалу і забороняючи вчиняти будь-які дії щодо належного відповідачу майна, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська виходив із наявності спору між сторонами щодо повернення грошових коштів за договором безпроцентної позики. Суд вважав, що невжиття заходів забезпечення позову до вирішення справи по суті і набрання законної сили судовим рішенням може істотно ускладнити у разі задоволення позовних вимог поновлення порушених прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Вид забезпечення позову є співмірним із заявленими вимогами.

З висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для забезпечення позову шляхом заборони вчиняти дії щодо майна суд апеляційної інстанції погодився, оскільки не встановив неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

Судами першої та апеляційної інстанцій за матеріалами справи установлено, що у грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, в якому просив стягнути з відповідача на його користь 175 000 доларів США.

Одночасно ОСОБА_1 до суду подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру

АДРЕСА_1 та заборони вчиняти будь-які дії щодо відчуження і реєстрації права власності щодо вказаного нерухомого майна.

Згідно зі змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Вказаним вимогам закону оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених частин 1 та 2 статті 149 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з частиною 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що між сторонами виник спір щодо грошових коштів у розмірі 175 000 доларів США. Позивачем подано позов у зв'язку із відмовою відповідача повертати вказану суму боргу, яку вона отримала, уклавши з ОСОБА_1 договір позики.

Забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2, нотаріусам, діючим відповідно до Закону України "Про нотаріат", суб'єктам державної реєстрації, діючим відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно", а також іншим органам чи особам вчиняти дії щодо відчуження у будь-який спосіб та дії щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 суди попередніх інстанцій визнали обґрунтованим і співмірним із заявленими позовними вимогами.

Враховуючи наведені обставини та вимоги законодавства, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про необхідність застосування такого виду забезпечення позову.

При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівності сторін.

Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового рішення, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.

Доводи заявника про те, що у матеріалах справи відсутні докази існування спору мж сторонами і позивачем не підтверджено його вимог до відповідача, у тому числі не надано оригіналів договору позики та боргової розписки, відхиляються касаційним судом з огляду на установлення судами попередніх інстанцій наявності спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, який полягає у відмові відповідача повертати позивачу грошові кошти у розмірі 175 000 доларів США, підтвердженням існування якого є дійсний позов.

Щодо наявності оригіналів документів у матеріалах справи на час вирішення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову слід вказати наступне.

Відповідно до частин 1 та 5 статті 177 ЦПК України позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. Позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу (частина 6 статті 95 ЦПК України).

За таких обставин у позивача відсутній обов'язок додавати до позовної заяви безпосередньо оригінали доказів, які підтверджують викладені ним у позові обставини. Імперативними нормами законодавства передбачена можливість надати належним чином засвідчені копії документів.

Твердження заявника про ненаведення судами обґрунтованих мотивів, з яких вони дійшли висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень. Зокрема, судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали ураховано факт ухилення відповідача від повернення грошових коштів у розмірі 175 000 доларів США, що стало підставою для звернення ОСОБА_1 до суду.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не надали оцінки відповідності виду забезпечення позову (накладення арешту на майно) заявленим позовним вимогам, оскільки ціна позову складає 175 000 доларів США, а вартість майна, на яке накладено арешт, орієнтовно складає 571 750 доларів США, відхиляються касаційним судом, оскільки постановою Дніпровського апеляційного суду від 2 березня 2021 року скасовано ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2020 року в частині накладення арешту на майно. Крім того, вказана постанова суду апеляційної інстанції у відповідній частині не є предметом перегляду касаційного суду.

Доводи заявника не спростовують висновки судів попередніх інстанцій про наявність у відповідача як в одноособового власника квартири можливості вільно розпоряджатися майном, якщо не вжити заходи забезпечення позову. Крім того, вид забезпечення позову, який застосував суд першої інстанції, є співмірним заявленим позовним вимогам. Немає підстав вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки квартира залишається в її володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися обмежується лише на певний час.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у

державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Кириченко О. П., на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 2 березня 2021 року в частині вжиття судами заходу забезпечення позову у виді заборони вчиняти будь-які дії щодо відчуження і реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 є необґрунтованою, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судових рішень.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у даній справі сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Верховний Суд, який відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі "Пелевін проти України" від 20 травня 2010 року.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v.

France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Оскільки оскаржувані ухвала суду першої інстанції у відповідній частині та постанова суду апеляційної інстанції є законними і обґрунтованими, ухваленими з додержанням норм процесуального права й підстави для їх скасування відсутні, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Кириченко О. П., на ухвалу Жовтневого районного суду м.

Дніпропетровська від 14 грудня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 2 березня 2021 року в частині вжиття судами заходу забезпечення позову у виді заборони вчиняти будь-які дії щодо відчуження і реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 суд відмовляє.

Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Кириченко Олександр Павлович, на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 2 березня 2021 року в частині вжиття заходу забезпечення позову у виді заборони вчиняти будь-які дії щодо відчуження і реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1, ухвалені за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко

В. М. Ігнатенко

В. А. Стрільчук